Велика боротьба

Розділ 39. Час горя

“І постане того часу Михаїл, великий той Князь, що стоїть при синах твого народу, і буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу. І того часу буде врятований із народу твого кожен, хто буде знайдений записаним у книзі” (Дан.12:1). ВБ 575.1

Коли закінчиться проповідь вістки третього ангела, тоді милість Божа перестане благати за грішних мешканців землі. Народ Божий виконає свою роботу. Він прийняв “Пізній дощ” — “відраду від лиця Господа” і приготувався до випробування, що чекає на нього. Ангели на небі поспішають. Ангел, який повернувся із землі, звіщає, що його справа закінчена; світ був підданий останньому випробовуванню, і всі, які виявилися вірними божественним повелінням, отримали “печатку Бога живого”. Після цього Ісус припиняє Своє посередницьке служіння в небесній святині. Він підносить руки і промовляє гучним голосом: “Звершилося!”. Все небесне воїнство знімає свої вінці, коли Він урочисто проголошує: “Неправедний — нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще опоганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а святий — нехай ще освячується!” (Відкр.22:11). Справа кожного була вирішена на життя або на смерть. Христос відкупив Свій народ і викреслив його гріхи. Число Його підданих наповнилося. “А царство, і панування, і велич царства під усім небом будуть дані” спадкоємцям спасіння, а Ісус царюватиме як Цар над царями і Пан над панами. ВБ 575.2

Коли Христос залишить небесну святиню, темрява огорне мешканців землі. У той страшний час праведні повинні будуть жити перед святим Богом без Посередника. Сила, яка до цього часу стримувала беззаконних, буде забрана, і сатана отримає безмежну владу над тими, що не покаялись. Довготерпіння Боже вичерпалося. Світ відкинув Його благодать, з погордою поставився до Його любові і зневажив Його Закон. Безбожні переступили межу благодаті; Дух Божий, Якому вони так уперто протистояли, нарешті забраний від них. Незахищені божественною ласкою, вони опиняться під владою лютого ворога. Сатана тоді завдасть мешканцям землі останнього великого горя. Коли ангели Божі перестануть стримувати люті вітри людських пристрастей, боротьба розгорнеться з надзвичайною силою. Увесь світ буде підданий страшнішому руйнуванню, ніж те, яке в давнину спіткало Єрусалим. ВБ 576.1

Один-єдиний ангел знищив усіх первістків Єгипту і сповнив країну плачем. Коли Давид згрішив перед Богом, зробивши перепис народу, один ангел спричинив страшне спустошення, яке було карою за гріх. Та сама нищівна справа, яку робили святі ангели за Божим повелінням, буде звершена злими ангелами, коли Бог дозволить це. Ці сили вже готові й тільки чекають божественного дозволу, щоб спустошити всю землю. ВБ 576.2

Ті, які шанують Закон Божий, будуть звинувачені в тому, що вони стягнули на світ суди Божі, і на них дивитимуться як на винуватців жахливих бід, ворожнеч й кровопролиття, котрі сповнили всю землю горем. Сила, яка супроводжувала останнє застереження, розлютить нечестивих, їхній гнів запалиться проти всіх, хто прийняв цю вістку, і сатана викличе ще більшого духа ненависті й переслідування. ВБ 576.3

Коли юдейський народ був позбавлений Божої присутності, священики й народ не знали про це. Перебуваючи під владою сатани і найжахливіших пороків, вони все ще вважали себе Божими обранцями. Служіння в храмі тривало, На його опоганених жертовниках приносилися жертви і щоденно благалось про Боже благословення для народу, винного у пролитті крові дорогого Сина Божого; цей народ намагався вбити Його слуг і апостолів. Отож коли в небесній святині буде виголошений остаточний вирок і доля світу буде вирішена назавжди, мешканці землі не знатимуть про це. Люди, як і раніше, будуть виконувати релігійні обряди, не підозрюючи, що Дух Божий назавжди забраний від них, а сатанинська ревність, якою їх наділятиме князь зла для виконання його лиховісних планів, нагадуватиме ревність за Богом. ВБ 576.4

Оскільки навколо суботи розгорнеться найзапекліша боротьба в усьому християнському світі, а держава і церква об'єднаються, щоб запровадити святкування недільного дня, рішуча відмова “жалюгідної меншості” підкоритись всенародній вимозі зробить цих людей об'єктом особливої ненависті. Буде вирішено, що до цієї жменьки віруючих, які опираються постановам церкви і державним законам, слід ставитися нетерпиме, і краще, щоб постраждали вони, ніж допустити, щоб цілі народи були ввергнуті в хаос і беззаконня. Цей самий аргумент вісімнадцять століть тому був висунутий проти Христа “старійшинами народу”. “…Краще для вас, — сказав підступний Каяфа, — щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!” Цей аргумент здаватиметься переконливим, і врешті-решт проти тих, які шанують суботу згідно з четвертою заповіддю, буде виданий декрет, який проголосить їх гідними найсуворішого покарання, дасть право суспільству після певного відрізку часу вбивати їх. Католицизм у Старому Світі й відступницький протестантизм у Новому Світі будуть проводити однакову політику щодо тих, які вшановують всі божественні заповіді. ВБ 577.1

Народ Божий зазнає тоді такого горя і страждання, про яке пророк говорить як про час недолі Якова. “Бо так промовляє Господь: ‘Почули ми голос страху, переляку, й немає спокою… і всяке обличчя поблідло. Ой горе, бо це день великий, — немає такого, як він! А це час недолі для Якова, та з нього він буде врятований!’” (Єрем.30:5) ВБ 577.2

Ніч душевної агонії Якова, коли він у молитві змагався за звільнення від руки Ісава (Бут.32:24—30), змальовує переживання народу Божого в час горя. Отримавши нечесним шляхом благословення батька, яке призначалося Ісаву, Яків, наляканий погрозами брата, втік, щоб врятувати власне життя. Провівши час у вигнанні, за повелінням Божим вирушив у дорогу, щоб разом із жінками, дітьми й отарами повернутися на рідну землю. Наблизившись до рідного краю, він був дуже наляканий звісткою про те, що йому назустріч іде Ісав із загоном озброєних воїнів. Він не сумнівався в тому, що брат хоче помститися йому. Неозброєні та беззахисні супутники Якова могли стати неминучою жертвою насильства і кровопролиття. Крім страху й занепокоєння, його пригнічували докори сумління за те, що з його вини люди, котрі були з ним, наражаються на небезпеку. Єдина надія була на милість Божу. Єдиним захистом Якова повинна стати молитва. Та все ж він зробив зі свого боку все можливе, аби спокутувати свій гріх перед братом і відвернути небезпеку, яка наближалась. Так і послідовники Христа з наближенням часу горя повинні будуть докласти всіх зусиль, щоб показати себе перед людьми в правильному світлі, звільнити їх від упередження і відвернути небезпеку, яка загрожує свободі сумління. ВБ 578.1

Відіславши свою сім'ю в інше місце, щоб вона не була свідком його відчаю, Яків залишився на самоті і благав Бога про заступництво. Він визнав свій гріх з вдячністю, згадуючи милість Божу, виявлену до нього, з глибоким смиренням він нагадав Йому про заповіт, укладений з його батьками, і про обітницю, яка була дана йому в нічному видінні в Бетелі та в землі вигнання. У його житті настала вирішальна хвилина; на карту було поставлено все. В темряві та самотності він продовжував молитися і впокорювати себе перед Богом. Раптом якась рука лягла на плече Якова. Йому здалося, що ворог хоче позбавити його життя, і з відчайдушною енергією Яків став захищатися. На світанку незнайомець застосував свою надлюдську силу; від його дотику цей сильний чоловік став, немов паралізований; плачучи, він безпомічно припав до грудей свого таємничого ворога. Тепер Яків знав, що боровся з Ангелом заповіту. Безсилий, страждаючи від великого болю, він все ж не відмовився від своїх намірів. Скільки часу він страждав і мучився за свій гріх, відчуваючи докори сумління; тепер він хотів отримати запевнення, що його гріх прощений. Божественний Відвідувач уже збирався відходити, але Яків вхопився за Нього, благаючи про благословення, Ангел квапить: “Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря!”, але патріарх заперечує: “Не пущу Тебе, поки не благословиш мене”. Яка впевненість, яка рішучість і наполегливість! Будь це хвалькувата самовпевнена вимога, Яків був би одразу знищений; прохання Якова свідчило про визнання ним власної нікчемності та недостоиності, але разом з тим про довір'я до милосердного Бога, Який дотримується заповіта. ВБ 578.2

“І боровся він з ангелом, — та й переміг” (Осія 12:5), своєю покорою каяттям і самозреченням цей грішний смертний здобув перемогу над Величчю Неба. Він ухопився трепетною рукою за обітниці Божі, і серце Безмежної любові не могло не відгукнутися на благання грішника. На доказ його перемоги, щоб надихнута інших наслідувати його приклад, старе ім'я, яке нагадувало про гріх, було перемінене на нове, на згадку про його перемогу. І той факт, що Яків переміг Бога, був запевненням в тому, що він перемагатиме й людей. Тепер він не боявся зустрічі зі своїм розлюченим братом, бо Господь був його захистом. ВБ 579.1

Сатана оскаржував Якова перед Божими ангелами, заявляючи свої права на його життя — через гріх. Він спонукав Ісава виступити проти нього, а під час довгої ночі боротьби патріарха сатана намагався поглибити його почуття вини, щоб позбавити мужності й примусити руку Божу. Яків був доведений до відчаю, але знав, що без допомоги згори він загине. Він щиро покаявся в своєму великому гріху, і тепер благав про милість Божу. Він не відмовився від своїх намірів, але міцно тримався за ангела, благаючи його з гіркими сльозами, доки не отримав перемоги. ВБ 579.2

Як сатана спонукав Ісава виступити проти Якова, так і в час горя він буде підбурювати безбожників знищити народ Божий. І як він оскаржував Якова, так буде оскаржувати й народ Божий. Він вважає мешканців землі своїми підлеглими, а невелика група людей, яка додержується заповідей Божих, не кориться його владі. Якби він міг стерти їх з лиця землі, його перемога була б повною. Сатана бачить, як святі ангели охороняють їх, і доходить висновку, що їхні гріхи прощені, але він не знає, що їхня доля вже вирішена в небесній святині. У нього є найточніші відомості про гріхи, скоєні ними під впливом його спокус, і він представляє їх перед Богом в перебільшеному вигляді, запевняючи що ці люди, як і він сам, не заслуговують Божої милості. Він заявляє, що коли Господь справедливий, то Він не може простити їх гріхи, а повинен знищити разом з його ангелами. Він висуває на них права, як на свою здобич, і вимагає, щоб їх віддали в його руки для розправи. ВБ 580.1

Оскільки сатана оскаржує народ Божий з приводу його гріхів, Господь дозволяє йому піддавати їх найсу-ворішому випробуванню, їхнє довір'я до Бога, віра та стійкість будуть випробувані. Коли вони згадають про своє минуле, надія згасне, бо в усьому своєму житті вони бачать дуже мало доброго. Праведники цілком усвідомлюють свою слабкість і недостойність. Сатана намагається залякати їх думкою про те, що становище безнадійне і плями їхнього гріха ніколи не будуть змиті. Він сподівається зруйнувати їхню віру, щоб вони піддались його спокусам і зрадили Бога. ВБ 580.2

Хоч народ Божий і буде оточений з усіх боків ворогами, котрі чигатимуть на його життя, та відчай, що охопить їх, буде викликаний не страхом зазнати гоніння за істину, а думкою про те, що, можливо, вони визнали не всі свої гріхи і тому не мають права на обітницю Спасителя: “…Я тебе збережу від години випробування, що має прийти на весь всесвіт” (Відкр.3:10). Якби вони могли бути впевнені в прощенні, їх не злякали б ні муки, ні смерть, але виявитися негідним і втратити життя внаслідок вад власного характеру — це означало б зганьбити святе Боже Ім'я. ВБ 580.3

Звідусюди вони чують про змови, зради і повстання, і в них виникає гаряче бажання, щоб надійшов кінець цьому великому відступництву і беззаконню. Але хоча вони благають Бога покласти край цьому повстанню, однак докоряють собі за те, що в них немає сили протистояти цьому могутньому потоку зла. Вони відчувають, що якби завжди віддавали всі свої здібності на служіння Христові, отримуючи перемогу за перемогою, то сатана не мав би над ними такої сили. ВБ 581.1

Вони впокорюють свої душі перед Богом, нагадуючи про визнання багатьох гріхів минулого і посилаючись на обітницю Спасителя: “Хіба буде держатися міцно Мого він захисту, щоб мир учинити зо Мною, зо Мною щоб мир учинити!” (Ісая 27:5). їхня віра не захитається від того, що вони не отримають негайної відповіді на молитви. Страждаючи від тривоги, страху і відчаю, вони не перестають молитись. Вони тримаються за силу Божу, як Яків тримався за Ангела; і їхні душі твердять тільки одне: “Не пущу Тебе, якщо не благословиш мене”. Якби Яків раніше не розкаявся в своєму гріху, коли він нечесним шляхом здобув первородство, Бог не почув би його молитви і не зберіг би йому життя. Так і під час горя: якщо діти Божі матимуть невизнані гріхи, страх і відчай опанують ними, віра їхня ослабне, і вони не будуть впевнені в тому, що Бог почує їхню молитву про визволення. Але хоча вони глибоко усвідомлюватимуть свою недостой-ність, в них не буде жодного таємного гріха. ВБ 581.2

Їхні гріхи були вже розглянуті на суді, стерті й про них вже можна не згадувати. Сатана спонукає багатьох вірити, що Бог не звертає уваги на їхню невірність у незначних життєвих справах, але взаємовідносини Господа з Яковом свідчать про те, що Він аж ніяк не виправдовує і не терпить зла. Усі, хто намагається вибачити свої гріхи або приховати їх, дозволяючи їм залишатися в небесних книгах невизнаними й непрощеними, будуть переможені сатаною. Чим вищу й почеснішу посаду обіймають такі люди і чим більше вони звеличують себе, тим тяжчими є їхні переступи в очах Божих і тим більша вірогідність успіху їхнього могутнього противника. Ті, які відкладають своє приготування до дня Господнього, не зможуть зробити цього в час горя чи коли-небудь пізніше. Становище таких буде безнадійним. ВБ 581.3

Християни, котрі лише звуться такими, виявляться неготовими до останньої страшної боротьби і будуть відчайдушно визнавати свої гріхи, в той час, як нечестиві радітимуть, дивлячись на їхню печаль, їхнє каяття буде подібним до каяття Ісава та Юди. Вони жалкуватимуть про наслідки своїх гріхів, а не про самі гріхи. Вони не зазнали справжнього каяття і не відчувають огиди до гріха. Вони визнають свої гріхи через страх перед покаранням; але подібно до фараона у давнину вони знову кинуть виклик небу, як тільки їм вдасться уникнути судів Божих. ВБ 582.1

Історія Якова є також запевненням у тому, що Бог не відкине тих, котрі були зведені й спокушені до гріха, але потім повернулися до Нього зі щирим каяттям. Тоді як сатана намагатиметься знищити таких людей, Бог пошле Своїх ангелів, щоб потішати і захищати їх у цей небезпечний час. Напади сатани є люті й рішучі. Його обман — жахливий, але око Господнє пильнує над Своїм народом і Його вухо чує їхній крик, їхнє велике горе, полум'я вогняної печі готове поглинути їх, однак Великий Плавильник виведе їх, як золото, випробуване у вогні. Божа любов до Його дітей у час цього найсуворішого випробовування буде такою ж сильною і ніжною, як і в найкращі часи, але їм необхідно перейти через вогняну піч: усе земне повинно бути знищене вогнем, щоб вони могли досконало відтворювати образ Христа. ВБ 582.2

Прийдешній час горя й скорботи потребує від нас віри, яка змогла б подолати втому, голод, зволікання, — віри, яка не похитнеться, навіть під час найсуворішого випробовування. Усім буде даний благодатний час, щоб приготуватися до великого горя. Яків переміг тому, що був наполегливий і рішучий. Його перемога свідчить про силу щирої молитви. Усі, хто, подібно до Якова, будуть покладатися на обітниці Божі і виявлять ту саму ревність і наполегливість, яку виявив він, також досягнуть успіху. Той, хто не бажає зректися себе і впокоритися перед Богом, благаючи Його про благословення, той не отримає їх. Боротися з Богом — як мало людей знають, що це таке! Як небагато душ прагне до Бога, докладаючи всіх зусиль, щоб зблизитися з Ним. Коли хвилі невимовного розпачу готові ось-ось поглинути душі, котрі перебувають у молитві, як мало в такі хвилини тих, хто з непохитною вірою покладаються на Божі обітниці. ВБ 582.3

Ті, котрі мають сьогодні малу віру, перебувають у великій небезпеці опинитися під владою сатанинського заблудження і декрету, що поневолюватиме сумління. Навіть якщо вони витримають випробовування, то в час скорботи й горя зазнають глибокого відчаю і душевних мук, тому що не звикли покладатися на Бога. Вони будуть змушені засвоювати уроки віри, котрими раніше нехтували, під страшним тягарем розчарувань. ВБ 583.1

Ми тепер повинні познайомитися з Богом, маючи на досвідах виконання Його обітниць. Ангели записують кожну серйозну і щиру молитву. Краще відмовитись від егоїстичних задоволень, ніж нехтувати спілкуванням з Богом. Найбільша бідність і самовідречення при наявності Його благословення є набагато кращі, ніж багатство, почесті, неробство та дружба, де його нема. Ми повинні знаходити час для молитви. Якщо ми дозволимо, щоб нас поглинули земні інтереси, Господь знайде для нас час, позбавивши нас ідолів: золота, будинків чи родючих земель. ВБ 583.2

Молодь могла б уберегти себе від гріха, якби не ходила тими шляхами, на які не можна просити Божого благословення. Якщо вісники Божі, котрі несуть світу останнє урочисте застереження, будуть молитися про благословення Боже не байдуже і недбало, а гаряче, із вірою, як це робив Яків, вони зможуть не один раз сказати: “Бачив був я Бога лицем у лице, та збереглася душа моя” (Бут.32:31). Тоді на небесах могли б сказати про них як про князів, що мають силу перемагати. ВБ 583.3

Незабаром настане “час утиску, якого не було”. Тоді нам буде потрібний досвід, якого ми не маємо, але багато людей є занадто лінивими, щоб придбати його. Часто трапляється, що якесь випробовування здається нам важчим, ніж воно є насправді, але цього не можна сказати про кризу, що чекає нас попереду. Навіть найбагатша уява не може намалювати картини тих подій. В той час випробовування кожна людина особисто повинна буде стати перед Богом. “І якби Ной, Даниїл та Іов були в нім (випробуванні) — клянусь, ‘як живий Я! — говорить Господь Бог, — вони не врятували б ані своїх синів, ані своїх дочок; вони б врятували своєю справедливістю самих себе’” (Єзек.14:20 С.П.). ВБ 584.1

Тепер, коли наш великий Первосвященик здійснює наше відкуплення, ми повинні прагнути стати досконалими у Христі. Наш Спаситель навіть у душі не поступався перед силою спокуси. Сатана знаходить у людському серці слабкі місця, за які можна було б учепитися, і достатньо одного гріховного бажання, щоб він зміг виявляти свою владу над людиною. Але Христос сказав про Себе: “…Надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має” (Йоан 14:30). Сатана не зміг нічого знайти в Сині Божому, що допомогло б йому здобути над Ним перемогу. Він зберіг заповіді Свого Отця, і в Ньому не було жодного гріха, яким міг би скористатися сатана. В такому ж стані повинні перебувати й ті, хто прагне встояти у час горя. Вже в цьому житті ми повинні відмежуватися від гріха через спасаючу кров Христа. Наш дорогий Спаситель запрошує нас прийти до Нього і поєднати нашу слабкість з Його силою, наше незнання — з Його мудрістю, нашу недостойність — з Його заслугами. Провидіння Боже — це школа, в якій ми повинні навчатися смирення і лагідності Ісуса. Господь завжди вказує нам на справжню мету життя, а не на той шлях, який ми обрали б і який здається нам легшим і приємнішим. Нам залишається використовувати ті засоби, котрі небо пропонує нам для перетворення нашого характеру за божественним зразком. Ніхто не може нехтувати цією роботою чи відкладати її на потім, не наражаючи свою душу на страшну небезпеку. Апостол Йоан чув у видінні гучний голос, що промовив з небес: “Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!” (Відкр.12:12). Жахливими є події, під впливом яких сказані ці слова. Чим менше залишається часу в сатани, тим лютішим він стає. Його руйнівна робота та спокуси досягнуть кульмінації в час горя. Незабаром на небі з'являться страшні надприродні знамення, викликані нечистими духами, що здатні творити чудеса. Духи бісовські вийдуть до царів землі і до всього світу, щоб заманити їх у тенета обману і переконати об'єднатися зі сатаною в його останній битві проти небесного правління. Таким чином будуть зведені як правителі, так і піддані. З'являться люди, що видаватимуть себе за Христа, претендуючи на титул і поклоніння, які належать тільки Спасителеві світу. Вони будуть творити дивні чудеса зцілення і запевнятимуть, що мають відкриття з неба. Але ці відкриття суперечити-муть свідченню Святого Письма. ВБ 584.2

Заключним актом цієї великої драми спокуси буде спроба сатани видати себе за Христа. Церква давно вже заявляла, що чекає приходу Спасителя як сповнення своїх надій. І великий ошуканець створить видимість приходу Христа. У різних частинах світу сатана з'являтиметься серед людей як велична істота у сліпучому блиску, нагадуючи собою Сина Божого, описаного Йоаном у книзі Відкриття (1:13—15). Слава, яка оточуватиме сатану, перевершить усе, що будь-коли бачили очі смертної людини. Переможні вигуки сповняють повітря: “Христос прийшов! Христос прийшов!” Люди у захваті падають ниць перед ним, а він здіймає руки і благословляє їх так, як Христос благословляв Своїх учнів колись на землі. Його голос ніжний, тихий, але мелодійний. Лагідно, зі співчуттям він проголошує деякі сповнені благодаті небесні істини, котрі проповідував і Спаситель; він зціляє людські хвороби, а потім, видаючи себе за Христа, проголошує, що змінив суботу на неділю, і звелить усім святити цей благословенний ним день. Він заявить, що всі, хто уперто продовжує дотримуватися сьомого дня, неславлять його ім'я, відмовляючись слухати його ангелів, які несли їм світло й істину. Який сильний і правдоподібний обман! І подібно до самарян, зведених Симоном-ворожбитом, багато людей, від малого й до великого, повірять у ці чародійства і скажуть: “Це є велика сила Божа” (Дії 8:10). ВБ 585.1

Але народ Божий не буде обманутий. Учення цього лжехриста суперечить Святому Письму. Його благословення буде виголошене над тими, хто вшановує звірину та її образ, тобто над людьми, на яких, за словами Біблії, буде вилитий гнів Божий, не змішаний з милістю. ВБ 586.1

Більше того, сатана не зможе Імітувати характер приходу Христа. Спаситель застерігав Свій народ щодо цього обману, ясно вказуючи на те, як відбуватиметься Його Другий прихід. “Бо з'являться лжехристи і лжепророки і чинитимуть великі знамення і чудеса, щоб жести, як можна, і вибраних… Отже, коли скажуть вам: ‘Ось Він у пустині’ — не виходьте, ‘ось Він у потаємних кімнатах’ — не вірте! Бо як блискавка виходить зі сходу і видна буває аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Матв.24:24—27, 31; 25:31; Відкр.1:7; 1Сол.4:16—17). Такий прихід підробити неможливо. Його буде бачити весь світ. ВБ 586.2

Тільки ревні дослідники Святого Письма, що полюбили істину, будуть збережені від великого обману, котрий заполонить увесь світ. За допомогою Біблії вони викриють ошуканця. Для всіх настане час випробування. Просівання в час спокус виявить щирих християн. Чи утверджений сьогодні народ Божий в Його Слові так, що не піддасться спокусі? Чи буде він у той критичний час триматися Біблії і тільки Біблії? Сатана робитиме все можливе, щоб перешкодити їм приготуватися до цього дня. Він влаштує справи так, щоб на їхньому шляху виникали перешкоди, щоб вони стали рабами земного багатства, несли важкий тягар, щоб їхні серця були обтяжені життєвими турботами і щоб той день застав їх, як злодій, уночі. ВБ 586.3

Коли декрети, видані різними правителями християнського світу проти тих, що додержуються заповіді Божої, позбавлять їх захисту з боку, державної влади і віддадуть в руки тих, які бажають знищити їх, народ Божий втече з міст і сіл і, об'єднавшись групами, поселиться у відлюдних місцях. Багато хто знайде притулок у неприступних горах. Як християни П'ємонтських долин, вони зроблять високогір'я своєю святинею і будуть дякувати Богові за Його “скельні твердині” (Ісая 33:16). Але багато святих з усіх народів і верств, знатні і прості, багаті й бідні, чорношкірі й білі, будуть найжорстокішим чином піддані ув'язненню. Улюблені Богом зазнають тяжких днів, вони будуть закуті в кайдани, знемагатимуть за тюремними ґратами; одних засудять до страти, а інші будуть приречені на голодну смерть в огидних темних пщземеллях. Жодне людське вухо не почує їхні зойки; жодна рука не простягнеться їм на допомогу. ВБ 586.4

Та чи забуде Господь Свій народ в годину випробовування? Чи забув Він вірного Ноя, коли суди відвідали допотопний світ? Чи забув він Лота коли вогонь зійшов з неба і спалив міста, рівнини? Чи забув Він Йосипа серед ідолопоклонників у Єгипті? Чи забув Він Іллю, коли Єзавель поклялась, що його спіткає доля пророків Ваала? Чи забув Він Єремію, коли той знемагав у темній і страшній ямі? Чи забув Він трьох юнаків у вогняній печі або Даниїла у лев'ячім рові? ВБ 587.1

“А Сіон сказав: Господь мене покинув, забув про мене Владика мій… Невже ж жінка забуде своє немовля, не матиме жалю до сина свого лона?.. Та хоча б вона позабу-ла, то Я тебе не забуду! Глянь! Я записав тебе на Своїх, долонях…” (Ісая 49:14—16). “… Бо хто до вас доторкнеться, той доторкнеться до зіниці Його ока” (Зах.2:12). ВБ 587.2

Хоч вороги й зможуть вкинути їх до в'язниці, та тюремні стіни не здатні перешкодити їхньому спілкуванню з Христом. Той, Хто бачить кожну їхню слабкість, Хто знайомий з кожним їхнім випробовуванням, — вищий за будь-яку земну владу; ангели відвідають їх самотні тюремні камери і принесуть їм світло і неземний мир. В'язниця буде, як палац, бо там перебувають люди, багаті вірою, і похмурі стіни будуть осяяні небесним світлом, як і тоді, коли Павло і Сила опівночі молились співаючи, славили Бога у в'язниці в Филипах. ВБ 587.3

Суди Божі відвідають тих, хто буде пригнічувати і вбивати Його народ. Боже довготерпіння до безбожників робить їх ще зухвалішими в переступах, але покарання буде неминучим і страшним, незважаючи на те, що воно довго затримувалося. “Бо постане Господь, немов на горі Перацім: затремтить Він у гніві, немов у долині Гівоні, щоб Свій чин учинити, предивний Свій чин, щоб зробити роботу Свою, незвичайну роботу Свою!” (Ісая 28:21), Для нашого милосердного Бога покарання — це незвичайна справа. “…Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не прагну смерті несправедливого” (Єзек.33:11). Господь “…Бог милосердний і милостивий, довготерпеливий і багатомилостивий та правдивий…, що вибачає провину й переступ та гріх”, та все ж “не вважає чистим винуватого” (Вих.34:6—7). “Господь довготерпеливий і силою великий, але без кари винного не залишає” (Наум 1:3). Страшними ділами, які звершить Його справедливість, Він відновить авторитет Свого зневаженого Закону. Про суворість покарання, котре спаде на винуватого, можна судити з того, як довго Господь відкладає чин Свого правосудця. Народ, до якого Він ставиться з таким довготерпінням і якого не знищить доти, поки той не наповнить міру свого беззаконня в очах Божих, врешті-решт буде змушений випити чашу Його гніву, не змішаного з милістю. ВБ 588.1

Коли Христос закінчить Своє посередницьке служіння в небесній святині, на тих, хто поклоняється звірині й образу її, прийме її знамено, буде вилитий гнів Божий без милості (Відкр.14:9—10). Суди, які спіткають світ перед остаточним звільненням Божого народу, будуть жахливіші й більші за своїм масштабом, ніж кари, послані на Єгипет перед звільненням Ізраїлю. Автор книги Відкриття, описуючи це жахливе покарання, говорить: “…Шкідливі та люті болячки обсіли людей, хто мав знамено звірини й вклонявсь її образу. Море стало, мов кров у мерця. І кожна істота жива вмерла в морі”. Вода в річках та водних джерелах перетворилася на кров. Жахлива, як і ці болячки, Божа справедливість є повністю виправдана. Ангел Божий оголосив: “Праведний Ти, Господи…, що Ти це присудив! За те, що вони проливали кров святих і пророків, — і Ти дав їм кров пити бо вони достойні того” (Відкр.16:2—6). Засудивши дітей Божих на смерть, вони стали такою мірою винні в пролитті їхньої крові, ніби пролили її власними руками. Подібно й Христос звинувачував Свого часу юдеїв у пролитті крові святих мужів від днів Авеля, оскільки вони мали того ж духа і намагались зробити те саме, що й убивці пророків. ВБ 588.2

У наступній карі сонцю “дано… палити людей вогнем. І спека велика палила людей” (вірші 8—9). Пророки так описують стан землі в цей жахливий час: “…Упала в жалобу земля, бо спустошене збіжжя… і повсихали всі пільні дерева, бо радість, соромом побита, зникла з-посеред синів людських”. “Зерно зотліло під скитами своїми, спорожніли комори… Ой як реве скотина! Стадо волів стривожені блукають, бо немає їм паші… бо водні джерела повисихали й вогонь пожер у стоку пасовиська” (Йоїл 1:10—12, 17—20 С.П.). “І співи храму стануть того дня квилінням, — Слово Господа Бога; багато трупів буде; на кожне місце кинуте буде мовчання” (Амос 8:3 С.П.). ВБ 589.1

Ці кари не будуть мати всесвітнього характеру, інакше мешканці землі були б цілком винищені. Але це буде найжахливіше з усіх нещасть, будь-коли відомих смертним людям. Усі суди, які відвідували людей перед закінченням часу випробування, були змішані з милістю. Кров Христа заступалася за грішних і захищала їх від повної міри покарання, але під час останнього суду буде вилитий гнів, не змішаний з милістю. ВБ 589.2

У той день багато людей захочуть знайти притулок в милості Божій, яку так довго зневажали. “Ось дні настають, — говорить Господь Бог, — і голод пошлю Я на землю, — не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова! І будуть ходити від моря до моря, і з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа, та не знайдуть його!” (Амос 8:11—12). ВБ 589.3

Народ Божий також не буде звільнений від страждань; але, незважаючи на гоніння й утиски, нестатки і голод, він все ж не буде залишений на загибель. Бог, Який піклувався про Іллю, не пройде повз жодного зі Своїх дітей, які пожертвують собою. Той, Хто перелічив навіть волосся на їхніх головах, потурбується про них, і піц час голоду вони матимуть що їсти. У той час, як нечестиві помиратимуть від голоду й мору, ангели оберігатимуть праведних і піклуватимуться про їхні потреби. Тим, “хто ходить у правді”, дана обітниця: “…Його хліб буде даний йому, вода йому завжди забезпечена…”. “Убогі та бідні шукають води, та нема, язик їх від прагнення висох, — Я, Господь, і їх вислухаю, Бог Ізраїлів, не лишу їх!” (Ісая 33:15—16; 41:17). ВБ 589.4

“Та хоч би й не цвіла смоковниця, і не було б врожаю у виноградниках; хоч би обманув плід дерева оливкового, і ниви не родили більше хліба; зникли з кошари вівці і не стало б в хлівах худоби, — я все ж таки в Господі буду радіти і веселитись у Богові спасіння свого” (Авак.3:17—18 С.П.). ВБ 590.1

“Господь — то твій Сторож, Господь — твоя тінь при правиці твоїй. Сонце не пошкодить тобі вдень, ані місяць вночі! Господь стерегтиме тебе від усякого зла; Він збереже життя твоє”. “Він спасе тебе з тенет птахолова, з моровиці згубної. Він заслонить тебе Своїми крилами, і під крильми Його ти знайдеш притулок! Щит і оборона — Його правда. Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає, ані чуми, що в темряві підкрадається, ані моровиці, що нищить опівдні. Упаде тисяча біля тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не доторкнеться!.. Тільки своїми очима подивишся — і кару грішників побачиш. Бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти вибрав своїм притулком. Тебе зло не спіткає, і жодне нашестя не наблизиться до оселі твоєї…” (Псал.120:5—7; 90:3—10). ВБ 590.2

З людської точки зору здаватиметься, що народ Божий незабаром повинен буде запечатати своє свідчення кров'ю, як це зробили мученики раніше. Вони й самі почнуть боятись, що Господь залишив їх, щоб вони впали жертвою ворогів. Це буде час великої душевної муки. Вдень і вночі вони благатимуть Бога про визволення. Нечестиві будуть радіти і глумливо запитувати: “Де тепер віра ваша? Чому Бог не визволить вас з рук наших, якщо ви справді Його народ?” Але ті, хто чекають визволення пригадають вмираючого на Голгофському хресті Ісуса, а також первосвященика, і старійшин, які, насміхаючись, кричали: “Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Коли Він Дар Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!” (Матв.27:42). Як і Яків, усі вони борються з Богом, їхні обличчя свідчать про внутрішню боротьбу. Хоч обличчя зблідли, та вони не перестають ревно молитись. ВБ 590.3

Якби люди мали духовний зір, вони побачили б могутніх ангелів, що оточують тих, хто зберіг слово терпіння Христового. З ніжним співчуттям вони спостерігають за їхнім відчаєм і вислуховують молитви. Вони чекають слова свого Володаря, щоб визволити їх від небезпеки. Але треба ще трохи почекати. Народ Божий мусить випити свою чашу і хреститися особливим хрещенням. Якраз це зволікання, яким би болісним воно не було для них, і буде найкращою відповіддю на їхні молитви. Довіряючи Господеві і чекаючи, коли Він почне діяти, вони виявляють віру, надію і терпеливість, котрих так часто бракувало в їхньому духовному житті. Однак задля вибраних цей час горя буде скорочений. “Хіба Бог не захистить вибраних Своїх, що волають до Нього день і ніч?.. Кажу вам, що Він захистить їх скоро” (Лука 18:7—8). Кінець настане набагато швидше, ніж цього чекають люди. Пшениця буде зібрана і зв'язана в снопи для клуні Божої, а кукіль — для спалення вогнем. ВБ 591.1

Небесні вартові вірні своєму обов'язку, продовжують пильнувати. Хоч загальним декретом буде визначений час, коли мали б бути знищені ті, що виконують заповіді Божі, їхні вороги намагатимуться в деяких випадках зробити це раніше. Але ніхто не зможе пройти через ряди могутніх вартових, котрі охороняють кожну вірну душу. Під час втечі з міст і сіл дехто буде схоплений, але підняті проти них мечі безсильно впадуть, як соломинки. Інших захистять ангели у подобі військових мужів. ВБ 591.2

У всі віки Бог діяв через святих ангелів, для захисту й звільнення Свого народу. Небесні істоти завжди брали активну участь у справах людей. Вони з'являлись людям у сяючих, мов блискавка, шатах, і в простій одежі мандрівників. Ангели приходили до дітей Божих і в людській подобі. Вони відпочивали опівдні під деревами, мов втомлені мандрівники, користувалися гостинністю людських домівок, охороняли нічних подорожніх. Вони власноручно запалювали вогонь жертовника. Ангели відчиняли двері в'язниць і виводили на свободу Божих слуг. Споряджені небесною зброєю, вони прийшли, щоб відкотити каменя від гробу Спасителя. ВБ 591.3

У вигляді людей ангели часто присутні на зібраннях праведних і відвідують зборища нечестивих, як, наприклад, відвідали Содом, щоб скласти звіт про вчинки його мешканців і визначити, чи переступили вони межу Божого довготерпіння. Господь любить милувати, і заради невеликої кількості тих, хто справді служить Йому, Він відводить нещастя і продовжує час миру для багатьох. Як мало грішників усвідомлює, що своїм життям вони зобов'язані жменьці вірних Його дітей, яких вони з таким задоволенням висміюють і пригноблюють. ВБ 592.1

Хоч правителі світу і не знають цього, однак на їхніх засіданнях часто виступають ангели. Люди бачать їх, чують їхні заклики, хоча піддають критиці та висміюють добрі пропозиції і поради. У залах засідань, у судових палатах ці небесні вісники виявляють глибоке знання історії людства і часто краще захищають справу пригноблених, ніж найздібніші та найкрасномовніші адвокати. Вони руйнують плани і лихі задуми, які можуть значною мірою перешкодити Божій справі та завдати страждання Його народові. У час небезпеки й горя “Ангел Господній стоїть на варті навкруги тих, що бояться Його, і визволяє їх” (Псал.33:8). З гарячим бажанням народ Божий чекає ознак приходу свого Царя. Коли сторожу запитують: “Стороже, яка пора ночі”, вона, не вагаючись, відповідає: “Настав ранок, а все ж іще ніч” (Ісая 21:11—12). Світло пробивається крізь хмари над гірськими вершинами. Незабаром відкриється Його слава і засяє Сонце Праведності. Наблизились і ранок і ніч: світанок вічного дня для праведних і початок вічної ночі для нечестивих. ВБ 592.2

У той час, як народ Божий, що бореться, звертає до Нього свої молитви, завіса, котра відділяє його від невидимого світла, здається, майже зникає. Небеса спалахують світанком вічного дня, і лунають слова, що нагадують спів ангельського хору: “Стійте твердо у вашій вірі! Допомога наближається”. Христос, всемогутній Переможець, простягає Своїм стомленим воїнам вінець нев'янучої слави, а з відкритих воріт вони чують Його голос: “Ось Я з вами, не лякайтесь. Я знаю все ваше горе, Я ніс ваші болі. Ви не боретесь з недосвідченими ворогами. Я боровся за вас, і в ім'я Моє ви більше, ніж переможці”. ВБ 593.1

Наш дорогий Спаситель пошле Свою допомогу в необхідний час. Шлях до небес освячений Його стопами. Усі колючки, які завдають нам ран, ранили і Його ноги. Хрест, який кожен з нас покликаний нести, Він ніс раніше за нас. Господь допускає боротьбу, щоб приготувати душу до спокою й миру. Час горя — це страшне випробування для Божого народу, але в цей час кожний правдивими християнин повинен спрямувати свій погляд догори, щоб вірою побачити навколо себе райдугу обітниці. ВБ 593.2

“Однак визволені Господом повернуться і прийдуть на Сіон з веселим співом, і радість вічна буде в них над головами; веселощі й втіху осягнуть вони, а смуток та зітхання зникнуть! Я, і лише Я вас утішу! Хто ти, що боїшся смертної людини, людського сина, що, як трава, минається? Ти забуваєш Господа, Творця твого… І тремтиш щоденно перед люттю гнобителя, що готовий тебе погубити. Але де той гнобителів гнів? Закутий в кайдани незабаром визволений буде, він не помре у ямі, і не забракне йому хліба. Бо Я — Господь, Бог твій, що розбурхує море, — й ревуть його хвилі; Господь Саваот — Моє Ім'я! І кладу Я слова Свої в уста твої та ховаю тебе в тіні рук Своїх…” (Ісая 51:11—16). ВБ 593.3

“Тому-то послухай ось що, сердешний й сп'янілий, але не від вина: так говорить Господь Владика твій, і Бог твій, що боронить Свій народ: Ось Я беру з руки твоєї чашу гніву Мого, — не питимеш його більше. Я передам її в руки гнобителів твоїх, що тобі казали: ‘Лягай на землю, і ми перейдемо через тебе!’ І зробив ти із твоєї спини немов дорогу для перехожих” (Ісая 51:21—23). ВБ 593.4

Погляд Божий, що проникає крізь призму віків, звернений на критичну хвилину, до якої наближається Його народ, коли земні правителі об'єднаються в боротьбі проти нього. Як полонені вигнанці, вони будуть боятись померти від голоду й насильства. Але Святий, Який розділив Червоне море перед ізраїльтянами, виявить Свою могутню силу і визволить їх. “І будуть Мені вони власністю, — каже Господь Саваот, — на той день, що вчиню і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому” (Мал.3:17). Якщо в цей час була б пролита кров вірних свідків Христових, вона не стала б насінням, котре приносить плід на славу Божу, як це було в минулому, коли проливалася кров мучеників, їх вірність не була б свідченням для переконання інших в Істині, тому що хвилі милості розбилися об кам'яні серця, щоб вже ніколи не повернутися назад. Якби праведні стали в цей час здобиччю своїх ворогів, це означало б для князя темряви перемогу. Псалмист говорить: “Бо в час неспокою Він заховає мене в Своїй скипи, сховає мене таємно в оселі Своїй” (Псал.26:5). Христос сказав: “Іди, Мій народе, ввійди до покоїв своїх і свої двері замкни за собою, сховайся за хвилю, поки гнів не перейде! Бо Господь ось виходить із місця Свого покарати мешканців землі” (Ісая 26:20—21). Чудове буде визволення тих, хто терпляче чекав Його приходу, їхні імена записані в Книзі життя. ВБ 594.1