Патріархи і пророки

Розділ 65. Великодушність Давида

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділ 22:20—27

Після того як Господні священики були по-звірячому вбиті Саулом, один із синів Ахімелеха на ім'я Евіятар втік до Давида. Він розповів Давидові, що Саул повбивав Господніх священиків. Тоді Давид сказав Евіятарові: “Я знав це ще того дня, коли ідумеянин Доег був там, що він напевне розповість Саулові. Я став причиною загибелі всіх душ дому твого батька! Зостанься ж зі мною, не бійся, бо той, хто шукатиме твоєї душі, шукатиме й душі моєї. Ти будеш під моєю охороною”. ПП 645.1

Давид, переслідуваний царем і далі, не знаходив місця, де почував би себе спокійно та безпечно. У Кеїлі його хоробрі воїни врятували мешканців міста від филистимського полону, але навіть там, серед звільнених ним людей, вони не були у безпеці. З Кеїла вони вирушили до пустелі Зіф. ПП 645.2

У той час, коли в житті Давида було так мало приємних хвилин, для нього великою радістю став несподіваний прихід Йонатана, котрий, дізнавшись про місце перебування Давида, відвідав його. Якими ж дорогими були ці хвилини спілкування для двох друзів! Вони розповідали один одному про все, чого їм довелося зазнати; і Йонатан підбадьорив Давида, говорячи: “Не бійся, бо не знайде тебе рука мого батька Саула! І ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду твоїм заступником. Це знає й батько мій Саул”. В розмові про чудові діла, які Бог вчинив для Давида, зацькований утікач отримав велике підбадьорення. “І вони обидва склали умову перед Господом. І залишився Давид у лісі, а Йонатан пішов до свого дому”. ПП 645.3

Після відвідин Йонатана Давид знаходив підбадьорення для своєї душі у похвальних піснях, супроводжуючи спів грою на арфі: ПП 646.1

“Я надіюсь на Господа, —
як же кажете ви до моєї душі:
“Відлітай ти на гору свою,
немов птах?”
Бо ось нечестиві натягають луки,
міцно ставлять стріли свої на тятиви,
щоб із засідки правих серцем стріляти.
Як основи зруйновано, —
що тоді праведний зробить?
Господь у святім Своїм храмі,
Господь — престол Його на небесах,
бачать очі Його, повіки Його випробовують
людських синів!
Господь випробовує праведного,
а нечестивого й того, хто любить насильство,
ненавидить душа Його!” (Псал.10:1—5) ПП 646.2

Зіфеяни — мешканці тієї дикої місцевості, куди прийшов Давид з Кеїла, послали сказати Саулові до Гів'ї, що вони знають, де переховується Давид і можуть привести туди царя. Але Давид, якого попередили про їхні наміри, пішов звідти, знайшовши сховище в горах поміж Маоном і Мертвим морем. ПП 646.3

І знову Саул отримав вістку: “Ось, Давид у пустелі Ен-Геді”. І взяв Саул вибраних з усього Ізраїлю вояків, і пішов шукати Давида та його людей в горах, де живуть дикі кози. У Давида було лише 600 чоловік, тоді як Саул вийшов проти нього з військом, що налічувало 3000 воїнів. У відлюдній печері Єссеїв син і його люди чекали вказівок від Бога, як їм діяти далі. Підіймаючись у гори, Саул звернув у бік і один увійшов до печери, де переховувався Давид зі своїм загоном. Побачивши це, люди Давида почали намовляти свого начальника вбити Саула. Цар потрапив тепер до їхніх рук, і вони розцінювали це як незаперечний доказ того, що Сам Бог віддав їм ворога, аби знищити його. Давид був спокушуваний погодитися з такою думкою, але голос сумління промовляв до нього: “Не торкайся помазаника Господнього”. ПП 646.4

Люди Давида, котрі аж ніяк не могли погодитись на те, щоб відпустити Саула з миром, нагадали своєму начальнику Божі слова: “Ось Я даю ворога твого в твою руку, і ти зробиш йому, як буде добре в твоїх очах”. Давид встав і непомітно відтяв полу Саулового плаща. Та сумління докоряло йому пізніше навіть за те, що він зіпсував царський одяг. ПП 647.1

Саул встав і вийшов з печери, щоб продовжити пошуки, коли зненацька почув слова, які приголомшили його: “Пане мій, царю!” Він озирнувся, щоб подивитися, хто звертається до нього, — і, о диво, це був син Єссеїв — муж, якого він давно вже бажав схопити й убити. Давид поклонився цареві, визнаючи тим самим, що він визнає його паном. Потім Давид звернувся до Саула з такими словами: Навіщо ти слухаєш слів тих, котрі кажуть, що Давид хоче тобі зла? Дивися, ось сьогодні ти бачив, що Господь видав тебе у мої руки в печері. І радили мені вбити тебе, та я пощадив тебе, сказавши: “Не підніму своєї руки на мого пана, бо він — помазаник Господній! Подивися, батьку мій, ось у мене в руці частина поли плаща твого. Як бачиш, я відрізав частину поли плаща твого, а тебе не вбив. Зрозумій, що я не мислю тобі зла, ані зради, я не згрішив проти тебе, а ти чигаєш, щоб погубити душу мою?” ПП 647.2

Почувши такі слова, Саул був вражений, бо не міг заперечити їхньої щирості. Він був глибоко зворушений від однієї думки про те, що перебував у повній владі мужа, котрого хотів позбавити життя. Давид стояв перед ним, щирий у своїй невинності. Зм'якшившись, Саул вигукнув: “Чи не твій це голос, сину мій Давиде?” І підняв Саул голос свій та й заплакав. І сказав він до Давида: “Справедливіший ти від мене, бо ти робив мені добро, а я відплатив тобі лихом… Чи чувано, щоб хтось, зустрівши свого ворога, відпустив його доброю дорогою? Нехай Господь відплатить тобі добром за те, що ти зробив мені сьогодні. А тепер я знаю, що ти, дійсно, будеш царем і укріпиться в руці твоїй Ізраїлеве царство”. І Давид склав умову з Саулом, що коли це станеться, він милостиво поведеться з домом Саула і не вигубить потомства його. ПП 647.3

Знаючи з минулих досвідів, на що здатний Саул, Давид не повірив запевненням царя і не сподівався, що це каяття буде тривалим. Тому, коли Саул повернувся додому, Давид залишився у своїй гірській фортеці. ПП 648.1

Часом ворожнеча, яку виношують проти Божих слуг ті, що віддалися у владу сатани, поступається місцем примиренню і почуттю прихильності, але ця переміна не завжди буває тривалою. Після того як зловмисники зроблять або скажуть щось лихе на слуг Господніх, ними інколи опановує переконання, що вони неправі. Дух Господній бореться з ними; вони впокорюють свої серця перед Богом і тими, чию репутацію намагалися зіпсувати; такі люди можуть навіть змінити ставлення до них. Однак проходить час і вони знову й знову починають прислуховуватись до навіювань лукавого; колишні сумніви відроджуються, ворожнеча, яка на певний час затихла, прокидається, і вони беруться за ту саму роботу, в якій колись каялися і яку на деякий час залишили. Знову вони говорять погане, звинувачуючи та засуджуючи найжорстокішим чином тих, перед ким так щиро каялись. У таких випадках сатана може використати ці душі з набагато більшим успіхом, ніж раніше, тому що вони відкинули значно більше світло. ПП 648.2

“І вмер Самуїл, і зібрався весь Ізраїль, та й оплакував його, і поховали його в його домі в Рамі”. Смерть Самуїла була для ізраїльського народу непоправною втратою. Великий і благочестивий пророк, видатний суддя помер, і горе народу було глибоким та щирим. З ранніх днів своєї юності Самуїл служив Ізраїлю чесно й справедливо. Хоча Саул й був офіційно визнаним царем, вплив Самуїла був значно сильнішим, оскільки його життя становило взірець вірності, послуху і посвячення. Писання свідчить, що він судив Ізраїль у всі дні свого життя. ПП 648.3

Порівнюючи життя Саула з життям Самуїла, люди бачили, якої помилки вони припустилися у своєму бажанні мати царя, щоб нічим не відрізнятися від навколишніх народів. Багато хто з тривогою спостерігав за тим, як швидко закваска невір'я та безбожності позначилася на стані суспільства. Особистий приклад їхнього правителя справляв великий вплив, тому Ізраїль мав серйозну підставу сумувати з приводу смерті Господнього пророка Самуїла. ПП 648.4

Народ втратив засновника та керівника духовних шкіл, але це ще не все. Люди втратили того, до кого звикли приходити зі своїми питаннями й бідами, котрий постійно заступався за них перед Богом, дбаючи про добробут народу. Заступництво Самуїла приносило їм спокій, бо “дуже могутня ревна молитва праведного” (Якова 5:16). Тепер люди відчували, що Бог залишає їх. Здавалося, їхній цар повністю збожеволів; правосуддям знехтували, а порядок перетворився на безлад. ПП 649.1

Саме тоді, коли країна страждала від внутрішніх конфліктів, коли спокійна порада побожного Самуїла була, як ніколи, необхідна, Бог дав спочинок своєму старому слузі. Гіркими були думки людей, коли вони дивилися на мирне місце його спочинку і згадували про нерозважливість, якої припустилися, відкидаючи правління того, котрий перебував у таких тісних стосунках з Небом, і, здавалося, зв'язував увесь Ізраїль з престолом Єгови. Це Самуїл навчив їх любити Бога і коритися Йому, але тепер, коли він помер, люди почували себе залишеними на милість царя, котрий об'єднався з сатаною і розлучає народ з Богом та Небом. ПП 649.2

Давид не міг бути присутнім на похованні Самуїла, але оплакував його так щиро й палко, як тільки вірний син міг оплакувати свого відданого й ніжного батька. Він розумів, що зі смертю Самуїла обривалася остання ланка, яка стримувала дії Саула, відчував, що знаходиться в більшій небезпеці, ніж за життя пророка. Доки Саул був у жалобі через смерть Самуїла, Давид мав нагоду підшукати більш надійне місце; він пішов у пустелю Паран. Саме там він склав 120-й і 121-й псалми. У цих відлюдних, диких місцях, сумуючи з приводу смерті пророка і знаючи, що цар залишається його ворогом, Давид співав: ПП 649.3

“Мені допомога від Господа, що створив небо й землю!
Він не дасть захитатися нозі твоїй,
не дрімає твій Сторож:
Оце не дрімає й не спить Сторож Ізраїлів!..
Господь стерегтиме тебе від усякого зла,
стерегтиме Він душу твою, —
Господь стерегтиме твій вихід та вхід
відтепер аж навіки!” (Псал.120:2—8) ПП 649.4

Під час перебування у пустелі Паран Давид і його люди оберігали від розбійницьких нападів овець та іншу худобу одного багатія на ім'я Навал, якому належали величезні володіння у тій місцевості. Хоч Навал був нащадком Калева, однак відомий як чоловік грубий і скупий. ПП 650.1

Настав час стрижки овець, коли люди виявляли особливу гостинність. Давид і його люди мали надзвичайну потребу в провізії і, за звичаєм тих часів, син Єссеїв послав десять юнаків до Навала привітати його від імені їхнього пана, додавши: “Так скажете тому, що живе багато: Мир тобі та мир дому твоєму, і усьому, що твоє, мир! Почув я, що в тебе стрижуть овець. Пастухи твої були з нами, — ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за увесь час перебування їх на Кармелі ⁴. Запитай своїх слуг, і вони скажуть тобі. І нехай знайдуть в очах твоїх милість оці молоді люди, бо святкового дня ми прийшли. Дай же слугам твоїм та синові твоєму Давидові, що маєш під рукою твоєю!” ПП 650.2

Давид і його люди були надійним захистом для Навалових пастухів і отар, тому тепер вони зверталися з проханням, щоб цей багатий чоловік дав щось зі свого достатку для задоволення потреб людей, котрі зробили йому таку цінну послугу. Давид і його люди могли б самі взяти з його овець і худоби, та вони не зробили цього. Вони повелися чесно. Однак Навал не оцінив їхньої добропорядності. Відповідь, яку він надіслав Давидові, свідчила про його характер: “Хто такий Давид та хто Єссеїв син? Сьогодні намножилося рабів, що втікають від панів своїх! Невже я візьму свій хліб і воду та усе, що я зготував для своїх стрижиїв, і дам людям, про яких не знаю, звідки то вони?” ПП 650.3

Коли посланці повернулися з порожніми руками і розповіли усе Давидові, він дуже обурився. Давид наказав своїм людям готуватися до сутички, тому що вирішив покарати чоловіка, котрий відмовив йому в тому, на що він мав право, додавши до свого несправедливого вчинку ще й образу. Звичайно, таке імпульсивне рішення відповідало більше характерові Саула, ніж Давида, але синові Єссея ще потрібно було навчитися терпінню в школі страждань. ПП 651.1

Після того як люди Давида пішли від Навала, один із його слуг поспішив до дружини Навала Авігайли і розповів їй проте, що трапилося. “Ось, — сказав він, — Давид прислав із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, та він накинувся на них. Ті ж люди були дуже добрі до нас, ми не були ними покривджені, і нічого у нас не пропало за увесь час, коли ми перебували з ними на полі. Вони були охороною нашою і вночі, і вдень повсякчас, як ми пасли отари. А тепер подумай, що маєш зробити, бо над нашим паном та усім домом його нависла біда”. ПП 651.2

Не порадившись із чоловіком і нічого не сказавши йому про свій намір, Авігайла, взявши велику кількість провізії, поклала її на ослів і послала Давидові під охороною своїх слуг, сама ж вирушила слідом назустріч Давидові та його людям. Вони зустрілись на пагорбі. ПП 651.3

“Авігайла побачила Давида і поспіхом зійшла з осла, і впала перед Давидом долілиць, вклонившись до землі. Потім впала вона до ніг його й сказала: ‘На мені, пане мій, ця провина! Дозволь сказати твоїй слугині’”. Авігайла звернулася до Давида з такою шанобливістю, ніби він був коронованим монархом. Якщо Навал глузливо вигукнув: “Хто такий Давид?”, то Авігайла назвала його “пане мій”. Люб'язними словами вона намагалася вгамувати його почуття гніву, заступаючись за свого чоловіка. Позбавлена всякої гордості та фальші, але сповнена мудрістю і Божою любов'ю, Авігайла довела, наскільки вона віддана своїй сім'ї; ця жінка пояснила Давидові, що недобрий вчинок її чоловіка аж ніяк не був особистою образою, завданою йому навмисне, а лише вибухом почуттів жалюгідної егоїстичної натури. “А тепер, мій пане, як живий Господь і як жива душа твоя, — Господь стримає тебе, щоб ти не дійшов до пролиття крові та щоб рука твоя не чинила пімсти! Нехай вороги твої стануть, як Навал, і ті, що задумують чинити зло панові моєму!” ПП 651.4

Авігайла не привласнила собі заслугу, що саме вона стримала Давида від виконання його необдуманого наміру, але віддала славу та честь Богові. Потім вона запропонувала свої багаті дари як мирну жертву для людей Давида, як ніби вона сама завдала образи їхньому начальникові. ПП 652.1

“Прости ж провину слугині своєї, — говорила вона, — бо напевно зробить Господь моєму панові довготривалий дім, бо пан мій провадить війни Господні, і несправедливості не буде знайдено в усі дні життя твого”. Авігайла якоюсь мірою вказала також Давидові на його обов'язок. Він повинен був провадити Господні війни, а не мститися за особисті образи, навіть якщо його переслідували як зрадника. Вона продовжувала: “І хоч піднявся б хтось гнати тебе і шукати твоєї душі, то нехай життя мого пана буде зв'язане у вузол живих із Господом, Богом твоїм… І коли Господь учинить моєму панові все те добро, про яке говорив щодо тебе, і постановить тебе володарем над Ізраїлем, то хай це не буде тобі приводом до смутку серця мого пана, що він пролив невинну кров, і вчинив суд власною рукою. А коли Господь ущасливить мого пана, то ти згадай про свою слугиню!” (1Сам.25:29—31). ПП 652.2

Подібні слова могли вийти з уст лише того, хто має дар мудрості згори. Благочестя Авігайли, подібно до пахощів квітки, несвідомо відбивалось на її обличчі, у словах і жестах. Дух Божого Сина наповнював її душу. Слова жінки, приправлені благодаттю, сповнені доброти й миру, справили небесний вплив. Почуття Давида перемінились на краще; він трепетав від думки про те, якими могли би бути наслідки його нерозважливого кроку. ПП 652.3

“Блаженні миротворці, бо вони будуть називатися синами Божими” (Матв.5:9). О, якби більше було таких жінок, як оця ізраїльтянка, котрі вгамовували б почуття гніву, стримували від нерозважливих учинків і відводили лихо своїми спокійними, мудрими словами, ПП 652.4

Посвячене християнське життя завжди розповсюджує світло, розраду та мир. Воно вирізняється чистотою, простотою і корисністю. Його рушійною силою є безкорислива любов, яка освячує усе навкруги. Таке життя сповнене присутністю Христа, і той, хто ним живе, залишає за собою світлий слід, куди б він не йшов. Авігайла була мудрою порадницею, вміла напучувати на добре. Під впливом її розсудливих слів гнів Давида вщух. Тепер він був переконаний, що вчинив нерозумно, втративши контроль над собою. ПП 653.1

З покірним серцем він прийняв докір, що повністю узгоджувалося зі словами його псалма: “Як праведний вразить мене, — то це милість, а його докір, — олива на голову” (Псал.140:5). Він подякував Авігайлі і поблагословив за справедливу пораду. Є чимало таких, котрі думають, що заслуговують похвали, приймаючи докір без роздратування, але як мало тих, які дякують від щирого серця за докір і благословляють людей, котрі намагаються спасти їх від лихих вчинків. ПП 653.2

Повернувшись додому, Авігайла застала Навала та його гостей за великою гостиною, яку вони перетворили на п'яну гулянку. Лише наступного ранку вона розповіла своєму чоловікові про зустріч з Давидом. Навал у глибині своєї душі був боягузом, і, коли він зрозумів, наскільки близько був від смерті через свою нерозважливість, його вдарив параліч. Побоюючись, що Давид усе ще помститься йому, він сповнився такого жаху, що впав у повне безпам'ятство. Через десять днів він помер. Життя, дане йому Богом, стало лише прокляттям для світу. Серед веселощів і розваг Бог оголосив йому, як багачеві з притчі: “У цю ніч душу твою візьмуть у тебе” (Лука 12:20). ПП 653.3

Пізніше Давид взяв Авігайлу собі за дружину. У нього вже була дружина, але існуючий на той час звичай згубно позначився і на його рішеннях та діях. Навіть великі і праведні мужі помилялись, запозичуючи світські звичаї. Упродовж усього свого життя Давид гостро відчував гіркі результати свого багатожонства. ПП 653.4

Після смерті Самуїла Давид мав спокій лише декілька місяців. Він знову пішов у пустелю до зіфеян, але ці вороги, сподіваючись знайти ласку в очах царя, повідомили його про те, де переховувався Давид. Ця вістка розбудила демона гніву, що якийсь час дрімав у серці Саула. Знову він зібрав своїх військових і вирушив з ними на пошуки Давида. Але друзі-розвідники повідомили Єссеєвого сина про те, що Саул знову переслідує його, тому, взявши із собою декілька чоловік, Давид пішов розвідати, де знаходиться ворог. Була ніч, коли, обережно просуваючись, розвідники натрапили на табір і побачили намети царя та його слуг. Вони залишились непоміченими, бо усі в таборі спали. Давид запропонував своїм людям піти з ним у саму гущу ворогів. На запитання: “Хто піде зі мною до Саула у табір?” — відповів Авішай: “Я піду з тобою!” ПП 654.1

Ховаючись у густих гірських тінях, Давид і його супутник увійшли до ворожого табору. Бажаючи встановити кількість ворогів, вони натрапили на Саула, який спав; його спис був устромлений в землю, а в головах стояв глиняний глечик з водою. Поряд лежав Авнер — головний воєначальник, а навколо міцно спали воїни. Авішай підніс свого списа і промовив до Давида: “Сьогодні Бог видав твого ворога в руки твої, а тепер дозволь, і я приколю його ж списом до землі одним ударом, і не повторю!” Він чекав дозволу, але у відповідь почувся шепіт: “Не вбивай його, бо хто, простягнувши руку свою на Господнього помазаника, залишився б невинним?.. Як живий Господь, — тільки Він може уразити його: прийде день його — і він помре, або піде на війну й загине. Борони мене, Господи, простягнути свою руку на Господнього помазаника! А тепер візьми цього списа, що біля голови його, та горня з водою і ходімо собі! ” І взяв Давид списа та горня з водою від Саулового приголів'я, та й пішли. І ніхто не бачив, не знав, і не пробудився; усі вони спали, бо на них прийшов глибокий сон від Господа. Як же легко Господеві відібрати силу у найсильнішого і приспати пильність найобережнішого! ПП 654.2

Відійшовши на безпечну відстань від табору, Давид став на вершині пагорба і голосно вигукнув, звертаючись до народу та Авнера: “Чи ти не муж? І хто рівний тобі в Ізраїлі? І чому не охороняв свого пана, царя? Бо хтось із народу пробрався, щоб убити царя, твого пана. Не добра та річ, що ти зробив. Як живий Господь, — ви заслужили смерті, бо не охороняли ви пана свого, Господнього помазаника! А тепер подивись, де царський спис і горня з водою, що були в приголів'ї його? І пізнав Саул Давида голос, та й сказав: “Чи не твій це голос, сину мій Давиде?” А Давид відповів: “Це мій голос, пане мій, царю!” І додав: “Чого то пан мій ганяється за своїм рабом? Що я зробив і чим провинився? А тепер нехай пан мій, цар, послухає слів свого слуги”. З уст царя знову зірвалося визнання: “Згрішив я! Вернися, сину мій, Давиде, бо не заподію вже більше тобі зла через те, що дороге було моє життя в очах твоїх цього дня. Я вчинив нерозумно, і тяжко провинився. ” А Давид відповів: “Ось тут царський спис — нехай прийде хтось зі слуг, і нехай його візьме”. Хоча Саул і пообіцяв: “…Не вчиню вже тобі зла…”, Давид не повірив у його обіцянку. ПП 654.3

Цей другий випадок, коли Давид виявив пошану до життя монарха, справив глибоке враження на Саула, змушуючи його ще з більшою покорою визнати власну провину. Така доброта вразила й впокорила його. Прощаючись із Давидом, Саул вигукнув: “Благословенний ти, сину мій Давиде! Ти й діло зробиш, і пересилиш”. Та Єссеїв син не вірив у те, що цар довго залишатиметься у такому настрої. ПП 655.1

Давид втратив усяку надію на примирення зі Саулом. Здавалось, що він неминуче врешті-решт стане жертвою царя, тому знову вирішив шукати притулку у филистимській землі. У супроводі 600 воїнів він пішов до Ахіша — Гатського царя. ПП 655.2

Рішення Давида про те, що Саул неодмінно виконає свій кривавий задум, визріло в нього без жодних на те Божих вказівок. Навіть коли Саул влаштовував змову і намагався вбити його, Господь працював над тим, щоб забезпечити царство Давиду. Бог здійснює Свої плани, навіть коли для людських очей вони оповиті таємницею. Люди не в змозі зрозуміти Божі шляхи, дивлячись на речі поверхово і сприймаючи випробовування, спокуси та труднощі, які Бог допускає для них як щось недобре, що приносить їм лише загибель, Так міркував і Давид, не заглиблюючись у суть справи і забуваючи про Божі обітниці. Він навіть сумнівався у тому, що колись посяде престол. Довготривалі випробування ослабили його віру і вичерпали терпіння. ПП 655.3

Господь не посилав Давида шукати захисту у филистимлян — найзапекліших ворогів Ізраїлю. Саме цей народ залишався в числі його найлютіших ворогів до самого кінця, проте він утік до них, шукаючи допомоги в скрутний для себе час. Втративши довіру до Саула і його слуг, він віддався на милість ворогів свого народу. Давид був хоробрим полководцем, виявив себе мудрим і здібним воїном, та, пішовши до филистимлян, він діяв усупереч власним інтересам. Бог призначив Давида піднести свій прапор в Юдейській землі, але через брак віри він залишив своє відповідальне становище без вказівки Господа. ПП 656.1

Бог був зганьблений невір'ям Давида. Филистимляни боялися його більше, ніж Саула з його військом, а він, заручившись їхньою підтримкою, виявив слабкість свого народу. Таким чином, Давид заохотив цих безжалісних ворогів гнобити Ізраїль. Давид був помазаний, щоб стояти на захисті Божого народу, і Господь не бажає, щоб Його слуги заохочували нечестивих, вказуючи на слабкі сторони Його народу або виявляючи байдужість у добробуті народу. Більше того, у братів Давида склалося враження, нібито він перейшов до язичників, аби служити їхнім богам. Цей вчинок дав привід для хибного трактування його дій, і багато хто поставився до нього з упередженням. Давид зробив саме те, чого так бажав сатана, оскільки прохання про притулок у филистимлян викликало велику радість у ворогів Бога та Його народу. Звичайно, Давид і далі поклонявся Богові, залишаючись відданим Його справі, але пожертвував довір'ям до Нього задля особистої безпеки і таким чином заплямував свою чесність і вірність — чесноти, яких Бог очікує від Своїх слуг. ПП 656.2

Филистимський цар радісно прийняв Давида. Такий теплий прийом пояснювався певною мірою тим, що цар був у захопленні від військових дарувань Давида; крім того його марнославству лестила думка про те, що єврей шукає у нього захисту. Перебуваючи у володіннях Ахіша, Давид не боявся зради. Він привів сюди свою сім'ю, родину і доставив своє майно; так само вчинили і його люди. Складалося враження, що він прийшов у филистимську землю, щоб оселитися там надовго. Усьому цьому сприяв Ахіш, котрий пообіцяв захистити ізраїльських біженців. ПП 656.3

На прохання Давида, який хотів оселитися за межами царського міста, цар люб'язно віддав у його володіння Ціклаг. Давид розумів, що вплив ідолопоклонства буде небезпечним і для нього, і для його людей. У місті, повністю відданому в їхнє розпорядження, ізраїльтяни могли поклонятися Богові з більшою свободою, ніж залишаючись у Гаті, де язичницькі обряди могли бути для них лише джерелом зла та неприємностей. ПП 657.1

Під час перебування у цьому відокремленому місті Давид провадив війни з гешуреянами, гірзеянами, амаликитянами, не залишаючи нікого серед живих, щоб про це не стало відомо в Гаті. Повертаючись із бою, він давав Ахішові зрозуміти, ніби воював зі своїм народом — Ізраїлем. Внаслідок цього у филистимського царя склалося враження, що Давид сприяє їхньому державному зміцненню. Цар говорив: “Він зробився зовсім ненависним своєму народові в Ізраїлі і тому буде моїм вічним рабом!” Давид знав, що згідно з волею Божою повинен буде знищити ці язичницькі племена, але, вдаючись до обману, чинив не за волею Божою. ПП 657.2

Того часу зібрали филистимляни свої війська, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Ахіш до Давида: “Маєш знати, що підеш зі мною в похід — ти та люди твої”. Давид не мав наміру піднімати руку на свій народ, але не знав, як вчинити; він вірив, що обставини самі вкажуть йому на його обов'язок. Він ухилився від прямої відповіді царю, говорячи: “Нині побачиш, що вчинить твій раб”. Ахіш зрозумів ці слова як обіцянку допомоги у війні, що має відбутись, і присягнув, що виявить Давидові велику честь, давши йому високу посаду при своєму дворі. ПП 657.3

Хоч віра Давида у Божі обітниці дещо похитнулась, однак він не забув про те, що Самуїл помазав його на царя Ізраїлю. Він пригадав усі перемоги, які Бог допоміг йому отримати над ворогами в минулому. Давид роздумував над великою Божою милістю, що вберегла його від руки Саула, і твердо вирішив не зрадити своєму священному дорученню. І хоч цар Ізраїлю хотів знищити його, він не приєднається до ворогів свого народу. ПП 657.4