Велика боротьба

Розділ 6. Ян Гус та Ієронім Празький

Євангеліє проникло в Богемію ще в IX ст. Біблія тоді вже була перекладена, і богослужіння відбувалося рідною мовою. Однак зі зміцненням папської влади Боже Слово все більше й більше витіснялося, нібито щось другорядне. Папа Григорій VII, який вирішив “приборкати гордість царів”, був не менше зацікавлений і в поневоленні народу; домагаючись цього, він видав буллу, що забороняла проводити богослужіння богемською мовою. Папа оголосив: “Всемогутньому до вподоби, щоб Його служіння проводилось незнайомою мовою, тому що внаслідок порушення цієї постанови з'явилися різні пороки та єретичні вчення” (Wylie. V.3. Ch.l). Отож Рим постановив згасити світло Божого Слова, щоб тримати народ у темряві. Але Небеса знайшли інші шляхи для збереження Церкви. Багато вальденців та альбігойців, тікаючи від переслідувань у Франції й Італії, зупинилися в Богемії. Хоч вони й не наважувалися відкрито проповідувати, однак ревно працювали, намагаючись при цьому залишатися непоміченими. Таким чином від століття до століття передавалася і зберігалася правдива віра. ВБ 87.1

Ще до Яна Гуса в Богемії були люди, котрі відверто осуджували зіпсутість церкви та пороки народу. Діяльність цих людей викликала широку зацікавленість. Налякані священики повстали проти учнів Євангелія, і почалися гоніння. Змушені проводити богослужіння в лісах і горах, вірні Богові люди і тут були переслідувані солдатами, а багато з них загинуло. Пізніше був виданий указ, за яким на вогнищах спалювали усіх тих, хто не відвідував богослужінь римської церкви. Але, жертвуючи своїм життям, християни вірили в перемогу Божої справи. Один з тих, хто проповідував, що “спасіння можна отримати лише через віру в розп'ятого Спасителя”, проголосив перед своєю смертю: “Зараз лють ворогів Істини взяла гору над нами, але так не буде завжди. Повстане муж без меча і влади, повстане з-поміж простого народу, і проти нього вороги будуть безсилі” (Ibid. V.3. Ch.l). Час Лютера був ще далеко попереду, але з'явився той, чиє свідоцтво проти Риму мало збудити народи. ВБ 87.2

Ян Гус походив з простої родини і рано осиротів після смерті батька. Його побожна мати, яка вважала, що освіта і “страх Господній” — це найбільший скарб, намагалася всіма силами допомогти синові придбати цей спадок. Спочатку Гус навчався у провінційній школі, а потім вступив до Празького університету, отримавши право на безкоштовне навчання. Він вирушив до Праги в супроводі матері. Бідна вдова не могла дати своєму синові жодних коштовностей, але наблизившись до великого міста, вона стала на коліна поряд з осиротілим юнаком та благала Небесного Отця злити на нього Свої благословення. Навряд чи вона передбачала тоді, яким чином буде почута її молитва. ВБ 88.1

В університеті Гус вирізнявся невтомною старанністю і блискучими успіхами, а його бездоганна поведінка та ласкаве ставлення до людей збудили до нього загальну повагу. Він був щирим прихильником римської церкви і бажав отримати духовні благословення, котрі вона обіцяла дарувати. З нагоди ювілейного свята він йшов до сповіді, віддавши останні гроші, та приєднувався до процесії, щоб отримати обіцяне прощення гріхів. ВБ 88.2

Після закінчення університету Гус став священиком і незабаром, відзначившись на цій ниві, був запрошений до королівського двору. Він також став професором, а потім ректором того університету, в якому здобув освіту. Буквально за кілька років скромний стипендіат став гордістю своєї країни, і його ім'я було відоме всій Європі. ВБ 88.3

Однак справу Реформації Гус розпочав на іншій ниві. Через кілька років після прийняття духовного сану його було призначено проповідником Віфлеємської каплиці. Засновник цієї каплиці відстоював як дуже важливу справу проповідь Божого Слова мовою народу. Незважаючи на опір Риму, в Богемії, однак, це подекуди практикувалося. Але незнання Біблії було повсюдним, серед усіх верств суспільства панували огидні пороки. Посилаючись на Боже Слово, Гус нещадно викривав зло, укорінюючи в свідомості людей принципи правди і чистоти. ВБ 88.4

Один з мешканців Праги на ім'я Ієронім, пізніше дуже тісно пов'язаний з Гусом, повертаючись з Англії, привіз із собою твори Уїкліфа. Королева Англії, яка прийняла вчення Уїкліфа, була богемською принцесою, і завдяки її впливу праці реформатора досить широко розійшлися на її батьківщині. Ян Гус з цікавістю вивчав ці праці. Він вважав їхнього автора щирим християнином і був готовий з прихильністю прийняти реформи, запропоновані ним. Так, сам того не помічаючи, Гус став на шлях, котрий мав запровадити його далеко від Риму. ВБ 89.1

Приблизно в цей же час до Праги прибули два чужинці з Англії. Це були освічені мужі, котрі прийняли світло та прибули сюди, щоб поширювати його в цій далекій країні. Свою роботу вони розпочали з відвертого виступу проти верховенства папи, але незабаром змушені були замовкнути під тиском властей. Однак, не бажаючи відмовитися від своєї мети, вони вжили інших заходів. Такі ж здібні художники, як і проповідники, ці мужі вирішили скористатися своєю майстерністю. У багатолюдній частині міста вони виставили дві картини. На одній з них був зображений Христос, Котрий в'їжджав до Єрусалима, — “лагідний, сидячи на ослиці…” (Матв.21:5), в супроводі учнів, що йшли босоніж у поношеному від довгих мандрівок одязі. Інша картина представляла папську процесію: папа, одягнений у розкішний одяг, з тіарою на голові сидів на велично прикрашеному коні, перед ним йшли музиканти, а завершували цей похід кардинали і прелати в пишних шатах. ВБ 89.2

Ці картини стали своєрідною проповіддю, що привернула увагу людей усіх верств суспільства. Натовпи людей збиралися, щоб подивитися на них. Всі зрозуміли їхній зміст. Контраст між лагідністю й покорою Христа — Господа та гордістю й зарозумілістю папи, який називав себе Його слугою, глибоко вразив багатьох людей. У Празі почалися заворушення, і мандрівники задля своєї безпеки змушені були залишити місто. Але викладений ними урок не був забутий. Ці картини справили глибоке враження і на Гуса та спонукали його ретельніше досліджувати Біблію і твори Уїкліфа. Хоч він тоді ще не був готовий прийняти всі реформи, запропоновані Уїкліфом, однак почав краще розуміти справжній характер папства і з більшим запалом викривав зарозумілість, честолюбство і зіпсутість папської ієрархії. ВБ 89.3

З Богемії світло поширилося і на Німеччину. Заворушення в Празькому університеті призвели до того, що сотні німецьких студентів були вислані додому. Отримавши від Гуса перше пізнання Біблії, вони почали проповідувати Євангеліє на своїй батьківщині. ВБ 90.1

Звістки про заворушення в Празі дійшли до Рима, і незабаром Гуса запросили на аудієнцію до папи. Підкоритися цій вимозі означало вірну смерть. Тоді король і королева Богемії, керівництво університету, дворянство і державні мужі звернулися до папи з проханням дозволити Янові Гусу залишитися в Празі, а для необхідних пояснень послати своїх представників. Замість того, щоб задовольнити це прохання, папа засудив Гуса і оголосив Прагу містом, відлученим від церкви. ВБ 90.2

За тих часів такий вирок викликав загальне збентеження. Церемонії, які супроводжували цей вирок, були розраховані на те, щоб залякати народ, котрий дивився на папу як на представника Самого Бога, що мав ключі від пекла і неба та владу вершити як світський, так і духовний суд. Люди вірили, що ворота небес зачинені для мешканців місцевості, відлученої від церкви, і доки папа не схоче зняти це покарання, мертві “виключаються” з райських осель. На знак цього страшного нещастя усі богослужіння припинилися, церкви зачинилися, весільні церемонії здійснювалися на площах перед церквами, а померлих ховали без будь-яких церемоній, закопували в ямах на полях, бо їх заборонили ховати на освяченій для цього землі. Ось такими методами, які діяли на уяву людей, Рим намагався впливати на сумління. ВБ 90.3

У Празі спалахнули ще більші заворушення. Багато мешканців міста звинувачували Гуса в усіх своїх нещастях та вимагали видати його римському судові. Щоб стишилась буря, реформатор на деякий час виїхав до свого рідного селища. Звертаючись до залишених у Празі друзів, він писав: “Якщо я й залишив ваше товариство, то це відповідає прикладу й наставленню Ісуса Христа: щоб не дати змоги лихим людям стягнути на себе вічний осуд, а побожним — не завдати прикростей і гонінь. Я поїхав, бо передчуваю, що безбожні священики можуть провадити тривалу боротьбу, забороняючи проповідувати Боже Слово. Але я не залишив вас, щоб зректися божественної Правди, за котру з Божою допомогою готовий померти” (Bonnechose. The Reformers before the Reformation. V.1. P.87). Гус не припинив своєї діяльності, але, мандруючи околицями, всюди проповідував людям, які прагнули Правди. Таким чином, заходи, вжиті папою для придушення проповіді Євангелія, навпаки, сприяли ще більшому його поширенню. “Бо ми не сильні проти істини, але сильні за істину” (2Кор.13:8). ВБ 91.1

“Для Гуса настали дні болісної боротьби. Хоч церква і сподівалася зламати його своїми громоподібними ударами, він продовжував визнавати її авторитет. Римська церква залишалася для нього нареченою Христа, а папа — представником і намісником Божим на землі. По суті, Гус боровся не проти самого принципу, але проти зловживань папської влади. І між доказами його розуму та вимогами сумління відбувалася запекла боротьба. Якщо ця влада була справедливою і непогрішимою, як він вірив, чому ж він тоді відчуває необхідність чинити їй опір? Підкорятися, як він переконався, означало грішити, але чому ж послух непогрішимій церкві призводить до такого наслідку? Він не міг розв'язати цієї проблеми. Сумніви мучили його постійно. Врешті-решт він дійшов приблизно такого висновку: те, що трапилося за днів Спасителя, сталося тепер; священики католицької церкви стали негідними людьми, використали законну владу для беззаконних справ. Прийнявши це за основу, Гус проповідував, що прийняті розумом істини Святого Письма повинні керувати й сумлінням; іншими словами, тільки Бог, Котрий промовляє через Біблію, а не церква, яка говорить через священиків, є єдиним вірним Дороговказом” (Wylie. V.3. Ch.2). ВБ 91.2

Через деякий час, коли хвилювання в Празі стихли, Гус повернувся до Віфлеємської каплиці, щоб зі ще більшим запалом і мужністю проповідувати Боже Слово. Його вороги були діяльними й могутніми, але королева і багато дворян залишалися друзями Гуса, не кажучи вже про переважну більшість народу. Порівнюючи його чисте, високе вчення і святе життя з деградуючими догматами Риму, із зажерливістю й розпущеністю римського духовенства, багато людей вважали для себе за честь бути на боці Гуса. ВБ 92.1

Досі Гус працював сам, але тепер до реформатора приєднався Ієронім, котрий ще в Англії прийняв вчення Уїкліфа. І починаючи з цього моменту, життя цих двох мужів настільки тісно переплітається, що навіть у смерті вони залишилися нерозлучні. Надзвичайна талановитість, красномовство, ученість, — дари, які здобувають загальну популярність, були притаманні Ієронімові з надлишком. Але в принципах, що визначають твердість характеру, Гус перевершував його. Стримані міркування Гуса були ніби вуздою для запального, поривного Ієроніма, котрий з правдивим смиренням визнавав його вищість і прислухався до порад. При їхній спільній праці справа Реформації неухильно просувалася вперед. ВБ 92.2

Бог освітив великим світлом розум цих вибраних мужів, відкривши їм багато заблуджень Риму, проте вони не отримали усієї повноти світла, яке мало злитися на світ. За допомогою цих Своїх слуг Бог виводив народ з темряви римської церкви, але на них чекали численні серйозні перешкоди, і Бог провадив їх крок за кроком, відкриваючи стільки, скільки вони були здатні понести. Ці реформатори не були готові до того, щоб відразу прийняти все світло. Люди, які тривалий час перебували в темряві, не можуть витримати сяйва полуденного сонця; щось подібне могло трапитись і з ними. Тому Бог відкривав їм Істину поступово і такою мірою, якою народ міг її сприйняти. В кожному столітті все нові вірні працівники провадили народ усе далі й далі шляхом Реформації. ВБ 92.3

Розкол у церкві поглиблювався. Тепер вже троє пап сперечалися за право на владу, і боротьба між ними наповнила християнський світ злочинами й заворушеннями. Не обмежившись анафемами, папи звернулися до сили земної зброї. Кожний з них намагався закупити зброю та найняти армію, і, звичайно, для цього потрібні були гроші. З цією метою на продаж були виставлені різні дари, посади і навіть благословення. Рядові священики, наслідуючи вищих ієрархів, також вдавались до симонії та зброї, щоб зміцнити свою владу та приборкати супротивників. ВБ 93.1

Гус зі зростаючою сміливістю палко виступав проти гидот, що здійснювалися в ім'я релігії, і народ відверто звинувачував римських вождів у тому, що вони є причиною лиха, яке заполонило християнський світ. ВБ 93.2

Здавалося, Прага знову перебуває на межі кривавого конфлікту. Як і в старовину, слуга Божий був звинувачений, як той, що “непокоїть Ізраїля” (1Цар.18:17). Місто знову було відлучене від церкви, і Гус повернувся до свого рідного селища. Голос свідоцтва, який з такою відданістю й мужністю звучав з кафедри його улюбленої Віф-леємської каплиці, замовк. Гус мав проповідувати з більш високого п'єдесталу, звертаючись до всього християнського світу, а в кінці власним життям засвідчити Правду. ВБ 93.3

Щоб покласти край злу, яке лютувало в Європі, в Констанці був скликаний вселенський собор. Його скликав один з пап-суперників — Йоан XXIII за бажанням німецького імператора Сігізмунда Люксембурзького. Цей собор був небажаним для папи Йоана XXIII, характер і політику котрого критикували навіть прелати, зіпсуті, як і все духовенство того часу. Однак папа не наважився опиратися волі імператора Сігізмунда. ВБ 93.4

Головними питаннями, які мав вирішити собор, були: покласти край розколу в церкві та викорінити єретиків. Разом з двома папами-суперниками був запрошений і Ян Гус як головний проповідник нового вчення. Вищезгадані папи, побоюючись за власне життя, не з'явилися особисто, а прислали послів. Папа Йоан XXIII, хоч і видавав себе за ініціатора скликання вселенського собору, насправді прибув туди з поганими передчуттями, підозрюючи короля в таємному намірі скинути його з престолу та побоюючись того, що йому доведеться дати відповідь за пороки, якими він зганьбив тіару, та за злочини, за допомогою яких заволодів нею. Однак він в'їхав до Констанци з величезною пишнотою, у супроводі вищого духовенства і почету придворних. Натовпи народу на чолі з духовенством і представниками міської влади вийшли йому назустріч. Над головою папи розпростерся позолочений балдахін, який підтримували чотири головні ієрархи. Попереду йшла процесія, а розкішний одяг кардиналів і знаті робив це видовище ще більш вражаючим. ВБ 93.5

У цей же самий час інший подорожній наближався до Констанци. Ян Гус усвідомлював, що йому загрожує небезпека. Він назавжди розпрощався з друзями та вирушив у дорогу, яка, як передчував, мала запровадити його на вогнище. Хоч реформатор отримав охоронну грамоту від богемського короля, а дорогою йому була вручена ще одна — від імператора Сігізмунда, він все ж приготувався до смерті. ВБ 94.1

У листі до празьких друзів Ян Гус писав: “Брати мої… я їду з охоронною грамотою короля, щоб зустрітися з моїми численними смертельними ворогами… але я довіряюся всесильному Богові та моєму Спасителеві, я вірю, що Він почує ваші палкі молитви та вкладе Свою мудрість і розсудливість до моїх уст, щоб я міг боротися з ними; щоб Він дав мені Свого Святого Духа — зміцнити мене в Його Істині, бо тільки таким чином я можу сміливо зустріти спокуси, в'язницю, а якщо треба буде, і жорстоку смерть. Ісус Христос страждав за Своїх улюблених, чи повинні ми дивуватися з того, що Він залишив нам Свій приклад, щоб і ми з терпінням перенесли все задля нашого спасіння? Він наш Бог, а ми Його твориво; Він наш Господь, а ми Його слуги; Він Володар світу, а ми жалюгідні смертні, і незважаючи ні на що, Він страждав! Чому ж і нам не постраждати, якщо страждання очистять нас? Тому, любі мої, якщо моя смерть сприятиме Його славі, моліться, щоб цей час швидше надійшов і щоб Він допоміг мені мужньо витримати всі випробовування. Але якщо мені судилося знову повернутися до вас, моліться Богові, щоб я не повернувся з ганьбою, іншими словами, щоб я не приховав ні на йоту Євангельської Правди і залишив своїм братам гідний приклад для наслідування. Можливо, ви вже ніколи не побачите мене в Празі, але якщо всесильному Богові буде до вподоби дозволити мені повернутися до вас, тоді ми, зміцнившись в серцях наших, будемо зростати в пізнанні й любові Його закону” (Bonnechose. V.1. P.141—148). ВБ 94.2

В іншому листі, звертаючись до священика, котрий став учнем Євангелія, Гус з глибокою покорою писав про свої помилки, картаючи себе за те, що “із задоволенням носив багатий одяг та витрачав багато годин на порожні заняття”. І далі він додав наступне зворушливе застереження: “Нехай твої думки зосереджуються на славі Божій та справі спасіння душ, а не на чинах і маєтках. Будь обережний, не прикрашай свого дому більше, ніж свою душу, і понад усе піклуйся про духовне зростання. Будь благочестивим і покірним щодо бідних та не розтринькуй свого майна на бенкети й учти. Якщо не будеш удосконалювати свого характеру та стримуватися від надмірностей, я боюся, що ти будеш жорстоко покараний, як і я… Ти знаєш моє вчення, бо з дитинства отримував настав-лення від мене, тому я вважаю зайвим знову писати тобі про це. Але заклинаю тебе милосердям нашого Господа, не наслідуй мене в жодному прояві марнославства, яке ти помітив у мене”. На конверті він дописав слова: “Благаю тебе, мій друже, не розпечатуй цього листа, доки не отримаєш достовірних відомостей про мою смерть” (Ibid. V.1. P.148—149). ВБ 95.1

Всюди на своєму шляху Гус зустрічав докази поширення свого вчення та зацікавлення, з яким воно було сприйняте. Народ збирався натовпами, щоб вітати його, а в деяких містах міська влада супроводжувала його вулицями. ВБ 95.2

“У Констанці Гусові було надано повну свободу. До охоронної грамоти імператора долучили ще й особисте запевнення папи в захисті. Однак ці неодноразові та урочисті запевнення були порушені: за наказом папи і кардиналів реформатор був заарештований та кинутий до огидної в'язниці. Пізніше його перевели до фортеці, розташованої на протилежному березі Рейну. Папа, який нічого не здобув своєю віроломністю, незабаром потрапив до цієї ж в'язни-ці” (Ibid. V.1. P.247). На соборі була доведена його причетність до найогидніших злочинів, зокрема вбивств, симонії, перелюбу та інших “гріхів, про які соромно навіть згадувати”. Про це було оголошено на соборі, і врешті-решт, папа втратив тіару й опинився у в'язниці. Двоє інших претендентів на папський престол також були скинуті, й обрано нового папу. ВБ 95.3

Хоч папу було звинувачено у набагато важчих злочинах, аніж ті, в яких Гус будь-коли звинувачував духовенство, вимагаючи реформ, однак той самий собор, який скинув папу, мав намір знищити реформатора. Ув'язнення Гуса викликало велике обурення в Богемії. Могутні князі звернулися до собору з протестом проти подібної сваволі. Імператор, який так неохоче погодився на порушення охоронної грамоти, виступив на захист Гуса. Але вороги реформатора були мстиві й рішучі. Вони скористалися забобонністю імператора, його побоюваннями та відданістю церкві. Вони також висунули довжелезні аргументи, доводячи, що “вірність у слові не повинна поширюватися на єретиків та осіб, що підозрюються в єресі, хоча б вони й були забезпечені охоронними грамотами від імператора й королів” (J.Lenfant. History of the Council of Constance. V.1. P.516). Таким чином вороги Яна Гуса здобули перемогу. ВБ 96.1

Знесиленого ув'язненням і хворобою (вогке й смердюче повітря підземелля викликало в нього лихоманку, яка ледь не звела його до могили) Гуса привели на вселенський собор. Закутий у кайдани, він стояв у присутності імператора, слово й честь котрого були для нього запорукою безпеки. Під час тривалих допитів реформатор непохитно відстоював Правду і в присутності зібраних церковних і державних сановників висловив урочистий і рішучий протест проти порочності духовенства. Коли йому запропонували або зректися свого вчення, або померти, він обрав мученицьку смерть. ВБ 96.2

Благодать Божа підтримувала Яна Гуса. Протягом усіх тижнів страждань, які він переніс до остаточного вироку, небесний спокій наповнював його душу. “Я пишу цього листа, — звертався він до друга, —у в'язниці, закутою в кайдани рукою, завтра мені буде винесений смертний вирок… Коли завдяки Ісусові Христові ми знову зустрінемося в майбутньому прекрасному житті, ти довідаєшся, як милосердний Бог допомагав мені і як незмінно Він підтримував мене серед спокус і випробовувань” (Bonnechose. V.2. P.67). ВБ 96.3

В похмурій в'язниці Гус бачив торжество правдивої віри. У своїх снах, які переносили його до каплиці в Празі, де він проповідував Євангеліє, Гус одного разу побачив, як папа та його єпископи стирали зображення Христа, намальовані на її стінах. “Цей сон дуже засмутив його, але наступного дня він побачив інший сон: численні художники відновлювали ці картини — у ще більшій кількості та яскравіших фарбах. Закінчивши свою роботу, ці художники, звертаючись до багатолюдного натовпу, який оточував їх, вигукнули: ‘Нехай тепер прийде папа зі своїми єпископами, їм більше ніколи не вдасться знищити їх!’ Коли реформатор розповів свій сон, він додав: ‘Я впевнений, що образ Христа ніколи не буде стертий. Вони намагаються знищити його, але він знову буде відновлений в усіх серцях набагато кращими проповідниками, ніж я’” (D'Aubigne. V.1. Ch.6). ВБ 97.1

Востаннє Ян Гус став перед собором. Це було величезне й пишне зібрання: імператор, князі, королівські посли, кардинали, єпископи, священики та численний натовп людей — вони прийшли подивитися на цю подію. З усіх християнських країн тут зібралися свідки першої великої жертви, яка була принесена в такій запеклій боротьбі в ім'я свободи совісті. ВБ 97.2

Коли Гусові запропонували сказати останнє слово, він вдруге відмовився зректися свого вчення та, спрямувавши проникливий погляд на монарха, клятвенне слово котрого було порушене найганебнішим чином, сказав: “Явирішив з власної волі з'явитися на цей собор, отримавши запевнення в захисті присутнього тут імператора” (Bonnechose. V.3. P.84). Сігізмунд Люксембурзький густо почервонів, коли очі всіх присутніх звернулися до нього. ВБ 97.3

Смертний вирок був проголошений, і почалася церемонія позбавлення сану. Єпископи одягли в'язня в священицькі ризи. Прийнявши їх, Гус сказав: “Наш Господь Ісус Христос був одягнений на знак зневаги в білий одяг, коли Ірод звелів відвести Його до Пилата” (Ibid. V.2. P.86). Коли Гусові знову запропонували зректися свого вчення, він відповів, звертаючись до народу: “З яким же тоді обличчям я споглядатиму на небеса? Як же я тоді зможу дивитися в очі людям, котрим я проповідував чисте Євангеліє? Ні, я дорожу їхнім спасінням більше, ніж моїм тлінним тілом, приреченим сьогодні на смерть”. Потім з нього одну за одною почали знімати священицькі ризи, і кожний єпископ висловлював при цьому прокляття, виконуючи свою частину ритуалу. “Наостанок на голову Гуса поклали високу паперову шапку, яка своєю формою нагадувала митру; на ній були зображені страшні постаті демонів, а попереду був чітко виведений напис: ‘Архієретик’. ‘Я з радістю, — сказав Гус, — понесу вінець ганьби заради Тебе, о Ісусе, бо за мене на Тебе був покладений терновий вінець’”. ВБ 97.4

Після того, як реформатор був одягнений у такий спосіб, прелати сказали: “Тепер ми віддаємо твою душу дияволові”. “А я, — сказав Гус, підвівши очі до неба, — віддаю мого духа до Твоїх рук, о Господи Ісусе, бо Ти відкупив мене” (Wylie. V.3. Ch. 7). ВБ 98.1

Потім Гус був переданий світській владі, і його повели на місце страти. За ним йшов величезний натовп людей, сотні озброєних воїнів, священики та єпископи в розкішних одежах, прості мешканці Констанци. Коли Гуса прив'язали до стовпа і все вже було готове, залишилося тільки запалити вогонь, мученикові знову запропонували зректися своїх заблуджень і врятувати себе. “Яких заблуджень я мушу зректися? — запитав Гус. — Я не відчуваю за собою жодної вини. Я закликаю Бога за свідка, все, що я писав і про що проповідував, мало на меті врятувати душі від гріха й вічної загибелі, а тому я з великою радістю готовий запечатати власною кров'ю ту правду, про яку писав і проповідував” (Ibid. V.3. Ch.7). Коли вогонь запалахкотів навколо Гуса, він почав співати: “Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!” І продовжував співати, доки його голос не змовк навіки. ВБ 98.2

Навіть вороги Гуса були вражені його героїчною поведінкою. Ревний прихильник папи, змальовуючи мученицьку смерть Гуса та Ієроніма, котрий загинув незабаром після нього, сказав: “Вони мужньо зустріли свою останню годину. Вони приготували себе до вогнища як до весільної урочистості. Вони не видали жодного зойку болю. Холи піднялося полум'я, вони почали співати псалми, і навіть лютий вогонь не зміг перервати їхнього співу” (Ibid. V.3. Ch. 7). ВБ 99.1

Коли тіло Яна Гуса згоріло, його прах разом із землею, на котрій він лежав, зібрали і вкинули до Рейну, води якого течуть до океану. Даремно його кати тішили себе сподіванням, нібито їм вдалося знищити проповідувані реформатором істини. Навряд чи вони розуміли, що вкинутий до моря попіл, як насіння, розсіється по всіх куточках землі й у віддалених країнах принесе рясні жнива свідків Правди. Голос, що звучав у соборному залі в Констанці, як луна, відгукнеться у майбутніх віках. ВБ 99.2

Гуса не стало, але Правда, за котру він помер, ніколи не загине. Його приклад віри і мужності заохочуватиме багатьох інших непохитно відстоювати істину навіть перед лицем мученицької смерті. Його страта продемонструвала перед усім світом жорстокість та віроломство Риму. Вороги Правди, самі не усвідомлюючи цього, сприяли тій справі, яку даремно намагалися знищити. ВБ 99.3

Незабаром ще одне вогнище запалало в Констанці. Кров ще одного мученика засвідчила Правду. Ієронім, прощаючись з Гусом під час його від'їзду, напучував його бути мужнім і непохитним, обіцяючи, що в разі небезпеки він прийде на допомогу другові. Почувши про ув'язнення реформатора, вірний учень одразу приготувався виконати свою обіцянку. Без охоронної грамоти, а тільки в супроводі одного товариша Ієронім вирушив до Констанци. Прибувши на місце, він переконався, що нічого не зможе зробити для звільнення Гуса, а крім того, і сам наражається на небезпеку. Він утік з міста, але був схоплений по дорозі додому. Закутого в кайдани, під вартою солдатів його привели до Констанци. Коли він став на соборі, щоб дати відповідь на висунуті звинувачення, його перервали вигуками: “На вогнище його, на вогнище!” (Bonnechose. V.1. P.234). Ієроніма кинули до в'язниці і скували таким чином, щоб завдати в'язневі нестерпних мук, а їсти йому давали тільки хліб і воду. Через кілька місяців жорстокого ув'язнення Ієронім смертельно захворів; вороги, побоюючись, що смерть вихопить жертву з їхніх рук, стали дещо краще поводитися з ним, хоч він перебував уже близько року в тюрмі. ВБ 99.4

Смерть Гуса не принесла для папства бажаних наслідків. Порушення його охоронної грамоти викликало хвилю обурення, і для більшої безпеки собор ухвалив не спалювати Ієроніма, але усякими засобами примусити його зректися своєї віри. В'язня привезли на спеціальне зібрання та запропонували йому зректися або померти. На початку ув'язнення смерть була б милістю порівняно з тими жахливими стражданнями, яких він зазнав, але тепер, знесилений хворобою та суворими умовами в'язниці, мучений страхом, сумнівами, розлучений з друзями і наляканий загибеллю Гуса, Ієронім захитався і вирішив підкоритися соборові. Він дав клятву дотримуватися католицької віри та визнав справедливим осудження вчень Уїкліфа та Гуса, “за винятком святих істин”, які вони проповідували (Ibid. V.2. P. 141). ВБ 100.1

Ієронім сподівався заглушити голос сумління й уникнути своєї долі. Але залишившись на самоті, він ясно побачив, що накоїв. Він згадував мужність і вірність Гуса та думав про своє відречення від правди. Подумки він звертався до Божественного Вчителя, Котрому обіцяв служити і Котрий задля нього пішов на хресну смерть. До відречення Ієронім серед усіх своїх страждань завжди знаходив потішення в обітниці Божої милості, але тепер розкаяння і сумніви роздирали його душу. Він знав, що мусить зректися ще багатьох своїх принципів, перш ніж примириться з Римом. Шлях, на котрий він ступив, міг призвести тільки до повного відступництва. І тоді Ієронім твердо вирішив: задля звільнення від короткочасних страждань він ніколи не зречеться свого Господа. ВБ 100.2

Незабаром його знову повели на собор. Покора реформатора не задовольнила суд. Їхня кровожерливість, що прокинулася зі смертю Гуса, вимагала нових жертв. Тільки абсолютним відреченням від істини Ієронім міг зберегти собі життя. Однак він твердо вирішив підтвердити свою віру та піти на вогнище слідом за своїм братом-мучеником. ВБ 100.3

Ієронім відкинув своє попереднє відречення та, приречений на смерть, зажадав, щоб йому дали змогу захищати себе. Побоюючись його слів, прелати наполягали на тому, щоб він тільки підтвердив або заперечив справедливість висунутих проти нього звинувачень. Ієронім запротестував проти такої жорстокості та несправедливості. “Протягом 340 днів ви тримали мене в жахливому підземеллі, — сказав він, — мене позбавили всього і я жив серед нечистот і смороду, а потім ви привели мене сюди та, поступаючись моїм смертельним ворогам, відмовляєтесь вислухати мене… Якщо ви справді бажаєте бути мудрими людьми, світочами світові, то бережіться, щоб не згрішити проти справедливості. Щодо мене, то я лишень жалюгідний смертний; моє життя мало що вартує, і якщо я застерігаю вас від винесення несправедливого вироку, то роблю це не стільки задля себе, скільки задля вас” (Ibid. V.2. P.146—147). ВБ 101.1

Врешті-решт, його прохання задовольнили. В присутності своїх судців Ієронім став на коліна та молився, щоб Святий Дух керував його думками й словами, щоб він не сказав нічого, що суперечить Правді або не гідне його Вчителя. Того дня для нього виконалася Божа обітниця, дана першим учням: “І будуть водити вас до правителів і царів заради Мене… Коли ж видаватимуть вас, не журіться, як і що вам говорити, бо в той час буде дано вам, що говорити. Бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого буде промовляти через вас” (Матв.10:18—20). ВБ 101.2

Слова Ієроніма викликали подив і захоплення навіть серед його ворогів. Протягом року він був ув'язнений у підземеллі, не мав змоги читати і навіть бачити, зазнаючи нестерпних тілесних страждань і душевної тривоги. І всупереч усьому цьому, він з такою силою й чіткістю навів докази, ніби увесь цей час займався дослідженнями і підготовкою. Реформатор звернув увагу слухачів на ряд святих мужів, засуджених несправедливими суддями. Майже в кожному поколінні були такі люди, які прагнули духовного піднесення для своїх сучасників, але їх звинувачували та з ганьбою виганяли із суспільства, хоча наступні покоління високо оцінювали їхню працю. Сам Христос був засуджений несправедливим судом як злочинець. У своєму попередньому відреченні Ієронім визнав справедливим вирок над Гусом, але тепер він розкаявся у своїх словах та підтвердив невинність і непорочність мученика. “Я знав його від дитинства, — сказав Ієронім, — це була найвищою мірою чудова людина, справедлива і свята, та незважаючи на свою невинність, вона була засуджена на смерть… Я також готовий померти, не відступлю перед муками, приготовленими для мене моїми ворогами і фальшивими свідками, котрі свого часу дадуть відповідь за свої фальшиві свідчення перед великим Богом, Котрого ніхто не зможе обманути” (Bonnechose. V.2. P. 151). ВБ 101.3

Картаючи себе за відречення від правди, Ієронім продовжував: “З усіх гріхів, вчинених мною від самого дитинства, жодний не обтяжує моє сумління таким тягарем та не завдає мені стільки гірких, мук, як гріх, вчинений мною на цьому фатальному місці, коли я схвалив беззаконний вирок, винесений над Уїкліфом та святим мучеником Яном Гусом, моїм учителем і другом. Так! З глибини душі я сповідаю свій гріх та з жахом визнаю, що я ганебно злякався; через страх перед смертю я засудив їхнє вчення. Тому я благаю… всемогутнього Бога дарувати мені прощення моїх гріхів і особливо простити мені цей останній гріх, найогидніший з усіх”. Вказуючи на суддів, він рішуче сказав: “Ви засудили Уїк-ліфа і Яна Гуса не тому, що вони похитнули вчення церкви, а тому, що вони таврували безсоромні діла духовенства: розкіш, пиху та всі пороки прелатів і священиків. Усе, що вони говорили, є незаперечним, і я поділяю їхні погляди”. ВБ 102.1

Промова Ієроніма була перервана. Прелати з люттю вигукували: “Які ще потрібні докази?! Ми на власні очі бачимо одного з найзапекліших єретиків!” ВБ 102.2

Непохитний Їєронім вигукнув: “Ви гадаєте, я боюся смерті? Ви цілий рік тримали мене в страшному підземеллі, набагато жахливішому, ніж сама смерть. Ви поводилися зі мною гірше, аніж з турком, юдеєм або язичником, а моє тіло в прямому розумінні слова гнило на живих кістках, однак я не нарікаю, бо нарікання принижують людину, в якої є серце і дух, але я не можу не висловити свого подиву щодо такого варварського ставлення до християнина” (Ibid. V.2. P. 151—153). ВБ 102.3

Знову зчинилася буря гніву, й Ієроніма відвели до в'язниці. Однак серед присутніх були такі, на кого слова Ієроніма справили незабутнє враження, і вони бажали врятувати його. Ієроніма відвідували найвидатніші представники церкви, намовляючи підкоритися соборові. Йому пропонували найпринадніші перспективи, якщо він відмовиться опиратися Римові. Але подібно до свого Господа, Котрому була запропонована вся слава світу, Ієронім залишався непохитним. ВБ 103.1

“Доведіть мені зі Святого Письма, що я помиляюся, — відповідав він, — і тоді я погоджусь”. ВБ 103.2

“Святе Письмо! — вигукнув один зі спокусників. — Хіба все можна судити на його підставі? Та й хто може зрозуміти його, якщо церква не пояснить?” ВБ 103.3

“А хіба традиції людей більш варті довіри, ніж Євангеліє нашого Спасителя? — відповів Ієронім, — Павло навчав віруючих у своєму посланні, щоб вони не слухали традицій людських, але говорив їм: ‘Досліджуйте Писання…’” ВБ 103.4

“Єретик! — була відповідь. — Я шкодую, що стільки часу умовляв тебе. Тепер я бачу, що ти одержимий дияволом” (Wylie. V.3. Ch.10). ВБ 103.5

Незабаром був винесений смертний вирок. Ієроніма повели на те ж саме місце, де віддав своє життя Гус. Дорогою він співав, і обличчя його сяяло від радості й спокою. Погляд мученика був спрямований на Христа, і смерть втратила для нього своє значення. Коли кат хотів запалити вогонь за його спиною, Ієронім вигукнув: “Іди сміливо сюди, вперед! Запали вогонь перед моїми очима. Якщо б я боявся, то мене не було б тут”. ВБ 103.6

Охоплений з усіх боків полум'ям, він вимовив останні слова молитви: “Господи, всемогутній Отче! Змилуйся наді мною та прости мені мої гріхи, бо Ти знаєш, що я завжди любив Твою правду” (Bonnechose. V.2. P. 168). Його голос замовк, але уста продовжували шепотіти молитву. Коли вогонь здійснив свою справу, прах мученика разом Із землею був зібраний і, подібно до праху Гуса, вкинутий до Рейну. ВБ 103.7

Так загинули вірні носії Божого світла. Але світло Правди, проголошене ними, світло героїчного прикладу, не могло бути загашене. Як ніхто не може повернути сонце назад, так ніхто не міг перешкодити зірниці, що сходила над світом. ВБ 104.1

Страта Гуса запалила полум'я гніву й обурення в Богемії. Народ усвідомлював, що він став жертвою злоби священиків та зради імператора. Гуса проголосили вірним вчителем правди, а собор, який засудив його на смерть, був звинувачений у вбивстві. Як ніколи раніше, вчення Гуса привернуло до себе увагу всіх. Згідно з папським указом твори Уїкліфа були спалені. Але тепер його книжки, що збереглися, були вийняті зі схованок і їх досліджували разом з Біблією або тими її частинами, котрі люди могли роздобути. Таким чином багато людей прийняли реформовану віру. ВБ 104.2

Вбивці Гуса не могли залишатись осторонь та спокійно спостерігати за перемогою його справи. Спільними зусиллями папа й імператор вирішили придушити цей рух, І полчища Сігізмунда увірвалися до Богемії. ВБ 104.3

Але в країні з'явився визволитель. Ян Жижка, котрий незабаром після оголошення війни повністю втратив зір, однак був одним з найвидатніших полководців свого часу, став на чолі богемської армії. Народ вірив у Божу допомогу та справедливість своєї справи, тому пе-ремагав могутні сили ворога. Знову й знову імператор посилав у Богемію нові армії, але вони зазнавали ганебної поразки. Гусити не боялися смерті, і ніхто не міг встояти проти них. Через кілька років після початку війни хоробрий Жижка помер, і його місце зайняв Прокопій, який був також мужнім і талановитим воєначальником, а в деяких відношеннях навіть перевершував свого попередника. ВБ 104.4

Вороги богемців, довідавшись про смерть Жижки, сподівалися, що надійшов сприятливий час повернути втрачені позиції. Папа оголосив хрестовий похід проти гуситів, і знову на Богемію було кинуто величезну армію, однак і її розбили. Тоді було оголошено другий похід. В усіх папських країнах Європи вербували добровольців, збирали великі кошти й спорядження. Багато охочих ставали під папські знамена, сподіваючись побачити скорий кінець гуситської єресі. Впевнена в перемозі, величезна армія вдерлася до Богемії. І знову народ об'єднався, щоб гідно зустріти ворога. Обидві армії наближалися назустріч одна одній, і от їх роз'єднувала тільки ріка. “Військова перевага була на боці хрестоносців, але замість того, щоб перетнути ріку та вступити в бій з гуситами, вони мовчки стояли і дивилися на цих воїнів” (Wylie. V.3. Ch.17). Раптом таємничий жах охопив усе військо хрестоносців. І могутня армія без бою роз'єдналася і розсипалася, ніби порухом невидимої сили. Армія гуситів завдала силам противника жорстокої поразки; переслідуючи втікачів, гусити захопили великі трофеї; таким чином ця війна замість зубожіння принесла бо-гемцям збагачення. ВБ 104.5

Через кілька років, вже при новому папі, знову був оголошений хрестовий похід. І знову в усіх папських країнах Європи вербувалися добровольці та збиралися кошти. Учасникам цього небезпечного походу були обіцяні різні привілеї. Усі хрестоносці мали запевнення у повному прощенні найогидніших злочинів. Загиблим на війні були обіцяні великі нагороди на небі, а живим — почесті й багатства на полі бою. І знову було зібрано величезну армію, яка перетнула кордон і вдерлася до Богемії. Війська гуситів відступали, затягуючи загарбників углиб країни та спокушуючи їх вірити, нібито перемога забезпечена. Нарешті армія Прокопія зупинилась і, повернувшись до ворога, приготувалася до бою. Хрестоносці, усвідомивши свою помилку, залягли в своєму таборі, чекаючи першого удару. Ледь почувся шум від наближення армії противника, як хрестоносці, ще не бачивши гуситів, знову були охоплені панікою. Князі, генерали, рядові солдати кидали зброю та розбігалися в різні боки. Даремно папський легат, котрий керував цим походом, намагався зібрати налякані й розсіяні загони. Знесилений безплідними спробами, він, нарешті, сам був захоплений потоком втікачів. Поразка була цілковитою, і знову переможці здобули багаті трофеї. ВБ 105.1

Таким чином, вдруге величезна армія, сформована найсильнішими державами Європи, збіговище сміливих, войовничих людей, навчених і споряджених для битви, не завдавши жодного удару, змушена була тікати від оборонців маленької та слабкої країни. Це було виявом божественної сили. Загарбники були охоплені надприродним жахом. Той, Хто потопив військо фараона у Червоному морі та змусив мідійські полчища тікати від Гедеона і його трьохсот воїнів, Хто за одну ніч розпорошив сили гордих ассірійців, знову простягнув Свою руку, щоб подолати гнобителів. “Але вони там бояться страху, де його нема, бо Бог розкидає кості тих, хто отаборився проти тебе; Ти їх посоромив, бо ними погордував Бог” (Псал.52:6). ВБ 106.1

Папські ієрархи, втративши надію здобути перемогу силою, застосували нарешті найвитонченішу дипломатію. Було досягнуто компромісу, який хоч формально забезпечував богемцям свободу совісті, але насправді віддавав їх до рук папського Риму. Як умову укладення миру з Римом богемці висунули чотири пункти: свободу проповіді Біблії; право усіх віруючих приймати хліб і вино під час причастя; право проводити богослужіння рідною мовою; відокремлення духовенства від світської влади, а у випадку скоєння злочинів — однаковий цивільний суд як для духовних осіб, так і простих людей. Папство врешті-решт “погодилося з прийняттям висунутих гуситами чотирьох пунктів, але залишало за собою право їхнього тлумачення, тобто вирішення собором усіх важливих справ, іншими словами, останнє слово залишалося все ж за папою та імператором” (Wilie. V3. Ch. 18). На цих умовах було укладено договір, і Римові вдалося, застосувавши обман і підступ, досягти того, чого він не міг досягнути війнами. Привласнивши собі право тлумачення пунктів, висунутих гуситами, як і самої Біблії, Рим мав змогу перекручувати їхній зміст, згідно зі своїми намірами і цілями. ВБ 106.2

Більша частина богемців, зрозумівши, що їхні ідеали зраджені, відмовилась прийняти цей договір. Між гуситами почались розбрат і суперечки, які призвели до кровопролиття. У цій боротьбі загинув благородний Прокопій, і Богемія втратила свої свободи. ВБ 107.1

Імператор Сігізмунд, який зрадив Гуса та Ієроніма, став королем Богемії і, незважаючи на свою клятву відстоювати права богемців, сприяв зміцненню папства. Але він мало що придбав, плазуючи перед Римом. Протягом 20 років його життя було сповнене небезпека й турбота. Тривалі, безплідні війни виснажили його скарбницю і погубили армію. Незабаром він помер, залишивши свою державу на межі громадянської війни та вкривши своє ім'я ганьбою перед усіма майбутніми поколіннями. ВБ 107.2

Заворушення, розбрат і кровопролиття тривали. До Богемії знову вдерлися війська чужинців, а внутрішні міжусобиці поділили народ на два табори. Вірних Євангелію спіткали жорстокі переслідування. Коли їхні колишні брати уклали договір з Римом, поділяючи таким чином його заблудження, ті, що дотримувались стародавньої віри, утворили окрему церкву, яка дістала назву “Богемські брати” (“Об'єднане Братство”). Це накликало на них прокляття усіх верств суспільства. Однак вони не захитались у вірі. Змушені шукати сховища в лісах і печерах, вони продовжували збиратися для вивчення Слова Божого і спільних богослужінь. ВБ 107.3

Через вісників, таємно розісланих до інших країн, вірні Божі слуги довідалися про те, що “в різних місцях є розпорошені подвижники правди, котрі, як і вони, зазнають гонінь, а в Альпійських горах з давніх-давен знайшла собі сховище церква, котра дотримується принципів Святого Письма і протестує проти ідолопоклоніння Риму” (Wylie, V.3. Ch.18). Ці відомості були прийняті з величезною радістю, і з вальденськими християнами було налагоджено листування. ВБ 107.4

Віддані євангельській правді богемці навіть у най-похмуріші періоди переслідувань звертали свої погляди до небес, подібно до людей, які чекають світанку, “їм довелося жити в тяжкі часи, але… вони пам'ятали слова, вперше сказані Гусом, а потім повторені Ієронімом — про те, що має минути століття перш німе зійде зоря. Ці слова були для таборитів (гуситів) тим, чим були слова Йосипа для поневолених колін Ізраїлю: ‘Я помираю, але Бог неодмінно відвідає вас і виведе вас’” (Ibid. V.3. Ch.19). ВБ 108.1

Наприкінці XV ст. церкви “‘Об'єднаного Братства’ повільно, але впевнено зростали, їх, як і раніше, переслідували, але вже не з такою жорстокістю. На початку XVI cm. в Богемії та Моравії налічувалося близько 200 громад” (M.Gillet. Life and Times of John Hus. V.2. P. 579). ВБ 108.2

“Таким численним був останок, який уникнув нищівної люті вогню та меча, зміг побачити світанок дня, про який звіщав Гус” (Wylie. V.3. Ch.19). ВБ 108.3