Дії апостолів

Розділ 18. Проповідь серед язичників

(Підставою цього розділу є Дії 14:1-26)

З Антіохії Пісідійської Павло та Варнава вирушили до Іконії. Тут, як і в Антіохії, вони почали працювати в синагозі свого народу, де мали помітний успіх, бо “повірила дуже велика кількість юдеїв і греків”. Але в Іконії, як і в інших місцях діяльності апостолів, віруючі юдеї “підбурили та озлобили душі язичників проти братів”. ДА 121.1

Проте апостоли не залишили своєї місії, тому що багато людей приймали Євангеліє Христа. Зустрічаючись з опором, заздрощами й упередженістю, вони продовжували працювати, “відважно діючи в Господі, Який підтверджував слово Своєї благодаті, роблячи ознаки та чудеса їхніми руками”. Ці докази Божественного схвалення справляли сильне враження на тих, хто був готовий визнати власну гріховність, і кількість навернених збільшувалася. ДА 121.2

Зростаюча популярність проголошуваної апостолами вістки викликала в невіруючих євреїв заздрість та ненависть, і вони вирішили негайно покласти край праці Павла й Варнави. Поширюючи фальшиві перебільшені чутки, вони викликали у влади побоювання щодо загального заколоту. Вони повідомили, що велика кількість людей приєднувалася до апостолів, натякаючи на те, що все це робилося з якоюсь таємною небезпечною метою. ДА 121.3

Через такі звинувачення представники влади неодноразово притягали учнів до відповідальності, однак ті захищали себе настільки розумно й логічно, так спокійно й докладно пояснюючи проповідуване ними вчення, що справили на можновладців велике враження на свою користь. Хоч старші міста і ставилися до них з упередженістю через фальшиві звинувачення, проте не наважилися засудити їх. Вони не могли не визнати, що вчення Павла й Варнави здатне зробити людей достойними законопослушними громадянами і що моральний стан мешканців міста та правопорядок у ньому значно покращилися б, якби вони прийняли істини, котрих навчали апостоли. ДА 122.1

Через опозицію, з якою довелося зіткнутися учням, проповідувана ними Істина набула великої популярності. Євреї переконалися, що їхні спроби зупинити роботу нових учителів привели лише до зростання кількості прихильників нової віри. “І розділилися люди в місті: деякі були з юдеями, інші — з апостолами”. ДА 122.2

Такий несподіваний поворот настільки розлютив єврейських начальників, що вони вирішили вдатися до насильства, аби домогтися свого. Розбудивши найнижчі пристрасті темного галасливого простолюду, вони організували заколот, звинувативши в ньому апостолів та їхнє вчення. Висуваючи фальшиве звинувачення, вони сподівалися заручитися допомогою міської влади у здійсненні свого наміру. Юдеї розраховували на те, що в апостолів не буде можливості виправдати себе і натовп поб'є Павла й Варнаву камінням, поклавши таким чином край їхній праці. ДА 122.3

Друзі апостолів з-поміж невіруючих попередили їх про зловісні задуми євреїв, переконуючи не наражатися без потреби на гнів натовпу, а рятуватися втечею. Тому Павло й Варнава таємно залишили Іконію, даючи віруючим можливість працювати деякий час самостійно. Але їхній відхід аж ніяк не був остаточним; вони мали намір повернутися, коли хвилювання вщухне, і закінчити розпочату роботу. ДА 122.4

У всі віки й у всіх країнах вісникам Божим доводилося зустрічатися із запеклим опором з боку тих, хто свідомо відкидав небесне світло. Вороги Євангелія, вдаючись до наклепів і неправди, нерідко, здавалося, тріумфували, зачиняючи двері, через які Божі вісники могли отримати доступ до людей. Але ці двері не можуть залишатися навіки зачиненими, і часто, коли слуги Божі поверталися продовжувати свою працю, Господь могутньо діяв для них і вони звершували великі діла на славу Його Імені. ДА 122.5

Залишивши Іконію через гоніння, апостоли прибули до Лістри, Дервії та Лікаонії. Мешканці цих міст були в основному забобонними язичниками, але серед них знаходилися і такі, що бажали почути й прийняти євангельську вістку. Апостоли вирішили почати працю в цих місцевостях, сподіваючись уникнути переслідувань та не викликати упередженості з боку євреїв. ДА 123.1

У Лістрі не було єврейської синагоги, хоча в місті проживало кілька євреїв. Багато мешканців Лістри ходили на поклоніння до храму, посвяченого Зевсові. Коли Павло й Варнава з'явилися в місті, і, зібравши навколо себе мешканців Лістри, почали пояснювати їм прості істини Євангелія, багато хто намагалися поєднати це вчення зі своїми забобонними віруваннями в Зевса. ДА 123.2

Апостоли намагалися передати цим ідолопоклонникам знання про Бога Творця та Його Сина, Спасителя людства. Перш за все вони звернули увагу людей на чудові Божі творіння: сонце, місяць, зірки, бездоганний порядок у зміні пір року, величні гори із вкритими снігом вершинами, могутні дерева та інші чудеса природи, котрі свідчать про творчу, незбагненну для людського розуму силу. Через ці творіння Всемогутнього апостоли спрямували погляди язичників до Великого Володаря Всесвіту. ДА 123.3

Пояснивши ці фундаментальні істини, апостоли розповіли мешканцям Лістри про Сина Божого, Котрий через Свою любов до людських синів прийшов з неба в наш світ. Вони розповідали про Його життя й служіння, про відкинення Його тими, кого Він прийшов спасти, про суд над Ним і розп'яття, про Його воскресіння та вознесення на небо, де Він заступається за людину. Так у Дусі Святому й силі Божій Павло й Варнава благовістили в Лістрі. ДА 123.4

Одного разу Павло, розповідаючи народові про те, як Христос зціляв хворих і нещасних, помітив серед своїх слухачів каліку, котрий, не зводячи з нього очей, приймав з вірою його слова. Серце Павла сповнилося співчуттям до нещасного, у якому він розпізнав людину, “що має віру для зцілення”. У присутності ідолопоклонників Павло звелів каліці стати просто на ноги. До цього часу страждалець міг тільки сидіти, та зараз він негайно виконав наказ Павла і вперше у своєму житті звівся на ноги. Разом із вірою в нього увійшла сила, і каліка “підскочив і почав ходити”. ДА 124.1

“Люди побачили, що зробив Павло, і піднесли свій голос, вигукуючи по-лікаонському: До нас зійшли боги в людській подобі!” Така думка була зумовлена їхнім традиційним віруванням, що боги час від часу відвідували землю. Варнаву вони назвали батьком богів Зевсом за його приємну зовнішність, величну поставу та лагідний, добрий вираз обличчя. Павла прийняли за Гермеса через те, що він був “провідним у слові”, ревним, енергійним і красномовним у напучуванні та застереженні народу. ДА 124.2

Мешканці Лістри, бажаючи засвідчити свою подяку, намовили жерця храму Зевса вшанувати апостолів особливим чином, і той “привів до брами биків з вінками, збираючись разом з юрбою приносити жертву”. Павло і Варнава, котрі бажали побути на самоті й відпочити, не знали про ці приготування. Проте незабаром до них долинули звуки музики і галас великого натовпу, що зібрався біля дому, в якому вони зупинилися. ДА 124.3

Коли апостоли дізналися про причину приходу цих людей та їхнього збудження, вони “роздерли одяг свій і кинулися між людей”, сподіваючись стримати їх від виконання їхніх намірів. Пересиливши крики натовпу, Павло гучним голосом закликав усіх до порядку і, коли гамір ущух, сказав: “Люди, що ви робите? Та ми подібні до вас люди, що благовістимо вам відвертатися від цієї марноти до Живого Бога, Який створив небо, землю, море і все, що в них! Він у минулих поколіннях допустив, щоб усі народи ходили своїми дорогами. Проте Він не переставав свідчити про Себе, творячи добро, даючи вам дощ з неба і вчасно врожай, насичуючи їжею та веселістю ваші серця!” ДА 124.4

Апостоли рішуче спростували твердження про своє нібито божественне походження, і Павло намагався спрямувати думки людей до правдивого Бога — єдиного, гідного поклоніння, однак переконати язичників відмовитися від їхнього наміру принести жертву було неможливо. Настільки міцною була їхня віра, що ці мужі були богами, настільки вони були сповнені ентузіазму, що не бажали визнати своєї помилки. У Писанні сказано, що апостоли “ледве стримали людей”. ДА 125.1

Мешканці Лістри на власні очі бачили, як апостоли використали чудодійну силу, і каліка, котрий ніколи не ходив, тішився тепер бездоганним здоров'ям та силою. І тільки після наполегливих переконань з боку Павла та грунтовних пояснень щодо їхньої з Варнавою місії як представників Небесного Бога та Його Сина — великого Зцілителя, народ відмовився від свого наміру. ДА 125.2

Праця Павла і Варнави в Лістрі була несподівано призупинена розлюченими юдеями з Антіохії й Іконії, котрі, почувши про успішну роботу апостолів серед мешканців Лікаонії, вирішили прийти і зорганізувати на них гоніння. Прибувши до Лістри, ці євреї швидко досягли успіху, збудивши в людях той же лютий дух, який виношували самі. Вдавшись до наклепів та вигадок, вони домоглися того, що ті, хто ще недавно прийняли Павла й Варнаву за божественних істот, тепер були готові визнати, що апостоли гірші за душогубів і заслуговують смерті. ДА 125.3

Після того як мешканцям Лістри було відмовлено у привілеї принести жертву апостолам, ці язичники були дуже розчаровані. І тепер вони були готові повстати проти Павла й Варнави з не меншим ентузіазмом, ніж тоді, коли вітали їх як богів. Підбурені євреями, вони вирішили вдатися до насилля. Євреї вимагали, аби вони не дозволяли Павлові говорити, бо він може заворожити людей. ДА 125.4

Незабаром ворогам Євангелія вдалося виконати свої криваві задуми. Поступившись злій силі, мешканці Лістри сповнилися сатанинської люті і, схопивши Павла, немилосердно побили його камінням. Апостол гадав, що надійшла його смертна година. Він пригадав мученицьку смерть Степана і свою жорстоку роль у цій справі. Зранений, знемагаючи від болю, він упав на землю, а розлючені люди “виволокли його за місто, думаючи, що він помер”. ДА 125.5

У цей похмурий час випробування група місцевих віруючих, навернених до правди завдяки служінню Павла й Варнави, залишилася вірною Богові. Безрозсудний опір і жорстоке гоніння з боку ворогів лише зміцнили віру цих посвячених братів, і тепер перед лицем небезпеки та презирства вони довели свою вірність, зібравшись у скорботі біля тіла того, кого вважали мертвим. ДА 126.1

Яким же був їхній подив, коли оплакуваний ними апостол раптом підвів голову і став на ноги, виславляючи Бога! Для віруючих це несподіване повернення до життя Божого слуги стало чудом божественної сили, яке ніби печаткою небесного схвалення скріпило їхнє рішення прийняти нову віру. Вони раділи невимовною радістю, виславляючи Бога з оновленою вірою. ДА 126.2

Серед навернених у Лістрі, котрі були свідками страждань Павла, перебувала людина, якій судилося в майбутньому стати визначним працівником для Христа і розділити з апостолом знегоди й радощі служіння першопроходців на важких полях. Це був молодий чоловік на ім'я Тимофій. Коли Павла виволокли за місто, цей юний учень був серед тих, які зібралися навколо, здавалося б, бездиханного тіла. Він бачив, як апостол підвівся, закривавлений, вкритий синцями, але з хвалою на устах за те, що удостоївся постраждати за Ім'я Христа. ДА 126.3

Наступного дня після каменування Павла апостоли відбули до Дервії, де їхня праця була благословенною і багато душ повірили в Христа як Спасителя. Але, “звістивши Євангеліє тому місту та навчивши багатьох”, Павло і Варнава вирішили не починати роботу в інших місцях, доки не утвердять у вірі навернених, яких змушені були на деякий час залишити в місцях своєї попередньої праці. Не лякаючись небезпеки, “повернули назад до Лістри, Іконії та Антіохії. Вони зміцнювали душі учнів, закликали залишатися у вірі”. Багато хто прийняли радісну вістку спасіння, наражаючись на ганьбу та переслідування. Таких апостоли намагалися зміцнити у вірі, щоб звершена справа не пропала. ДА 126.4

Важливим фактором у справі духовного зростання новонавернених було, на думку апостолів, підтримання відповідного порядку в громадах. У всіх місцях Лікаонії та Пісідії, де проживали віруючі, були організовані церкви. У кожній громаді призначали служителів, а для звершення діяльності, яка сприяла б духовному добробуту віруючих, створювалася належна організація та запроваджувався порядок. ДА 127.1

Це було зроблено відповідно до євангельського плану об'єднання в одному тілі всіх віруючих у Христа, і цього плану Павло старанно дотримувався у своєму служінні. У різних містах люди, котрі прийняли Христа як свого Спасителя внаслідок праці апостола, об'єднувалися в церкви. Це мало місце навіть тоді, коли віруючих було небагато. Таким чином християни навчалися допомагати одне одному, пам'ятаючи обітницю: “Бо де двоє або троє зберуться в Ім'я Моє, там і Я серед них” (Матв.18:20). ДА 127.2

Павло не забував про організовані таким чином церкви. Уболіваючи душею, він постійно піклувався про них. Якою б нечисленною не була група віруючих, вона ставала об'єктом його постійної турботи. Він із ніжністю дбав про менші громади, розуміючи, що вони потребують особливої турботи, аби їхні члени могли утвердитися в правді та підготуватися до ревної безкорисливої праці для добра оточуючих. ДА 127.3

У всій своїй місіонерській діяльності Павло і Варнава прагнули наслідувати залишений Христом приклад, приклад добровільної жертовності й сумлінної горливої праці для людських душ. Завжди пильні, ревні, невтомні, вони не рахувалися з власними бажаннями чи вигодами, а з великим завзяттям і молитвою сіяли насіння істини. Водночас апостоли не забували давати надзвичайно цінні практичні вказівки тим, хто приймав Євангеліє. Цей дух ревності й побожності справляв сильне враження на нових учнів, переконуючи їх у важливості євангельської вістки. ДА 127.4

Коли до віри наверталися такі здібні, багатонадійні люди, як Тимофій, Павло й Варнава намагалися переконати їх у необхідності працювати в Божому винограднику. А коли апостоли вирушали в інші місця, віра цих мужів не слабшала, а навпаки, зміцнювалася. Вони були правильно навчені Господнього шляху і підготовлені до безкорисливої, старанної, наполегливої праці задля спасіння ближніх. Така ретельна підготовка новонавернених сприяла надзвичайному успіхові, який супроводжував Павла й Варнаву в справі проповіді Євангелія в язичеських країнах. ДА 127.5

Перша місіонерська подорож швидко наближалася до свого завершення. Віддавши в руки Господні нещодавно організовані церкви, апостоли вирушили до Памфілії і, “проголосивши слово в Пергії, спустилися до Атталії. Звідти вони відпливли до Антіохії”. ДА 128.1