Христос — надія світу

Розділ 57. “Одного бракує тобі”

(На підставі Євангелій від Матв.19:16—22; Марк.10:17—22; Луки 18:18—23)

“А як Він вирушав у дорогу, один підбіг, впав на коліна й запитав Його: Учителю добрий, що маю робити, аби вспадкувати вічне життя?”¹ ХНС 492.1

Юнак, котрий поставив це запитання, був одним з місцевих начальників. Він мав великий маєток і займав відповідальне становище. Юнак побачив любов Христа до дітей, яких приводили до Нього. Він бачив, як ніжно Ісус приймав їх, брав на руки, і в його серці запалала любов до Спасителя. Він щиро бажав стати Його учнем. І коли Ісус вирушив у дорогу, глибоко зворушений юнак підбіг до Нього, упав навколішки та щиро й серйозно поставив таке важливе для нього і для кожної людської душі запитання: “Учителю добрий, що маю робити, аби вспадкувати вічне життя?”¹ ХНС 492.2

“Чому називаєш Мене добрим? — сказав до нього Ісус. — Ніхто не є добрим, один лише Бог”.² Ісус бажав випробувати щирість молодого керівника і дізнатися, чому він вважає Його благим. Чи усвідомлює юнак, що Той, із Ким він розмовляє, — Божий Син? Якими насправді були почуття його серця? ХНС 492.3

Цей начальник був високої думки про власну праведність. Він і не припускав, що йому чогось бракує, однак не почувався цілком задоволеним. Юнак відчував якусь життєво важливу потребу. Чи не міг би Ісус благословити і його, як Він благословив дітей, та вгамувати спрагу його душі? ХНС 492.4

Ісус відповів юнакові: якщо він бажає отримати вічне життя, то повинен виконувати Божі Заповіді. При цьому Господь нагадав кілька Заповідей, котрі вказували на обов'язок людини перед своїми ближніми. Відповідь юдейського керівника була рішучою: “…Все це я зберіг з малих літ!… Чого ще мені бракує?”³ ХНС 493.1

Христос подивився в очі цьому молодому чоловікові, ніби читаючи його життя і досліджуючи характер. Він полюбив його і бажав дати йому спокій, благодать і радість, які повністю змінили б його характер. “Одного бракує тобі: піди і все, що маєш, продай та роздай бідним, — і будеш мати скарб на небі. А тоді приходь, бери свій хрест і йди за Мною!”⁴ ХНС 493.2

Христос відчував прихильність до цього юнака, бачив щирість його слів: “…Усе це я зберіг змолоду”. Спаситель бажав, щоб цей юдейський начальник відчув потребу в розкаянні, повному посвяченні свого серця Богові, у справжній християнській доброті. Він прагнув побачити в ньому покірне щире серце та розуміння того, що найбільша любов має бути виявлена до Бога, а її вади усуне досконалість Христа. ХНС 493.3

Ісус бачив у цьому юнакові саме такого помічника, який був Йому потрібний у справі спасіння. Якби він вирішив віддати себе під керівництво Христа, то міг би зробити багато добра для людства. Певною мірою цей начальник міг би представляти Христа, оскільки володів такими чеснотами, які у сполуці зі Спасителем міг використати на благо людям. Христос бачив характер юнака і полюбив його. У серці цього юдейського керівника також прокинулася любов до Христа, бо любов породжує любов. Ісус хотів бачити його Своїм співпрацівником, зробити його подібним до Себе, дзеркалом, у якому відображався б образ Божий. Він бажав розвинути добрі риси його характеру та посвятити на служіння Господу. Якби молодий керівник віддав себе Христові, він зростав би в атмосфері Його присутності. О, яким славним було б його майбутнє, якби він зробив цей вибір! ХНС 493.4

“Одного бракує тобі, — сказав Ісус, — якщо хочеш бути досконалим, піди та продай своє майно, роздай бідним, і матимеш скарб на небесах; а тоді приходь і йди за Мною…”⁴ Христос читав серце молодого чоловіка. Тільки одного бракувало йому, але це “одне” було життєво важливим принципом. Юнак потребував Божої любові для душі. Якщо ця порожнеча не буде заповнена, це матиме фатальні наслідки, все його єство зіпсується. Потурання собі лише зміцнить у ньому егоїзм. Аби прийняти Божу любов, треба зректися любові до самого себе. ХНС 493.5

Христос піддав цього юнака випробуванню, запропонувавши йому зробити вибір між небесним скарбом і світською величчю. Небесний скарб буде йому забезпечений, якщо він піде за Христом. Але власне “я” повинно бути переможене, людська воля має підкоритися керівництву Христа. Отже, йому була запропонована Божа святість. Він мав змогу стати Божим сином і разом із Христом — спадкоємцем небесного скарбу Але він повинен був узяти хрест і йти за Спасителем шляхом самозречення. ХНС 494.1

Христос фактично запропонував юнакові: “Виберіть собі сьогодні, кому будете служити”.⁵ Вибір залишався за юнаком. Ісус палко бажав його навернення. Він указав на слабку рису його характеру і з глибоким зацікавленням чекав результату, доки юнак обмірковував цю пропозицію. Якщо він вирішить іти за Христом, то мусить підкоритися Його словам у всьому та залишити свої честолюбні плани. Як зацікавлено, як нетерпляче, з якою палкою надією Спаситель спостерігав за юнаком, сподіваючись, що він відгукнеться на заклик Божого Духа! ХНС 494.2

Христос звернув увагу на умову вдосконалення християнського характеру. Його слова були словами мудрості, хоч на перший погляд видавалися суворими і вимогливими. Єдина надія юнака на спасіння залежала від прийняття і виконання ним цих умов. Його високе становище і багатство непомітно, але згубно впливали на його характер. Якщо цей вплив посилиться, він витіснить із серця Бога. Приховати щось від Бога — мале чи велике — означає послабити свою моральну стійкість і силу, бо якщо ми любимо блага цього світу, навіть найнезначніші, вони з часом поглинуть душу. ХНС 494.3

Юнак відразу ж зрозумів слова Христа і засмутився. Якби він усвідомив цінність запропонованого йому дару, то негайно приєднався б до послідовників Христа. Однак він був членом шанованої юдейської ради, і сатана спокушував його привабливими перспективами. Він бажав небесного скарбу, але водночас прагнув і тимчасових переваг, які могло дати йому багатство. Його засмутили поставлені умови. Він прагнув вічного життя, але не був готовий до жертви. Ціна вічного життя видавалася йому надто високою, і він відійшов зажурений, “бо мав велике багатство”.⁶ ХНС 494.4

Претензії молодого юдейського начальника на досконале виконання Божого Закону були оманою. Він довів, що багатство стало його ідолом. Він не міг виконувати Божі Заповіді, оскільки любов до світу посідала в його серці перше місце. Цей юнак більше любив Божі дари, аніж їхнього Подателя. Христос пропонував йому спілкування із Собою. “…Йди за Мною”, — кликав Ісус, але для юнака Спаситель не значив стільки, скільки власне становище в суспільстві і багатство. Відмовитися од видимих земних скарбів і шукати невидимого, на його думку, було надто ризиковано. Юнак відкинув дар вічного життя і відійшов, щоб служити світові. ХНС 495.1

І нині тисячі людей проходять через таке ж випробовування, обираючи між Христом і світом. І багато людей обирають світ. Як і цей молодий начальник, вони відходять від Спасителя зі словами: не хочу підкорятися цьому Чоловікові та йти за Ним. ХНС 495.2

Ставлення Христа до юдейського юнака — це наочний урок для нас. Бог дав нам зразок поведінки, який повинен наслідувати кожний Його послідовник. У цьому полягає послух Законові — не формальний, а втілений у житті й характері. Бог дав Свій зразок усім, хто бажає стати підданим Небесного Царства. Лише ті, котрі стануть співпрацівниками Христа і скажуть: “Господи, все, що маю, і все моє єство — усе Твоє”, — будуть визнані синами і дочками Бога. Усі повинні поміркувати над тим, що значить бажати Небес і все-таки відійти від Христа через запропоновані Ним умови. Подумайте, що значить сказати Христові “ні”. Юнак відповів: я не можу всього віддати! Чи не кажемо і ми так само? Але ж Спаситель бажає розділити з нами покладені на нас Богом обов'язки. Він пропонує нам використати дані Богом засоби для здійснення Його справи в усьому світі. Тільки так Він може спасти нас. ХНС 495.3

Юнакові був довірений маєток, щоб він виявив себе вірним управителем. Він повинен був використовувати ці блага для благословення нужденних. І сьогодні Бог довіряє людям матеріальні засоби, таланти і можливості, аби вони могли стати Його знаряддям у допомозі бідним і страждальцям. Кожний, хто використовує довірені йому дари згідно з Божим наміром, стає співробітником Спасителя. Він здобуває душі для Христа, тому що гідно представляє Його характер світові. ХНС 496.1

Але тим, хто, подібно до молодого юдейського начальника, займає високу посаду, користується довір'ям людей і має великі маєтки, може видаватися надто великою жертвою залишити все і піти за Христом. Однак це правило поведінки для всіх, хто бажає стати Його учнем. Нішо, менше за послух, не буде прийняте. Самопожертва — ось суть науки Христа. Часто заклик до самозречення може видаватися категоричним, але не існує іншого шляху для спасіння людини, як тільки відтяти все те, що деморалізує людську істоту. ХНС 496.2

Коли послідовники Христа повертають Господу те, що належить Йому, вони збирають скарби, котрі будуть вручені їм зі словами: “Гаразд, рабе добрий і вірний… Увійди в радість твого пана!”,⁷ “Який, незважаючи на сором, замість належної Йому радості, перетерпів хрест і сів праворуч Божого престолу”.⁸ Радість бачити спасенні для вічності душі — це нагорода для всіх послідовників Того, Хто сказав: “Йди за Мною”.⁴ ХНС 496.3