Історія викуплення

Поховання

Іван почувався розгубленим, не знаючи, що вчинити з тілом його улюбленого Вчителя. Він здригався від думки, що його торкатимуться брутальні, бездушні воїни, котрі поховають Його в ганебному місці. Він знав, що не може розраховувати на прихильність юдейських начальників, і мало покладав надії на Пилата. Однак у цій критичній ситуації на передньому плані з'являються Йосип і Никодим. Обидва ці мужі були членами синедріону, знайомими з Пилатом. Обидва були заможними впливовими людьми. Вони твердо вирішили поховати тіло Ісуса з належною пошаною. ІВ 194.2

Йосип сміливо пішов до Пилата і попросив віддати йому тіло Ісуса для поховання. Пилат видав офіційний наказ віддати Йосипові тіло Ісуса. Поки стурбований учень Іван переживав за священні останки свого улюбленого Господа, Йосип з Ариматеї повернувся з дозволом від правителя. А Никодим, сподіваючись такого результату розмови Йосипа з Пилатом, прийшов із коштовною сумішшю смирни й алое, об'ємом близько ста літрів. Навіть найповажнішим людям в усьому Єрусалимі не могло бути виявлено більшої честі після смерті. ІВ 194.3

Обережно, з благоговінням, вони власноручно зняли тіло Ісуса із знаряддя тортур. Сльози жалю і співчуття лилися з їхніх очей, коли вони дивилися на Його поранене покалічене тіло, дбайливо обмиваючи й очищаючи його від крові. У Йосипа була нова, висічена у скелі гробниця, яку він беріг для себе. Вона була недалеко від Голгофи, і він приготував цю усипальницю для Ісуса. Тіло, разом із принесеними Никодимом мастями, обережно загорнули в лляне полотно, і три учні понесли свою дорогоцінну ношу до нової гробниці, де ще ніхто не лежав. Там вони випростали Його покалічені ноги і склали на бездиханних грудях Його пробиті руки. Галилейські жінки прийшли подбати про те, щоб для мертвого тіла їхнього улюбленого Вчителя було зроблено все необхідне. Вони бачили, як був привалений тяжкий камінь до входу в гробницю, і залишили там спочивати Сина Божого. Жінки пішли останніми від хреста й останніми залишили гріб Христа. ІВ 195.1

Хоч юдейські начальники виконали свій диявольський задум, віддавши на смерть Божого Сина, їхні побоювання не зникли, як і їхня заздрість до мертвого Христа. Разом з радістю від вдоволеного почуття помсти вони відчували постійний страх, що Його мертве тіло, котре лежало в гробниці Йосипа, оживе. Тому “зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну! Тож накажи стерегти гробницю до третього дня, щоб часом Його учні, прийшовши вночі, не викрали Його та не сказали народові: Він воскрес із мертвих! — бо буде цей останній обман гірший від першого” (Матв. 27:62-64). Пилатові, як і цим юдеям, не хотілося, щоб Ісус воскрес у силі, аби покарати Своїх убивць, тому він виділив у розпорядження священиків загін римських воїнів, кажучи: “‘Маєте варту, ідіть і забезпечте, як знаєте’. Вони пішли й забезпечили гробницю: опечатали камінь і поставили варту” (Матв. 27:65, 66). ІВ 195.2

Юдеї розуміли, якою перевагою була подібна охорона Ісусового гробу. Вони поклали печатку на камені, що закривав вхід до гробниці, аби факт проникнення в неї не залишився непоміченим, і вдалися до всіх запобіжних заходів, щоб учні не вчинили жодного обману з тілом Ісуса. Однак усі їхні плани й остороги тільки сприяли більш повному тріумфові Його воскресіння та ще більшому утвердженню цієї істини. ІВ 196.1