Христос — Переможець

9 листопада. Послідовники сатани розкладали Ранню Церкву

“Але Я маю проти тебе те, що дозволяєш жінці Єзавелі, яка називає себе пророчицею, навчати й обманювати Моїх рабів, чинити розпусту та їсти ідольські жертви” (Об'явл.2:20). ХП 330.1

Живий приклад мучеників та їхнє передсмертне свідчення були найкращими доказами на користь істини, і там, де цього менше всього очікували, піддані сатани відмовлялися служити йому і ставали під прапор Христа... ХП 330.2

Тоді великий противник істини хитрістю намагався досягнути того, чого йому не вдалося добитися силою. Переслідування припинилися, натомість прийшли небезпечні спокуси земним добробутом і світськими почестями. Ідолопоклонники прийняли частину християнської віри, водночас відкинувши інші важливі істини. На словах язичники ніби прийняли Ісуса як Божого Сина та повірили в Його смерть і воскресіння, проте не відчували внутрішнього докору за гріх і потреби в покаянні й оновленні серця. Поступившись деякими поглядами, вони запропонували християнам також піти на певні поступки, аби таким чином усі могли об'єднатися на загальній підставі віри в Христа. ХП 330.3

Це був час найбільшої небезпеки для Церкви. Порівняно з нею в'язниці, тортури, вогонь і меч були благословенням. Частина християн продовжували твердо відстоювати свою віру, заявивши, що не підуть на компроміс. Інші розмірковували: якщо ми відмовимося від деяких особливостей своєї віри або змінимо їх, об'єднавшись із тими, хто прийняв частину вчення християнства, то це допоможе колишнім язичникам повністю навернутися... Так під маскою удаваного християнства сатана прокрадався в Церкву, розкладаючи віру християн і відвертаючи їхній розум від Слова Істини. ХП 330.4

Врешті-решт переважна більшість християнського суспільства знизила планку віри; між християнством і язичництвом був укладений союз. Хоч ідолопоклонники на словах навернулися і приєдналися до Церкви, вони й надалі відчували потяг до ідолопоклонства, замінивши лише предмети свого поклоніння образами Ісуса, Марії і святих. Мерзенна закваска язичництва, запроваджена таким чином у Церкву, продовжувала свою лиховісну роботу. Помилкові вчення, забобонні ритуали й обряди поклоніння ідолам стали частиною віри і церковного богослужіння. Коли ж послідовники Христа об'єдналися з ідолопоклонниками, християнська релігія почала розкладатися і Церква втратила свою чистоту та вплив. Проте не всі піддалися цій омані¹. ХП 330.5