Відображаючи Христа

29 квітня. Результат прийняття Духа

“Ми прийняли не духа світу цього, а Духа від Бога, щоб знати дароване нам Богом” (1Кор.2:12). ВХ 132.1

Святий Дух наділив учнів Христа здатністю звеличувати винятково Ім'я Господа; Він керував пером новозавітних письменників, аби оповідь про вчення і земне служіння Христа стала відомою всьому світові. І сьогодні цей же Дух постійно діє, намагаючись привернути увагу людей до великої Жертви, принесеної на Голгофському хресті, щоб відкрити світові Божу любов до людини та показати приреченій душі дані у Святому Письмі обітниці. ВХ 132.2

Це Дух Святий освітлює затьмарені розуми людей яскравим промінням Сонця Праведності; це Він запалює людські серця, пробуджуючи їх до усвідомлення вічних істин; це Дух відкриває у людській свідомості великий Зразок праведності і докоряє за гріх; Він зароджує віру в Того, Хто Єдиний здатен врятувати від гріха; Небесний Учитель змінює характер, звільняючи людину від прихильності до тимчасових тлінних речей та зосереджуючи її свідомість на вічній спадщині. Дух Святий перетворює, очищує й освячує людей, роблячи їх повноправними членами царської сім'ї — дітьми Небесного Царя, ВХ 132.3

Коли людина звільняється від усього, що розділяє її з Богом, коли всі фальшиві боги вигнані з її душі — тоді утворений вакуум заповнює Дух Христа. Таким чином людина здобуває віру, яка очищує душу від скверни. З моменту духовного прозріння вона підкоряється Духові і прислуховується до Його повелінь. Вона вже не покладається на себе. Тепер Христос для неї — все в усьому. З покорою вона приймає істину, яка з кожним днем все більше відкривається її розуму; така людина віддає всю славу Господу, кажучи: “Бог відкрив це Духом Своїм”... ВХ 132.4

Дух, Котрий відкриває людині істину, приносить також в її житті плоди праведності. Христос стає в ній “джерелом води, яка тече в життя вічне” (Йоан.4:14). Віруюча людина — гілка правдивої Виноградини, що приносить рясні плоди для Божої слави. Які ж саме плоди вона приносить? “А плід Духа —‘любов’”, а не ненависть, “радість”, а не нарікання і незадоволення, “мир”, а не роздратування, занепокоєння й постійне очікування різноманітних бід і нещасть. Це — “довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал.5:22-23). Хто володіє цим Духом, стає старанним співпрацівником Бога... Його уста промовляють вагомі слова, а зі скарбниці серця, як і в Христа, походять чисті, святі спонукання (Служителі Євангелія, c. [286-288]). ВХ 132.5