Відображаючи Христа

19 березня. Розкаяний грішник виявляє любов

“Улюблені, будемо любити один одного, бо любов від Бога; і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога” (1Йоан.4:7). ВХ 84.1

Апостол Йоан відомий як учень, “котрого любив Ісус”. І менш за все його можна було назвати боязливим, слабким чи нерішучим в характері. Разом з тим він був приязним за вдачею і мав ніжне, любляче серце. Здавалося, він більше за інших тішився дружбою з Христом; Спаситель в Свою чергу любив його і довіряв йому. Він був одним із трьох, кому було дозволено споглядати славу Христа на горі Переображення, Його страждання в Гефсиманії та останні години хресних мук. Господь довірив Йоанові опіку над Своєю матір'ю. ВХ 84.2

Улюблений учень палко озивався на любов Спасителя. Йоан горнувся до Христа, як виноградна лоза до міцної опори. Не лякаючись небезпеки, він пішов за своїм Учителем у Преторію, перебував біля хреста; а почувши, що Христос воскрес, поспішив до гробу, випереджуючи у своєму запалі навіть енергійного Петра. ВХ 84.3

Любов Йоана до свого учителя була не просто проявом людської дружби. Це була любов розкаяного грішника, який усвідомлює, що викуплений дорогоцінною кров'ю Христа. Він вважав за найвищу честь працювати, страждати і служити своєму Господеві. Любов до Ісуса спонукала його любити всіх, за кого помер Христос. Його релігія виявлялась на практиці. На його думку, любов до Бога можна побачити лише в любові до Його дітей. “Ми любимо Його, бо Він раніше полюбив нас. Якщо хто каже: ‘Я люблю Бога’, а брата свого ненавидить, той говорить неправду. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Котрого не бачить?” (1Йоан.4:19-20). Життя апостола перебувало в гармонії з його вченням. ВХ 84.4

Любов до Христа, що палала в його серці, надихала його на самовіддану, невтомну працю для ближніх, особливо для братів-християн... ВХ 84.5

Йоан бажав уподібнитися до Ісуса і, зазнавши перетворюючої сили Христової любові, став лагідним і покірним серцем. Власне “я” було сховане в Ісусі. Він перебував у тісній сполуці з Живою Лозою, ставши таким чином спільником божественної природи. Саме таким завжди буде результат спілкування з Христом. Це і є справжнє освячення (Освячене життя, c. [53-55]). ВХ 84.6