Христос — надія світу

Розділ 1. “З нами Бог”

“І дадуть Йому ім'я Емануїл, що значить: З нами Бог”. “Світло пізнання слави Божої”, видиме “в Особі Ісуса Христа”¹. Господь Ісус Христос споконвіку був і є одне з Отцем. Він був “образом Божим”², образом Його величі й сили, “сяйвом Його слави”³. Він, власне, для того й прийшов у наш світ, щоб відкрити цю славу. Син Божий прийшов на цю Землю, повиту темрявою гріха, аби відкрити світло Божої любові, щоб бути “Богом з нами”. Тому і було сказано про Нього в пророцтві: “І дадуть Йому ім'я Еммануїл”⁴. ХНС 7.1

Прийшовши на Землю, щоб жити серед нас, Ісус повинен був відкрити Бога як людям, так і ангелам. Він був Словом Божим, втіленою думкою Божою. У молитві за Своїх учнів Він сказав: “Я ім'я Твоє виявив людям”⁵, — “добрий і милосердний, довготерпеливий і багатомилостивий, і вірний”⁶, — “щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них і Я в них”⁷. Але це одкровення було дане не тільки Його дітям, народженим на Землі. Наш, порівняно невеликий, світ є своєрідним навчальним посібником для Всесвіту. Чудовий намір Божої благодаті, таємниця викупної любові — ось тема, в котру “бажають проникнуть ангели”⁸, котру вони будуть досліджувати протягом нескінченних віків. Як викуплені Землі, так і безгрішні мешканці інших світів, знаходитимуть у хресті Христовому тему для пізнання й оспівування. Вони побачать, що слава, яка виходить від лиця Ісуса, — це слава жертовної любові. У світлі Голгофи всі зрозуміють, що закон жертовної любові є законом життя для Землі й Неба, шо любов, яка “не шукає свого”⁹, бере свій початок від Бога; в Смиренному і Покірному виявляється характер Того, Хто перебуває у неприступному світлі. ХНС 7.2

Від самого початку Бог виявляв Себе у ділах творіння. Це Христос розпростер небеса і заклав основи Землі. Це Його рука розмістила світи в просторі й творила польові квіти. “Він гори ставить Своєю силою”, “море Його, і вчинив Він його”¹⁰. Це Він наповнив землю красою, а повітря — співом. І кожне Його творіння на землі, у повітрі і в небі звіщає про любов Отця. ХНС 8.1

Гріх заплямував досконалість Божого творіння, однак Його почерк залишився в усьому. Навіть сьогодні все твориво звіщає славу Його довершеності. Ніщо, за винятком людського егоїстичного серця, не живе для себе. Як птах, що лине в повітрі, так і тварина, яка рухається по землі, приносять користь іншим. Немає жодного листочка в лісі, ані стеблини трави, які не виконували б свого призначення. Кожне дерево, кущ і листок є джерелом того елемента життя, без якого ні людина, ні тварина не могли б існувати. Так само людина і тварина, в свою чергу, сприяють життю дерева, куща і листка. Квіти поширюють пахощі і відкривають свою красу для благословення світу. Сонце випромінює світло на радість усьому живому. Океан, котрий наповнює джерела й потоки, приймає в себе води всієї землі, щоб потім їх знову віддати. Волога, яка випаровується із його поверхні, зрошує дощами землю, щоб забезпечити їй цвітіння та плодоносіння. ХНС 8.2

Ангели — вісники слави небесної — дарують свою любов людям і невтомно піклуються про грішні душі. Небесні істоти привертають серця людей. Вони приносять у цей темний світ світло небесних осель, а своїм ніжним і терпеливим служінням впливають на людський дух, щоб привести грішників до єдності з Христом — більш тісної, ніж ті можуть собі уявити. ХНС 8.3

Усе в природі свідчить про Бога, але найбільш повно ми бачимо Його в Ісусі. Споглядаючи на Ісуса, ми розуміємо, що слава нашого Бога полягає у тому, щоб давати. “Від Себе нічого не роблю”, — говорить Христос. “Послав Мене живий Отець, — і Я живу Отцем”. “Я не шукаю слави Моєї, але є Той, Хто шукає і судить”¹¹. У цих словах проголошується великий принцип — закон життя у Всесвіті. Все, що Христос отримав від Бога, Він взяв, щоб віддати. Цей самий принцип діє і в Царстві Небесному — у Його служінні для всіх створених істот: через улюбленого Сина Отець виливає на всіх життєву енергію; і через Сина вона повертається у потоках хвали і радісного служіння до Великого Джерела всього сущого. Таким чином, у Христі стає завершеним коло благодіянь, у якому розкривається сутність великого Подателя життя, а також закон життя, котрий діє у Всесвіті. ХНС 8.4

Цей закон був порушений вже на Небі. Гріх бере свій початок із своєкорисливості та егоїзму. Люцифер, осяваючий херувим, зажадав бути першим на Небі. Він намагався здобути владу над небесними істотами, відвернути їх від їхнього Творця і домогтися їхньої поваги і шани. Тому цей бунтівник представив Бога у фальшивому світлі, приписуючи Йому прагнення до самозвеличення. Він приписував люблячому Творцю усі свої недобрі якості. Так Люцифер увів ангелів в оману, ошукав людей, змусивши їх сумніватися у Божому Слові та Його доброті. Оскільки Бог є Богом справедливості, страшним у Своїй величі, сатана примусив людей вважати Його суворим і непрощаючим. Таким чином, він домігся того, що перші люди приєдналися до нього у повстанні проти Бога і ніч страждання опустилася на світ. ХНС 9.1

Втративши правильне уявлення про Бога, земля поринула в духовний морок. І для того, щоб розігнати темряву, щоб знову навернути світ до Бога, необхідно було подолати оманливу силу сатани. Цього не можна було досягти силою. Застосування сили суперечить принципам Божого правління. Він бажає лише служіння любові, але до любові не можна змусити; її не здобувають силою чи авторитетом. Любов можна викликати тільки любов'ю. Знати Бога — значить любити Його. Тому необхідно було показати характер Божий, протилежний характеру сатани. Це могла зробити лише одна Істота в усьому Всесвіті. Тільки Той, Хто знав висоту й глибину Божої любові, міг відкрити її світові. Над землею, котру огорнула темна ніч гріха і беззаконня, мало зійти “Сонце Правди та лікування в променях Його”¹². ХНС 9.2

План нашого викуплення визрів не після гріхопадіння Адама. Він був “об'явленням таємниці, що від вічних часів була замовчана…”¹³. У ньому розкриті принципи, котрі споконвіку були основою Божого престолу. Від самого початку Бог і Христос знали про відступництво сатани і падіння людини через оманливу силу відступника. Бог не визначив наперед існування гріха, але передбачив його виникнення і вжив заходів, щоб зустріти цю критичну ситуацію. Наскільки ж сильною була Його любов до світу, що Він погодився віддати Свого Єдинородного Сина, “щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне”!¹⁴ ХНС 10.1

Люцифер сказав: “Над Божими зорями мій престол поставлю… зроблюсь, як Всевишній”¹⁵; а Христос, “бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вид раба, ставши подібним до людини”.¹⁶ ХНС 10.2

Це була добровільна жертва. Ісус міг би залишитися біля Отця, оточений славою небес, приймаючи шану від ангелів. Але Він зволів віддати Свій скіпетр у руки Отця і зійти з престолу Всесвіту, щоб понести світло тим, які поринули в темряву, і дати життя тим, хто гине. ХНС 10.3

Майже дві тисячі років тому в небі від престолу Божого пролунали сповнені таємничого змісту слова: “Жертв і приношень Ти не схотів, але Ти приготував Мені тіло… Тоді Я сказав: Ось іду, — на Початку книги написано про Мене, — щоб виконати, Боже, Твою волю”.¹⁷ У цих словах проголошується здійснення задуму, прихованого від вічних часів. Христос вирішив прийти у наш світ і прийняти людське тіло. Він говорить: “Ти приготував Мені тіло…” Якщо б Він з'явився у тій славі, яку мав з Отцем перш, ніж постав світ, люди не змогли б витримати світла Його присутності. Його слава була прихована. Щоб ми могли споглядати її і не загинути. Його Божественність зодягнулась у людську природу: невидима слава — у видимий людський образ. ХНС 10.4

Про цей величний задум було провіщено в образах і символах. У палаючому кущі, в якому Христос з'явився Мойсеєві, виявилася присутність Бога. Символом, який мав зобразити Божество, став звичайний, нічим не примітний кущ. У ньому перебував Безмежний. Багатомилостивий Бог сховав Свою славу в найскромнішому образі, аби Мойсей міг дивитись і не померти. Так само Бог спілкувався з Ізраїлем у стовпі хмарному вдень і у стовпі вогняному вночі, відкриваючи людям Свою волю і наділяючи їх Своєю благодаттю. Божа слава була применшена, а Його велич була так прихована, щоб слабкі смертні люди могли споглядати її. Так і Христос повинен був прийти — у “тілі нашого приниження”,¹⁸ “ставши подібним до людини”.¹⁶ Він не володів красою, яка приваблювала б до Нього, однак був втіленим Богом, Світлом неба і землі. Його слава була затінена, велич і могутність — прихована, щоб таким чином Він міг зблизитися із засмученими, спокушуваними людьми. ХНС 10.5

Бог заповідав Ізраїлеві через Мойсея: “Нехай збудують Мені Святиню, і перебуватиму серед них”.¹⁹ І Він, дійсно, перебував у Святині, серед Свого народу. Протягом усього часу утомливої подорожі Ізраїлю по пустелі символ Його присутності залишався з народом. Так і Христос поставив Свою Скинію серед нашого людського табору. Він розкинув Свій Намет поряд з наметами людей, щоб жити серед нас, відкрити нам Свій Божественний характер і життя. “І Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його — славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини”.²⁰ ХНС 11.1

Оскільки Ісус прийшов і жив серед нас, ми знаємо, що Богові відомі всі наші випробування і Він співчуває нам у наших скорботах. Кожний син і донька Адама мають змогу переконатися, що наш Творець є Другом грішників, тому що в кожному вченні благодаті, у кожній обітниці про радість, у кожному вчинку любові, в кожній божественній рисі, котра знайшла свій вияв у земному житті Спасителя, ми бачимо, що “з нами Бог”. ХНС 11.2

Сатана представив Божий Закон любові законом егоїзму. Він заявляє, що неможливо виконати Його Заповіді. Вину за гріхопадіння наших прабатьків і за все лихо, до котрого воно призвело, він покладає на Творця, спонукаю чи людей дивитися на Бога як на винуватця гріха, страждань і смерті. Ісус мав викрити цей обман. Як один із нас, Він повинен був показати приклад послуху. Для цього Він прийняв нашу природу й зазнав усього того, що зазнаємо ми. “Тому треба було Йому в усьому уподібнитися братам”.²¹ Якби нам довелося пережити те, чого не довелось зазнати Ісусу, тоді сатана й досі мав би змогу твердити, що для нас сили Божої недостатньо. Тому Ісус був “випробовуваний у всьому, як і ми, за винятком гріха”²² Він зазнав усіх випробувань, які переносимо ми, але не скористався жодною перевагою, котра не була б щедро дарована нам. Як людина, Він боровся зі спокусами і перемагав їх силою, отриманою від Бога. Він сказав: “Твою волю чинити, Мій Боже, я хочу, і Закон Твій — у Мене в серці”.²³ Коли Він ходив, чинячи добро і зціляючи усіх, кого мучив сатана, то відкривав людям правдиву сутність Закону Божого і Свого служіння. Його життя свідчить про те, що і ми здатні підкорятися Божому Законові. ХНС 11.3

Завдяки Своїй людській природі Христос з'єднав Себе з людством, а Своєю Божественною природою Він підтримував зв'язок із Божим престолом. Як Син Людський, Він залишив нам приклад послуху, а як Син Божий — дає силу бути слухняними. Це Христос сказав Мойсею із куща на горі Хорив: “Я Той, що Є. Отак скажеш Ізраїлевим синам: Сущий послав Мене до вас”.²⁴ Це була обітниця визволення Ізраїлю. Тому, коли Він прийшов, “уподібнившись до людини”, то назвав Себе Сущим: “Я Той, що Є”. Немовля з Віфлеєма, лагідний і смиренний Спаситель є Богом, що “в тілі з'явився”.²⁵ І до нас Він говорить: “Я — Пастир Добрий”; “Я—хліб живий”; “Я є дорога, і правда, і життя”; “дана Мені всяка влада на небі й на землі”.²⁶ “Я Той, що Є”, — запорука всякої обітниці. “Я Той, що Є. Не бійся”. “З нами Бог” — це запорука нашого звільнення від гріхів, запевнення в тому, що ми маємо силу коритися небесному Законові. ХНС 12.1

Принизивши Себе і втілившись у людську природу, Христос відкрив характер, протилежний характерові сатани. Однак Він пішов дорогою приниження ще далі. “З вигляду ставши як чоловік, Він упокорив Себе, бувши слухняним аж до смерті і до смерті хресної”.²⁷ Подібно до того, як первосвященик знімав із себе пишні первосвященицькі шати і служив у білому лляному одязі звичайного священика, так і Христос прийняв образ раба, принісши жертву, ставши водночас і священиком, і жертвою. “Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш світ”.²⁸ ХНС 12.2

З Христом повелися так, як цього заслужили ми, щоб з нами поводилися так, як заслужив того Він. Христос був осуджений за наші гріхи, в яких не мав жодної частки, щоб ми могли бути виправдані Його праведністю, до якої ми непричетні; Він прийняв нашу смерть, щоб ми прийняли Його життя. “Його ж ранами нас уздоровлено”.²⁸ ХНС 13.1

Своїм життям і Своєю смертю Христос відновив те, що було зруйноване гріхом. Більше того, сатана прагнув навіки роз'єднати людину з Богом, але в Христі ми досягаємо ще тіснішої єдності з Богом, ніж до свого падіння. Прийнявши нашу природу, Спаситель з'єднав Себе з людством нерозривними, вічними узами. “Так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина…”²⁹ Він віддав Його грішному людству не тільки для того, щоб Він міг взяти на Себе наші гріхи і померти як жертва за нас, а й щоб запевнити нас у непорушності Свого Заповіту миру. Бог дав Свого Єдинородного Сина, аби Він став одним із членів людської сім'ї й назавжди зберіг Своє людське єство. У цьому запорука того, що Бог дотримає Свого слова. “Бо Дитя народиться нам, даний нам Син, і влада на раменах Його”.³⁰ Бог прийняв людську природу в особі Свого Сина і возніс її на Небо. Ніхто інший, як Людський Син поділяє разом з Отцем престол у Всесвіті. Це про Сина Людського сказано: “Дивний, Порадник, Бог сильний. Отець вічності. Князь миру”.³⁰ “Я Той, що Є” (Сущий) — це Посередник між Богом і людьми; Він об'єднує людей з Богом. Він “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників… не соромиться називати нас братами…”.³¹ У Христі земна і небесна сім'ї поріднились. Прославлений Христос є нашим Братом. Небо сховане в людстві, а людський рід, у свою чергу, увійшов у надра Безмежної Любові. ХНС 13.2

Про Свій народ Бог говорить: “Вони, наче каміння в короні, на Його Землі блищатимуть. Який же Він буде щасливий! Який гарний!”³² Звеличення викуплених буде вічним свідченням про Божу милість. “У наступних віках” Він “покаже безмежне багатство благодаті Своєї в доброті до нас у Христі Ісусі… щоб об'явилася тепер через Церкву началам і властям небесним безконечна мудрість Божа, згідно із відвічним рішенням, що його Бог ухвалив у Христі Ісусі, Господі нашім…”³³ ХНС 13.3

Завдяки спокутній діяльності Христа правління Боже виправдане. Всемогутній Бог визнаний Богом любові. Звинувачення сатани відкинуті, а його характер повністю виявлений. Повстання ніколи вже не повториться, і гріха більше не буде у Всесвіті. Упродовж нескінченних віків нікому не загрожуватиме відступництво. Завдяки жертовній любові мешканці Землі й Небес з'єднаються зі Своїм Творцем нерозривними узами. ХНС 14.1

Справа викуплення буде завершена. Там, де колись множився гріх, зростатиме благодать Божа. Земля, на котру сатана претендує як на свою власність, буде не тільки викупленою, а й звеличеною. Наш маленький світ, над яким продовжує тяжіти прокляття гріха і який залишається єдиною чорною плямою у Божому славному творінні, буде вшанований понад усі інші світи у Божому Всесвіті. Тут, де Син Божий перебував серед людей, де Цар слави жив, страждав і помер, — саме тут, коли Він сотворить усе нове, — скинія Божа буде з людьми, і “Він поселиться з ними, і вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними Богом їхнім”.³⁴ І відкуплені, котрі упродовж нескінченних віків ходитимуть у світлі Господа, будуть славити Його за невимовно великий дар: “Еммануїл — з нами Бог”. ХНС 14.2