Служіння зцілення

Спасенні надією

“Бо ми надією спаслися” (Римл.8:24). Тим, які впали, необхідно допомогти зрозуміти, що їм ще не пізно стати людьми. Христос вшанував людину Своїм довір'ям і, таким чином, виявив їй честь. Він ставився з повагою навіть до тих, які впали найнижче. Христові завжди було боляче стикатися з ворожнечею й моральною нечистотою, проте жодного разу жодним словом Він не обмовився про те, що Його чутлива душа була вражена або щось образило Його витончений смак. Якими б лихими не були звички, якою б великою не була упередженість, якими б сильними не були людські пристрасті, Він сприймав усе із жалістю й ніжністю. Стаючи спільниками Його Духа, ми вважатимемо всіх людей братами, котрі зазнають подібних спокус і випробувань, часто падають, силкуючись знову підвестися, борються з розчаруваннями і труднощами та палко бажають співчуття й допомоги. Тоді ми будемо намагатися так ставитися до них, щоб не засмучувати і не відштовхувати їх, натомість пробуджувати надію в їхніх серцях. Підбадьорені таким чином, вони зможуть з упевненістю сказати: “Не тішся, моя супротивнице, з мене, хоч я впала, Сіонська дочка, проте встану, хоч сиджу в темноті, та Господь мені світло! Буду зносити я гнів Господній, бо згрішила Йому, аж поки не вирішить справи моєї та суду не вчинить мені. Він на світло мене попровадить, побачу Його справедливість!” (Михея 7:8, 9). СЗ 113.3

Бог “приглядається до всіх, хто замешкує землю. Він створив серце кожного з них” (Псал.33:14, 15). СЗ 114.1

Він наказує нам, щоб ми, маючи справу зі спокушуваними й заблудними, пильнували за собою, щоб “і собі не потрапити в спокусу” (Гал.6:1). Усвідомлюючи власні слабкості, ми виявлятимемо співчуття до слабкостей інших людей. СЗ 114.2

“Бо хто тебе виділяє? Що ти маєш, чого б ти не отримав?” “Один бо є ваш Учитель, а всі ви — брати”. “Тож чому ти осуджуєш свого брата? Чому свого брата зневажаєш ? Так що вже не осуджуймо один одного, але радше судімо про те, щоб не ставити братові перешкоди чи спокуси” (1Кор.4:7; Матв.23:8; Римл.14:10, 13). СЗ 114.3

Це завжди принизливо, коли інші вказують на твої помилки. Ніхто не повинен посилювати гіркоту почуттів зайвими осудженнями. Ще нікого не вдалося виправити докорами, багатьох вони відштовхнули, налаштувавши їхні серця проти істини. Дух ніжності, лагідність, приємні манери можуть спасти заблудних і покрити безліч гріхів. СЗ 114.4

Апостол Павло вважав за потрібне викривати неправду, але як він дбав про те, аби показати, що він друг заблудних! З яким хвилюванням він пояснював їм мотиви своїх вчинків! Він прагнув, щоб вони зрозуміли, як боляче йому завдавати їм болю. Він виявляв довіру і співчуття до тих, хто боровся за перемогу. СЗ 114.5

“З великим сумом і болем серця, — говорить апостол, — писав я вам, обливаючись слізьми, не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви знали про ту надмірну любов, яку маю до вас” (2Кор.2:4). СЗ 115.1

“Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся ... тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутишся на покаяння... Саме це засмучення по-Божому, — дивіться, яку старанність у вас викликало, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! В усьому ви показали себе чистими у справі... Тому ми втішилися” (2Кор.7:8-13). СЗ 115.2

“Радію, що в усьому можу покластися на вас!” “При кожній згадці про вас я дякую моєму Богові; завжди, в кожній моїй молитві за всіх вас, з радістю молюся за вашу участь у поширенні Доброї Звістки — від першого дня і аж дотепер”. “Я впевнений у тому, що Той, Хто розпочав у вас добре дію, завершить його до дня Ісуса Христа. Справедливо мені думати так про всіх вас, адже ви — в моєму серці”. “ Тому, мої любі й милі брати, ви — моя радість і вінець, — стійте так у Господі, улюблені!” “Адже ми тепер ожили, якщо ви стоїте в Господі!” (Вірш 16; Филп.1:3-5; 1:6, 7; 4:1; 1Сол.З:8). СЗ 115.3

Павло писав до цих братів як до “святих у Христі Ісусі”, проте він не писав до тих, які мали досконалий характер. Він писав до них як до чоловіків і жінок, що боролися зі спокусами і яким загрожувала небезпека падіння. Він указував їм на “Бога миру... що підняв з мертвих Великого Пастиря овець — Господа нашого Ісуса”. Він запевняв їх, що “кров'ю вічного Завіту” Він “удосконалить вас у всякому доброму ділі, аби виконати Його волю, здійснюючи у вас усе, що Йому до вподоби, — через Ісуса Христа” (Євр.13:20, 21). СЗ 115.4

Коли людина, котра вчинила переступ, починає усвідомлювати свою помилку, будьте обережні, щоб не позбавити її почуття власної гідності. Не засмучуйте її байдужістю або недовір'ям. Не говоріть: “Перш ніж довіряти їй, я почекаю і переконаюся, чи заслуговує вона цього”. Часто саме недовір'я стає причиною того, що спокушуваний спотикається. СЗ 115.5

Ми повинні намагатися зрозуміти слабкості інших. Нам мало відомо про сердечні переживання тих, хто закутий у кайдани темряви і кому бракує рішучості й моральної сили. Найбільшу жалість викликає той, хто страждає від докорів сумління; він нагадує настільки приголомшену людину, що вона йде хитаючись і падає в порох. Він нічого не може бачити виразно. Розум його є затьмарений, він не знає, що робити. Як багато бідних душ неправильно сприйняті, недооцінені, сповнені відчаю і мук, — це загублені вівці, що відбилися від отари! Вони не можуть знайти Бога, однак палко прагнуть прощення й миру. СЗ 116.1

О, нехай не буде сказано жодного слова, яке б посилило біль. Змученій гріховним життям душі, котра не знає, де знайти полегшення, розповідайте про співчутливого Спасителя. Візьміть таку людину за руку; допоможіть їй підвестися, говоріть їй слова, що вселяють мужність і надію. Допоможіть їй ухопитися за руку Спасителя. СЗ 116.2

Ми надто легко розчаровуємося, коли душі не відразу відгукуються на наші зусилля. Ми ніколи не повинні переставати працювати для душі, доки є хоча б один промінь надії. Дорогоцінні душі коштують нашому Викупителеві, Який пожертвував Собою, надто дорого, аби їх можна було легко залишити в полоні спокусника. СЗ 116.3

Ми маємо навчитися ставити себе на місце спокушуваних. При йміть до уваги силу спадковості, вплив поганого товариства й оточення, силу шкідливих звичок. То ж чи варто дивуватися, що внаслідок впливу таких чинників багато людей деградують? Чи варто дивуватися їхній повільній реакції на наші зусилля допомогти їм духовно піднятися? СЗ 116.4

Часто, прийнявши вістку Євангелія, люди, котрі видавалися грубими й малоперспективними, стають найвірнішими її прихильниками і захисниками. Вони не повністю зіпсовані. Під непривабливою зовнішньою оболонкою приховуються добрі спонукання, які можна пробудити. Без сторонньої допомоги багато людей ніколи не виправляться, однак завдяки терпінню та наполегливим зусиллям їх можна підняти. Такі люди потребують ніжних слів, доброти, поваги, відчутної допомоги. Їм потрібна така порада, котра не згасить останньої іскри мужності в душі. Нехай працівники, які мають з ними справу, врахують це. СЗ 116.5

Зустрічаються і такі люди, розум яких так довго зазнавав руйнівного впливу, що в цьому житті вони вже ніколи не стануть такими, якими могли б бути за більш сприятливих обставин. Проте яскраві промені Сонця Праведності можуть освітити їхні душі. Їхній привілей — мати життя, яке вимірюється життям Бога. Сійте в їхніх душах високі, благородні думки. Нехай ваше життя ясно показує їм різницю між пороком і чистотою, темрявою і світлом. Нехай на вашому прикладі вони побачать, що значить бути християнином. Христос може підняти найбільших грішників до такого рівня, де вони будуть визнані дітьми Божими, співспадкоємцями Христа в Його безсмертному спадку. СЗ 117.1

Завдяки чудовій Божественній благодаті, життя багатьох людей може стати корисним. Знехтувані й залишені всіма, цілковито зневірені, вони можуть видатися байдужими стоїками. Але під впливом Святого Духа заціпеніння, котре відіймає надію на їхнє духовне відродження, зникне. Повільний затьмарений розум прокинеться. Раб гріха стане вільним. Порок зникне і неуцтво буде переможене. Віра, що діє любов'ю, очистить серце, і розум стане просвіченим. СЗ 117.2