Патріархи і пророки

Розділ 64. Давид-утікач

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 18—22

Після перемоги над Голіятом Саул узяв Давида до себе, не дозволивши йому повернутися до батьківського дому. І сталося так, що “серце Йонатана прихилилося до серця Давидового, — і полюбив його Йонатан, як свою душу”. Йонатан і Давид уклали між: собою угоду, що будуть як брати, і царський син “зняв із себе плаща, що був на ньому, і дав його Давидові, а також військовий одяг і усе, — аж до меча свого, лука і пояса свого”. На Давидові лежала велика відповідальність, однак він залишався скромним і завоював любов не тільки народу, а й царської сім'ї. ПП 633.1

“І ходив Давид скрізь, куди лише посилав його Саул, діяв мудро, так що настановив його Саул над своїм військом”. Давид відзначався розважливістю і вірністю; було очевидно, що благословення Боже спочивало на ньому. Іноді Саул усвідомлював свою неспроможність правити Ізраїлем, відчуваючи, що його царство знаходилося б у більшій безпеці, якби він мав підтримку людини, котра керується Господніми вказівками. Саул надіявся, що взаємостосунки з Давидом захищатимуть його. Оскільки Давид користувався милістю і прихильністю Господа, а також Його захистом, то присутність юнака стала б охороною для Саула в час бойових дій. ПП 633.2

Ніщо інше, як Боже Провидіння звело Давида із Саулом. Становище Давида при царському дворі давало йому змогу увійти в курс справ і тим самим приготуватися до майбутньої великої діяльності, а також завоювати довір'я народу. Злигодні й труднощі, що випали на його долю через ворожнечу Саула, навчили його усвідомлювати залежність від Бога і повністю покладатися на Нього. Дружба Йонатана й Давида також була Провидінням Божим, щоб зберегти життя майбутньому правителеві Ізраїлю. У всьому цьому Бог здійснював Свої добрі наміри щодо Давида і ізраїльського народу. ПП 633.3

Однак Саул не довго виявляв прихильність до Давида. Коли Саул і Давид поверталися після бою з филистимлянами, “повиходили жінки зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати і танцювати назустріч цареві Саулові під звуки бубнів, із радістю, та з цимбалами”. Одні з них співали: “Саул побив тисячі”, — а інші, підхопивши мелодію, додавали: “а Давид — десятки тисяч!” Демон ревнощів увійшов у серце царя. Він розсердився через те, що ізраїльські жінки у своїй пісні вихваляли Давида більше, ніж його. Замість того, щоб придушити в собі заздрість, він, являючи свою слабкість, вигукнув: “Давидові дали десятки тисяч, а мені тільки тисячі, — йому бракує ще тільки царювання!” ПП 634.1

Великим недоліком Саула було те, що він любив, аби його хвалили. Ця риса справляла домінуючий вплив на його дії й думки; усе навколо свідчило про його жадобу похвали і самозвеличення. У визначенні того, що є правильним, а що помилковим, Саул керувався досить низькими стандартами — схваленням народу. Ніхто не може перебувати в безпеці, якщо намагається догодити людям, не шукаючи перш за все Божого схвалення. Саул постійно мріяв бути першим в очах народу, і коли жінки співали похвальну пісню, у царя виникло тверде переконання в тому, що Давид завоює серця народу і царюватиме замість нього. ПП 634.2

Саул відчинив своє серце перед духом ревнощів, який отруїв його душу. Незважаючи на слова пророка Самуїла про те, що Бог виконає все, що намітив, і ніхто не зможе перешкодити Йому, цар своєю поведінкою довів, що не мав правдивого знання щодо планів і Божої сили. Воля ізраїльського царя чинила опір волі Безмежного. Керуючи ізраїльським царством, Саул не навчився керувати собою. Він дозволяв почуттям заволодівати його розумом, поки, врешті-решт, його охопила нестямна лють. У приступі гніву Саул був готовий відібрати життя у кожного, хто наважився протистати його волі. Після такого приступу шаленства він впадав у депресію, відчуваючи презирство до самого себе, а докори сумління напосідали на його душу. ПП 634.3

Саул любив слухати, як Давид грає на арфі; здавалося, що в такі хвилини злий дух на деякий час залишав царя. Та одного разу, коли юнак співав перед ним похвальні гімни Богові під акомпанемент солодких звуків арфи, Саул раптом кинув списа у співака, маючи намір убити його. Бог врятував Давида, і він неушкодженим втік від гніву знавіснілого царя. ПП 635.1

Однак ненависть Саула до Давида зростала, він все ретельніше шукав нагоди позбавити юнака життя, але жоден злочинний намір, спрямований проти Божого помазаника, не мав успіху. Саул повністю опинився під владою нечистого духа, який управляв ним, в той час як Давид покладався на могутнього Порадника і сильного Визволителя. “Страх Господній — початок премудрості” (Прип.9:10), і Давид постійно молився Богові, щоб Він допоміг йому ходити перед Ним у непорочності. ПП 635.2

Бажаючи звільнитися від присутності суперника, цар “віддалив його від себе і настановив тисячником… А весь Ізраїль та Юда любили Давида”. Народ швидко зрозумів, що Давид — тямущий чоловік і довірені йому справи вирішує розумно і вміло. Поради юнака свідчили про те, що він, дійсно, мудра та обачна людина, на яку можна покластися, тоді як судження Саула іноді виявлялися ненадійними, а його рішення — нерозважливими. ПП 635.3

Хоча Саул завжди шукав можливості знищити Давида, але разом з тим боявся його, оскільки було очевидним, що Господь перебував з юнаком. Непорочність Давида викликала гнів царя; монархові здавалося, що його життя і присутність служать для царя докором, оскільки, порівняно з Давидом, його власний характер виглядав дуже непривабливо. Заздрість зробила Саула нещасним, наражаючи на небезпеку його скромного слугу. ПП 635.4

Яке ж невимовне лихо спричинює в нашому світі ця недобра риса характеру! Та сама ворожнеча, яка підбурювала Каїна повстати проти Авеля через те, що діла брата були праведними і Бог вшанував його, а його діла — лихими і Господь не міг поблагословити їх, оселилась і в серці Саула. Заздрість — це плід гордості, і, якщо її виношувати в серці, вона призведе до ненависті і, врешті-решт, до помсти та вбивства. Сатана виявив свій характер, викликаючи лють Саула проти того, хто не заподіяв йому жодного зла. ПП 636.1

Цар пильно стежив за Давидом, сподіваючись спіймати його на якомусь необдуманому вчинку, що послужило б приводом його опали. Саул відчував, що не матиме спокою, доки не позбавить юнака життя, і водночас розумів: такий лихий вчинок не користуватиметься схваленням народу. Він розставив пастку для Давида, спонукаючи його ще з більшим запалом провадити війну з филистимлянами, обіцяючи як нагороду за мужність — шлюб зі своєю найстаршою донькою. На таку пропозицію Давид скромно відповів: “Хто я і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, щоб бути зятем царя?” ПП 636.2

Саул довів свою нещирість, віддавши царівну заміж за іншого. ПП 636.3

Прихильність, з якою ставилася до Давида Мелхола — наймолодша Саулова донька — надала цареві іншу можливість, щоб скласти змову проти свого суперника. Юнакові була обіцяна рука Мелхоли за умови, якщо він завдасть поразки і знищить певну кількість ворогів Ізраїлю. “Саул думав тим зробити так, щоб Давид попав у руки филистимлян”, але Бог зберіг Свого слугу. Давид повернувся переможцем з поля бою, щоб стати зятем царя. “Мелхола, Саулова дочка, покохала його”, і розлючений цар побачив, що усі його інтриги привели лише до звеличення того, кого він мав намір знищити. Він все більше переконувався, що Давид є саме тим чоловіком, про якого Господь сказав, що він кращий за нього, і який буде царювати над Ізраїлем замість нього. Скинувши з себе маску, Саул наказав Йонатану та слугам свого двору позбавити життя того, кого він ненавидів. ПП 636.4

Йонатан відкрив Давидові намір царя і звелів йому сховатися, доки він не вблагає батька помилувати визволителя Ізраїлю. Йонатан нагадав цареві про все, що зробив Давид, аби зберегти честь і життя ізраїльтян, і попередив, що на вбивцю того, котрого Бог використав, щоб розігнати їхніх ворогів, впаде страшна вина. Ці слова вплинули на сумління царя, і його серце пом'якшало. І Саул присягнув: “Як живий Господь, — не буде він убитий!” Давида привели до Саула, і він служив йому, як і раніше. ПП 637.1

Знову розпочалася війна поміж ізраїльтянами й филистимлянами, і Давид попровадив своє військо проти ворогів. Євреї здобули велику перемогу і вихваляли Давида за мудрість та героїзм. Це розбудило в Саулі колишню ненависть. Одного разу, коли молодий чоловік грав перед царем і мелодійні звуки його арфи наповнювали палац, Саул, впавши в гнів, жбурнув у Давида списа, сподіваючись прибити музиканта до стіни, але Господній ангел відхилив смертоносну зброю. Давид врятувався і втік до свого дому. Саул послав своїх людей, наказавши їм схопити Давида вранці, як він буде виходити з дому, і вбити. ПП 637.2

Однак Мелхола попередила Давида про намір батька. Вона благала його сховатися, щоб врятувати собі життя, і допомогла спуститися йому через вікно, даючи можливість утекти. Давид утік до Самуїла в Раму, і пророк, не лякаючись гніву царя, прийняв втікача. Якою мирною оселею був дім Самуїла порівняно з царським палацом! Тут, серед оточуючих пагорбів, шанований Господній слуга продовжував своє служіння. З ним проживали кілька пророків, які осягали Божу волю та з благоговінням прислухалися до повчань Самуїла. Які ж дорогоцінні уроки засвоїв Давид від учителя Ізраїлю! Давид вважав, що Саулові загони не отримають наказу вдиратися у це священне місце, але для царя, розум якого потьмарився і привів його до відчаю, не залишилося вже нічого святого. Спілкування Давида з Самуїлом викликало в царя ревнощі, адже той, кого увесь Ізраїль шанував як Божого пророка, своїм впливом сприяв успіхові його суперника. Довідавшись, де переховується Давид, Саул послав слуг, щоб ті привели його до Гів'ї, де він збирався здійснити свій кривавий задум. ПП 637.3

Посланці вирушили в дорогу, сподіваючись позбавити Давида життя, але Той, Котрий сильніший від Саула, керував ними. Їх перестріли невидимі ангели, як це трапилося колись з Валаамом, коли той ішов проклясти Ізраїль. Посланці Саула почали пророкувати про те, що трапиться у майбутньому, звіщаючи славу та велич Єгови. Таким чином Бог відвернув гнів людини і виявив Свою силу стримувати зло, оточивши водночас Свого слугу ангельською охороною. ПП 638.1

Вістка про це дійшла до Саула, котрий нетерпляче чекав, коли Давид опиниться в його руках, але замість того, щоб відчути Божий докір, він ще більше розгнівався і послав інших слуг. Цими також опанував Божий Дух, і вони, пророкуючи, приєдналися до перших. На третій раз цар знову посилає посланців, але, коли вони прийшли до пророків, божественна сила зійшла на них і вони також почали пророкувати. Тоді Саул вирішив піти сам, оскільки люта ворожнеча довела його до нестями. Він твердо вирішив не чекати іншої нагоди і не думати про жодні наслідки, а при першій же можливості власноручно вбити Давида. ПП 638.2

Але по дорозі Саула зустрів Божий ангел, який справив на нього свій вплив. Божий Дух тримав Саула в Своїй владі; він ішов, підносячи молитви Богові, пророкуючи та співаючи святі гімни. Він пророкував про прийдешнього Месію — Визволителя світу. Прийшовши в Раму до пророка, Саул зняв верхній одяг — знак свого царського сану і, перебуваючи під впливом божественного Духа, лежав той день та цілу ніч перед Самуїлом і його учнями. Народ приходив звідусіль, щоб побачити дивну переміну, що відбулася з царем. Вістка про це рознеслася по всій країні. Тому знову, вже перед самим кінцем його царювання в Ізраїлі народилося прислів'я, що й Саул в пророках. ПП 638.3

І знову гонитель зазнав поразки. Він запевняв Давида, що настроєний мирно, але Давид не вірив у розкаяння царя і, скориставшись нагодою, утік, доки настрій царя знову не змінився. Давид переживав сердечні муки і палко бажав ще раз побачитися зі своїм другом Йонатаном. Переконаний у своїй невинності, він знайшов царського сина і звернувся до нього зі зворушливими словами. “Що я зробив? — запитав він. — Яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?” Йонатан повірив, що його батько змінив своє ставлення до Давида і вже не має наміру позбавити його життя. І сказав до нього Йонатан: “Ніколи такого не буде! Ти не помреш! Батько мій не робить жодної справи, великої чи малої, поки не відкриє мені. Чому мій батько мав би крити від мене цю справу? Це неможливо!” Після такого чудового вияву Божої сили Йонатан не міг повірити, що батько все ще бажає заподіяти Давидові зло, оскільки це було б явним повстанням проти Бога. Але йому не вдалося переконати Давида. З надзвичайною серйозністю він сказав Йонатанові: “Як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кроку”. ПП 638.4

Кожного новомісяччя в Ізраїлі відзначалось релігійне свято. Це свято мало місце наступного дня після розмови Давида з Йонатаном, і обидва молоді чоловіки повинні були з'явитися до царського двору. Але Давид побоювався прийти, і було вирішено, що він піде відвідати своїх братів до Вифлеєма. Повернувшись звідти, Давид мав сховатися у полі неподалік від місця гостини і впродовж трьох днів не з'являтися перед царем, а Йонатан спостерігатиме, яке враження це справляє на Саула. Якщо, він поцікавиться місцем перебування сина Єссеєвого, тоді Йонатан скаже, що той пішов у дім свого батька, щоб бути присутнім під час жертвоприношення. Якщо цар не розгнівається, а відповість: “Добре!”, — Давид зможе безпечно повернутися до царського двору. Але якщо його відсутність викличе гнів царя, тоді питання вирішиться однозначно: Давидові доведеться зникнути. ПП 639.1

Першого дня учти цар не спитав про Давида, але, коли його місце виявилося вільним і на другий день, він поцікавився: “Чому не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?” І відповів Йонатан Саулові: “Дійсно, попросився Давиду мене піти у Вифлеєм. Він говорив: відпусти мене, бо в нас у місті родинна жертва і запросили мене брати мої. А тепер, якщо знайшов я милість в очах твоїх, дозволь мені піти і відвідати братів моїх. Тому й не прийшов він до царського столу”. ПП 639.2

Почувши ці слова, Саул сповнився нестямної люті. Він об'явив, що доки Давид живий, Йонатан не зійде на престол Ізраїлю, і вимагав негайно послати за Давидом, щоб позбавити його життя. Йонатан знову заступився за свого друга, благаючи: “Чому він має бути убитий? Що він зробив?” Це благання ще більше розпалило сатанинську лють царя, і списа, призначеного Давидові, він жбурнув у власного сина. ПП 640.1

Засмучений і обурений, царський син пішов і більше не з'являвся під час гостини. З тяжким серцем вирушив він у призначений час до того місця, де Давид мав дізнатися про царський намір щодо себе. Впавши один одному на груди, друзі гірко ридали. Страшний гнів царя кинув тінь на життя молодих людей, і їхня скорбота була невимовно тяжкою. Коли вони розлучалися, щоб піти кожний своєю дорогою, у душу Давида запали останні слова Йонатана: “Іди з миром! А що заприсягнися ми обоє в Господнє їм'я, то нехай Господь буде свідком між мною та між тобою, і між потомством моїм та потомством твоїм повсякчасно”. ПП 640.2

Царський син повернувся до Гів'ї, а Давид пішов до Нова — міста, що знаходилося на відстані декількох миль і також належало племені Веніямина. Сюди з Шіло була перенесена Скинія, тут служив первосвященик Ахімелех. Давид розумів, що йому залишається шукати сховища лише у Божого слуги. Священик здивовано глянув на Давида, який, поспішаючи, зовсім один, стривожений і сумний, прийшов до нього. Він поцікавився, що привело його сюди. Молодий чоловік, котрий постійно боявся, щоб його не спіймали, вдався до обману. Давид сказав священикові, що цар послав його з таємним дорученням, яке необхідно негайно виконати. Цим він виявив недовір'я до Бога, і його гріх став причиною смерті первосвященика. Якби Давид розповів йому всю правду, Ахімелех знав би, як йому поводитися, щоб врятувати своє життя. Бог вимагає, щоб правдивість була відмінною рисою Його народу навіть під час найбільшої небезпеки. Давид попросив у священика п'ять хлібів. Божий муж не мав нічого, окрім священних хлібів, але Давидові вдалося заспокоїти його сумління й отримати хліб для вгамування голоду. ПП 640.3

Тепер виникла нова небезпека. Доег — провідник Саулових пастухів, який прийняв єврейське віросповідання, знаходився того дня на місці поклоніння, приносячи свої обітниці. Побачивши цього чоловіка, Давид вирішив негайно шукати для себе іншого притулку, роздобувши при цьому зброю на випадок, якщо доведеться захищати себе. Він попросив у Ахімелеха меча; той відповів, що має тільки меч Голіята, який зберігався у Скинії як реліквія. Давид відповів: “Такого іншого не знайти, — дай його мені”. ПП 641.1

Сміливість повернулась до нього, як тільки до його рук потрапив меч, яким він колись відрубав голову филистимського велетня. Давид утік до Ахіша — царя гатського, бо розумів, що для нього безпечніше перебувати серед ворогів свого народу, ніж у володіннях Саула. Але Ахіша повідомили, що Давид був саме тим чоловіком, котрий декілька років тому вбив филистимського героя. Таким чином, той, хто шукав притулку серед ворогів Ізраїлю, опинився у великій небезпеці. Але, вдаючи із себе божевільного, він обдурив своїх ворогів і таким чином врятувався. ПП 641.2

Першою помилкою Давида було недовір'я, яке він виявив до Бога у Нові, а другою — обман Ахіша. Давид мав благородний характер, і завдяки своїм моральним чеснотам він завоював прихильність народу, але під час випробування його віра похитнулась і далася взнаки людська слабкість. У кожній людині він вбачав шпигуна і зрадника. У критичну хвилину, коли Давид з непохитною вірою дивився на Бога, він перемог филистимського героя. Він вірив у Бога і виступив у Його Ім'я. Але під час переслідувань та гонінь розгубленість і відчай майже закрили від його погляду Небесного Отця. ПП 641.3

Однак це випробовування навчило Давида мудрості; він усвідомив власну слабкість і необхідність постійної залежності від Бога. О, яким дорогоцінним є приємний вплив Божого Духа на пригнічені, зневірені душі; він підбадьорює малодушних, зміцнює слабких, дає мужність і допомогу Господнім слугам під час випробувань! О, якого Бога ми маємо! Він виявляє милість до грішних, терпіння та співчуття у час лиха або великого горя. ПП 641.4

Кожна невдача, що її зазнають Божі діти, трапляється через брак віри. Коли темрява огортає душу, коли ми прагнемо світла і мудрого керівництва, спрямуймо свій погляд догори, де за темрявою сяє світло. Давид ні на хвилину не повинен був виявляти недовір'я до Бога. Він мав причину надіятися на Нього, адже він був Господнім помазаником, якого під час небезпеки охороняли Божі ангели. Достатньо сміливий, щоб звершувати великі діла, Давид — якби тільки йому вдалося піднятись над своїм важким положенням, довіряючись великій Божій силі, — отримав би мир навіть серед смертної тіні. Давид міг би з упевненістю повторяти Господню обітницю: “Бо зрушаться гори й пагорби захитаються, та милість Моя не відійде від тебе і Заповіт Мого миру не захитається” (Ісая 54:10) і залишатися спокійним. ПП 642.1

Серед юдейських гір Давид знайшов притулок від переслідувань Саула. Він сховався в Адулламській печері, в якій міг би розміститись навіть невеличкий загін і протистояти численній армії. ПП 642.2

“Довідавшись про це, його брати та уся його родина прийшли до нього туди”. Родина Давида не могла почуватися в безпеці, знаючи, що у будь-який час необгрунтовані підозри Саула можуть впасти на них лише з тієї причини, що вони були родичами Давида. Тепер вони зрозуміли те, що повинен був зрозуміти увесь Ізраїль, а саме: Бог вибрав Давида майбутнім правителем Свого народу, і вони вірили, що перебуватимуть у більшій безпеці з ним, втікачем, який сховався у відлюдній печері, ніж залишаючись у владі божевільного від ревнощів царя. ПП 642.3

В Адулламській печері всіх членів родини об'єднувала любов і взаєморозуміння. Син Єссея міг співати під звуки арфи: “Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі!” (Псал.132:1). Він зазнав гіркоти недовір'я від рідних братів, тому злагода, що прийшла на зміну колишній ворожнечі, тепер тішила серце вигнанця. Саме тут Давид склав 56-й псалом. ПП 642.4

Не минуло багато часу, як до Давида приєдналися й інші люди, котрі бажали звільнитися від деспотизму царя. Було чимало таких, які втратили віру в правителя Ізраїлю, оскільки бачили, що Господній Дух вже давно покинув його. “І кожен пригноблений, усі заборговані та усі незадоволені приходили до Давида, і він став їхнім ватажком. І було з ним близько чотирьох com чоловік”. Таким чином Давид заснував невеличке царство, де панував порядок і дисципліна. Але навіть у цьому сховищі серед гір він не почував себе у безпеці, оскільки надходили постійні відомості про те, що цар не відмовився від свого кривавого задуму. ПП 642.5

Знайшовши притулок для своїх батьків у Моавського царя і дізнавшись від Господнього пророка про небезпеку, що чатувала на нього, він втік зі свого таємного сховища до лісу Херет. Досвід, який раніше отримав Давид, не пройшов для нього даремно. Бог провів його через сувору життєву школу, щоб він міг стати не тільки мудрим воєначальником, а й справедливим і милостивим царем. ПП 643.1

Разом зі своїми людьми він готувався до виконання справи, яку Саул через свою злочинну пристрасть і нерозважливість був цілком неспроможний здійснити. Люди не можуть нехтувати Божими порадами і водночас зберігати спокій та мудрість, які допомагають діяти справедливо і виважено. Не існує безумства, жахливішого і безнадійнішого, ніж керуватися людською, а не Божою мудрістю. ПП 643.2

Саул мав намір спіймати Давида в Адулламській печері, але коли стало відомо, що він залишив це сховище, цар дуже розгнівався. Втеча Давида залишалася для Саула таємницею. Він міг пояснити це тільки зрадою котрогось зі своїх людей, які повідомили сина Єссеєвого про наближення царя і його наміри. ПП 643.3

Саул запевняв своїх радників, що проти нього складено змову, і обіцяв їм багаті подарунки та високе становище, якщо вони вкажуть йому тих, які заприязнилися з Давидом. Доег ідумеянин став зрадником. Спонукуваний честолюбством, жадібністю і ненавистю до священика, котрий докоряв йому за гріхи, Доег розповів про відвідини Давидом Ахімелеха, викладаючи справу в такому світлі, щоб викликати гнів Саула проти Божого мужа. Цей зловмисний язик, запалений від геєнни, пробудив у серці Саула найнижчі пристрасті. Знавіснілий від люті, він оголосив, що вся родина священика повинна бути знищена. І жахливий вирок було виконано… Не лише Ахімелех, а й члени родини його батька — “вісімдесят п'ять осіб, що носили лляний ефод”, за наказом царя були вбиті рукою Доега. ПП 643.4

“А Нов, священиче місто, вигубив мечем, — чоловіків і жінок, дітей і немовлят, волів, ослів, овець — усе знищив вістрям меча”. Ось на що виявився здатним Саул, опинившись у владі сатани. Коли Бог сказав, що чаша беззаконня амаликитян переповнилася, і наказав Саулові повністю знищити їх, він вважав себе надто милосердним, щоб виконати божественний вирок, і пощадив приречених на знищення. А тепер, без Божого наказу, під керівництвом сатани, він був здатний вбити Господніх священиків і знищити усіх мешканців Нова. Ось яка зіпсованість людського серця, що відмовилось від Божого керівництва. ПП 644.1

Цей нелюдський вчинок Саула викликав жах в усьому Ізраїлі. Ніхто інший, як цар, котрого вони самі обрали, вчинив цей злочин, наслідуючи звичаї царів інших народів, котрі не боялися Бога. Ковчег залишався в ізраїльтян, але священики, до яких вони зверталися зі своїми питаннями, були вбиті мечем. Чого ж чекати далі? ПП 644.2