Пророки і царі

Розділ 13. “Чого ти тут?”

(На підставі 1Цар.19:9-18)

Притулок Іллі на горі Хорив, хоча й схований від людей, був, однак, відомий Богові; змучений, розчарований пророк не був залишений напризволяще в боротьбі з силами темряви, що напосідали на нього. Біля входу в печеру, де переховувався Ілля, Бог спілкувався з ним через могутнього ангела, який був посланий довідатися про його потреби, а також пояснити йому божественний намір щодо Ізраїлю. ПЦ 110.1

Доки Ілля не навчився цілковито покладатися на Бога, він не міг здійснити свій обов'язок щодо ошуканих поклонників Ваала. Блискучий успіх на вершині Кармелу проклав шлях для ще більших перемог, однак Ілля через погрозу Єзавелі не використав надані йому можливості. Божому пророкові необхідно було зрозуміти, яким мізерним було його теперішнє становище порівняно з перевагами, які передбачив для нього Господь. ПЦ 110.2

Бог зустрів Свого знесиленого слугу такими словами: “Чого ти тут, Ілле?” Я посилав тебе до потоку Їхеріт, а потім до вдови із Сарепти. Я доручив тобі справу, яка вимагала повернення до Ізраїлю, щоб стати перед язичеськими священиками на Кармелі. Я дав тобі силу супроводжувати царську колісницю до воріт Ізрееля. Але хто звелів тобі квапитися з цією втечею до пустелі? З яким дорученням ти прийшов сюди?» ПЦ 110.3

З душевним болем Ілля вилив перед Богом свій жаль: “Я палаю горливістю за Господа, Бога Саваота, бо Ізраїлеві сини покинули Заповіт Твій та зруйнували жертовники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем. Позостався я один, та вони шукають і мене, щоб звести зі світу”. Ангел наказав пророкові залишити печеру, стати перед Господом на горі і вислухати Його слово: “Аж ось прийшов Господь. Великий потужний вітер, що розривав гори і торощив скелі, йшов перед Господом. Та не в вітрі Господь. Після вітру — стався землетрус, та не в землетрусі Господь. А по землетрусі вогонь, — і не у вогні Господь. Після вогню — тихий лагідний вітерець. Як тільки почув Ілля голос Божий, то закрив своє обличчя плащем, вийшов і став біля входу в печеру”. ПЦ 111.1

Бог вирішив відкритися Своєму слузі не в могутньому вияві сили, а в тихому лагідному голосі. Він бажав показати Іллі, що бурхлива діяльність — не завжди найуспішніший засіб досягнення Його мети. Поки Ілля чекав на одкровення Господа, знялася буря, палахкотіли блискавки, палав усепоглинаючий вогонь, але в усьому цьому не було Бога. Після усього почувся тихий лагідний голос, і пророк покрив свою голову перед лицем Господа. Його роздратування зникло, дух заспокоївся і впокорився. Тепер він знав: якщо буде смиренно вірити в Бога і твердо покладатися на Нього, то обов'язково отримає необхідну допомогу. ПЦ 111.2

Не завжди навіть найкрасномовніший виклад Божої істини переконує душу, навертаючи її до Бога. Людські серця зворушують не красномовність і логіка, а лагідний дотик Святого Духа, Котрий тихо, але впевнено змінює і формує характер. Лише тихий лагідний голос Духа Божого здатний змінити серце. ПЦ 111.3

“Чого ти тут, Ілле?” — запитав небесний голос, і пророк знову відповів: “Я палав горливістю за Господа, Бога Саваота, бо Ізраїлеві сини покинули Заповіт Твій та зруйнували жертовники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем. Позостався я один, та вони шукають і мене, щоб звести зі світу”. ПЦ 111.4

Господь відповів Іллі, що беззаконники в Ізраїлі не залишаться без покарання. Для виконання Божої волі і здійснення покарання ідолопоклонників будуть вибрані особливі мужі. Потрібні були суворі заходи, щоб кожний отримав можливість зайняти сторону праведного Бога. Ілля мав повернутися до Ізраїлю і разом з іншими Розділ ити тягар праці з реформування народу. ПЦ 111.5

“Іди, — наказав Господь Іллі, — вернися твоєю дорогою до Дамаської пустелі. А як прийдеш туди, помажеш Хазаїла царем над Сирією. Єгу, Німшиєвого сина, помажеш царем над Ізраїлем, а Єлисея, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість себе. І хто втече від меча Хазаїла, того вб'є Єгу, а хто втече від меча Єгу, того вб'є Єлисей”. ПЦ 112.1

Ілля вважав, що він єдиний в Ізраїлі поклоняється правдивому Богові. Але Той, Хто читає всі серця, відкрив пророкові, що існує чимало інших людей, котрі протягом довгих років відступництва залишалися вірними Йому. “А в Ізраїлі, — продовжував Бог, — Я маю сім тисяч людей, коліна яких не схилялися перед Ваалом, і їхні уста не цілували його”. ПЦ 112.2

У досвідах, пережитих Іллею у дні розчарувань і уявної поразки, міститься чимало цінних повчань для Божих слуг нашого часу, — часу загального відступництва від істини. Сучасне відступництво подібне до того, що панувало в Ізраїлі за днів Іллі. І сьогодні багато людей, підносячи людське над божественним, прославляючи народних вождів, поклоняючись мамоні та ставлячи наукові теорії вище об'явлень істини, йдуть за Ваалом. Сумнів та невір'я згубно впливають на душу і серце, багато хто замінюють Божу істину людськими теоріями. Люди відверто навчають, що настав час, коли людський розум має бути піднесений вище за вчення Божого Слова. Закон Божий, — це вище Божественне мірило праведності, — проголошується, як непотрібний. Ворог усякої правди оманою і спокусами примушує людей замінити Божі постанови людськими, забуваючи про те, що провадить до щастя і спасіння людства. ПЦ 112.3

Однак, незважаючи на повсюдне поширення, відступництво не є загальним. Ще не всі в цьому світі стали беззаконниками і відступниками; не всі є прибічниками ворога. Бог має багато тисяч людей, коліна яких не схилилися перед сучасним Ваалом; чимало є таких, котрі прагнуть дедалі більшого пізнання Христа і Його Закону; тих, котрі палко очікують, що Ісус незабаром прийде і покладе край царству гріха і смерті. А є ще немало таких, котрі у своєму незнанні продовжують поклонятися Ваалові, хоча над ними наполегливо працює Дух Божий. ПЦ 112.4

Ці люди потребують допомоги тих, хто пізнав Бога і силу Його Слова. В такий час, як наш, кожна Божа дитина має активно працювати, допомагаючи іншим. Ангели Божі служитимуть тим, хто, володіючи знанням біблійної істини, шукає душі, котрі жадають світла правди. Тому не повинно бути жодних підстав для страху. Маємо йти туди, куди ведуть нас ангели Божі. Завдяки старанним зусиллям посвячених працівників чимало людей залишать ідолопоклонство і служитимуть живому Богові. Вони перестануть віддавати перевагу людським постановам, безстрашно приєднаються до Бога і Його Закону. ПЦ 113.1

Багато чого залежить від постійної активності істинних у вірі людей; тому сатана докладає всіх зусиль, щоб перешкодити виконанню Божественного наміру через цих відданих Божих слуг. Декого лукавий змушує забути про свою високу, святу місію й обмежитися світськими задоволеннями. Він спонукає їх дбати про спокійне легке життя або ж задля світських переваг залишати місцеперебування, де вони могли б принести найбільшу користь. Інших, розчарованих ворожнечею і переслідуванням, змушує також ухилятися від виконання свого обов'язку. Але Небо продовжує ставитися до таких з ніжним співчуттям. До кожної Божої дитини, яку ворог душ примусив замовкнути, спрямоване запитання: “Чого ти тут?” Я дав тобі доручення йти в світ, проповідувати Євангеліє і готувати людей до Божого Дня. Чому ти тут? Хто послав тебе сюди? ПЦ 113.2

Бачити грішників спасенними — радість, яка підтримувала Христа в Його сповненому самопожертви й страждання житті. Це має стати радістю кожного Його послідовника; стимулом у досягненні мети. Хто хоч частково усвідомлює, що означає викуплення для них та їхніх ближніх, ті будуть здатні певною мірою збагнути величезні потреби людства, їхні серця наповняться співчуттям, коли вони спостерігатимуть моральну і духовну убогість тисяч душ, над якими нависла тінь жахливої долі. Порівняно з нею фізичні страждання — ніщо. ПЦ 113.3

Питання “Чого ти тут?” звернене як до родин, так і до окремих осіб. У багатьох церквах є сім'ї, які добре обізнані з істинами Божого Слова; вони могли б справляти добрий вплив на людей, якби переїхали туди, де існує потреба в їхньому служінні. Бог закликає християнські родини йти у вкриті темрявою зла місця землі, аби мудро і наполегливо працювати для тих, хто перебуває в незнанні істини. Для того щоб відгукнутися на цей заклик, необхідне самопожертвування. У той час як чимало християн чекають, поки будуть усунуті всі перешкоди, душі гинуть без жодної надії і без Бога. Задля світських переваг і здобуття наукових знань люди готові вирушити навіть у шкідливі для здоров'я райони, зносити труднощі і нестатки. А де ж ті, хто був би готовий розповідати іншим про Спасителя? ПЦ 114.1

Немає нічого дивного або нового в тому, що духовно сильні люди через надмірне виснаження скрутними обставинами розчаровуються, впадають у відчай і більше не знаходять радості в цьому дочасному житті. Таким варто згадати, що один з найбільших пророків втечею рятував своє життя від гніву розлюченої жінки. Знесилений, виснажений далекою дорогою, гірко розчарований, цей втікач просив собі смерті. Але саме тоді, коли нація згасала і справа його життя, здавалося, зазнала нищівної поразки, він засвоїв один з найцінніших уроків свого життя: в час найбільшої слабкості і найскрутніших обставин потрібно покладатися на Бога. ПЦ 114.2

Хто віддає всі свої сили самовідданій праці і, однак, спокушуваний до зневір'я і сумніву, нехай черпає мужність із досвіду Іллі. Божа дбайлива турбота, Його любов і сила особливо виявляються в ставленні до тих Своїх слуг, чия старанність і сумлінність не знаходять належного розуміння або оцінки серед людей, чиїми порадами й докорами нехтують, а їхні спроби здійснювати реформи зустрічають на своєму шляху ненависть та опозицію. ПЦ 114.3

Саме в час найбільшої духовної слабкості людини сатана посилає їй найдошкульніші спокуси. Саме так він сподівався подолати Сина Божого, оскільки такими діями отримував не одну перемогу над людиною. Трапляється: коли сила волі слабне і віра занепадає, тоді люди, які довго й мужньо відстоювали правду, поступаються спокусі. ПЦ 114.4

Мойсей, втомлений сорокарічним блуканням та невір'ям народу, лише на мить перестав покладатись на Безмежну Силу. Цей муж віри зазнав поразки на самому кордоні Обітованого краю. Щось подібне трапилося і з Іллею. Той, котрий не втрачав довіри до Єгови в тяжкі роки посухи та голоду, хто безстрашно протистояв Ахавові і впродовж нестерпно важкого дня на Кармелі стояв перед усім Ізраїлем як єдиний свідок правдивого Бога, у хвилину слабкості дозволив, аби страх смерті подолав віру в Бога. ПЦ 115.1

Трапляється, що подібне відбувається і нині. Коли наш дух “шматують” сумніви, пригнічують важкі обставини житія, непокоїть бідність або відчай, тоді сатана намагається підірвати нашу довіру до Єгови. В такі хвилини він виставляє перед нами всі наші помилки, спокушуючи не довіряти Богові, сумніватися в Його любові. Таким чином він надіється розчарувати душу і зруйнувати її сподівання на Бога. Ті, котрі перебувають на передовій лінії боротьби і під натхненням Святого Духа виконують особливу роботу, не раз після напруженої боротьби відчувають пригніченість. Розпач може похитнути найбільш героїчну віру, послабити найбільш стійку волю. Але Бог ставиться до цього з розумінням; Він продовжує співчувати і любити. Він знає мотиви і наміри кожного серця. Терпляче чекати, довіряти навіть тоді, коли все видається похмурим, — ось урок, який мають осягнути керівники Божої справи. Небо не залишить їх у час недолі. Ніщо не здається таким безпорадним і водночас найбільш непереможним, аніж душа, яка відчуває свою нікчемність і в той же час цілковито покладається на Бога. ПЦ 115.2

Історія Іллі навчає, що Богові потрібно довіряти завжди і особливо в час випробування. Урок досвіду цього пророка повинні засвоїти не тільки мужі, які займають відповідальне становище. Той, Хто зміцнював Іллю, достатньо сильний, щоб підтримати в боротьбі кожну Свою дитину, якою б слабкою вона не була. Від нас Він очікує вірності і кожному зокрема готовий дарувати відповідну потребі силу. Сама по собі людина безпомічна, але її сила — в могутності Бога: вона може перемагати зло і навіть допомагати в цьому іншим. Сатана ніколи не зможе подолати того, хто зробив Бога своїм захистом. “Усякий язик присягне: лише в Господі справедливість та сила”.¹ ПЦ 115.3

Брате-християнине! Сатана знає твою слабкість, тому міцно тримайся за руку Ісуса. Перебуваючи в Божій любові, ти зможеш витримати будь-яке випробування. Тільки праведність Христа може дати тобі силу опору потокові зла, що заполонило увесь світ. Віра має займати головне місце в твоєму досвіді. Вона полегшує всякий тягар, знімає втому. Дії Провидіння, які нині видаються тобі таємничими, стануть зрозумілими завдяки постійній довірі Богові. З вірою прямуй шляхом, який Він накреслив для тебе. Незважаючи на випробування, йди вперед. Таким чином зміцниться твоя віра і ти будеш здатний до служіння. Історії Святого Письма записані не тільки для звичайного читання і захоплення ними; віра Божих слуг далекої давнини має діяти і в нас. Нині Господь готовий явити Свою силу не менш помітним чином скрізь, де сповнені вірою серця бажають стати каналами Його сили. ПЦ 116.1

Слова, звернені до Петра, стосуються і нас: “Ось сатана випросив вас, щоб пересіяти, як пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не забракло тобі віри”.² Христос ніколи не залишить тих, за кого Він помер. Ми можемо залишити Його, поступившись спокусі, але Христос у жодному разі не відвернеться від того, кого Він викупив ціною власного життя. Якби наші духовні очі відкрилися, ми побачили б душі, пригнічені та обтяжені горем як віз снопами; вони готові померти у своєму розчаруванні. Ми побачили б, як ангели поспішають на допомогу цим спокушуваним людям, проганяючи геть оточуючі сили зла та утверджуючи їхні ноги на надійному фундаменті. Війна, що точиться поміж цими двома арміями, така ж реальна, як війна армій цього світу; від результату цієї духовної боротьби залежить вічна доля людини. ПЦ 116.2

Пророк Єзекіїль бачив у видінні руки під крилами херувимів. Це свідчить Божим слугам, що їхній успіх залежить від Божественної сили. Ті, кого Бог використовує як Своїх вісників, не вважають, що Божа справа залежить від них. Смертні істоти не залишені самотужки нести тягар відповідальності. ПЦ 116.3

Той, Хто ніколи не дрімає, постійно працюючи над виконанням Своїх намірів, здійснюватиме Свою справу і надалі. Він перешкоджатиме планам нечестивих, руйнуватиме наміри тих, котрі задумали зло проти Його народу. Той, Хто є Царем, Господом сил, Який сидить між херувимами, серед сум'яття та боротьби народів охороняє Своїх дітей. Коли, нарешті, впадуть фортеці царів, коли стріли гніву пройдуть через серця Божих ворогів, Його народ залишиться безпечним у Його непереможній правиці. ПЦ 117.1