Служіння зцілення

“Ти можеш мене очистити”

З усіх захворювань, відомих на Сході, найстрашнішим була проказа. Невиліковність і заразність цієї хвороби, дія котрої жахливим чином позначалася на її жертвах, сповнювали страхом навіть найвідважніших. Серед юдеїв її вважали карою за гріх, тому називали “бичем”, “перстом Божим”. На цю хворобу — глибоко вкорінену, невиліковну, смертельну — дивилися як на символ гріха. СЗ 37.3

Згідно з обрядовим законом прокажений оголошувався нечистим. Усе, до чого б він не доторкнувся, ставало нечистим. Його дихання занечищувало повітря. Він вилучався з людських поселень як мрець. Якщо в когось підозрювали цю хворобу, він зобов'язаний був з'явитися до священиків, котрі мали оглянути його та прийняти рішення. Якщо людину оголошували прокаженою, її ізолювали від сім'ї, вилучали з ізраїльської громади і вона була приречена перебувати лише в товаристві уражених цією ж недугою. Навіть царі та правителі не були винятком. Монарх, уражений цією жахливою хворобою, повинен був відмовитися від скіпетра й покинути суспільство. СЗ 38.1

Подалі від своїх друзів та рідних прокажений мав нести прокляття цієї недуги. Він був зобов'язаний прилюдно сповіщати про своє лихо — роздерти одяг і голосно кричати, що слугувало для всіх сигналом попередження — рятуватися втечею, щоб уникнути зараження. Вигуки: “Нечистий, нечистий”, що сумно лунали з уст самотнього вигнанця, були пересторогою, яка викликала страх та огиду. СЗ 38.2

У тій місцевості, де Христос здійснював Своє служіння, було багато таких страждальців, і коли до них дійшла вістка про Його діла, у серці одного з них почала оживати віра. Якби він мав можливість прийти до Ісуса, то міг би одержати зцілення. Але як він знайде Ісуса? Приречений на довічну ізоляцію, як може з'явитися перед Цілителем? І чи зцілить Його Христос? А може. Він, подібно до фарисеїв і навіть лікарів, прокляне його і накаже триматися подалі від людських поселень? СЗ 38.3

Прокажений обмірковує все, що йому розповідали про Ісуса. Жоден з тих, хто шукав Його допомоги, не був вигнаний геть. Нещасний вирішує знайти Спасителя. Хоч йому заборонено з'являтися в містах, можливо, йому вдасться зустріти Його на менш людних гірських дорогах або за містом, коли Він навчатиме людей. Труднощі великі, але це його єдина надія. СЗ 39.1

Стоячи віддалік, прокажений чує лише окремі слова з вуст Спасителя. Він бачить, як Той кладе Свої руки на хворих. Бачить, як каліки, сліпі, паралізовані й помираючі від усяких хвороб підіймаються здоровими, віддаючи хвалу Богові за звільнення. Його віра міцніє. Він підходить усе ближче і ближче до натовпу, що слухає Ісуса. Обмеження, накладені на нього, безпека людей, страх, з яким оточуючі ставилися до нього, — усе ніби забуто. Він думає тільки про блаженну надію на зцілення. СЗ 39.2

Прокажений являє собою огидне видовище. Хвороба спричинила жахливі ушкодження, на його тіло, що розпадається, страшно дивитися. Побачивши його, люди відступають. Охоплені жахом, вони тіснять одне одного, щоб уникнути дотику до хворого. Дехто намагається спинити його, щоб він не наближався до Ісуса, але даремно. Він не бачить і не чує їх. Він не помічає огиди, з якою всі дивляться на нього. Він бачить тільки Сина Божого, чує тільки голос Того, Хто дає життя помираючим. СЗ 39.3

Протиснувшись до Ісуса, він падає до Його ніг із вигуком: “Господи, коли хочеш, Ти можеш мене очистити”. Ісус відповідає: “Хочу, стань чистим!” — і кладе Свої руки на нього (Матв.8:2, 3). СЗ 39.4

Прокажений миттєво змінюється. Кров стає здоровою, нерви — чутливими, м'язи — міцними. Неприродно біла, вкрита струпами шкіра, характерна для хворих проказою, зникає, і його тіло стає подібним до тіла малої дитини. СЗ 39.5

Якби священики дізналися про факт зцілення прокаженого, їхня ненависть до Христа змусила б їх винести несправедливий вирок. Ісус бажав, аби було прийняте безстороннє рішення. Тому Він наказує чоловікові нікому не розповідати про зцілення, натомість, не зволікаючи, з'явитися в храмі і принести жертву, перш ніж поширяться чутки про чудо. Перед прийняттям такої жертви священики мали обстежити жертводавця і засвідчити його цілковите одужання. СЗ 39.6

Таке обстеження було проведене. Священики, котрі прирекли прокаженого на вигнання, тепер визнали його одужання. Зцілений міг повернутися додому і в суспільство. Він зрозумів, що дар здоров'я — дорогоцінний. Він тішився відчуттям сили, здоров'ям, поверненням до своєї сім'ї. Незважаючи на застереження Ісуса, він не міг більше приховувати факт свого зцілення, але всюди ходив, радісно проголошуючи силу Того, Хто повернув йому здоров'я. СЗ 40.1

Коли цей чоловік прийшов до Ісуса, він був “увесь у проказі”. Її смертельною отрутою було просякнуте все його тіло. Учні намагалися вберегти свого Вчителя, аби Той не доторкнувся до нього, бо кожний, хто торкався прокаженого, ставав нечистим. Проте Ісус, поклавши руки на прокаженого, не зазнав жодного опоганення. Проказу було усунуто. Такою ж є і проказа гріха — глибоко закорінена, смертельна, непідвладна людській силі. “Хвора ваша вся голова, і все серце боляще. Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани и гудзі, та свіжі порази невичавлені” (Ісаї 1:5, 6). Але Ісус, Котрий прийшов і жив у людському тілі, не зазнав жодного занечищення. Його присутність була цілющою силою для грішників. Кожен, хто впаде до Його ніг, з вірою промовляючи: “Господи, коли хочеш. Ти можеш мене очистити”, — почує у відповідь: “Хочу, стань чистим!” СЗ 40.2

У деяких випадках Ісус не відразу дарував очікуване благословення. Однак у випадку прокази, як тільки пролунав зойк про допомогу, вона була надана. Коли ми просимо земних благословень, відповідь на нашу молитву може загаятися або Бог може дати нам щось інше, а не те, чого ми просимо, проте так не буває, коли ми просимо про визволення від гріха. Воля Бога полягає в тому, щоб очистити нас від гріха і зробити Своїми дітьми, спроможними жити святим життям. Христос “віддав Самого Себе за наші гріхи, щоб визволити нас від теперішнього лукавого віку за волею Бога і нашого Отця” (Гал.1:4). “І це та відвага, яку маємо до Нього, що коли чогось попросимо згідно з Його волею. Він вислуховує нас! А коли знаємо, що слухає нас, — чого б тільки ми не попросили, — то знаємо, що одержуємо те, чого просили в Нього” (1 Івана 5:14, 15). СЗ 40.3

Ісус дивився на нещасних та засмучених серцем, на тих. Чиї надії були зруйновані і хто намагався земними радощами заспокоїти душевну тугу, — усіх Він запрошував знайти спокій у Ньому. СЗ 41.1