Пророки і царі

Розділ 28. Єзекія

Нерозважливе правління Ахаза разюче відрізнялося від успішного царювання його сина, котрий провів у країні чимало реформ, чим сприяв процвітанню нації. Єзекія став на царство з твердим наміром зробити все можливе, щоб врятувати Юдею від тієї долі, яка спіткала північне царство. Проголошувані пророками вістки аж ніяк не заохочували до проведення половинчастих реформ. Тільки найрішучіші зміни могли відвернути Божественні суди. ПЦ 220.1

У критичний час Єзекія довів, що був людиною спритною і заповзятливою. Відразу після сходження на престол він почав запроваджувати в життя свої задуми. Найперше вирішив відновити давно занедбане служіння в храмі; в цій справі він палко звернувся за підтримкою до священиків і левитів, які залишалися вірними своєму святому покликанню. Переконавшись в їхній солідарності, він відкрито розповів їм про своє бажання запровадити негайні радикальні реформи. ПЦ 220.2

“Наші батьки споневірилися, — визнав він, — і робили лихе в очах Господа, Бога нашого; залишивши Його, вони відвернули своє обличчя від Господньої Скинії. Тепер у мене на серці укласти Заповіт з Господом, Богом Ізраїля, — і нехай Він відверне від нас жар гніву Свого”.¹ ПЦ 220.3

У коротких, але зрозумілих словах цар змалював ситуацію: замкнений храм і припинення в ньому будь-якого служіння; жахливе повсюдне ідолопоклонство; масове відступництво народу, котрий залишився б вірним Богові, якби вожді Юдеї показали добрий приклад; як результат — занепад царства та втрата ним авторитету в очах оточуючих народів. Північне царство швидко розпадалося, багато народу гинуло від меча та було взято в полон; йшло до того, що увесь Ізраїль мав потрапити в руки ассирійців і перестати існувати. Така ж доля неминуче спіткає і Юдею, якщо Бог не почне діяти через Своїх вибраних мужів. ПЦ 220.4

Єзекія попросив священиків, щоб вони разом із ним запроваджували необхідні реформи. “Не будьте ж нині недбалі, — закликав він їх, — бо вас Господь вибрав стояти перед Ним, служити Йому, бути Його слугами й кадити Йому. Освятіться самі і освятіть дім Господа, Бога ваших батьків”.¹ ПЦ 221.1

Прийшов час рішучих дій. Священики негайно ж узялися до роботи. Закликавши до співпраці інших, яких не було на нараді, вони з горливістю взялись за очищення й освячення храму. Оскільки служіння в ньому не звершувалося протягом довгих років, їм довелося зустрітися з багатьма труднощами, проте священики і левити невтомно працювали і за напрочуд короткий час спромоглися довести справу до кінця. Двері храму були полагоджені та відчинені, священний посуд зібраний і поставлений на своє місце; усе було готове для проведення служіння у Святині. ПЦ 221.2

Під час першого служіння були зібрані усі керівники міста, котрі разом із Єзекією, священиками й левитами благали Бога простити народові його гріхи. На жертовник були покладені жертви за гріх, “щоб очистити увесь Ізраїль”. “А як закінчилось всепалення, цар і всі, котрі були при ньому, впали на коліна і поклонилися обличчям до землі”. Знову слова хвали і подяки пролунали у дворах храму. Усі, котрі зібрались на молитву, радісно співали псалми Давида й Асафа, бо усвідомлювали, що звільнені від рабства гріха і відступництва. “Єзекія та ввесь народ раділи від того, що Бог викликав такий настрій народу, бо усе це сталося несподівано!”.¹ ПЦ 221.3

Бог справді приготував серця начальників Юдеї для проведення рішучих реформ, щоб таким чином зупинити потік беззаконня. Він неодноразово посилав вибраному народові серйозні застереження через пророків. Ці вістки з презирством відкидались десятьма племенами Ізраїльського царства; в результаті вони опинилися під владою ворога. Але в Юдеї ще був вірний залишок, до якого й продовжували звертатися пророки. Ісая благав: “Верніться, о сини Ізраїля, до Того, проти Кого ви так збунтувались!”.² Михей тоді писав: “А я на Господа споглядатиму, надіятимусь на Бога спасіння мого. Бог мій почує мене! Не тішся наді мною, мій ворогу, бо хоч я впав, проте встану, хоч перебуваю у темряві, та Господь моє світло! Буду зносити я гнів Господній, бо згрішив супроти Нього, аж поки не вирішиться справа моя, і не закінчиться суд наді мною. Він до світла мене попровадить, я побачу Його справедливість”.³ ПЦ 221.4

Ці та інші подібні їм слова відкривали готовність Бога простити і прийняти тих, хто щиро навернувся до Нього; вони приносили надію багатьом знесиленим душам у той похмурий час, коли двері храму були замкнені; тепер же, коли начальники народу почали здійснювати реформи, більша частина народу, змучена рабством гріха, готова була підтримати їх. ПЦ 222.1

Усі, котрі приходили у двори храму шукати прощення та відновити свої обітниці вірності Єгові, ті отримували чудове підбадьорення з пророцтв Писання. Серйозні застереження проти ідолопоклонства, виголошені через Мойсея в присутності всього Ізраїлю, поєднувалися з пророцтвами про Божу готовність почути і простити тих, котрі в час відступництва шукатимуть Його від усього серця. “Коли навернешся до Господа, Бога свого, — говорив Мойсей, — і послухаєш Його голосу, бо Господь, Бог твій — Бог милостивий; Він не залишить тебе й не знищить, і не забуде Заповіту з батьками твоїми, у якому Він їм присягнув”.⁴ ПЦ 222.2

У своїй пророчій молитві при посвяченні храму, служіння в якому відновлювалось Єзекією та його помічниками, Соломон говорив: “Коли Твій народ, Ізраїль, буде розгромлений ворогом за гріхи перед Тобою, коли вони звернуться до Тебе, і славитимуть ім'я Твоє, молитимуться і благатимуть Тебе в цьому храмі, то Ти вислухай із Небес, і прости гріхи народу Твого, Ізраїлю”.⁵ Тоді ця молитва отримала печать Божественного схвалення, оскільки після її проголошення з неба зійшов вогонь і пожер цілопалення та жертви, а слава Господня наповнила храм. Уночі Господь знову з'явився Соломонові і сказав, що його молитва почута і буде виявлене милосердя до тих, котрі поклонятимуться на цьому місці. Йому було дане милостиве запевнення: “І впокориться народ Мій, який називається Моїм ім'ям, і буде молитись, шукаючи обличчя Мого, і навернуться від своїх злих доріг, то Я почую з Неба, прощу їхні гріхи, і вилікую їхній край”.⁵ ПЦ 222.3

Ці обітниці у всій своїй повноті виконалися під час проведення реформ Єзекією. ПЦ 223.1

Слідом за очищенням храму відбулася інша, ще грандіозніша подія, в якій брали участь як Ізраїль, так і Юдея. Палко бажаючи, щоб служіння в храмі стало справжнім благословенням для народу, Єзекія вирішив відновити стародавній звичай, за яким усі ізраїльтяни сходилися на свято Пасхи. ПЦ 223.2

Упродовж багатьох років Пасха не відзначалася як національне свято. Розділ ення царства після смерті Соломона, здавалось, зробило таке святкування неможливим. Але жахливі суди, що звершувалися над десятьма племенами, збудили в багатьох серцях прагнення до чогось кращого; хвилюючі вістки пророків також зіграли свою роль. У всі кінці країни, “з міста до міста по усьому краю Єфремовому та Манасіїному й аж до Завулона”, були послані царські гінці, котрі запрошували народ прийти до Єрусалима на свято Пасхи. Провісниками цього милостивого запрошення, як правило, нехтували. Закоренілі беззаконники легковажно відверталися від запрошення, однак ті, котрі щиро бажали знайти Бога, щоб пізнати Його волю, “впокорилися й поприходили до Єрусалиму”.⁶ ПЦ 223.3

Мешканці Юдеї одностайно відгукнулися на цей заклик, тому що на них була “Божа рука, яка дала їм єдине серце для виконання наказу царя та старійшин” — повеління, яке було в повній гармонії з відкритою через пророків Божою волею. ПЦ 223.4

Для величезного зібрання народу ця подія стала одним із найбільших благословень. Опоганені вулиці міста були звільнені від споруджених за царювання Ахаза язичеських капищ. Свято Пасхи почалося у відповідний за законом день, і протягом усього тижня люди приносили мирні жертви, отримуючи пізнання Божих вимог. Левити щодня навчали людей, як “розумно і вміло виконати служіння на честь Господа”; хто серцем шукав Бога, ті отримували прощення. Усіх учасників свята сповнювало почуття великої радості, а “Левити та священики день-у-день славили Господа з усієї сили”.⁶ ПЦ 223.5

Сім днів, зазвичай відведених для святкування Пасхи, проминули надто швидко, і все зібрання вирішило залишитися ще на сім днів, аби краще пізнати дорогу Господню. Священики продовжували навчати народ із книги закону; щодня люди збиралися в храмі, аби приносити Богові хвалу й подяку. Коли ж це велике свято наближалося до кінця, стало очевидним, шо Бог чудовим чином здійснив навернення заблудлих жителів Юдеї та призупинив потік ідолопоклонства, що загрожував змести все на своєму шляху. ПЦ 224.1

Серйозні застереження пророків були почуті. “І була велика радість в Єрусалимі, бо від днів Соломона, Давидового сина... не було ще такого в Єрусалимі!”. ПЦ 224.2

Однак все ж надійшла пора повертатися людям додому. “І встали священики та Левити, і поблагословили народ. Господь вислухав їхній голос, і молитва дійшла до Його святих осель, — до Небес!”.⁶ Бог прийняв тих, котрі зі скрушеними серцями визнали свої гріхи і з непохитною цілеспрямованістю звернулися до Нього про прощення і допомогу. ПЦ 224.3

Людей, які поверталися додому, очікувала ще одна важлива справа, виконання якої свідчило б про достеменність реформи. У Святому Письмі зазначається: “Вийшли усі ізраїльтяни, котрі були на святі, і пішли по юдейських містах, розбили всі стовпи для божків і позрубували священні дерева; вони зруйнували узвишшя та жертовники в усій Юдеї і в краю Веніямина, Єфрема та Манасії аж до кінця. Після цього вернулися Ізраїлеві сини до своїх міст — кожен до своєї посілості”.⁷ ПЦ 224.4

Єзекія разом зі своїми однодумцями запровадили реформи з метою духовного і матеріального відродження царства. “По всій Юдеї” цар робив “добре, правдиве та справедливе перед Господом, Богом своїм. В усякій справі, за яку він брався,., робив він від усього свого серця, і мав успіх”. “Він надіявся на Господа, Бога Ізраїля... не відступав від Нього, і дотримувався Заповідей Його, які заповідав Господь Мойсеєві. Тому був Господь із ним... і йому щастило”.⁷ ПЦ 224.5

Правління Єзекії відзначалося багатьма чудовими починаннями, які свідчили про те, що Бог Ізраїлю був зі Своїм народом. Успіх ассирійців у захопленні Самарії та розпорошенні залишку десяти племен між народами, що трапилось в перші роки царювання Єзекії, посіяло сумнів щодо могутності Бога євреїв. Заохочені успіхом, ніневітяни, котрі вже давно забули вістку Йони, виявляли відкриту непокору намірам Неба. Через кілька років після падіння Самарії війська переможців знову з'явилися в Палестині; цього разу вони вирушили до укріплених міст Юдеї. Однак, незважаючи на деякий успіх, вони змушені були на деякий час відступити внаслідок народних заворушень у себе на батьківщині. Але через кілька років, наприкінці царювання Єзекії, народи світу отримали нагоду побачити, чи язичницькі боги і справді непереможні. ПЦ 225.1