Христос — Переможець

22 травня. Розкаяння Давида таке ж велике, як і його провина

“Я живу високо у Святині, а також із скрушеним і смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця засмучених” (Ісаї 57:15). ХП 153.1

Грішники рідко правильно сприймають докори... Як мало вони співчувають тим, хто несе важкий тягар, покладений на них Господом!.. Вони беруться виконувати роль мучеників і гадають, що заслуговують на велике співчуття, оскільки їм докоряють і дають поради, що суперечать їхнім уявленням та почуттям. Вони можуть визнати деякі зауваження, але вперто продовжують триматися своїх помилок і власних ідей. “Бунт — це гріх чарівництва, сваволя — це злочин ідолопоклонства” (1Сам.15:23). Фактично вони відкидають Слово Боже... ХП 153.2

Але як сильно Давид відрізняється своїм характером від інших людей! Хоча він і згрішив, однак коли Бог суворо докоряв йому, він завжди упокорював себе і приймав Господнє покарання. Бог любив царя Давида не тому, що він був досконалий, а тому, що не чинив опору відкритій Божій волі. Його дух не повставав проти звинувачення... ХП 153.3

Давид припускався великих помилок, але його упокорення та розкаяння були такими ж великими, як і його провина. Давид виявив себе сильною людиною не в постійному опорі спокусам, а в щирому, сердечному розкаянні. Він ніколи не втрачав довір'я до Бога, Котрий суворо докорив йому устами Свого пророка. У Давида не було ненависті і до Божого пророка. Він був любий Божому серцю тому, що покладався на милість Бога, Котрого вельми любив, шанував і Котрому служив. ХП 153.4

Кому багато прощено, той сильно любитиме. Давид не приймав порад від товаришів, які грішили проти Бога. У цьому багатьох спіткала невдача. Вони залишаються в опівнічній темряві, тому що вважають за краще радитися з тими, хто не живе Господніми порадами. Грішники виправдовують грішника в його нерозкаяному беззаконні і не зважають на гріхи, які Бог не простив їм. Давид довірявся Богові більше, аніж людям. Він завжди вважав Божі рішення справедливими та милостивими. О, як же багато людей йдуть навмання і ведуть інших тією ж стежкою до загибелі, бо не слухають докорів Божого Духа!¹ ХП 153.5