Велика боротьба

Вступ автора

До появи гріха Адам вільно спілкувався зі своїм Творцем. Але з того часу, як внаслідок гріха був розірваний зв'язок з Богом, людство втратило по вироку перевагу. Однак завдяки Плану викуплення було прокладено шлях, що поновлював зв'язок мешканців Землі з Небом. Бог спілкувався з людьми через Свого Духа; через відкриття, які Він посилав Своїм вибраним рабам, на землю зливалося божественне світло: “…Звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим” (2Петр.1:21). ВБ 5.1

Протягом перших 2500 років історії людства не було писаного Божого відкриття. Люди, навчені Богом, переказували свої знання іншим; ці знання передавалися від батька до сина і так — до всіх наступних поколінь. Підготовка писаного Божого Слова розпочалася за днів Мойсея. Потім богонатхнені відкриття були зібрані в одну святу книгу. І ця робота, розпочата Мойсеєм, істориком з питань творіння й закону, тривала протягом довгих шістнадцяти століть — аж до Йоана, котрий записав найвеличніші істини Євангелія. ВБ 5.2

Біблія вказує на Бога як на свого Автора, однак вона була написана руками людей, і в різноманітних стилях окремих книг відображаються характерні риси її письменників. Усі істини “натхнені… Богом” (2Тим.3:16), але виражені людськими словами. Безмежний Бог через Свого Святого Духа злив світло на розуми й серця Своїх слуг. Він посилав сни й видіння, символи й прообрази, а ті, кому таким чином була відкрита правда, вже самі висловлювали ці думки людською мовою. ВБ 5.3

Десять заповідей були проголошені Самим Богом і записані Його рукою на кам'яних таблицях. Вони — божественний, а не людський витвір. Але Біблія, котра містить дані Богом істини, висловлені людською мовою, свідчить про союз між божественним і людським єством. Такий союз існував у Христа, Котрий водночас був Сином Божим і Сином Людським. Отже, як у відношенні до Біблії, так і у відношенні до Христа залишається правильним те, що “Слово стало плоттю і перебувало між нами” (Йоан 1:14). ВБ 6.1

Книги Біблії, написані в різний час людьми, які значно різнилися своїм становищем, заняттям, розумовими й духовними здібностями, дуже різняться між собою як за стилем, так і за різноманітністю викладення тем. Усі ці автори по-різному висловлювали свої думки. Часто одна й та ж істина більш вражаюче подана одним письменником, ніж іншим. Через те, що предмет часто висвітлюють з різних точок зору, то несерйозному, поверхневому або упередженому читачеві може видатись, нібито Біблія повна протиріч і розбіжностей. Але вдумливий дослідник, котрий ставиться до Божого Слова з благоговінням, побачить бездоганну гармонію Біблії. ВБ 6.2

Оскільки про Істину писали різні люди, вона викладена в різних аспектах. На одного письменника велике враження справив один бік питання: він загострював увагу на тих моментах, які мають пряме відношення до його особистого досвіду або ж є доступними для його сприйняття й осмислення. Другий — звертав увагу на інший бік питання; і кожний з них, керований Святим Духом, писав про те, що справило на нього найсильніше, найглибше враження, і у кожного — це різні аспекти Істини, але все пронизує абсолютна гармонія. Викладені таким чином істини зливаються в одне ціле, щоб відповісти на всі запити людей за будь-яких життєвих обставин. ВБ 6.3

Бог побажав сповістити світові Істину за допомогою людей, і через Святого Духа Він зробив їх придатними для цієї справи. Бог керував їхнім розумом при виборі того, що вони мали говорити або писати. І хоч цей скарб покладено до земних посудин, він небесного походження. Це свідоцтво дійшло до нас за допомогою недосконалих висловів людської мови, однак це відкриття Боже, і кожне покірне Боже дитя бачить у ньому славу божественної сили, сповнену благодаті й правди. ВБ 7.1

У Своєму Слові Бог дав людству знання, необхідні для спасіння. Святе Письмо повинно прийматись за авторитетне, безпомилкове відкриття Його волі. Воно є мірилом людського характеру, дороговказом до Істини та критерієм наших досвідів. “Усе Писання натхнеш Богом і корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2Тим.3:16—17). ВБ 7.2

Той факт, що Бог відкрив Свою волю людям через Своє Слово, не відкидає необхідності в постійній присутності та керівництві Святого Духа. Навпаки, Дух був обіцяний Спасителем, щоб відкрити Слово Його рабам, освітити й допомогти практично використати його вчення. А оскільки Дух Божий надихав письменників Біблії, то неможливо, щоб вчення Духа в чому-небудь суперечило вченню Слова. ВБ 7.3

Дух не був даний з метою замінити Собою Біблію, бо Писання ясно говорить про те, що Слово Боже є мірилом, яке випробовує будь-яке вчення і переконання. Апостол Йоан зауважив: “Не всякому духові вірте, а випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з'явилося в світі” (1Йоан 4:1). А Ісая підкреслив: “До Закону й свідоцтва!Як вони не так говорять, як це, то немає для них світла” (Ісая 8:20). ВБ 7.4

Великої ганьби завдають роботі Святого Духа ті люди, котрі, претендуючи на те, що вони сповнені Ним, оголошують, що більше не потребують керівництва Слова Божого. Такі люди власні почуття приймають за голос Божий, звернений до їхньої душі. Але дух, що опанував ними, не є Божим Духом. Спиратися на почуття, нехтуючи Святим Письмом, — це шлях до заблудження й загибелі. Він лише сприяє виконанню намірів сатани. Через те, що служіння Святого Духа є життєвою необхідністю для Церкви Христа, то одна із витівок сатани полягає в тому, щоб через помилки екстремістів і фанатиків зневажити роботу Духа і примусити народ Божий знехтувати цим Джерелом сили, яким забезпечив нас Сам Господь. ВБ 8.1

У гармонії зі Словом Божим Його Дух продовжує Свою роботу протягом усього євангельського часу. Упродовж століть, коли писалися Старий і Новий Завіти, Святий Дух, окрім відкриття, яке мало знайти своє втілення в Біблії, продовжував також передавати світло окремим людям. Біблія свідчить про те, як Святий Дух застерігав, викривав, наставляв і навчав людей у питаннях, які не мали жодного відношення до написання Біблії. Там також згадуються пророки різних часів, але їхні слова не потрапили на сторінки Святого Письма. І коли було закінчено роботу над канонізацією Писань, Святий Дух продовжував посилати Своє світло, застерігати й потішати дітей Божих. ВБ 8.2

Ісус обіцяв Своїм учням: “Але Утішитель, Дух Святий, Котрого Отець пошле в ім'я Моє, навчить вас всього, і нагадас вам усе, що Я говорив вам… Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину… і майбутнє сповістить вам” (Йоан 14:26; 16:13). ВБ 8.3

Писання ясно свідчать про те, що ці обітниці поширюються на Церкву Христа в усі віки і не обмежуються лише апостольським періодом. Спаситель запевнив Своїх послідовників: “Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку” (Матв.28:20). І Павло писав про те, що дари і прояви Духа призначені для Церкви, “для вдосконалення святих на діло служіння, для збудування Тіла Христового, аж доки всі ми не прийдемо до єдності віри і пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, в міру зросту повноти Христової” (Ефес.4:12—13). ВБ 8.4

Апостол молився про віруючих у Ефесі, щоб “Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає …і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його” (Ефес.1:17—19). Служіння божественного Духа прояснює свідомість, щоб розум сприйняв глибокі істини Святого Слова, воно було тим благословенням, про яке благав Павло для ефеської церкви. ВБ 9.1

Після чудесного прояву Святого Духа в день П'ятидесятниці апостол Петро закликав народ покаятися й охреститися в ім'я Христа для звільнення від своїх гріхів. Він сказав: “І отримаєте дар Святого Духа. Бо вам належить обітниця і для дітей ваших, і всім, дальнім, кого тільки покличе Господь, Бог наш” (Дії 2:38—39). ВБ 9.2

У безпосередньому зв'язку зі сценами великого дня Господнього Бог через пророка Иоїла обіцяв явити особливий прояв сили Святого Духа (Йоїл 2:28). Це пророцтво частково виконалось у злитті Духа в день П'ятидесятниці, але під час закінчення євангельської праці воно досягне усієї своєї повноти у прояві Божої благодаті. ВБ 9.3

Перед завершенням історії землі велика боротьба між добром і злом ставатиме все більш напруженою. В усі часи сатана з величезною люттю нападав на Церкву Христа, а Бог зливав Свою благодать і Дух на Свій народ, щоб зміцнити його проти сили лукавого. Коли апостоли Христа мали сповістити світові Євангеліє та записати його для всіх майбутніх віків, вони були наділені особливою мірою силою Святого Духа. Та чим ближче Церква підходитиме до дня свого остаточного звільнення, тим з більшою силою діятиме сатана. Він зійшов “з великою люттю, знаючи, що небагато лишається йому часу” (Відкр.12:12). Диявол працюватиме “з усякою силою та ознаками і оманливими чудесами” (2Сол.2:9). Протягом шести тисяч років незвичайний інтелект того, хто колись посідав найвище становище серед Божих ангелів, був присвячений лише примноженню заблудження й здійсненню руйнації, ї в останній вирішальній битві з народом Божим сатана озброїться усією своєю майстерністю, підступністю і жорстокістю, виробленою ним протягом усіх століть боротьби. В цей, небезпечний час послідовники Христа повинні будуть нести світові вістку застереження про Другий прихід Господа, і як народ, вони мають приготуватися, щоб зустріти Христа “незаплямованими і бездоганними” (2Петр.3:14). У цей час Церква не менше, ніж за апостольських часів, потребує особливого дару божественної милості й сили. ВБ 9.4

Через посередництво Святого Духа авторові цих рядків були відкриті сцени віковічної боротьби між добром і злом. Час від часу мені було дозволено спостерігати фрагменти великої боротьби між Христом — Князем життя, нашим Спасителем, і сатаною — князем зла, автором гріха, першим порушником святого Божого Закону. Ворожість сатани до Христа виявлялась у ворожнечі до Його послідовників. Уся людська історія позначена ненавистю до принципів Божого Закону, одним і тим же методом, коли фальш видається за правду, коли Божий Закон підмінюється людськими постановами і люди схиляються перед творінням, а не перед Творцем. Протягом усіх століть сатана намагався представити характер Божий у фальшивому світлі, щоб люди мали хибне уявлення про Творця і замість любові відчували до Нього страх і навіть ненависть. Диявол завжди наполегливо прагнув до скасування Божого Закону, переконуючи людей в тому, що вони нібито вільні від його вимог; при цьому сатана з невтомною люттю переслідував тих, хто чинив опір його обману. Така боротьба відбувалась і за часів патріархів і за часів апостолів, мучеників і реформаторів. ВБ 10.1

На заключному етапі великої боротьби сатана буде використовувати колишню тактику, виявлятиме той самий дух для досягнення тієї ж мети, що й під час попередніх віків. Те, що було в минулому, повториться знову, лише з такою жахливою силою, якої світ ще не бачив. Обман сатани зробиться ще підступнішим, а його напади — більш рішучими, “щоб звести, по можливості, і вибраних” (Марк 13:22). ВБ 11.1

Коли Дух Божий відкрив мені великі істини Свого Слова і сцени минулого і майбутнього, мені було сказано передати це відкриття іншим — зробити огляд історії боротьби в минулому і особливим чином висвітлити заключну фазу цієї боротьби, котра швидко наближається. Для досягнення цієї мети я зробила все можливе, щоб відібрати й згрупувати події з історії церкви і таким чином простежити розвиток великих істин, відкритих світові в різні періоди. Ці істини викликали лють сатани та ненависть церкви, що полюбила світ, але знаходили підтримку в свідоцтвах тих, що “не полюбили життя свого навіть до смерті” (Відкр.12:11). ВБ 11.2

У цих подіях ми можемо бачити відображення майбутньої боротьби, яка чекає на нас. Досліджуючи їх у світлі Божого Слова та Його Духа, ми побачимо всі задуми ворога і небезпеки, яких повинні уникнути ті, хто бажає виявитися без пороку в день приходу Господа. ВБ 11.3

Великі події, пов'язані з успіхом Реформації, — це факти історії, добре відомі всім і визнані протестантським світом; ці факти не викликають жодного сумніву і заперечення. У цій книзі я намагалася висловлюватися гранично стисло, не відхиляючись від її справжньої мети, і зверталася до відповідних фактів в разі необхідності. У деяких випадках, коли історик згрупував події таким чином, щоб досягти стислого і повного висвітлення питання, або вдало підсумував деталі, я цитую його слова. Але в деяких випадках при цитуванні не вказується джерело, оскільки цитати наводяться не для того, щоб посилатися на авторитетного історика, а тому, що його слова дають змогу сильно й переконливо розкрити суть того чи іншого питання. При описі досвідів та переконань сучасних реформаторів зберігається такий самий підхід до їхніх друкованих праць. ВБ 11.4

Мета цієї книги полягає не стільки в тому, щоб відкрити читачеві нові істини щодо боротьби минулих часів, скільки в тому, щоб розкрити принципи, згідно з якими події будуть розвиватися в майбутньому. Однак ці факти минулого, хоч і розглядаються як частина боротьби між силами світла й темряви, повинні набути для нас нового значення, бо вони проливають світло на майбутнє, освітлюючи дорогу тим, хто, подібно до реформаторів минулих століть, будуть покликані, щоб ціною втрати всіх земних благ свідчити “про Слово Боже і свідоцтво Ісуса Христа”. ВБ 12.1

Щоб відобразити картину великої боротьби між Істиною й неправдою; щоб викрити лукаві задуми сатани та показати засоби, завдяки яким ми можемо успішно протистояти йому; щоб представити справедливе розв'язання великої проблеми зла, висвітлюючи походження гріха та шлях його остаточного знищення, виявляючи справедливість і доброту Бога в усіх Його діях по відношенню до Свого творіння; нарешті, щоб показати святість і незмінність Його Закону, — з цією метою і було написано дану книгу. Моя палка молитва про те, щоб під впливом цієї книги люди звільнилися від влади темряви та зробилися “учасниками спадщини святих у світлі” для прославлення Того, Хто полюбив нас і віддав Себе за нас. ВБ 12.2