Історія викуплення

Рішення

Яків рішуче засвідчив, що Бог задумав дати язичникам усі переваги юдеїв. Святий Дух вважав за потрібне не накладати вимог церемоніального закону на навернених язичників; апостоли й старші після ретельного дослідження питання побачили його в однаковому світлі, і їхні думки узгоджувалися з думкою Духа Божого. Яків головував на соборі та виніс остаточне рішення: “Тому я вважаю, що не треба турбувати тих язичників, які навертаються до Бога”. ІВ 264.5

За його рішенням церемоніальний закон і особливо обряд обрізання жодним чином не мали нав'язуватися язичникам або навіть пропонуватися їм. Яків намагався переконати своїх братів, що язичники, навернувшись до Бога з ідолопоклонства, здійснили велику зміну у своїй вірі, тому необхідно виявляти велику обережність і не тривожити їх питаннями, які бентежать та викликають сумнів, аби вони не розчаровувалися, ідучи слідом за Христом. ІВ 265.1

Проте язичники не повинні були обирати таку лінію поведінки, яка б суттєвим чином суперечила поглядам їхніх братів-євреїв або могла викликати в останніх упередженість до них. Тому апостоли і старші погодилися написати напучення язичникам у листі, щоб ті стримувалися від жертв ідолам, розпусти, задушеного і крові. Від них вимагалося виконувати Заповіді й жити у святості. Язичників запевнили в тому, що мужі, котрі нав'язували їм обрізання, не були уповноважені на це апостолами. ІВ 265.2

Павло й Варнава були рекомендовані їм як мужі, котрі задля Господа ризикували власним життям. Разом з цими апостолами були послані Юда й Сила, щоб усно оголосити язичникам рішення собору. Четверо слуг Божих були послані до Антіохії з листом та вісткою, котрі мали покласти край усім суперечкам, бо це був голос найвищого авторитету на Землі. ІВ 265.3

Собор, який вирішив цю справу, складався із засновників християнських церков юдеїв та язичників. Були присутні старші з Єрусалима, посланці з Антіохії та найбільш впливових церков. Собор не претендував на непогрішимість у своїх обговореннях, натомість діяв, виходячи з повелінь просвіченого судження та користуючись авторитетом Церкви, встановленої згідно з Божественною волею. Вони побачили, що Сам Бог вирішив це питання, наділивши язичників Святим Духом, тому їм залишалося дотримуватися керівництва Духа. ІВ 265.4

Це питання було вирішене без голосування всіх присутніх там християн. Апостоли і старші — впливові мужі, котрі володіли розсудливістю — підготували й видали указ, який пізніше був прийнятий християнськими церквами. Однак не всі були задоволені таким рішенням, з'явилася фракція лжебратів, які вирішили діяти на власний розсуд. Вони нарікали, прискіпувалися, пропонували нові плани, намагаючись перешкодити роботі досвідчених мужів, котрих Бог поставив навчати доктрини Христової. Церкві довелося зустрітися з такими перешкодами від початку, і вони існуватимуть до кінця часу. ІВ 266.1