Христос — Переможець

24 березня. Любов до Бога гарантує нам безпеку у Ньому

“Коли проти мене розлежиться табір, моє серце не злякається; коли проти мене повстане війна, — навіть тоді я буду надіятись на поміч Його!” (Псал.27:3). ХП 91.1

Нам потрібно палати бажанням відкрити усьому світові, що ми не свої, але належимо Тому, Хто викупив нас за безмежно дорогу ціну. Нехай люди знають, що ми не тільки із почуття обов'язку, але і за власною волею прагнемо прославляти Його у своїх тілах і душах, які належать Богу. Нехай спонукує нас ця велична любов визнавати Христа не тільки устами, але і своїм життям, приносячи плід на славу Божу. ХП 91.2

Ми проходимо ворожою територією. Вороги оточують нас звідусіль, намагаючись заважати нашому просуванню. Вони ненавидять Бога і усіх Його послідовників, які носять Його ім'я. Але наші вороги перш за все є Божими ворогами, і хоч вони сильні та підступні, Вождь нашого спасіння, Який нас веде, має силу перемогти їх. Як сонце розганяє хмари на своєму шляху, так і Сонце Праведності долає усе, що перешкоджає нашому духовному зростанню. Отож, ми можемо підбадьоритися душею, споглядаючи невидиме, і тоді з новими силами продовжувати нашу подорож. ХП 91.3

Ми можемо без сумніву сказати: Твоя, Господи, присутність — наша безпека, наше надбання, наша слава, наша радість... Чи молимося ми про те, щоб Христос ішов і мешкав з нами? Але якщо ми можемо жити у цьому світі і без Христа, Він житиме без нас у тому кращому світі. Коли ж ми приходимо до Нього живою вірою, волаючи разом з Яковом: “Не відпущу Тебе”; якщо ми благаємо: “Не відкинь мене від Свого лиця і Свого Духа Святого не відійми від мене”, тоді цілком можемо розраховувати на Його обітницю: “Я не залишу тебе і не покину тебе”. ХП 91.4

Ми не можемо дозволити собі у цьому житті не подбати про велике спасіння, запропоноване нам на таких пільгових умовах. Знання вимог Бога як нашого Отця допоможе нам не ображати Його. У нас з'явиться нездоланне бажання догоджати Йому. Як Божі діти, ми повинні ходити у світлі, бути гідними носити ім'я Бога, Котрий покликав нас у славу — в Своє нетлінне Царство. ХП 91.5

Ми колись читали про шляхетного князя, який постійно носив біля серця портрет батька; і коли траплялось щось важливе або йому загрожувала небезпека забути батька, він діставав його портрет, вглядався у рідний образ і говорив: “Нехай я не зроблю нічого такого, що було б негідне такого чудового батька”. Бог ставить до нас, як до християн, певні вимоги і про це нам ні на хвилину не можна забувати... ХП 91.6

Божий народ названий вінком, діадемою. Сатана прагне вкрасти скарб Господній, але Бог подбав про те, щоб сатана не зміг заволодіти ним... ХП 91.7

До того часу, поки у нашому серці живе непохитне довір'я до Бога, ми можемо відчувати себе у повній безпеці, і жодні виверти і хитрощі ворога не зашкодять нам¹. ХП 91.8