Велика боротьба

Розділ 40. Звільнення Божого народу

Коли народ, що дотримується заповідей Божих, буде оголошений поза законом, у багатьох країнах одночасно виникне рух, метою якого буде його знищення. Коли наблизиться час, вказаний у декреті, люди намагатимуться викорінити цю “ненависну секту”. Буде прийняте рішення завдати рішучого удару вночі, щоб змусити назавжди замовкнути голос, який викривав грішників, не погоджуючись з загальноприйнятими принципами віри. Діти Божі, одні — в тюремних камерах, другі — в потаємних сховищах серед лісів та гір — все ще благають у Бога захисту. А в цей час озброєні загони в різних місцях, підбурені злими ангелами, готуються знищити їх. Саме в цей час найбільшої небезпеки Бог Ізраїлю виявить Себе, щоб визволити Своїх вибраних. Господь говорить: “Буде пісня для Вас, як за ночі освячення свята, і радість сердечна, мов у того, хто ходить з сопілкою, щоб вийти на гору Господню до Скелі Ізраїля. І Господь дасть почути велич голосу Свого, опускання ж рамена Свого покаже у гніві бурхливому та в огняному жерущому полум'ї, у бурі й дощі, та камяному граді!” (Ісая 30:29—30). ВБ 595.1

З переможними вигуками, насмішками і прокльонами натовпи лихих людей готові накинутися на свою здобич, коли раптово густа мряка, чорніша найтемнішої ночі, впаде на землю. Потім на небі з'являється райдуга, сяюча славою від Божого престолу; вона охоплює все небо і, здається, оточує кожну групу людей, які моляться. Гнів натовпу раптом вщухає, глумливі вигуки змовкають, люди забувають про свій гнів. Охоплені страшним передчуттям, вони вдивляються у символ Божого завіту і бажають сховатись від його засліплюючого блиску. ВБ 595.2

Народ Божий чує виразний, мелодійний голос: “Погляньте вгору!” І, піднявши очі до неба, люди бачать райдугу обітниці. Темні грізні хмари, що вкрили небосхил, розсіюються, і вірні, подібно до Стефана, бачать Божу славу і Сина Людського, що сидить на престолі. На Його божественному тілі вони помічають сліди Його приниження і чують з Його вуст прохання до Отця і святих ангелів: “Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я…” (Йоан 17:24). І знову лунає переможний мелодійний голос: “Вони ідуть! Вони ідуть! Святі, невинні та непорочні! Вони зберегли слово терпіння Мого: вони ходитимуть серед ангелів!”. З блідих, тремтячих уст тих, хто міцно тримався своєї віри, зриваються крики перемоги. ВБ 596.1

Опівночі Бог виявить Свою силу для визволення Свого народу. Раптом з'являється сліпуче у своєму сяйві сонце. Чудеса й ознаки швидко змінюють одні других. Нечестиві з жахом і подивом спостерігають за цими подіями, в той час як праведники з урочистою радістю вдивляються в ознаки свого визволення. Здається, все в природі перемінилось. Завмирають потоки рік. Темні важкі хмари зіштовхуються поміж собою. Серед розгніваних хмар з'являється смуга ясного неба невимовної слави, звідти лунає Голос Божий, подібний до шуму багатьох вод: “Звершилось!” (Відкр.16:17). ВБ 596.2

Від цього голосу здригаються небо й земля. “…Відбувається сильний землетрус, ‘якого не було, відколи людина живе на землі… Великий такий землетрус, такий міцний’” (Відкр.16:18). Небеса то відчиняються, то зачиняються знову. З престолу Божого подібно до пронизуючої блискавки, сяє слава Божа. Гори хитаються, як тростина, що її вітер гойдає, а пошматоване каміння летить у всі боки. Чути ревіння, котре нагадує ревіння бурі. Розбурхане море вирує. Ревіння буревію подібне до голосу демонів, що виконують свою руйнівну справу. Поверхня землі підіймається й опускається, як хвилі на морі, бо її основи захиталися. Осідають пасма гір. Заселені острови зникають. Люті хвилі поглинають портові міста, що подібно до Содома стали розсадниками розпусти. Великий Вавилон був згаданий перед Богом, “щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву…” (Відкр.16:19). Град “величиною в талант” виконує свою руйнівну роботу (Відкр.16:19—21). Найбільш гордовиті міста землі знищені. Розкішні палаци, на побудову яких великі світу віддали своє багатство, щоб увічнити власне ім'я, на їхніх очах перетворюються в руїни. Падають тюремні стіни, і народ Божий, що був ув'язнений за свою віру, виходить на волю. Могили розкриваються: “І багато з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні — на наругу, на вічну гидоту” (Дан.12:2). І всі померлі, які повірили в триангельську вістку, виходять з могил прославленими, щоб стати свідками Божого заповіту миру з тими, які виконували Його Закон. Тоді воскреснуть і ті, “котрі прокололи Його” (Відкр.1:7), і ті, котрі знущалися з Нього в Його передсмертних муках, воскреснуть також злобні вороги Його правди і Його народу, щоб побачити Його в славі та стати свідками тих почестей, котрі будуть виявлені вірним слухняним дітям Божим. ВБ 596.3

Важкі хмари все ще покривають небо, але час від часу пробивається сонце, що нагадує караюче око Єгови. Люті блискавки прошивають небо, огортаючи землю вогняним покривалом. Пересилюючи жахливий гуркіт грому, лунають таємничі страшні голоси, що провіщають долю нечестивих. Не всі розуміють ці слова, та лжевчителям добре відоме їхнє значення. Люди, які ще зовсім недавно поводилися нахабно і зухвало, котрі торжествували в своїй жорстокості щодо народу, який виконує заповіді Божі, тепер охоплені жахом і тремтять від страху, їхні зойки та голосіння пересилюють шум розбурханих стихій. Нечисті духи визнають божественність Христа і тремтять перед Його силою, тоді як люди просять помилування, божеволіючи від жаху. ВБ 597.1

Пророки минулого, побачивши в святих видіннях день Божий, говорили: “Голосіть, бо близький день Господній, — від Всемогутнього прийде, немов зруйнування…” (Ісая 13:6). “Іди в скелю і сховайся у порох від страху Господнього і від пишноти Його величі. Горді очі людини поникнуть, і буде обнижена людська високість, — і буде високим Сам тільки Господь того дня! Бо настане день Господа Саваота на все горде й високе і на все висунене — і понижене буде воно. Покине людина того дня божків срібних, і божків своїх золотих, що собі наробила сама, щоб їм вклонятись кротам і кажанам, щоб піти у печери й розщілини скельні від страху Господнього і слави величчя Його, коли прийде Він острах збудити на землі!” (Ісая 2:10—12, 20—21). ВБ 598.1

Крізь щілину між хмарами сяє зірка, і блиск її на тлі темряви здається особливо яскравим і сліпучим. Вона вселяє надію і радість у серця вірних дітей Божих, а порушники Божого Закону бачать в ній передвісницю гніву й покарання. Ті, що пожертвували всім заради Христа, тепер перебувають у безпеці, в таємному, неприступному Божому сховищі. Вони були випробувані перед усім світом і перед тими, що зневажають істину, засвідчили свою вірність Тому, Який помер за них. Дивна переміна відбувається з тими, хто навіть перед лицем смерті залишився вірним своїм переконанням. Враз вони відчули себе звільненими від страшної тиранії людей, котрі перетворились на демонів, їхні обличчя, нещодавно бліді, стурбовані й виснажені, тепер світяться подивом, вірою і любов'ю, їхні голоси зливаються в переможному співі: “Бог для нас — охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів! Шумлять і киплять його води, через велич Його тремтять гори” (Псал.45:2—4). ВБ 598.2

В той час, як ці слова святої надії підносяться до Бога, хмари розступаються, відкриваючи ясне зоряне небо, невимовно прекрасне в порівнянні з похмурими сердитими хмарами по краях горизонту. З відчинених воріт випромінюється слава небесного міста. Потім на небі з'являється рука, що тримає дві, складені разом кам'яні скрижалі. Пророк говорить: “І небеса звістять правду Його, що Бог — Він суддя” (Псал.49:6). Святий Закон — праведність Божа — проголошений серед грому та вогню на горі Сінай як Закон життя, тепер постає перед людьми мірилом суду. Рука розгортає скрижалі, і люди бачать Десять Заповідей, написаних немовби вогняним пером. Слова настільки зрозумілі й виразні, що всі можуть прочитати їх. Пробуджується людська пам'ять. Мряка забобонів і єресі, що огортала людський розум, зникає, і Десять Божих Заповідей — стислих, все-охоплюючих і авторитетних — постають перед усіма мешканцями землі. ВБ 599.1

Неможливо описати жах і відчай тих, хто нехтував святими Божими вимогами. Господь дав їм Свій Закон; вони могли порівнювати з цим еталоном власний характер і виявити свої недоліки, коли ще була змога покаятись і виправити своє життя. Але щоб заручитися прихильністю світу, вони знехтували Його заповідями і навчали інших порушувати їх. Вони намагалися примусити і народ Божий опоганювати Його суботу. Тепер їх осуджує той же закон, яким вони знехтували. Із жахаючою ясністю вони починають усвідомлювати, Що для них немає виправдання. Вони зробили вибір, кому служити і поклонятись. “І ви знову побачите різницю між праведним та нечестивим, між тим, хто Богові служить, та тим, хто не служить Йому” (Мал.3:18). Вороги Божого Закону — від служителів до найпростіших людей — отримують тепер нове уявлення про правду та обов'язок. Надто пізно вони зрозуміють, що субота четвертої заповіді є печаткою живого Бога. Надто пізно вони усвідомлять справжній характер своєї фальшивої суботи і те, що вони будували на піску. Вони зрозуміють, що боролися з Богом. Вчителі церкви вели душі до загибелі, запевняючи, нібито ведуть їх до воріт раю. Тільки в день остаточної відплати стане відомо, яка велика відповідальність покладена на людей, що здійснюють святе служіння і якими жахливими є наслідки їх невірності. Тільки у вічності ми зможемо правильно оцінити втрату кожної душі. Жахливою буде доля тих, котрим Бог скаже: “Відійди від Мене невірний слуго”. ВБ 599.2

З неба лунає Божий голос, що проголошує день і час приходу Ісуса та урочисте укладання вічного заповіту зі Своїм народом. Подібно до найгучнішого гуркоту грому, Його слова пролунають по всій землі. Ізраїль Божий слухає їх; погляд дітей Божих спрямований догори, їхні обличчя осяяні Його славою, світяться, як лице Мойсея, коли той зійшов з гори Сінай. Нечестиві не зможуть дивитися на них. І коли проголошується благословення над тими, які шанували Бога, дотримуючись Його святої суботи, залунають гучні вигуки перемоги. ВБ 600.1

Незабаром на сході з'являється невеличка темна хмаринка, величиною в половину людської долоні. Вона оточує Спасителя і на відстані здається темною. Народ Божий знає, що це ознака появи Сина Людського. В урочистій тиші вони уважно спостерігають за тим, як вона наближається до землі, роблячись світлішою і прекраснішою, поки нарешті не перетвориться у велику білу хмару, в основі якої — слава, подібна до поїдаючого вогню, і над нею — райдуга заповіту. Ісус гряде, як могутній Переможець. Тепер Він прийде не як Страдник, щоб випити гірку чашу ганьби і страждання, але як Переможець на небі й на землі, щоб судити живих і мертвих. “Він — Вірний і Правдивий”, Який “справедливо судить і воює. А війська небесні ішли слідом за Ним” (Відкр.19:11, 14). Його супроводжує сила-силенна святих ангелів, які співають небесні гімни. Здається, все небо заповнене сяючими істотами — “десятки тисяч і тисячі тисяч”. Людське перо не в змозі описати цю сцену; розум смертної людини не може збагнути цієї величі та краси. “Велич Його вкрила небо, і слави Його стала повна земля! А сяйво було наче сонячне світло” (Авак.3:3—4). В міру наближення цієї живої хмарини кожне око бачить Князя життя. Терновий вінець більше не спотворює Його святе чоло; його прикрашає діадема слави. Сяйво від Його обличчя яскравіше за сяйво полуденного сонця. “І він має на шаті й на стегнах Своїх, написане ім'я: ‘Цар над царями і Господь над панами’” (Відкр.19:16). ВБ 600.2

У Його присутності “обличчя всіх поблідли” (Єрем.30:6). І почуття безмежного страху та розпачу огортає тих, хто зневажав милість Божу. “Серце мліє, коліна трясуться… і обличчя у всіх потемніли” (Наум 2:11). Праведні, тремтячи, запитують: “Хто може встояти?” Змовкає спів ангелів, і наступає страхітлива тиша. Потім чути голос Ісуса: “Досить для тебе благодаті Моєї”. Обличчя праведних світлішають, і серце кожного сповнюється радістю. Ангели беруть на тон вище і продовжують співати, наближаючись до землі. ВБ 601.1

Цар царів сходить на хмарі, оточеній палаючим вогнем. Небеса згортаються, як сувій; земля тремтить перед Ним, і кожна гора і кожен острів порушилися зі своїх місць. “Бог наш прийде і не буде мовчати; перед Ним огонь пожираючий, кругом Нього сильна буря. Кличе Він небо і землю на суд народу Свого” (Псал.49:3, 4). ВБ 601.2

“І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожний вільний поховались у печери та в скелі гірські, та й кажуть до гір та до скель: поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!.. Бо прийшов це великий день гніву Його, і хто встояти може? ” (Відкр.6:15—17). ВБ 602.1

Всякі насмішки припиняються. Неправдомовні уста змовкають. Брязкіт зброї, військові крики та поплямлена кров'ю одіж — усього цього вже немає (Ісая 9:4). Чути лише молитви, голосіння та плач. З уст, які ще недавно глузували, зривається вигук: “Настав великий день гніву, і хто, може встояти?” Нечестиві благають, щоб гори та скелі покрили їх, аби тільки не бачити лиця Того, Ким вони знехтували. ВБ 602.2

Їм знайомий цей голос, його чують навіть мертві. Як часто із сумом та ніжністю він кликав їх до покаяння. Скільки разів вони чули його в зворушливих благаннях свого Друга і Відкупителя! Тих, що відкинули Його благодать, ніхто не може засудити з такою силою і справедливістю, як цей голос, що стільки часу їх закликав: “Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати…?” (Єзек.33:11). О якби це був для них незнайомий голос! “Бо кликав я, і ви відмовились, простягав руку Свою, та ніхто не прислухався! І всю раду мою ви відкинули, картання ж мого не схотіли!” (Прип.1:24—25). Цей голос пробуджує в них спогади, які вони з радістю стерли б із пам'яті: знехтувані перестороги і заклики, невикористані переваги. ВБ 602.3

Христа бачать і ті, які знущались над Його стражданнями. З хвилюванням і страхом вони пригадують слова Страждальця, урочисто сказані Ним у відповідь на закляття первосвященика: “Відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!” (Матв.26:64). Тепер вони бачать Його у славі; їм доведеться ще побачити Його, коли Він сидітиме по правиці в Бога. ВБ 602.4

Тут також і ті, котрі заперечували Його божественність, коли Він називав Себе Сином Божим. Тепер вони мовчать. Тут і зухвалий Ірод, що насміхався над царським титулом Ісуса і дав наказ своїм воїнам коронувати Його на посміх. Тут стоять і ті, чиї нечестиві руки одягнули Його в багряницю, поклали на Його святе чоло терновий вінок і, вклавши в Його покірну руку “тростину”, кланялись Йому, виявляючи богозневагу. Люди, що били Князя життя і плювали в Його лице, тепер відвертаються від Його всепроникаючого погляду і хотіли б втекти, щоб тільки сховатись від сліпучої слави Його присутності. Ті, що забивали цвяхи в Його руки й ноги; воїн, що проколов Йому бік, тепер з жахом і соромом дивляться на сліди, що залишилися на Його тілі. ВБ 603.1

Зі страхітливою виразністю священики і старійшини пригадують події, які відбулися на Голгофі. Тремтячи від страху, вони пригадують, як, киваючи головами, вигукували із сатанинською зловтіхою: “Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому; покладав він надію на Бога, — нехай Той Його визволить, якщо Він угодний Йому…” (Матв.27:42—43). ВБ 603.2

Вони виразно пригадують притчу Спасителя про виноградарів, які відмовились віддати господареві плоди виноградника, познущалися з Його слуг і вбили його сина. Вони пригадують також вирок, котрий самі оголосили: господар виноградника “злочинців погубить жорстоко”. У злочині й покаранні цих невірних людей священики і старійшини бачать самих себе і ту долю, яка справедливо чекає на них. У страхітливій смертельній агонії чути крик, повний відчаю і муки: “Він — Син Божий! Він воістину Месія!” І цей крик за своєю силою перевершує крики, що лунали колись на вулицях Єрусалима: “Розіпни Його! Розіпни Його!”. Вони хочуть втекти від лиця Царя царів та даремно шукають сховища в глибоких печерах, котрі утворилися в землі під натиском лютої стихії. ВБ 603.3

У житті всіх, які відкидають істину, трапляються моменти, коли їхнє сумління пробуджується, коли пам'ять болісно нагадує про власне лицемірство, а душа мучиться і страждає. Та хіба можна порівняти їх з муками сумління, котрі вони відчуватимуть у той день, коли прийде на них: “Страх немов вихор, і привалиться нещастя, мов буря” (Прип.1:27). Ті, хто, не вагаючись знайшли Христа і Його вірний, народ, тепер бачать славу, яка спочиває на них. Серед жахливого крику беззаконників вони чують радісні вигуки святих: “Ось Він, наш Бог. На Нього ми вповали, і Він спас нас!” (Ісая 25:9). ВБ 604.1

Серед спалахів блискавиць, гуркоту громів та хитання землі голос Сина Божого викликає святих, що сплять у поросі земному. Він дивиться на могили праведних і, звівши руки, гучним голосом промовляє: “Прокидайтесь, прокидайтесь, пробудіться. Ви, що спите в поросі, вставайте!” На всіх широтах землі мертві почують Його голос і, почувши, оживуть. Земля здригнеться від кроків великої армії воскреслих з усякого “племені і язика, і народу, і люду”. Вони виходять з полону смерті, зодягнені в безсмертну славу, з вигуками: “Смерте, де в тебе жало? Могило, де в тебе перемога?” (1Кор.15:55). Голоси живих праведників і воскреслих святих зливаються в тривалих, радісних і переможних вигуках. ВБ 604.2

Всі виходять з могил, маючи ту саму будову тіла та риси, що й до смерті. Серед воскреслих — Адам, відмінний своїм високим ростом і величною поставою; він тільки трохи поступається перед Сином Божим. Адам разюче відрізняється від людей наступних поколінь; вже навіть у цьому стає помітним виродження людського роду. Та всі воскреслі мають силу та свіжість, притаманні вічній молодості. Напочатку людина була створена за подобою Божою не тільки характером, а й зовнішніми рисами. Гріх спотворив, майже знищив божественний образ в людині. Та Христос прийшов, щоб повернути втрачене. Він перемінить наше нікчемне тіло, на подобу Свого славного тіла. Смертне, тлінне тіло позбавлене привабливості та опоганене гріхом, стане ідеальним, красивим. Всі недоліки та фізичні вади залишаться в могилі. Відкуплені знову отримають доступ до дерева життя в давно втраченому Едемі і будуть “зростати” (Мал.4:2) в міру повного зросту, яким володіло людство в своїй славі напочатку. Останні сліди прокляття, спричинені гріхом, будуть усунуті, й вірні Христові постануть “в красі Господа нашого Бога”, розумом, душею й тілом віддзеркалюючи досконалий образ свого Господа. О чудове викуплення! Як багато про нього було сказано, як довго і з яким нетерпінням на нього чекали і якого ніколи не могли збагнути. ВБ 604.3

Живі праведні зміняться, “у хвилину, умиг ока”. Вони були прославлені в ту мить, коли пролунав голос Божий, а тепер, ставши безсмертними, разом з воскреслими святими підіймаються назустріч Господеві на повітрі. Ангели “зберуть Його виноградник від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його”. Святі ангели принесуть матерям їхніх малих діток. Друзі, давно розлучені смертю, зустрінуться, щоб більше ніколи не розлучатись, і з радісним співом всі разом піднімаються до Божого міста. ВБ 605.1

З кожного боку хмаряної колісниці е крила, а під ними — живі колеса; і коли колісниця рухається вгору,-колеса вигукують: “Свят!”, і крила, рухаючись, також проголошують: “Свят!”, а ангельський кортеж підхоплює: “Свят, свят, свят, Господь Бог Саваот!” Коли колісниця наближається до нового Єрусалима, викуплені вигукують: “Алілуя”. ВБ 605.2

Перед входом до Божого міста Спаситель вручає Своїм послідовникам емблеми перемоги і зодягає відзнаки, що вказують на приналежність до царського роду. Блискучі ряди шикуються, утворивши квадрат, всередині якого височить постать їхнього Царя, Який перевершує Своєю величчю ангелів і святих, обличчя Якого сяє невимовною любов'ю. Погляди незліченного сонму спрямовані до Нього: всі очі споглядають славу Того, “образ Якого був змінений, ніби й не був Він людиною, і вигляд Його, ніби й не був Він сином людським”. Ісус Сам Своєю правою рукою кладе на голови переможців вінці слави. Для кожного викупленого є приготований вінець, на якому написане його “нове ім'я” (Відкр.2:17), а також слова: “Святиня Господу!”. Кожний отримує гілку переможця і блискучі гуслі. Потім на знак ангелів подається тон, і кожна рука починає майстерно перебирати струни; народжується прекрасна мелодійна музика. Кожне серце сповнене невимовним захопленням, кожний голос зливається у славослів'ї: “Йому, що нас полюбив і кров'ю Своєю відмив нас від наших гріхів, що вчинив нас царями, священиками Богові й Отцеві Своєму, — Тому, слава та сила на вічні віки!” (Відкр.1:5—6). Перед викупленими постає святе місто. Ісус широко відчиняє перлові ворота, народи, що зберегли істину, проходять крізь них. Там вони бачать Божий рай, домівку Адама в його невинності. Потім вони чують голос, мелодійніший за найп-рекраснішу музику, який звергається до них зі словами: “Ваша боротьба закінчена. Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване Вам від закладин сету”. ВБ 605.3

Тепер виконалася молитва Спасителя за Його учнів: “Бажаю, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я!” (Йоан 17:24). Христос вказує Отцю на “непорочних перед славою Його в радості” (Юда 24), яких Він викупив Своєю кров'ю, проголошує: “Ось Я і Мої діти, котрих Ти дарував Мені. Я зберіг їх”. О дивна любов Відкупителя! Яким чудовим буде той час, коли вічний Отець, дивлячись на викуплених, побачить в них Свій образ. Тоді гріха вже не буде і людське знову зіллється з божественним! ВБ 606.1

З невимовною любов'ю Ісус запрошує своїх вірних увійти в радість їхнього Господа. Спаситель радіє з того приводу, що бачить в царстві слави душі, спасенні ціною Його страждання і приниження. Викуплені також будуть переживати Його радість, впізнаючи серед благословенних тих, хто був придбаний для Христа їх молитвами, працею і жертовною любов'ю. В той час, як вони збираються навколо великого білого престолу, невимовна радість наповнює їхні серця, тому що вони бачать людей, яких придбали для Христа, а ті, в свою чергу, привели до Христа інших. Тепер усі вони знайшли мирну пристань, щоб покласти там свої вінці біля ніг Ісуса і славити Його впродовж вічності. ВБ 607.1

Коли викуплених запрошують увійти до міста Божого, повітря сповнюється радісними переможними вигуками. Незабаром зустрінуться два Адами. Син Божий з розпростертими обіймами готовий зустріти батька людського роду — створену Ним істоту, що згрішила проти Свого Творця і за гріх якої Спаситель поніс на Своєму тілі сліди розп'яття. Коли Адам бачить рани, залишені безжалісними цвяхами, він не падає в обійми Свого Господа, а в смиренні припадає до Його ніг зі словами: “Достойний, достойний Агнець, Котрий був заколений!”. Спаситель ніжно підіймає його і просить ще раз поглянути на свою домівку — Едем, з якого він так давно був вигнаний. ВБ 607.2

Після вигнання з Едему життя Адама на землі було сповнене печалі. Кожний в'янучий листок, кожна тварина, принесена в жертву, кожна хвороблива тінь на прекрасному обличчі природи, кожна порочна пляма в характері людини знову й знову нагадували йому про гріх. Жахливими були докори сумління, яких він зазнав дивлячись, як зростає беззаконня та чуючи у відповідь на свої перестороги докори за те, що він є винуватцем появи гріха. Майже тисячу років Адам терпляче зносив покарання за беззаконня. Він щиро розкаявся в своїх гріхах, покладаючись на заслуги обіцяного Спасителя і помер в надії на воскресіння. Син Божий спокутував гріх і падіння людини, і тепер, завдяки служінню примирення, Адамові повернено панування, що належало йому від самого початку. ВБ 607.3

Безмежно щасливий Адам милується деревами, котрі й раніше викликали в нього захоплення, — тими деревами, плоди яких він збирав у радісні дні своєї непорочності. Він дивиться на виноградні лози, які власноручно вирощував; бачить ті квіти, котрі так любив доглядати. Адам усвідомлює реальність того, що бачить, — це насправді відновлений Едем, який став ще прекраснішим, ніж тоді, коли він був вигнаний з нього. Спаситель приводить Його до дерева життя, зриває чудові плоди і пропонує йому скуштувати їх. Адам озирається навколо себе і бачить безліч своїх відкуплених нащадків, які стоять у Божому раю. Тоді він кладе свій сяючий вінець до ніг Ісуса і, припавши до Його грудей, палко обіймає Відку-пителя. Він торкається струн золотої гуслі, і під небесним склепінням лунає пісня перемоги. “Достойний, достойний Агнець Божий, Котрий був заколений і знову живе!”. Сім'я Адама приєднується до співу і складає до ніг Спасителя свої вінці, в благоговінні схиляючись перед Ним. ВБ 608.1

За цим возз'єднанням спостерігають ангели, які оплакували падіння Адама і раділи, коли Ісус після Свого воскресіння вознісся на небеса, визволивши від смерті всіх, хто повірить в Його Ім'я. Тепер вони бачать результат викуплення і їхні голоси зливаються в славослів'ї. Кришталеве море перед престолом — воно немовби скло, змішане з вогнем, — і виблискує від слави Божої. Тут зібрані ті, які перемогли звіра та образ його і знамено його і число імені його… Разом з Агнцем, “тримаючи в руках гуслі”, стоять 144 тисячі викуплених серед людей. Голос гуслярів, що грають на гуслях своїх, подібний до шуму великої води і звуку гучного грому. Вони співають “нову пісню” перед престолом, пісню, якої ніхто не міг навчитися, окрім 144 тисяч, бо це — пісня пережитих досвідів, яких ніхто інший не мав. Це ті, які “йдуть за Агнцем, куди Він іде”. Це — люди, взяті від землі із середовища живих, “первістки Богові і Агнцеві” (Відкр.15:2—3; 14:1—5). Вони “прийшли від великого горя”, пережили такий час лиха, якого не було від початку світу; вони зазнали душевної агонії в час скорботи Якова; вони були без Заступника під час злиття останніх кар Божих. Та все ж вони визволені, тому що “обмили одежі свої і вибілили їх в крові Агнця”. “В устах їхніх нема лукавства, вони непорочні перед престолом Божим”. “Тому вони тут, перед престолом Божим, і служать Йому в храмі Його вдень і вночі; і Той, Хто Сидить на престолі, буде жити в них” (Відкр.14:5; 7:15). Вони бачили землю, спустошену голодом та пошестями, сонце, що мало владу палити людей сильною спекотою, і самі також зносили страждання, голод і спрагу. “Вони вже не будуть терпіти голоду і спраги, і не буде палити їх сонце і ніяка спека, бо Агнець, Який посеред престолу, буде їх пасти і водитиме їх до живих джерел життя. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх!” (Відкр.7:14—17). ВБ 608.2

У всі віки вибрані Спасителем виховувались і навчались дисципліни в школі випробувань. Вони йшли вузьким земним шляхом, очищались у вогні страждань. Заради Ісуса вони зносили нападки, ненависть і наклепи. Вони слідували за Ним, незважаючи на жорстоку боротьбу, виявляли самозречення і переживали гірке розчарування. На власному гіркому досвіді вони пізнали тягар гріха, його силу, усвідомлення провини, те горе, яке він приносить, тому вони відчувають огиду до нього. Усвідомлення величі безмежної жертви, принесеної заради визволення від гріха, упокорює їх у власних очах і наповнює їхні серця вдячністю та хвалою, чого ніколи не зможуть зрозуміти істоти, котрі не впали в гріх. Любов їхня сильна, тому що їм багато прощено. Учасники Христових страждань, вони можуть стати учасниками Його слави. ВБ 609.1

Спадкоємці Божі вийшли з горищ, і убогих хатин, підземель, ешафотів, гір, пустель і морських глибин. На землі вони були “збідовані, засумовані, витерпілі”. Мільйони з них зійшли в могили, затавровані ганьбою, тому що рішуче відмовились підкорятись оманливим вимогам сатани. Земні суди визнавали їх найзапекліши-ми злочинцями. Та тепер “Бог Сам — Суддя” (Псал.49:6). Тепер рішення земних судів переглядаються. “Ганьбу народу Свого Він усуне” (Ісая 25:8). “І будуть їх звати народом святим, викупленнями Господа…”. “…Щоб замість попелу дати їм вінець, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість пригніченого духа!” (Ісая 61:3; 62:12). Це вже більше не змучені, збідовані, розпорошені й пригноблені люди. Віднині вони завжди будуть з Господом. Вони стоять перед престолом, одягнуті в прекрасні шати, яких ніхто з великих світу не носив на землі. Вони увінчані діадемами, більш славними, ніж ті, що прикрашали монархів землі. Дні плачу й болю минулися назавжди. Цар слави зітре всі сльози, і печалі більше не буде. Помахуючи пальмовими гілками, вони співають пісню хвали — дзвінку, приємну і мелодійну; всі підхоплюють цю мелодію, і під небесним склепінням лунає гімн: “Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!”, і всі небожителі відповідають: “Амінь! Благословення і слава, і премудрість, і подяка, і честь, і сила, і міць — нашому Богу на вічні віки! Амінь!” (Відкр.7:10—12). ВБ 610.1

У цьому житті ми можемо лише частково зрозуміти чудовий План спасіння. Своїм обмеженим людським розумом ми намагаємося збагнути ганьбу і славу, життя і смерть, справедливість і милість, які зустрілися на хресті, але як би не напружували свої розумові сили, ми не зможемо до кінця зрозуміти значення того, що відбулось на Голгофі. Ми маємо лише слабке уявлення про довжину і ширину, глибину і висоту любові Спасителя. План спасіння не буде повністю збагнений навіть тоді, коли відкуплені зустрінуться віч-на-віч з Ним і пізнають Його, як і вони пізнані; але впродовж усієї вічності допитливому розумові постійно відкриватимуться нові істини. Хоч не буде вже горя, страждання і спокус, бо причина їх виникнення усунена, народ Божий завжди пам'ятатиме, яка ціна була заплачена за його спасіння. ВБ 610.2

Хрест Христа буде предметом вивчення і прославлення відкупленими протягом вічності. У Христі прославленому вони бачитимуть розп'ятого Христа. Спасенні ніколи не забудуть, що Той, Чия сила створила незліченні світи і керує їхнім рухом у безмежному просторі, Улюблений Божий, Велич небес, перед Яким схиляються херувими і серафими, — принизив Себе, щоб підняти грішну людину; поніс на Собі вину і ганьбу за гріх; переніс розлуку з Отцем, коли Той закрив від Нього Своє лице, доки скорбота і горе гинучого світу не розбили Його серце і не позбавили життя на Голгофсь-кому хресті. Те, що Творець усіх світів, Вершитель долі всіх людей відмовився від Своєї слави та принизив Себе з любові до людини, — буде постійно викликати подив і захоплення мешканців Всесвіту. Дивлячись на Відкупителя, на вічну славу Отця, яка сяє на Його обличчі, а також на престол, утверджений навіки й віки, та знаючи, що Боже Царство не матиме кінця — всі викуплені народи висловлять свої почуття в прекрасній пісні: “…Достойний, достойний Агнець, що був заколений, і примирив нас з Богом Своєю дорогоцінною кров'ю!” (Відкр.5:12). ВБ 611.1

Таємниця хреста пояснює всі інші таємниці. У світлі, що сяє з Голгофи, властивості Бога, які викликали в нас страх і трепет, постануть у всій своїй красі та привабливості. Милість, ніжність і батьківська любов поєднуються зі святістю, справедливістю і силою. Споглядаючи на велич Його престолу, високого і піднесеного, ми бачимо Його доброту і милосердя, і як ніколи раніше, починаємо розуміти значення цих сповнених любові слів: “Отче наш”. Всі побачать, що безмежний у Своїй мудрості не міг запропонувати іншого Плану спасіння, крім жертви Свого Сина. Нагородою за цю жертву буде радість землі, заселеної святими, щасливими і безсмертними істотами. Результат боротьби Спасителя із силами темряви — це радість викуплених, яка вічно виявлятиме себе в прославленні Бога. Ціна кожної душі настільки велика, що Отець задоволений платою, внесеною за неї; і Сам Христос із задоволенням споглядатиме на плоди Своєї великої Жертви. ВБ 611.2