Дії апостолів

Розділ 25. Послання до солунян

(Підставою цього розділу є Послання до Солунян)

Прихід з Македонії Сили й Тимофія під час перебування Павла в Коринті був для апостола великим підбадьоренням. Вони принесли йому радісну звістку про віру й любов тих, які прийняли істину під час перших відвідин Солуні вісниками Євангелія. Павло ніжно, усім серцем любив цих віруючих, які серед випробувань і утиску залишалися вірними Богові. Він бажав відвідати їх особисто, але зробити це на той час було неможливо, тому написав їм Послання. ДА 175.1

У своєму Посланні до церкви в Солуні апостол висловлює свою вдячність Богові за радісну звістку про зростання їхньої віри. “Брати, — писав він, — ми втішилися вами серед усієї нашої біди й горя, заради вашої віри. Адже ми тепер ожили, якщо ви стоїте в Господі! Яку-бо подяку можемо віддати Богові за вас, за всю радість, якою через вас тішимося перед нашим Богом? Ніч і день ревно молимося, щоб побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі”. ДА 175.2

“Ми завжди дякуємо Богові за всіх вас, згадуючи в наших молитвах; постійно пам'ятаємо перед Богом, нашим Отцем, про ваше діло віри, про відчайдушну працю любові і терпіння в надії на нашого Господа Ісуса Христа”. ДА 175.3

Багато віруючих у Солуні “навернулись від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові”. Вони “прийняли слово у великому утискові”, і їхні серця були наповнені “радістю Духа Святого”. Апостол писав, що через свою вірність Господеві вони “стали взірцем для всіх вірних у Македонії і Ахаї”. Вони заслуговували на такі слова похвали: “Адже від вас рознеслося Господнє Слово не тільки по Македонії та Ахаї, а ваша віра в Бога долинула до кожної місцевості, так що нам не потрібно щось говорити”. ДА 176.1

Віруючі в Солуні були справжніми місіонерами. Їхні серця палали любов'ю до Спасителя, котрий визволив їх від “майбутнього гніву”. Через благодать Христа в їхньому житті сталася дивовижна зміна, і слово Господнє, котре вони звіщали, супроводжувалося силою. Проповідувані істини завойовували серця, і кількість віруючих зростала. ДА 176.2

У Першому Посланні Павло згадує про свою працю в Солуні. Він наголошує, що не намагався придбати навернених, вдаючись до обману чи лукавства. ДА 176.3

“Але, як Бог знайшов нас гідними, щоб довірити Євангелію, ми так і говоримо, не догоджаючи людям, але Богові, що випробовує наші серця. Бо ніколи, як вам відомо, в нас не було ані підлесливих слів, ані корисливих мотивів, — Бог свідок. Ми не шукали слави в людей, ні у вас, ні в інших, хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, мов та годувальниця, що доглядає своїх дітей. Ми так прив'язалися до вас, що хотіли передати вам не тільки Божу Добру вістку, але й свої душі, бо ви стали для нас любими”. ДА 176.4

“Ви та Бог свідки, — продовжує апостол, — які святі, праведні та непорочні були ми для вас, що повірили. Ви знаєте, як кожного з вас, неначе батько своїх дітей, ми просили, умовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу”. ДА 176.5

“Тому ми постійно дякуємо Богові за те, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, ви сприйняли його не як людське слово, а як істинно Боже Слово, яке й діє у вас, віруючих... Бо хто є нашою надією, чи радістю, чи вінцем похвали, якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час Його приходу? Адже ви наша слава і радість!” ДА 176.6

У своєму Першому Посланні до віруючих Солуня Павло прагнув викласти вчення щодо справжнього стану померлих. Він називав померлих поснулими, які перебувають у несвідомому стані. “Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про померлих, аби не сумували, як і інші, що не мають надії. Бо коли віримо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним... Адже Сам Господь з наказом, при голосі Архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, — і першими воскреснуть померлі в Христі. Потім ми, що живемо, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хмари, на зустріч з Господом у повітрі, — і так завжди будемо з Господом”. ДА 177.1

Солуняни із запалом сприйняли думку про те, що Христос скоро прийде, аби перетворити живих віруючих і взяти їх до Себе. Вони старанно оберігали життя своїх друзів, щоб ті не померли і не втратили благословення, котре сподівалися отримати під час Приходу свого Господа. Однак, один по одному, їхні улюблені відходили від них, і з болем у серці солуняни востаннє дивилися на своїх померлих, не насмілюючись сподіватися на зустріч з ними в майбутньому житті. ДА 177.2

Коли Послання Павла було розпечатане й прочитане, церква зазнала великої радості й утіхи від вістки про справжній стан померлих. Павло писав, що живі праведники під час Приходу Христа не вийдуть зустрічати свого Господа раніше за поснулих в Ісусі. Від голосу Архангела та сурми Божої сплячі прокинуться, і мертві у Христі воскреснуть, перш ніж живі будуть зодягнуті в безсмертя. “Потім ми, що живемо, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хмари, на зустріч з Господом у повітрі, — і так завжди будемо з Господом. Тому потішайте одне одного цими словами”. ДА 177.3

Неможливо уявити радість і надію, котрі принесло це запевнення молодій солунській церкві. Вони повірили і з ніжністю зберігали в пам'яті слова, написані їхнім духовним батьком, котрого так палко любили. Він говорив їм усе це раніше, але тоді вони намагалися збагнути вчення, яке здавалося новим і дивним. Тож не дивно, що деякі істини не закарбувалися в їхній свідомості. Однак вони прагнули істини, а Послання Павла давало їм нові надію й силу, зміцнюючи віру та поглиблюючи любов до Того, Який Своєю смертю дарував їм життя й безсмертя. ДА 177.4

Тепер вони тішилися, що їхні віруючі друзі підіймуться з могил, щоб жити вічно в Божому Царстві. Темрява, яка огортала місце спочинку померлих, розсіялася. Християнська віра засяяла новою красою, а життя, смерть і воскресіння Христа постали перед ними в новій славі. ДА 178.1

“Померлих в Ісусі Бог приведе з Ним”, — писав Павло. Багато хто тлумачать цей уривок, запевняючи, що покійні прийдуть з Небес разом із Христом. Але Павло мав на думці інше: як Христос воскрес із мертвих, так Бог викличе з могил померлих святих і візьме їх зі Собою на небо. Яка дорогоцінна втіха! Яка славна надія не тільки для церкви в Солуні, але й для всіх християн на землі! ДА 178.2

Здійснюючи служіння в Солуні, Павло настільки повно висвітлив питання про ознаки часу, вказуючи на останні події перед з'явленням Сина Людського на хмарах небесних,що не бачив необхідності докладно зупинятися на цій темі. Однак вважав за потрібне нагадати Їм вчення, котре колись виклав. “А про часи та про пори, — писав він, — вам не потрібно писати, адже самі з певністю знаєте, що день Господній приходить, як злодій уночі. [Бо] коли говоритимуть: Мир і безпека, — тоді раптово прийде на них погибель”. ДА 178.3

Сьогодні у світі є багато людей, які заплющують очі на ознаки, дані Христом для попередження людей щодо Свого Приходу. Вони намагаються розвіяти тривогу, у той час як ознаки наближення кінця швидко збуваються і світ неухильно прямує до дня Приходу Сина Людського на хмарах небесних. Павло навчає, що байдужість до ознак скорого Другого приходу Христа є гріхом. Винних у подібній недбалості він називає дітьми ночі й темряви. Але тих, що пильнують, він підбадьорює такими словами: “А ви, брати, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій. Бо ви всі — сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ні темряві. Тож не спімо, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі!” ДА 178.4

Для Церкви нашого часу вчення апостола з цього питання є особливо важливим. Для тих, хто живе напередодні великого кінця, слова Павла повинні звучати з особливою силою. “Ми ж належимо дневі, тож будьмо тверезі, зодягнувшись у панцир віри й любові та в шолом надії спасіння. Бо нас Бог призначив не на гнів, а на те, щоб ми одержали спасіння через Господа нашого Ісуса Христа, Який помер за нас,щоб ми, — чи пильнуємо, чи спимо, — разом з Ним жили”. ДА 178.5

Якщо християнин пильнує, значить він працює, намагаючись зробити все можливе для поширення Євангелії. У міру того, як зростає його любов до Викупителя, зростає його любов і до ближніх. Подібно до свого Господа, він зносить суворі випробування, але не дозволяє, щоб страждання озлобили його або порушили душевний мир. Він знає: якщо мужньо знесе випробування, воно очистить його, ушляхетнить і приведе до більшої єдності із Христом. Учасники Христових страждань будуть також учасниками Його втіхи і, врешті-решт, розділять із Ним Його славу. ДА 179.1

“Просимо вас, брати, — продовжує Павло своє Послання до солунян, — шануйте тих, що працюють між вами, наставлені над вами в Господі, і тих, що напоумлюють вас; виявляйте до них велику любов за їхню працю. Майте мир між собою”. ДА 179.2

Віруючим у Солуні дуже дошкуляли люди, котрі проповідували фанатичні погляди і вчення. Деякі “порушували порядок”, нічого не роблячи, а тільки вдаючи, що працюють. Церква була організована належним чином, нею керували служителі, пресвітери і диякони. Однак деякі свавільні гарячі натури відмовлялися підкорятися керівникам Церкви. Вони відстоювали не тільки право на власну думку, але й право нав'язувати свої погляди Церкві. З огляду на це, Павло закликав віруючих у Солуні виявляти належну пошану й повагу до тих, хто був обраний на ке рівні посади в Церкві. ДА 179.3

Піклуючись про те, щоб віруючі в Солуні жили в страху Божому, апостол благав їх виявляти практичне благочестя в щоденному житті. “А далі, брати, — писав він, — просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, як слід вам поводитися і догоджати Богові, — саме так ви й поводитеся, — аби ви все більше в цьому зростали. Бо знаєте, які вказівки дали ми вам у Господі Ісусі. Це ж воля Божа — ваше освячення, щоб ви берегли себе від розпусти... Адже Бог покликав нас не до нечистоти, а до освячення”. ДА 179.4

Апостол розумів, якою великою мірою він відповідальний за духовний добробут тих, які навернулися завдяки його праці. Він бажав, щоб вони зростали в пізнанні єдиного Істинного Бога та посланого Ним Ісуса Христа. Часто у своєму служінні він зустрічав великі групи чоловіків та жінок, які любили Ісуса, схилявся з ними в молитві, прохаючи Бога навчити їх зберігати з Ним живий зв'язок. Часто він радився з ними, як найкраще передати іншим світло Євангельської Правди. І часто, перебуваючи в розлуці з тими, задля кого трудився, благав Бога вберегти їх від злого й допомогти стати ревними, активними місіонерами. ДА 180.1

Одним з найсильніших доказів навернення є любов до Бога і ближнього. Коли люди приймають Ісуса як свого Викупителя, вони відчувають глибоку, щиру любов до тих, котрі також прийняли цю дорогоцінну віру. Так стояла справа з віруючими в Солуні. “Про братолюбство, — писав апостол, — нема потреби писати вам, бо ви самі Богом навчені любити один одного, адже те й робите всім братам, що перебувають у всій Македонії. Просимо вас, брати, аби ви в цьому все більше зростали і пильно дбали про те, щоб жити спокійно і робити свою справу, працювати своїми власними руками, як ми вам звеліли, щоб ви гідно поводилися перед чужими і ні в чому не мали нестатків”. ДА 180.2

“І Господь хай помножить і наповнить вас любов'ю один до одного і до всіх, такою ж, яку ми маємо до вас, аби зміцнити ваші серця, зробити бездоганними у святості перед Богом і нашим Отцем під час приходу Господа нашого Ісуса з усіма Його святими”. ДА 180.3

“Просимо вас, брати: напоумляйте тих, що порушують порядок, підбадьорюйте малодушних, захищайте немічних, будьте терпеливими до всіх. Стережіться, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного і для всіх. Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас”. ДА 180.4

Апостол застерігав солунян не зневажати дар пророцтва: “Духа не вгашайте, пророцтвом не нехтуйте, усе досліджуйте, держіться доброго”, — закликаючи їх старанно відокремлювати правду від неправди. Він просив їх: “Стримуйтеся від усякого роду зла”, — і закінчив своє Послання молитвою про повне освячення їх Богом: “Нехай ваш дух, душа і тіло бездоганно будуть збережені в цілості до приходу нашого Господа Ісуса Христа. Вірний Той, Хто покликав вас, — додав апостол, — Він і здійснить”. ДА 180.5

Учення, яке Павло виклав солунянам у своєму Першому посланні щодо Другого приходу Христа, повністю узгоджувалося з його попередньою наукою. Проте його слова були неправильно сприйняті деякими братами із Солуні, котрі вирішили, ніби Павло сподівається дожити до Приходу Спасителя. Це викликало в них ще більший ентузіазм і хвилювання. Люди, котрі раніше нехтували своїми обов'язками, тепер стали ще наполегливіше відстоювати власні хибні погляди. ДА 181.1

У своєму Другому посланні Павло ставив за мету допомогти їм звільнитися від неправильного розуміння його вчення та роз'яснити свою точку зору. Він знову висловив упевненість у їхній щирості, дякуючи за те, що їхня віра зміцнялася, а любов один до одного та до справи їхнього Господа примножувалася. Апостол писав, що ставить у приклад іншим церквам їхні терпіння й віру, з якими вони мужньо зносять переслідування й утиски, та скерував їхню увагу й думки до часу Другого приходу Христа, коли Божий народ відпочине від усіх турбот і страждань. ДА 181.2

“Тож ми самі, — писав він, — хвалимося вами в Божих церквах за вашу терпеливість і віру в усіх ваших переслідуваннях і утисках... А вам, що зазнаєте утисків, — відпочинок з нами, коли з'явиться з неба Господь Ісус з ангелами Своєї сили, в полум'яному вогні, що дає відплату тим, хто Бога не знає і не слухається Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони приймуть покарання, вічну погибель від Господнього обличчя і від слави Його сили... Ось чому й молимося завжди за вас, щоб наш Бог зробив вас гідними покликання і наповнив міццю кожне бажання до добра та кожне діло віри, щоб у вас прославилося ім'я Господа нашого Ісуса, а ви в Ньому, за благодаттю нашого Бога і Господа Ісуса Христа”. ДА 181.3

Та перед Приходом Христа в релігійному світі мали відбутися важливі зміни, передречені в пророцтві. Апостол писав: “Щоб ви не відразу вагалися розумом та не тривожилися ні духом, ні словом, ні посланням, яке нібито від нас, наче настав Господній день. Хай ніхто вас не ошукає жодним способом. Бо раніше має прийти відступлення та виявитися людина беззаконня, син погибелі, що противиться і підноситься понад усім тим, що зветься Богом чи святинею; він у Божому храмі сяде [як Бог] і видаватиме себе за Бога”. ДА 182.1

Слова Павла не слід було неправильно тлумачити і навчати, що він, отримавши особливе одкровення, попереджав солунян про скорий Прихід Христа. Така точка зору могла створити плутанину, бо розчарування часто призводить до невір'я. Апостол застерігав братів від прийняття вістки, яка нібито походила від нього, наголосивши, що спочатку мала повстати папська влада, так чітко змальована пророком Даниїлом, котра буде провадити війну з Божим народом. І доки ця влада не виконає своєї згубної блюзнірської справи, доти Церква не повинна розраховувати на Прихід свого Господа. “Хіба ви не пам'ятаєте, — запитує Павло, — що я вам про це говорив, коли ще був у вас?” ДА 182.2

Жахливими будуть випробування істинної Церкви. Коли апостол писав ці слова, “таємниця беззаконня” уже почала діяти. Майбутні події відбуватимуться “за сприянням сатани... з усякою силою, ознаками, фальшивими чудесами, з усякою оманою неправди для тих, які гинуть”. ДА 182.3

Особливо серйозно апостол попереджує тих, хто відмовляється прийняти “любов правди”. “І за це, — писав він про всіх, хто свідомо відкидає вістку Істини, — Бог посилає їм дію омани, щоб вони повірили в неправду, аби суд прийняли всі, що не повірили в правду, а уподобали неправду”. Люди не можуть безкарно відкидати застереження, котрі Бог у Своїй милості посилає їм. Від тих, які вперто відвертаються від застережень, Бог відбирає Свого Духа, залишаючи їх у полоні омани, котру вони полюбили. ДА 182.4

Так Павло змалював лиху роботу тієї влади зла, котра пануватиме впродовж довгих віків темряви, і ті гоніння, котрі матимуть місце перед Другим приходом Христа. Віруючі в Солуні очікували скорого визволення, тепер же вони отримали напучення мужньо працювати в страху Божому. Апостол наказував, щоб вони не нехтували своїми обов'язками, не були бездіяльними. Після райдужних очікувань скорого визволення, коло щоденних справ і той опір, з яким вони мали зустрітися, могли видатися їм удвоє непривабливішими. Тому Павло закликав їх бути твердими у вірі. “Отож, брати, стійте й тримайтеся передань, яких ви навчилися чи то через слово, чи через наше послання. Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог, наш Отець, що полюбив нас і в благодаті дав вічну втіху та добру надію, нехай потішить ваші серця і хай зміцнить вас у всякому доброму ділі та слові... Та вірний Господь, Який зміцнить вас і збереже від лукавого. Ми покладаємо надію на Господа за вас, що ви робите і робитимете те, що наказуємо [вам]. Хай спрямує Господь ваші серця до Божої любові та до Христової терпеливості”. ДА 182.5

Справа, яку виконували віруючі, була доручена їм Богом. Зберігаючи вірність істині, вони мали передавати іншим те світло, котре отримали самі. Апостол просив їх не слабнути, чинячи добро, і вказував на власний приклад старанності в земних трудах, які поєднував із невтомністю і завзяттям у справі Господній. Він докоряв ледачих і бездіяльних, наказуючи їм “мовчки працювати та їсти свій хліб”. Церкві він велів не мати спільності з тими, котрі вперто нехтують настановами Божих служителів. Апостол додає: “Та не майте його за ворога, а напоумляйте, як брата”. ДА 183.1

Своє Послання Павло закінчив молитвою про те, щоб серед життєвих трудів і випробувань Божий мир і благодать Господа Ісуса Христа були для них потіхою і підтримкою. ДА 183.2