Історія викуплення

Розділ 42. Роки служіння Павла

Павло був невтомним працівником. Він постійно подорожував з місця на місце; іноді через непривітні місцевості, іноді по воді, у шторм і бурю. Він не дозволяв, аби щось перешкоджало йому у виконанні його роботи. Павло був слугою Божим і мав виконати Його волю. В усній та письмовій формі він звіщав вістку, котра завжди приносила допомогу й силу Божій Церкві. Для нас, людей, котрі живуть наприкінці історії Землі, вістка, яку він проповідував, ясно попереджає про небезпеки, що загрожуватимуть церкві, та про фальшиві вчення, з якими доведеться зустрітися Божому народові. ІВ 267.1

Павло йшов від країни до країни, від міста до міста, проповідуючи Христа й засновуючи церкви. Усюди, де тільки знаходилися слухачі, він трудився, протидіючи помилковим поглядам і спрямовуючи ноги людей на шлях правди. Людей, які внаслідок його праці приймали Христа, він згуртовував у церкву. І робив це навіть тоді, коли їх було дуже мало. Павло не забував про утворені ним церкви. Якою б маленькою не була церква, вона була об'єктом його турботи й зацікавленості. ІВ 267.2

Покликання Павла вимагало від нього різноманітних видів служіння: праці власними руками з метою заробити на життя, організації церков, написання послань до раніше утворених церков. Однак про всі свої труди він говорив: “Я відчайдушно біжу до мети” (Филп. 3:14). В усій своїй праці він неухильно прагнув до однієї мети: бути вірним Христові, Котрий відкрився йому тоді, коли він зневажав Його Ім'я і робив усе можливе, аби примусити й інших зневажати Його. Єдиною великою метою його життя було служіння і хвала Тому, Чиє ім'я колись викликало в нього презирство. Його єдиним бажанням було придбання душ для Спасителя. Юдеї і язичники могли повстати проти нього й переслідувати його, але ніщо не могло примусити його ухилитися від мети. ІВ 267.3