Патріархи і пророки

Розділ 61. Відкинення Саула

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділ 15

Саул не витримав випробування вірою у скрутній ситуації в Гілгалі, зганьбивши Боже служіння, але його гріх ще можна було виправити; тому Господь надав Саулові ще одну змогу засвоїти урок непорушного довір'я Його Слову та послуху Його повелінням. ПП 610.1

Коли пророк докоряв йому в Гілгалі, Саул не вбачав великого гріха в тому, що скоїв. Він вважав, що з ним повелися несправедливо, і намагався виправдати свої дії, вибачити помилки. З того часу він рідко бачився з пророком. Самуїл полюбив Саула як власного сина, а сміливий, запальний Саул вельми поважав пророка; однак його образив докір Самуїла, і з того часу Саул, наскільки це було можливо, уникав його. ПП 610.2

Та Господь послав до Саула Свого слугу з іншою вісткою. Своїм послухом він ще міг довести вірність Богові та виправдати довір'я Ізраїлю. Самуїл прийшов до царя і передав йому Господні слова. Щоб монарх зрозумів, наскільки важливий послух цим словам, Самуїл особливим чином підкреслив, що звіщає божественний наказ, який походить від Небесної Влади, що настановила Саула на престол. Пророк сказав: Так сказав Господь Саваот: “Я згадав те, що вчинив Амалик Ізраїлеві, ставши йому на перешкоді по дорозі із Єгипту. Отож іди і побий Амалика, цілковито знищ усе, що він має, і не щади нічого… від чоловіка до жінки, від дитини до немовляти, від вола й до вівці, верблюда й осла”. ПП 610.3

Відомо, що амаликітяни першими вступили у війну з Ізраїлем в пустелі, і за цей гріх, а також за повну зневагу до Бога, їхнє розтліваюче ідолопоклонство Господь через Мойсея виніс їм вирок. За божественним наказом історія їхнього жорстокого ставлення до Ізраїлю була записана разом із вказівкою: “Зітреш пам'ять Амалика з-під неба. Не забудь!” (Втор.25:19). Упродовж чотирьох століть виконання цього вироку відкладалося, однак амаликитяни не залишили своїх гріхів. Господь знав, що цей нечестивий народ, якби тільки міг, стер би з лиця землі ізраїльтян і їхню релігію. Тепер нарешті настав час виконати вирок, який так довго відкладався. ПП 611.1

Боже довготерпіння щодо нечестивих робить їх ще сміливішими в переступах, однак, незважаючи на те, що покарання довгий час відкладається, воно буде жахливим і неминучим. “Бо повстане Господь, як на горі Перацім; розгнівається, як в Гів'онській долині, щоб здійснити Свою справу — предивний Свій чин, щоб здійснити роботу Свою, незвичайне діло Своє!” (Ісая 28:21). Для милостивого Бога покарання — незвичайна справа. “Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не бажаю смерті грішника, а тільки щоб відвернути нечестивого з дороги його; і буде він жити” (Єзек.33:11). Господь “милосердний і ласкавий, довготерпеливий, многомилостивий та правдивий… Що прощає беззаконня, злочини й гріхи”. Однак Він “не залишає нічого без кари” (Вих.34:6—7). Хоча Бог не знаходить задоволення у помсті, але неодмінно покарає порушників Свого Закону. Він змушений це зробити, щоб уберегти мешканців Землі від повного розтління й загибелі. Щоб спасти декотрих, Бог змушений знищити тих, котрі стали запеклими в гріхах. “Господь довготерпеливий і силою потужний, але без кари винного Він не залишає” (Наум.1:3); за допомогою жахливого чину правосуддя Він відновить авторитет Свого зневаженого Закону. Його небажання вершити правосуддя свідчить про мерзенність гріхів, які вимагають Його покарання, і про суворість відплати, що чекає на грішника. ПП 611.2

Але, звершуючи суд, Бог не забуває і про милість. Амаликитяни мали бути знищені, а кенеяни, що мешкали по- між ними, — помилувані. Цей народ, хоч і не звільнився зовсім від ідолопоклонства, однак служив Богові і мав дружні стосунки з Ізраїлем. До цього народу належав шурин Мойсея — Ховав, який супроводжував ізраїльтян в їхніх мандрівках по пустелі і який, добре знаючи країну, був для них цінним помічником. ПП 611.3

Після поразки филистимлян у Міхмаші Саул воював з Моавом, Аммоном, Едомом, а також із амаликітянами та филистимлянами, здобуваючи все нові й нові перемоги. Отримавши наказ виступити проти амаликитян, він одразу ж оголосив війну. Його авторитетний наказ, скріплений словами пророка, був проголошений по всій країні, і здатні воювати мужі ізраїльські, почувши заклик до бою, згуртувалися під прапором Саула. Не завоювання було метою військового походу; у цій війні ізраїльтянам не належали ані слава перемоги, ані воєнні трофеї. Вони вирушили на війну лише тому, щоб виявити послух Богові та вчинити Його суд над амаликитянами. Бог бажав, щоб усі народи побачили, яка доля має спіткати людей, котрі нехтували Його верховною владою; Бог також хотів показати, що язичників знищив саме той народ, до якого вони ставилися з презирством. ПП 612.1

“Саул побив Амалика від Хавіли аж до самого Шуру, що на кордоні з Єгиптом. І взяв він Агага, амаликського царя, живим, а увесь народ знищив вістрям меча. Однак змилосердився Саул разом з народом над Агагом, і над усім найкращим з його худоби дрібної та з його великої худоби… і не хотіли вони знищити їх. Лише те, що було нічого не варте, те знищили”. ПП 612.2

Перемога над амаликитянами була однією з найблискучіших перемог Саула, і гордість знову запалала в його серці, що становило для нього найбільшу небезпеку. Божественний наказ повністю знищити Божих ворогів був виконаний лише частково. Прагнучи примножити тріумф свого повернення, Саул наважився наслідувати звичаї навколишніх народів: помилував Агага — лютого та войовничого царя амаликитян; ізраїльтяни залишили собі найкращих овець, велику рогату худобу та в'ючних тварин, виправдовуючи свій гріх тим, що худоба буде принесена в жертву Господеві. Насправді ж тварин вони мали намір використати замість власних і таким чином зберегти свою худобу. ПП 612.3

Саул зазнав останнього випробування. Самовпевненість, з якою він зневажав Божу волю, свідчила про те, що він мав намір і далі діяти як незалежний монарх; це було доказом того, що Саул негідний бути намісником Господа. В той час як Саул і його військо поверталися додому, насолоджуючись перемогою, в домі пророка Самуїла панував глибокий сум. Він отримав вістку від Бога, Який засуджував вчинок царя: “Жалкую, що Я настановив Саула царем; він відвернувся від Мене, і слів Моїх не виконав”. Пророк був глибоко засмучений поведінкою непокірного царя; всю ніч він плакав і молився, щоб страшний вирок було скасовано. ПП 613.1

Каяття Бога не подібне до каяття людини. “Слава Ізраїлю неправди не говорить і не змінюється, бо Він не чоловік, щоб змінюватись”. Каяття людини означає зміну думок і поглядів, а Боже каяття має на увазі зміну обставин і відносин. Людина може змінити своє ставлення до Бога, виконуючи умови, за якими отримає божественну ласку, або ж внаслідок власних вчинків позбудеться її, але Господь “учора, і сьогодні, і навіки Той Самий” (Євр.13:8). Непослух Саула змінив його ставлення до Бога, але умови прийняття його Богом залишилися незмінними. Це означає, що Божі вимоги були тими ж, що й раніше, оскільки в Нього “нема переміни і ні тіні зміни” (Якова 1:17). ПП 613.2

Вранці наступного дня пророк з болем у серці вирушив назустріч цареві, котрий згрішив. Самуїл плекав надію, що цар схаменеться, усвідомить свій гріх і, розкаявшись та упокорившись, знову знайде божественну ласку. Але після першого кроку на шляху беззаконня зробити наступні — значно легша справа. Низько впавши через непослух, Саул вийшов назустріч Самуїлові з неправдою на устах. Він вигукнув: “Благословенний ти в Господа! Я виконав Слово Господнє”. ПП 613.3

Слова, почуті пророком, стали доказом неправдомовності непокірного царя. На прискіпливе запитання: “А що це за мекання овець, що до моїх вух доходить, та рик великої худоби, що я чую?” Саул відповів: “Від амаликитянина пригнали їх, бо народ пощадив найкраще із овець та волів, щоб принести в жертву Господу, Богу твоєму; а все решту ми повністю знищили”. Ізраїльтяни виконували вказівки Саула, але, щоб вигородити себе, він був готовий перекласти вину за власний гріх непослуху на них. ПП 613.4

Вістка про відкинення Саула невимовно засмутила Самуїла. Її потрібно було оголосити перед усім ізраїльським військом; сповнені гордості та торжества воїни отриману перемогу повністю пов'язували з доблестю та військовою майстерністю свого царя, оскільки й сам Саул не приписував Богові успіх Ізраїлю у цій битві. Переконавшись у непокірності Саула, пророк сповнився обурення — той, якого так високо відзначив Бог, виявивши до нього Свою прихильність, порушив наказ Небес, чим ввів Ізраїль у гріх. Пояснення царя не могли обманути Самуїла. Із змішаним відчуттям жалю і обурення він сказав: “Годі, дай мені оголосити тобі, що Господь відкрив мені цієї ночі… Чи ж немалим ти собі здавався, коли став головою над колінами Їзраїля й Господь помазав тебе царем над Ізраїлем?” Він повторив Божий наказ відносно Амалика і вимагав від Саула пояснення щодо причини непослуху. ПП 614.1

Саул продовжував уперто виправдовуватись: “Я послухався Господнього голосу і пішов у похід, в який Господь послав мене, і привів амаликитянського царя Агага та винищив амаликитян; народ же взяв із здобичі овець і худоби, що було найкраще із заклятого, щоб принести його в жертву Господеві, Богові твоєму, в Гілгалі”. ПП 614.2

Суворо, хоч і урочисто, пророк відкинув, здавалося б, спасительний обман Саула, оголосивши йому неминучий вирок: “Невже ж всепалення і жертви Господеві більш до вподоби, ніж послух Господньому слову? Послух кращий від жертви, а слухняність — від баранячого жиру. Бо непокірність — такий же гріх, як ворожбитство, а свавілля — те ж, що й служіння бовванам. Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб ти не був царем”. ПП 614.3

Коли цар почув цей страшний вирок, він закричав: “Згрішив я, переступивши Господній наказ і твої слова, але я злякався народу і виконав його волю”. Злякавшись осудження пророка, Саул визнав провину, яку до цього часу вперто заперечував, але, як і раніше, продовжував перекладати її на народ, виправдовуючись, що згрішив через те, що боявся людей. ПП 614.4

На жаль, не розкаяння за скоєний гріх, а страх перед покаранням спонукав Саула благати Самуїла: “Прости ж мій гріх і повернися зо мною, а я поклонюсь Господеві”. Якби Саул щиро розкаявся, то привселюдно визнав би свій гріх, але його непокоїло лише одне: як зберегти власний авторитет і владу над народом. Саул жадав присутності Самуїла, оскільки вона розцінювалася як честь і могла посилити вплив царя на народ. ПП 615.1

“Не повернуся з тобою, — відповів пророк, — бо ти відкинув Господнє слово, а Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем над Ізраїлем”. Коли Самуїл повернувся, щоб іти з цього місця, охоплений жахом цар ухопився за край його одягу, але він розірвався у нього в руках. На це пророк об'явив: “Господь відірвав сьогодні від тебе Ізраїлеве царство і передав його твоєму ближньому, кращому від тебе”. ПП 615.2

Однак Саула більше непокоїло відчуження Самуїла, ніж Боже невдоволення. Він знав, що народ ставився до пророка з більшим довір'ям, ніж до нього. Саул розумів: якщо тепер хтось інший, за Божественним повелінням, буде помазаний на царя, то йому вже не вдасться зберегти владу над народом. Побоюючись, що коли Самуїл остаточно залишить його, то неминуче виникне бунт, Саул благав пророка вшанувати його перед старійшинами та перед народом, прийнявши участь у релігійному служінні. Підкоряючись божественному повелінню, Самуїл виконав прохання царя, щоб не дати приводу до повстання, але він був присутній на служінні лише як німий свідок. ПП 615.3

Залишалась ще одна справа честі і справедливості, сувора й страшна, яку потрібно було виконати. Самуїл повинен був привселюдно відстояти Божу честь і викрити поведінку Саула. Він звелів привести до нього амаликського царя. Більше за всіх, котрі впали від меча Ізраїлю, завинив жорстокий Агаг; він ненавидів Божий народ і намагався знищити його, а вплив царя-язичника відігравав велику роль у поширенні ідолопоклонства. Він з'явився за наказом пророка, тішачи себе думкою про те, що небезпека смерті минула. Самуїл проголосив: “Як твій меч позбавляв життя жінок і дітей, так позбавиться сина твоя мати між жінками. І розрубав Самуїл Агага перед Господнім лицем”. Зробивши це, він повернувся до свого дому у Рамі, а Саул пішов до себе в Гів'ю. Пророк і цар бачилися після цього лише один раз. ПП 615.4

Коли Саул був тільки-но покликаний на престол, він був скромної думки про власні здібності й охоче прислухався до слів повчання. Юнаку, безумовно, бракувало знання й досвіду, а його характер мав серйозні недоліки. Але Господь дарував Саулові Святого Духа, Який би навчав і допомагав йому, підніс би його до такого рівня, щоб він міг розвивати якості, необхідні для правителя Ізраїлю. Якби Саул і далі залишався скромною людиною та постійно прагнув, щоб божественна мудрість керувала ним, то відповідав би своєму покликанню з успіхом і честю. Під впливом божественної благодаті зміцніла б його кожна добра риса характеру, а лихі звички втратили б свою силу. ПП 616.1

Саме цю роботу Господь бажає здійснити для кожного, хто посвячує себе Йому. Багатьох Він покликав до Своєї праці, тому що вони покірливі та готові прислухатися до порад. У Своєму Провидінні Господь відводить їм таке місце, в якому вони могли б вчитися від Нього. Він відкриває людям їхні недоліки; усім, хто шукає Його допомоги, дасть силу виправити помилки. ПП 616.2

Але Саул надто покладався на себе і ганьбив Бога своїм невір'ям та непослухом. Хоча на початку свого царювання він був скромною людиною і навіть сумнівався у собі, успіх зробив його самовпевненим. Вже перша перемога на початку його царювання розпалила в ньому гордість, що стало для Саула найбільшою небезпекою. Доблесть і військова майстерність, виявлені царем у звільненні Явеша Гілеадського, викликали захоплення народу. Люди славили свого царя, забувши про те, що він був лише знаряддям, за допомогою якого діяв Бог; і хоч спочатку Саул віддав славу Богові, пізніше він привласнив її собі. Саул забув про свою залежність від Бога, і його серце відійшло від Господа. Таким чином був підготовлений шлях для скоєння гріха самовпевненості та блюзнірства в Гілгалі. Ця ж сліпа самовпевненість змусила Саула відкинути докори Самуїла. Саул визнавав, що Самуїл — пророк, посланий Богом, тому мав би прислухатися до його докорів, якби навіть і не вважав себе винуватим. Якби він захотів усвідомити й визнати власну помилку, цей гіркий досвід став би для нього захистом у майбутньому. ПП 616.3

Якби Господь зовсім залишив Саула, то не звертався б до нього знову через Свого пророка і не доручив би йому виконати певну роботу, аби виправити помилки минулого. Якщо той, хто називає себе Божою дитиною, починає виявляти недбалість у виконанні Його волі і цим подає поганий приклад іншим, роблячи їх нешанобливими і неуважними до Господніх вказівок, то його поразки навіть ще можуть перетворитися на перемоги, якщо він, щиро розкаявшись, прийме докір і навернеться до Бога з вірою і покірністю. Приниження від поразки часто обертається на благословення, тому що воно виявляє нашу власну неспроможність виконати волю Божу без Його допомоги. ПП 617.1

Коли Саул відкинув докір, посланий йому через Божого Духа, він продовжував вперто виправдовувати себе, відкинувши єдиний засіб, за допомогою якого Бог міг спасти його від самого себе. Саул свідомо відійшов від Бога і не міг отримати ні божественної допомоги, ні Його керівництва доти, доки не повернеться до Нього і не визнає свій гріх. ПП 617.2

Приносячи жертву Богові перед ізраїльським військом у Галгалі, Саул прагнув створити враження людини свідомої і сумлінної. Та його побожність не була правдивою. Релігійне служіння, виконання якого було грубим порушенням Божого розпорядження, лише ослабило руки Саула, позбавляючи його допомоги, яку Бог так бажав йому дати. ПП 617.3

Саул гадав, що у війні з Амаликом він зробив усе, що наказав йому Бог, але Господь був незадоволений лише частковим послухом і не бажав пройти мимо того, чим було знехтувано, хоча й під нібито пристойним приводом. ПП 617.4

Бог не дав людям свободи відступати від Його вимог. Господь сказав Ізраїлю: “Ви не повинні робити… кожен, що йому здається справедливим в його очах”; “виконуй і слухай усі ті слова, що Я наказую тобі, щоб повіки було добре тобі і дітям твоїм по тобі через те, що чиниш добре перед очима Господа, Бога твого” (Втор.12:8, 28). Приймаючи якесь рішення, ми повинні цікавитися не тим, чи завдасть воно нам якоїсь шкоди, але, чи буде це відповідати Божій волі. “Є дорога, яка здається людині простою, але кінець її — дорога смерті” (Прип.14:12). ПП 617.5

“Послух кращий від жертви”. Жертвоприношення самі по собі не мали жодної цінності в Божих очах. Вони мали лише свідчити про те, що людина, яка їх приносить, кається у своєму грісі, вірить у Христа і обіцяє у подальшому житті виявляти послух Божому Законові. Але без каяття, віри й сердечної покори ці жертви не мали жодної цінності. Коли Саул, грубо порушивши Божий наказ, мав намір принести в жертву Богові те, що було призначене Ним на знищення, до божественного авторитету була виявлена відверта зневага. Таке служіння стало б образою для Небес. ПП 618.1

Знаючи про гріх Саула та його наслідки, як же багато людей йдуть подібним шляхом! Відмовляючись вірити в певні Господні вимоги та коритися їм, вони вперто продовжують звершувати перед Ним формальні релігійні обряди. Божий Дух не відповідає на таке служіння. З якою б ревністю люди не виконували релігійні церемонії, Господь не може прийняти їх, якщо вони продовжують свідомо порушувати одну з Його Заповідей. ПП 618.2

“Непокірливість, — такий же гріх, як ворожбитство, а свавілля — як ідолопоклонство”. Непокірливість бере початок від сатани, і усяке обурення проти Господа викликане сатанинським впливом. Ті, котрі повстають проти Божого правління, вступають у союз із архивідступником, який використовує свою силу й хитрість, щоб поневолити їхні почуття і затьмарити розум. Сатана подає усе в неправдивому світлі. Подібно до наших прабатьків, ті, що перебувають у владі його звабних чар, бачать лише великі переваги від порушення Закону. ПП 618.3

Немає переконливішого доказу чаклунської сили сатани, ніж той факт, що багато людей, яких він звів, обманюють себе думкою про те, нібито вони служать Богові. Коли Корей, Датан і Авірон повстали проти авторитету Мойсея, вони гадали, що опираються лише людському керівникові, звичайній людині, як і вони самі; до того ж вірили, що цим служать Богові. Однак, відкидаючи вибране Богом знаряддя, вони відкинули Христа й образили Божого Духа. Так і за днів Христа юдейські книжники та старійшини, претендуючи на те, що вони вельми піклуються про славу Божу, розп'яли Його Сина; Той самий дух все ще продовжує жити в серцях людей, які вирішують чинити за власною волею і всупереч Божій волі. ПП 618.4

Саул мав найпереконливіший доказ того, що Самуїл Натхнений Духом Божим. Сміливість, з якою він порушив Божий наказ, даний через пророка, суперечила здоровому глуздові, велінням розуму. Його фатальну самовпевненість слід віднести до тієї ж категорії, що й сатанинське чарівництво. Саул з великим запалом провадив боротьбу з ідолопоклонством і чаклунством, однак його непослух божественному наказові був викликаний тим самим духом протидії Богові; він був натхнений сатаною так само, які ті, що займалися чарівництвом. Коли Саула докорили, до його непокірності додалася ще й впертість. Він не міг би завдати більшої образи Божому Духові навіть тоді, коли б відверто об'єднався з ідолопоклонниками. ПП 619.1

Зневажливе ставлення до докорів і застережень Божого Слова та Його Духа дуже небезпечне. Багато людей, подібно до Саула, поступаються спокусі, доки у своєму засліпленні перестають бачити правдивий характер гріха. Вони тішать себе тим, що мали нібито добрий намір і не зробили нічого, що суперечило б Господнім вимогам. Діючи усупереч Духові благодаті, такі люди, врешті-решт, перестають чути Божий голос і залишаються в тенетах обману, який самі обрали. ПП 619.2

В особі Саула Бог дав ізраїльтянам царя за бажанням їхніх сердець, як про це сказав Самуїл, коли наставляв його на престол у Гілгалі: “Оце вам той цар, якого ви вибрали, якого домагались” (1Сам.12:13). Вродливий і випещений, з царською поставою, він своєю зовнішністю відповідав їхньому уявленню про царське достоїнство, а завдяки його доблесті та вмінню командувати військами вони розраховували здобути повагу й славу серед інших народів. Ізраїльтян мало цікавило, чи володіє їхній цар тими благородними якостями, які можуть зробити його здатним управляти справедливо й неупереджено. ПП 619.3

Люди не просили собі царя, котрий насправді мав би шляхетний характер, любив і боявся Бога. Вони не питали поради у Бога щодо якостей, якими повинен володіти правитель, щоб Ізраїль, як Його вибраний народ, зберіг свій особливий, святий характер. Вони шукали не Божого шляху, а власного. Тому Бог дав їм царя, котрого вони бажали; вдача Саула відповідала їхнім характерам. Серця людей не упокорилися перед Богом, а їхній цар не підкорився божественній благодаті. Правління такого царя повинно було стати сумним досвідом, який допоміг би їм усвідомити свою помилку й відновити вірність Богові. ПП 620.1

Однак Господь, поклавши на Саула відповідальність за царство, не залишив його напризволяще. Святий Дух сходив на Саула, відкриваючи цареві його слабкості та потребу в божественній благодаті. Якби Саул покладався на Бога, Господь був би з ним. Доти, доки його воля підпорядковувалась волі Божій і він був послушний Його Духові, Бог посилав йому успіх у всьому. Але коли Саул вирішив діяти незалежно від небесного управління, Господь не міг більше залишатися його Провідником і в результаті змушений був усунути царя. Тоді Бог покликав на престол “мужа по серцю Своєму” (1Сам.13:14), який також мав недоліки характеру, але замість того, щоб надіятися на себе, покладався на Бога і був керований Його Духом; мужа, котрий, якщо й згрішить, з покірністю прийме докір і навіть покарання. ПП 620.2