Відображаючи Христа

26 січня. Ісус — наш приклад

“Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти” (Ефес.5:1). ВХ 30.1

Божі вартові не повинні намагатися догоджати людям, прислухатися до їхніх слів, повторювати їх; вони мають прислухатися до того, що говорить і хоче сказати людям Господь. Якщо вони будуть покладатися на проповіді, укладені багато років тому, то можуть виявишся неспроможними задовольнити потреби сьогодення. Їм потрібно відкрити свої серця, щоб Господь міг вплинути на їхній розум; таким чином вони зможуть передати людям дорогоцінну істину, зігріту теплом небес... ВХ 30.2

Як правило праця Божих вартових позначена нестатком Духа та Божої сили. Святий Дух, злиття Якого зробило особливо величним зібрання в день П'ятидесятниці, чекає, аби виявити Свою силу в людях, які сьогодні стоять між живими і мертвими як Божі посланці. Сипа, котра таким могутнім чином надихнула людей у русі 1844 року, буде явлена знову, Три ангельська вістка проголошуватиметься не пошепки, а гучним голосом. ВХ 30.3

Багато хто з тих, котрі стверджують, що ніби-то мають велике світло, насправді живуть при світлі власного каганця. Їхніх уст має торкнутися жаріюча вуглина із небесного жертовника, бо тільки так вони зможуть звіщати істину, під натхненням Бога... ВХ 30.4

Якби Христос прийшов у царській величі, з пишністю сильних світу цього, багато людей, звичайно, прийняли б Його. Але Ісус із Назарета не засліплював почуттів блиском зовнішньої слави, і не вимагав благоговіння й шани. Він прийшов, скромний і покірливий, аби бути Вчителем, Прикладом і Відкупителем людства. Якби Він прийшов із пишнотою Слані, в супроводі почту земних владик, то чи зміг би у такому разі навчиш людей смиренню? Чи зміг би Він розкрита такі полум'яні істини, Які були викладені в Нагірній проповіді? Він бажав, щоб Його приклад наслідували усі Його послідовники. Яку ж надію могли б мати шкірні смиренні мешканці землі, якби Він прийшов у величі і жив на землі як цар? ВХ 30.5

Ісус знав потреби людей краще за них самих. Він не прийшов як ангел, одягнутий у небесні шати, але як Людина. Однак разом із смиренням, Він володів силою і величчю, які викликали в людей благоговійний страх, хоча вони й любили Його. Незважаючи на покірливість та скромність, Він поводив Себе з гідністю та владою природженого царя. Людей це дивувало і бентежило. Вони намагалися знайти цьому пояснення, однак, не бажаючи зректися установлених власних поглядів, давали місце сумнівам, міцно тримаючись за помилкове уявлення про Спасителя, Котрий ніби-то мав прийти в ореолі земної слави (Свідоцтва, т.5, с. [252-253]). ВХ 30.6