Велика боротьба

Розділ 25. Незмінний закон Божий

“І розкрився храм Божий на небі, і з'явився ковчег завіту Його в храмі Його” (Відкр.11:19). Ковчег завіту Божого міститься в Святому святих, у другому відділенні святині. У земній скинії, яка служила “образу і тіні небесного” (Євр.8:5), це відділення відкривалося тільки у великий День примирення для очищення святині. Тому вістка про те, що на небі відчинився храм Божий і з'явився ковчег Його завіту, вказує на від-чинення Святого святих у небесній святині у 1844 p., коли туди увійшов Христос, щоб закінчити служіння примирення. Ті, що вірою пішли слідом за своїм великим Первосвящеником, Який розпочав Своє служіння у Святому святих, побачили ковчег Його завіту. Досліджуючи питання про святиню, вони зрозуміли зміну в служінні Спасителя — тепер Він здійснює Своє служіння перед ковчегом Божим, заступаючись за грішників силою Своєї крові. ВБ 407.1

У ковчезі, котрий знаходився в земній скинії, зберігалися дві кам'яні скрижалі з викарбованими на них заповідями Закону Божого. Ковчег був лише місцем, де зберігалися скрижалі Закону, його цінність і святість визначалися саме наявністю в ньому божественних заповідей. Коли відчинився храм Божий на небі, тоді з'явився ковчег Його завіту. У Святому святих небесної святині також зберігається божественний Закон — Закон, проголошений Самим Богом серед грому і блискавок на горі Сінай і написаний Його власною рукою на кам'яних скрижалях. ВБ 407.2

Закон Божий у небесній святині — це величний оригінал, а заповіді, написані на кам'яних скрижалях та подані Мойсеєм у П'ятикнижжі, є Його найвірнішою копією. Ті, хто зрозуміли цю важливу істину, переконались у непорушності та святості божественного Закону. Як ніколи раніше, вони відчули силу слів Спасителя: “Доки небо і земля не минеться, жодна йота, жоден значок в Законі не минеться” (Матв.5:18). Закон Божий, відкриття Його волі та відображення Його характеру, пробуватиме повіки, як “свідок вірний у небесах” (Псал.88:38). Жодна заповідь Закону не скасована; жодна йота, жодний значок не були змінені. Псалмист сказав: “Навіки, Господи, Слово Твоє стоїть непохитно на небесах” (Псал.118:89). “Всі накази Його справедливі, встановлені на віки вічні” (Псал.110:7—8). ВБ 408.1

У самому серці Десятислів'я міститься четверта заповідь, як вона була проголошена ще на самому початку: “Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вих.20:8—11). ВБ 408.2

Дух Божий впливав на серця дослідників Його Слова. Вони прийшли до переконання: через незнання порушували цю заповідь, залишаючи без уваги день спокою Творця. Вони почали досліджувати підстави для святкування першого дня тижня замість дня, освяченого Богом, але не могли знайти в Святому Письмі жодного доказу того, що четверта заповідь була скасована або що субота була замінена; благословення, яке від самого початку освятило сьомий день, не було забране від нього. Віруючі щиро прагнули пізнати волю Божу та виконувати її; тепер, коли вони зрозуміли, що порушували Його Закон, то засмутилися серцем і засвідчили свою вірність Богові, почавши свято дотримувати суботу. ВБ 408.3

Чимало серйозних зусиль було докладено, щоб похитнути їхню віру. Кожному було зрозуміло: якщо земна святиня зроблена за образом небесної, то закон, що зберігався в ковчезі земної святині, був точною копією закону, що містився в небесному ковчезі, а прийняття істини про небесну святиню передбачало і визнання вимог Закону Божого з дотриманням суботи згідно з четвертою заповіддю. У цьому полягала таємниця запеклого і рішучого опору тому гармонійному тлумаченню Святого Письма, завдяки якому стало відомим служіння Христа в небесній святині. Люди намагалися зачинити двері, відчинені Богом, та відчинити двері, зачинені Ним. Але Той, “Котрий відчиняє, — і ніхто не зачинить, зачиняє, — і ніхто не відчинить”, — сказав: “Ось, Я відчинив перед тобою двері, і ніхто не може зачинити їх” (Відкр.3:7—8), Христос відчинив двері, розпочавши служіння в Святому святих; і світло засяяло з відчинених дверей небесної святині. Всі побачили, що четверта заповідь є частиною Закону, котрий зберігався там. Людина не може скасувати встановленого Богом. ВБ 408.4

Віруючі, які прийняли світло про заступницьке служіння Христа і непорушність Закону Божого, виявили, що ці істини викладені в 14-му розділі книги Відкриття. Вістки цього розділу — це потрійне застереження, покликане приготувати мешканців землі до Другого приходу Господа. Слова “бо настала година суду Його” вказують на заключну стадію служіння Христа для спасіння людей. Ця вістка відкриває істину, котра повинна проголошуватись людям, доки Спаситель не закінчить Своє посередницьке служіння і не повернеться на землю, щоб забрати до Себе Свій народ. Суд, розпочатий у 1844 p., триватиме, доки не будуть вирішені справи всіх живих і мертвих; отже, він триватиме до кінця часу випробування. Щоб люди могли встояти на суді, вістка наказує: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому… Поклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і джерела вод” (Відкр.14:7). Результат прийняття цих вісток відображений у словах: “Тут терпіння святих, які додержуються заповідей Божих і віри в Ісуса” (Відкр.14:12). Щоб приготуватися до суду, необхідно виконувати Закон Божий. Цей Закон буде мірилом характеру на суді. Апостол Павло сказав: “77, що згрішили під Законом, будуть осуджені за Законом… в день, коли… Бог буде судити таємні вчинки людей через Ісуса Христа” (Римл.2:12—16). Він зазначив, що “виконавці Закону будуть виправдані” (Римл.2:13). Для виконання Божого Закону необхідна віра, бо “без віри догодити Богові неможливо”, “а що не від віри, те гріх!” (Євр.11:6; Римл.14:23). ВБ 409.1

Перший ангел закликає людей боятися Бога, віддати Йому славу і поклонитися Йому як Творцеві неба і землі (Відкр.14:7). Щоб так чинити, вони повинні виконувати Його Закон. Мудрий Екклезіаст сказав: “Бога бійся і пильнуй Його заповідей, бо належить це кожній людині” (Екл.12:13). Без дотримування Його заповідей жодне поклоніння не може бути до вподоби Богові. “Бо любов до Бога, щоб ми дотримувались Його заповідей” (1Йоан 5:3). “Хто відхиляє вухо своє, щоб не слухати Закону, то буде огидна й молитва того” (Прип.28:9), ВБ 410.1

Ми повинні поклонятися Богові, тому що Він — Творець і Йому завдячують своїм життям усі істоти. У тих місцях Біблії, де Бог вимагає від нас поклоніння і пошани, говорить про Свою вищість і перевагу над язичницькими богами, наводяться докази Його творчої сили. “Бо всі боги народів — ідоли, а Господь небеса створив” (Псал.95:5). “І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? — говорить Святий. Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив?” (Ісая 40:25—26). “Бо так промовляє Господь, Творець неба. Він той Бог, що землю сформував та її вчинив… Я — Господь, і нема більше іншого Бога!” (Ісая 45:18). Псалмист сказав: “Знайте, що Господь є Бог. Він створив нас, і ми Його, ми Його люди, вівці пасовиська Його” (Псал.99:3). “Прийдіть, поклонімося й припадемо, на коліна впадем перед Господом, Який створив нас” (Псал.94:6). І святі істоти, котрі поклоняються Йому на небесах, такими словами відкривають причину свого поклоніння: “Достойний Ти, Господи, прийняти славу і честь, і силу, бо Ти створив усе” (Відкр.4:11). ВБ 410.2

У 14-му розділі книги Відкриття міститься заклик поклонитися Творцеві, і в пророцтві показана група людей, які, прийнявши триангельську вістку, дотримуються заповідей Божих. Одна з цих заповідей прямо вказує на Бога як на Творця, Четверта заповідь проголошує: “А день сьомий — субота для Господа, Бога твого… Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив; тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вих.20:10—11). Щодо суботи Господь далі сказав: “І святіть суботи Мої, і вони стануть знаком поміж Мною та між вами, щоб пізнати, що Я — Господь, Бог ваш!” (Єзек.20:20). А підставою для цього є наступний факт: “Бо шість днів творив Господь небо та землю, а дня сьомого — перервав працю та спочив” (Вих.31:17). ВБ 410.3

“Важливість суботи як пам'ятника творіння полягає в тому, що вона вказує на істинну причину нашого поклоніння Богові, а саме: Він — Творець, а ми — Його творіння. Таким чином, субота лежить в основі служіння, бо вона чіткіше і переконливіше за всяку іншу постанову проголошує цю істину. Справжньою причиною для поклоніння Богові, поклоніння, яке має місце не тільки дня суботнього, є та різниця, що існує між Творцем і Його творінням. Цей важливий факт ніколи не застаріє, і про нього не слід забувати” (J.N.Andrews. History of the Sabbath. Ch.27). ВБ 411.1

Щоб ця істина завжди залишалася в пам'яті людей, Бог встановив суботу в Едемі; і доки ми будемо поклонятися Йому як нашому Творцеві, доти субота залишатиметься знаком і пам'ятником Його творчої діяльності. Якщо б увесь світ святкував суботу, думки і почуття людей були б звернені до Творця як до Об'єкта благоговіння і поклоніння; тоді не було б жодного ідолопоклонника, атеїста або невірного. Дотримання суботи є ознакою вірності правдивому Богові, Котрий “створив небо і землю, і море, і джерела вод” (Відкр.14:7). Вістка, котра велить людям поклонятися Богові та дотримувати Його заповіді, особливим чином закликає їх до виконання четвертої заповіді. ВБ 411.2

Різко відрізняється від тих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру, інша група людей, на яку вказує третій ангел, урочисто застерігаючи від страшного заб-лудження: “Хто поклоняється звірові й образові його, і приймає тавро на чоло своє чи на руку свою, той буде пити вино гніву Божого” (Відкр.14:9—10). Щоб зрозуміти цю вістку, необхідно правильно витлумачити символи. Що являють собою звір, його образ і тавро? ВБ 411.3

Пророцтво, в якому містяться ці символи, починається з 12-го розділу книги Відкриття, з опису дракона, котрий намагається знищити Христа під час Його народження. В іншому місці сатана названий драконом (Відкр.12:9); це він підбурював Ірода вбити Спасителя. Але головною зброєю сатани в боротьбі проти Христа і Його народу протягом перших століть християнської ери була Римська імперія, де панувало язичництво. Отже, передусім уособлюючи сатану, дракон водночас є символом і язичницького Рима. ВБ 412.1

У 13-му розділі (вірші 1—10) описаний звір, “подібний до барса”, котрому дракон дав “силу свою, і престол свій, і велику владу”. Цей символ, як вважає більшість протестантів, вказує на папство, що успадкувало силу, престол і владу стародавньої колишньої Римської імперії. Про звіра,'подібного до барса, сказано: “І дані були йому вуста, що говорили зухвало і богохульно… І розкрив він вуста свої для хули на Бога, щоб хулити їм'я Його й оселю Його і тих, що живуть на небі. І дано йому було вести війну зі святими і перемогти їх; і дана була йому влада над всяким коліном і народом, і язиком, і племенем”. Це пророцтво, майже ідентичне опису малого рога з 7-го розділу книги Даниїла, безперечно, вказує на папство. ВБ 412.2

“І була дана йому влада діяти сорок два місяці”. Пророк сказав: “І я бачив, що одна з голів його ніби смертельно ранена”. І ще: “Той, хто веде в полон, сам піде в полон; хто вбиває мечем, тому самому належить бути вбитому мечем”. Сорок два місяці означають той самий період, що й “час, часи і половина часу”, тобто три з половиною роки, або 1260 днів з 7-го розділу книги Даниїла. Впродовж цього часу папська влада повинна була пригноблювати народ Божий. Цей період, як вже зазначалося в попередніх розділах, розпочався з 538 р. після Н.Хр., коли було видано указ про встановлення верховної влади папства, і закінчився 1798 р. Тоді папа був узятий в полон французькою армією; папській владі була завдана смертельна рана, і виконалося пророцтво: “Той, хто веде в полон, сам піде в полон…” ВБ 412.3

Далі пророк використав інший символ. Він сказав: “І побачив я іншого звіра, який виходив із землі; він мав два роги, подібних до ягнячих” (Відкр.13:11). Як зовнішній вигляд цього звіра, так і спосіб його появи вказують на те, що народ, зображений цим символом, відрізняється від людей, представлених попередніми символами. Великі царства, що панували над світом, були показані пророкові Даниїлові у вигляді хижих звірів, які з'явилися в той час, як “чотири небесні вітри вдарили на велике море” (Дан.7:2). У 17-му розділі книги Відкриття ангел пояснив, що води — це “люди і народи, і племена, і язики” (Відкр.17:15). Вітри є символом розбрату. Чотири небесні вітри, що боролися на великому морі, відображають жахливі картини завоювань і революцій, завдяки яким царства осягали владу. ВБ 412.4

Але звір з ягнячими рогами “виходив із землі”. Замість того, щоб зміцнити себе, скидаючи інші держави, народ, змальований цим символом, повинен оселитися на ще не зайнятій території та розвиватися поступово і мирно. Отже, ця держава не могла виникнути серед густонаселених і ворогуючих поміж собою країн Старого Світу — цього бурхливого моря “людей і народів, і племен, і язиків”, її треба шукати в західній півкулі. ВБ 413.1

Яка нація Нового Світу постала в 1798 p., обіцяючи стати великою і могутньою державою та привертаючи до себе увагу всього світу? Пояснення цього символу не допускає жодного сумніву. Одна єдина держава точно виконала це пророцтво. Це — Сполучені Штати Америки. Один оратор та історик, говорячи про виникнення і розвиток цієї держави, повторює думки і навіть буквальні слова богонатхненного письменника, не усвідомлюючи цього. Сказано, що звір “виходив із землі”. Слово, перекладене в цьому тексті як “виходить”, буквально означає “рости, проростати подібно до рослини”. Як ми вже бачили, ця держава повинна була виникнути на ще ніким не зайнятій території. Відомий письменник, змальовуючи розвиток Сполучених Штатів, говорить про “таємницю їхньої появи з порожнечі” і додає: “Як безмовне насіння, ми проросли і перетворились в імперію” (G.A.Townsend. The New World Compared With the Old. P. 462). Один європейський журнал у 1850 p. назвав Сполучені Штати прекрасною імперією, яка “виринула” і “серєд мовчання землі щоденно примножує свою могутність і велич” (“The Dublin Nation”). Едвард Еверетт у своїй промові про пілігримів, отців-засновників цієї держави, сказав: “Чи не шукали вони місця самотнього, невідомого і віддаленого, а тому безпечного, де їхня невелика Лейденська церква могла б насолоджуватися свободою сумління? Подивіться на ці величезні простори, які вони завоювали мирним шляхом, пронісши над ними прапори хреста!” (Speech deliverel at Plimouth, Massachusetts 1924, Dec. 22. P. 11). ВБ 413.2

“Він мав два роги, подібні до ягнячих”. Роги, подібні до ягнячих вказують на молодість, невинність і лагідність, що цілком відповідає характерові Сполучених Штатів, котрі, як було показано пророку, “вийшли” на світову арену в 1798 р. Серед християн-вигнанців, що першими втекли до Америки і знайшли там притулок від королівського утиску та нетерпимості духовенства, були люди, котрі вирішили встановити правління, в основу якого були б покладені принципи громадянської та релігійної свободи, їхні погляди знайшли своє відображення в Декларації Незалежності, в якій проголошена велична істина: “Всі люди створені рівними” і мають невід'ємне право на “життя, свободу і прагнення до щастя”. А Конституція гарантує людям право на самоуправління, яке полягає в тому, що обрані народом представники схвалюють і запроваджують у життя закони. Так само було проголошено свободу віровизнання: кожній людині надавалась можливість поклонятися Богові згідно з власними переконаннями. Республіканські принципи і протестантизм стали фундаментальними засадами цієї держави, ї саме в цих принципах приховується таємниця її могутності і процвітання. Пригноблені та зневажені в усьому християнському світі з цікавістю й надією звернули свій погляд до цієї країни. Мільйони людей рушили до її беретів, і Сполучені Штати посіли чільне місце серед наймогутніших держав світу. ВБ 414.1

Але звір з ягнячими рогами “говорив, як дракон. Він діє перед ним з усією владою першого звіра і примушує землю і все, що живе на ній, поклонятися першому звірові, у якого смертельна рана зцілилась… Кажучи тим, що живуть на землі, щоб вони зробили образ звіра, котрий має рану від меча і живий” (Відкр.13:11—14). ВБ 414.2

Роги, подібні до ягнячих, та голос дракона вказують на разючу суперечність між принципами цієї держави та її фактичними діями. “Голос” цієї держави — це діяльність її законодавчих і судових установ. З їхньою допомогою вона зрадить ті принципи свободи і миру, які зробила фундаментом своєї політики. Пророцтво про те, що вона говоритиме, “як дракон”, і діятиме “з усією владою першого звіра”, ясно провіщає розвиток духу нетерпимості та переслідування, характерний для держав, зображених у вигляді дракона та звіра, подібного до барса. А вислів про те, що звір з двома рогами “примушує землю і все, що живе на ній, поклонитися першому звірові”, свідчить про те, що ця держава застосує свою владу, аби силою домогтися прийняття папських звичаїв та постанов як вияву пошани до папства. ВБ 415.1

Такі дії суперечать принципам правління цієї держави, духові її волелюбних законів, відвертим і урочистим положенням Декларації Незалежності та Конституції. Засновники держави передбачливо подбали про те, щоб позбавити церкву державної влади, що в противному випадку неминуче призвело б до виникнення релігійної нетерпимості, переслідувань. Конституцією передбачено, що “конгрес не прийме жодного закону, котрий вимагав би встановлення державної релігії або заборони релігійної свободи”, і що “віровизнання людини в жодному випадку не повинне прийматися до уваги при призначенні її на відповідальну громадську посаду в США”. ВБ 415.2

Тільки через грубе порушення цих принципів, які захищають свободу особи, громадянська влада зможе нав'язати той чи інший вид релігійного поклоніння. Але непослідовність такого кроку повною мірою відповідає символу, яким представлена ця влада. Це звір з ягнячими рогами, які вказують на уявну чистоту, лагідність і невинність, але який говорить, як дракон, “намовляючи мешканців землі зробити образ звіра”. Тут ясно подана така форма правління, коли законодавча влада належить народові. Це — найпевніший доказ того, що Сполучені Штати — держава, на яку вказує пророцтво. ВБ 415.3

Але що таке “образ звіра”? І як він буде створений? Образ буде створений дворогим звіром. Щоб довідатись, що являє собою цей образ і як він буде сформований, ми повинні дослідити характерні риси самого звіра — папства. ВБ 415.4

Коли рання церква почала деградувати, відступивши від євангельської простоти та прийнявши язичницькі звичаї й обряди, вона втратила Дух Божий і Його силу, а щоб панувати над сумлінням людей, звернулась по допомогу до світської влади. Внаслідок цього виникло папство — церква, що контролювала державну владу і використовувала її для досягнення власних цілей, передусім покарання “єретиків”. Для того, щоб в Сполучених Штатах був створений образ звіра, церковна влада повинна настільки взяти під контроль громадянський уряд, щоб використовувати його владу та авторитет для досягнення власних цілей. ВБ 416.1

В усі часи, коли тільки церква здобувала світську владу, вона застосовувала її, щоб карати тих, хто не погоджувався з її вченням. Протестантські церкви, що пішли слідами Рима, також укладали союзи зі світською владою і виявляли таке ж саме бажання до обмеження свободи совісті. Це можна побачити на прикладі англіканської церкви, котра тривалий час переслідувала тих, хто не бажав прийняти її вчення. У XVI-XVII ст. тисячі інакомислячих церковних служителів змушені були залишити свої церкви, а чимало пасторів і парафіян обкладалися великими штрафами, були ув'язнені, віддані на тортури і мученицьку смерть. ВБ 416.2

Відступництво примусило ранню церкву шукати підтримки громадянського уряду, а це приготувало шлях для розвитку папства — звіра. Апостол Павло писав: “Прийде раніш відступлення, і виявиться чоловік беззаконня” (2Сол.2:3). Отже, відступництво в церкві приготує шлях для створення образу звіра. ВБ 416.3

Біблія говорить, що перед приходом Господа матиме місце духовний занепад, подібний до того, що спостерігався в перші століття. “В останні дні настануть тяжкі часи. Люди будуть самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажливі, непокірні батькам, невдячні, безбожні, не-люблячі, непримиримі, наклепники, нестримані, жорстокі, ненависники добра, зрадливі, зухвалі, бундючні, більше любострасні, ніж боголюбні, які мають вигляд побожності, а сили її відреклися” (2Тим.3:1—5). “Дух же говорить ясно, що в останні часи дехто відступить від віри, слухаючи духів підступних і наук демонських” (1Тим.4:1). Сатана діятиме “з усякою силою та ознаками і оманливими чудами, і з усякою оманою неправди”. І всі, хто “не прийняли любові істини, щоб їм спастися”, приймуть “дію омани, щоб повірили в неправду” (2Сол.2:9—11). Коли це безбожництво запанує в світі, тоді виявляться ті ж наслідки, що й у перші століття. ВБ 416.4

Чимала розбіжність поміж протестантськими церквами в пунктах віровчення розцінюється багатьма людьми як вагомий доказ того, що їх неможливо силоміць привести до одностайності у вченні. Однак вже протягом ряду років у протестантських церквах існує сильне, дедалі зростаюче прагнення до єдності на підставі спільних пунктів віровчення. Щоб досягти такої єдності, ці церкви змушені будуть відмовитися від обговорення тих питань, у яких не було досягнуто згоди, якими б важливими з біблійної точки зору вони не були. ВБ 417.1

Чарлз Бічер в проповіді, виголошеній у 1846 p., зазначив, що служіння в “євангельських протестантських церквах здійснюється під великим впливом чисто людського страху”, що “вони живуть, рухаються і дихають в атмосфері морального розтління, даючи волю найнижчим інстинктам свого єства, щоб приховати істину, схиляючись перед відступницькою владою. Хіба не цим шляхом йшов Рим? Чи не повторюється його історія в нас? А що чекає на нас в майбутньому? Ще один Вселенський собор! Всесвітня конвенція! Євангельський союз та одне загальне віровчення!” (Sermon on “The Bible a Sufficient Creed”, delivered at Fort Wayne Indiana, 1846, Feb. 22). Коли це буде зроблено, тоді для досягнення повної згоди і єдності залишиться зробити тільки один крок — застосувати силу. ВБ 417.2

Коли провідні церкви Сполучених Штатів, об'єднавшись на основі спільних для них пунктів віровчення, почнуть тиснути на державні органи, щоб запроваджувати свої постанови і підтримувати свої закони, тоді протестантська Америка створить образ Римської ієрархії, і неодмінним наслідком цього буде переслідування інакомислячих громадянською владою. ВБ 417.3

Звір з двома рогами “зробить так, що всім, малим і великим, багатим і бідним, вільним і рабам, буде накладено тавро на правій руці їхній або на чолі, щоб ніколи нікому не можна було ні купувати, ні продавати, крім того, хто має тавро, ім'я звіра або число його імені” (Відкр.13:16—17). Третій ангел застерігає: “Хто поклоняється звірові й образові його, і приймає тавро на чоло своє чи на руку свою, той буде пити вино гніву Божого” (Відкр.14:9—10). Звір, про якого йдеться в цій вістці і до поклоніння якому буде примушувати дворогий звір, — це перший, подібний до барса звір з 13-го розділу книги Відкриття, тобто папство. “Образ звіра” являє собою ту форму відступницького протестантизму, котра виникне, коли протестантські церкви звернуться за допомогою до державної влади, щоб силою нав'язати свої вчення. Залишається ще встановити значення “тавра звіра”. ВБ 418.1

Після перестороги про те, щоб не поклонятися звірові й образові його, пророцтво звіщає: “Тут терпіння святих, які додержуються заповідей Божих та Ісусової віри”. Оскільки ті, що виконують заповіді Божі, протиставлені людям, які поклоняються звірові й образові його та приймають його тавро, це свідчить про те, що виконання Закону Божого, з одного боку, і його порушення — з іншого, буде розмежовуючою лінією між тими, хто поклоняється Богові, і тими, хто поклоняється звірові. ВБ 418.2

Особливою ознакою звіра, а отже, й образу його, є порушення Божих заповідей. Ось що говорить Даниїл про маленький ріг — папство: “… й задумає змінити свята й закон” (Дан.7:25). Апостол Павло пов'язує цю владу з “людиною гріха”, що підноситься понад Богом. Одне пророцтво доповнює інше. Тільки змінивши Закон Божий, папство могло поставити себе вище Бога; кожний, хто свідомо виконуватиме закон у такому зміненому вигляді, віддаватиме найвищу пошану тій владі, котра зробила цю зміну. Подібний вплив послуху папським законам був би ознакою відданості папі та невірності Богові. ВБ 418.3

Папство зробило спробу змінити Божий Закон. Друга заповідь, яка забороняє поклонятися зображенням, усунена з Закону, а четверта настільки перекручена, щоб можна було узаконити святкування першого дня тижня замість сьомого — суботи. Однак папісти твердять, що друга заповідь випущена через те, що вона міститься в першій, і тому є зайвою, і що вони подають Закон в такому вигляді, щоб згідно з наміром Божим, він міг бути зрозумілим. Не про цю зміну говорить пророк. Йдеться про навмисну, свідомо заплановану зміну. “Й задумає змінити свята й закон” (Дан.7:25), Саме зміна в четвертій заповіді є точним виконанням пророцтва. В цьому випадку римо-католицька церква поставила себе вище Бога, претендуючи на владу й авторитет, які належать одному Богові. ВБ 418.4

В той час, як ті, хто поклоняються Богу, відрізнятимуться особливою повагою до четвертої заповіді, — бо вона є знаком Його творчої сили і свідоцтвом того, що Бог має право на пошану і поклоніння людей, — шанувальників звіра повинно відрізняти прагнення знищити пам'ятник Творця і звеличити постанову Рима. Свої зарозумілі претензії папство вперше висунуло саме в питанні про недільний день і вперше звернулося за допомогою до державної влади, щоб примусити людей святкувати неділю як “день Господній”. Але Біблія говорить, що днем Господнім є сьомий день, а не перший. Христос сказав: “Син Людський є Господар і суботи” (Марк 2:28). Четверта заповідь говорить: “День сьомий — субота для Господа, Бога твого” (Вих.20:10). І через пророка Ісаю Господь називає суботу “День Мій святий” (Ісая 58:13). ВБ 419.1

Часте посилання на те, що Христос змінив суботу, спростовується Його ж власними словами. У Нагорній проповіді Він сказав: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи Пророків; не прийшов Я порушити, а виконати. Істинно кажу вам: доки небо і земля не минеться, жодна йота, жоден значок в Законі не минеться, аж поки не збудеться все. Отже, хто порушить одну з найменших цих заповідей і так навчить людей, той буде найменшим у Царстві Небеснім, а хто виконає і навчить, той буде великим у Царстві Небеснім” (Матв.5:17—19). ВБ 419.2

Загалом протестанти визнають той факт, що Святе Письмо не дає підстави для зміни суботи. Про це ясно сказано в творах Американського трактатного товариства та Американської спілки недільних шкіл. Одна з цих статей визнає “абсолютне мовчання Нового Завіту щодо святкування неділі, першого дня тижня” (George Elliott. The Abiding Sabbath. P. 184), ВБ 419.3

І ще одне висловлювання: “Аж до смерті Христа цей день залишається незмінним”; і “як про це свідчать Писання, вони (апостоли) не … залишили жодної вказівки про перенесення святкування сьомого дня суботи на перший день тижня” (А.E.Waggle. The Lord's Day. P.186—188). ВБ 420.1

Римо-католики визнають, що їхня церква змінила суботу, і стверджують, що протестанти, святкуючи недільний день, тим самим визнають її владу. У “Католицькому катехизисі християнської релігії” у відповідь на питання, який день потрібно святкувати згідно з четвертою заповіддю, подана наступна відповідь: “У старозавітний час субота була освяченим днем; але церква, навчена Ісусом Христом під керівництвом Духа Божого, замінила суботу на неділю; таким чином, ми тепер святкуємо перший, а не сьомий день тижня. Недільний день є тепер днем Господнім”. ВБ 420.2

Як на ознаку авторитету католицької церкви письменники-папісти посилаються на “сам факт зміни суботи на неділю, з яким погоджуються і протестанти; …оскільки, святкуючи неділю, вони визнають владу церкви встановлювати свято та вимагати дотримання його” (Henry Tuberville. An Abridgment of the Christian Doctrine. P. 58). Чим же в такому разі є зміна суботи, як не знаком або тавром авторитету римської церкви — “тавром звіра”? ВБ 420.3

Римська церква не відмовилася від своїх зазіхань на верховну владу, і коли весь світ і протестантські церкви приймають проголошену нею суботу, відки-даючи біблійну суботу, вони тим самим визнають її претензії. Щоб виправдати таку зміну, вони можуть посилатися на авторитет отців церкви або перекази, але цим вони нехтують головним принципом, що відрізняє їх від Рима, а саме: “Біблія, і тільки Біблія є релігією протестантів”. Папісти бачать, що протестанти обманюють самих себе, свідомо заплющуючи очі на очевидні факти. Спостерігаючи за тим, як набуває сили рух за повсюдне запровадження недільного дня як свята, вони радіють, розуміючи, що врешті-решт він приведе весь протестантський світ під прапор Риму. ВБ 420.4

Католики вважають, що “святкуючи неділю, протестанти, всупереч самим собі, вшановують авторитет [католицької] церкви” (Mgr.Segur. Plain Talk About the Protestantism of Today. P. 213), Святкування недільного дня протестантськими церквами є нічим іншим, як поклонінням папству, тобто звірові. Ті, хто, розуміючи вимоги четвертої за-повщі, приймають рішення дотримуватись фальшивої, а не правдивої суботи, віддають цим шану тій владі, яка зробила цю зміну. Нав'язуючи людям за допомогою світської влади свої релігійні переконання, церкви створюють образ звіра; отже, запровадження обов'язкового святкування недільного дня в Сполучених Штатах означатиме “поклоніння звірові й образові його”. ВБ 421.1

Проте християни минулих поколінь дотримувалися неділі, вважаючи, що цим самим вони дотримуються біблійної суботи; і сьогодні правдиві християни є в кожній церкві, не виключаючи і римо-католицьку; вони щиро вірять, що неділя є встановленим Богом відпочинком. Бог приймає щирість їхніх намірів та чесність. Але коли святкування недільного дня буде вимагатися законом, а світ отримає знання щодо вимог правдивої суботи, тоді кожний, хто буде порушувати заповідь Божу і коритися настановам римо-католицької церкви, шануватиме папство більше, ніж Бога. Він віддаватиме пошану Римові і тій владі, котра запровадить постанови, прийняті Римом. Він “поклониться звірові й образові його”. Відкидаю-чи постанову, яка, за словами Божими, є знаком Його влади, та вшановуючи замість неї постанову Риму як знак його верховної влади, люди приймуть знак вірності Риму — “тавро звіра”. І тільки тоді, коли це питання з повною ясністю буде представлене людям і вони зможуть зробити вибір між заповідями Божими і заповідями людськими, ті, які продовжуватимуть порушувати заповідь Божу, отримають “тавро звіра”. ВБ 421.2

Вістка третього ангела містить найжахливішу погрозу, яка будь-коли була звернена до смертних людей. Страшним повинен бути гріх, який стягає на голову винного гнів Божий, не змішаний з Його милістю. Люди не повинні залишатися в незнанні щодо цього важливого питання. Світ має почути застереження про цей гри перш ніж суди Божі впадуть на землю, щоб усі могли знати, чому прийдуть ці суди, і мали змогу уникнути їх. Пророцтво говорить, що перший ангел звертається зі своєю вісткою до всякого народу, племені, язику і народності (Відкр.14:6). Застереження третього ангела, яке є складовою частиною цієї ж потрійної вістки, буде проголошуватися з не меншою силою. В пророцтві підкреслюється, що його проголошує гучним голосом ангел, який летить посеред неба і що воно приверне увагу цілого світу. ВБ 421.3

Наприкінці боротьби весь християнський світ буде поділений на дві великі групи: тих, що виконують заповіді Божі та мають Ісусову віру, і тих, хто поклоняються звірові, образові його та приймають його тавро. Хоч церква й держава об'єднають свої сили, щоб примусити “усіх малих і великих, багатих і бідних, вільних і рабів” (Відкр.1, 3:16) прийняти “тавро звіра”, народ Божий не прийме його. Пророк на острові Пат-мос вже бачив “тих, які перемогли звіра і образ його, і тавро його, і число імені його”. Вони стояли на скляному морі, “тримали в руках гуслі Божі” та співали пісню Мойсея і пісню Агнця (Відкр.15:2—3). ВБ 422.1