Патріархи і пророки

Розділ 60. Самовпевненість Саула

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 13—14

Після зібрання в Гілгалі Саул розпустив армію, скликану за його наказом для війни з аммонітянами, залишивши лише 2000 чоловік при собі в Хмаші, а 1000 — у розпорядженні свого сина Йонатана в Гів'ї. Цим Саул припустився серйозної помилки. Його воїни були сповнені надії та мужності, яку додала їм нещодавна перемога, і якби він одразу ж виступив проти інших ворогів Ізраїлю, то, завдавши їм нищівного удару, звільнив би свій народ. ПП 601.1

Тим часом войовничі сусіди — филистимляни — не сиділи, склавши руки. Після поразки в Евен-Гаезері вони все ще утримували деякі гірські фортеці в ізраїльській землі і тепер закріпились у самому серці країни. Щодо зброї, оснащення, природних умов филистимляни мали велику перевагу над Ізраїлем. Упродовж довгих років пригноблення ізраїльтян вони значно зміцніли, забороняючи євреям займатися ковальським ремеслом, аби таким чином перешкодити їм виготовляти зброю. Уклавши мир, євреї все ще були змушені звертатися до филистимлян, коли виникала потреба в ковальській роботі. Звикнувши до утисків та принижень, яких вони зазнавали протягом довгих років гноблення, ізраїльські мужі нічого не робили, щоб забезпечити себе власною зброєю. Під час війни вони користувалися луком і пращею; ці види зброї ізраїльтяни могли ви- готовляти самі, але серед них не було нікого, крім Саула та його сина Йонатана, хто володів би списом чи мечем. ПП 601.2

Лише на другий рік царювання Саула була зроблена спроба підкорити филистимлян. Першого удару завдав Йонатан, царський син, який напав на вороже угруповання у Гів'ї і розгромив його. ПП 602.1

Филистимляни, розлючені цією поразкою, поспіхом готувалися до війни з Ізраїлем. Тепер Саул був змушений об'явити війну, засурмивши у сурми по всьому краю, щоб скликати всіх чоловіків, здатних до війни, в тому числі і з племен, що жили за Йорданом, зібратися в Гілгалі. Цей наказ було виконано. ПП 602.2

Филистимляни також зібрали величезне військо в Міхмаші — “тридцять тисяч колісниць і шість тисяч кінних, а народу, як піску на морському березі”. Коли вістка про це дійшла до Саула і його армії у Гілгалі, воїни злякалися однієї лише думки про могутню армію, з якою доведеться зустрітися під час бою. Армія не була готова до зустрічі з ворогом, і багатьох воїнів охопив такий жах, що вони навіть не наважувалися розпочинати бій. Одні перейшли за Йордан, інші — поховалися в печерах, ямах і серед скель, яких було багато в цій частині краю. З наближенням бойових дій кількість дезертирів значно зросла, а ті, котрі залишилися, були сповнені страху і лихих передчуттів. ПП 602.3

Перед помазанням Саула на царя Ізраїлю він отримав від Самуїла чіткі вказівки щодо того, як потрібно поводитися в такий час. “І зійдеш ти переді мною до Гілгалу, — сказав пророк, — а я прийду до тебе, щоб принести там цілопалення й мирні жертви. Сім днів чекай, аж поки прийду до тебе, і скажу тобі, що маєш робити” (1Сам.10:8). ПП 602.4

З дня на день Саул чекав, не вживаючи жодних рішучих заходів, щоб підбадьорити народ і підтримати його віру в Бога. Коли призначений час минув, він втратив терпіння через таку затримку, а тяжкі обставини, в яких він опинився, позбавили його мужності. Замість того, щоб сумлінно готувати народ до служіння, на яке мав прийти й виконати Самуїл, він дозволив собі впасти в невір'я і сумнів. Шукати спілкування з Богом шляхом принесення жертви — це найурочистіша і найважливіша справа; Бог вимагав, щоб Його народ дослідив свої серця і розкаявся у гріхах з тим, щоб Він міг прийняти цю жертву і поблагословити воїнів на перемогу над ворогом. Однак Саула охопив неспокій, і народ, замість того щоб надіятися на допомогу від Бога, став дивитися на царя, чекаючи його керівництва. ПП 602.5

Однак Господь продовжував піклуватися про ізраїльтян і не дозволив, щоб їх спіткало лихо, яке неминуче сталося б, якби їхньою єдиною опорою була рука смертної людини. Бог поставив їх у такі умови, за яких вони могли б усвідомити безумство надій на людину і звернутися до Нього — їхньої єдиної допомоги. Для Саула настав час випробування. Тепер він повинен був показати, чи надіється на Бога і чи здатний терпляче чекати, як наказав Бог; чи засвідчить про себе як про мужа, на котрого Бог може покластися в скрутних обставинах як на вождя Свого народу, чи, навпаки, виявиться нерішучим і негідним свого святого покликання. Чи слухатиметься цар, обраний Ізраїлем, Царя царів? Чи зверне він увагу своїх малодушних воїнів на Того, Хто є Джерелом вічної сили й визволення? ПП 603.1

З дедалі зростаючим нетерпінням Саул чекав прибуття Самуїла, приписуючи замішання, відчай і дезертирство своєї армії відсутності пророка. Настав призначений час, але Божий чоловік не прийшов. Боже Провидіння перешкодило Його слузі прийти. Неспокійний, імпульсивний Саул не міг далі стримувати себе. Відчуваючи, що потрібно щось робити, аби заспокоїти народ, він вирішив скликати людей на релігійне служіння і, принісши жертву, просити божественної допомоги. Бог звелів, щоб жертви Йому приносили тільки посвячені на це служіння особи. Однак Саул наказав: “Приведіть до мене призначене на цілопалення”; і таким, як був, у військових обладунках, він наблизився до жертівника і приніс жертви Богові. ПП 603.2

“Ледве скінчив він приносити цілопалення, аж ось приходить Самуїл. І вийшов Саул, щоб зустріти і привітати його”. Самуїл одразу ж зауважив, що Саул вчинив усупереч вказівкам, даним йому. Господь сказав, що цього часу Він через пророка об'явить, що потрібно робити Ізраїлю в таку критичну хвилину. Якби Саул дотримався умов, за яких була обіцяна божественна допомога, Господь через тих небагатьох, котрі залишилися вірними цареві, вчинив'би чудесне визволення Ізраїлю. Та Саул був настільки вдоволений собою і своїм вчинком, що вийшов зустрічати пророка з таким виглядом, ніби заслуговував похвали, а не осуду. ПП 603.3

На обличчі Самуїла був вираз тривоги й занепокоєння, але на його запитання: “Що ти зробив?”, Саул почав виправдовувати свій самовпевнений вчинок. Він сказав: “Я побачив, що військо розбігається від мене, а ти не прийшов на умовлений час. А филистимляни зібралися в Міхмаші. І я подумав; тепер филистимляни підуть на мене до Гілгалу, а я ще не просив допомоги у Господа. Тому я осмілився, і приніс цілопалення!” ПП 604.1

І сказав Самуїл до Саула: “Ти зробив нерозумно! Якби ти дотримав наказу Господа, Бога твого, то тепер Господь утвердив би навіки твоє царювання над Ізраїлем. Тепер же царство твоє не зможе встояти. Господь знайшов Собі чоловіка по Своєму серцю і поставив його володарем над народом Своїм… І встав Самуїл, і пішов з Галгалу до Веніяминової Гів'ї”. ПП 604.2

Ізраїль або мав би перестати бути Божим народом, або ж повинен був визнати божественну силу і владу, дотримуючись принципів, на яких утверджувалася монархія. Якби Ізраїль цілковито віддався Господеві, підкоривши свою земну людську волю Божій волі, тоді Бог залишався б його Правителем. Доки цар і народ підкорялись Богові, доти Він залишався їхньою Охороною. Але жодна монархія в Ізраїлі, яка не визнавала верховної Божої влади, не могла мати успіху. ПП 604.3

Якби Саул виявив пошану до Божих вимог у той час випробувань, тоді Бог виконав би через нього Свою волю. Недостойна поведінка Саула довела, що він не був гідним стати намісником Бога і очолити Його народ. Він повів би Ізраїль по неправильному шляху, керуючись не Божою волею, а своєю власною. Якби Саул залишився вірним, тоді його царство було б утверджене навіки, але оскільки він виявився негідним, то Божий намір повинен був здійснитися через іншого мужа. Правління над Ізраїлем повинно було перейти до рук того, котрий урядував би над народом згідно з волею Небес. ПП 604.4

У більшості випадків ми не знаємо які великі переваги можуть бути нами втрачені під час Божого випробування. Єдина наша безпека полягає у суворому послусі Божому Слову. Усі Його обітниці дані за умови віри та послуху; невиконання нами Божих повелінь стає на заваді отриманню багатьох благословень, обіцяних нам у Святому Письмі. Ми не повинні діяти під впливом пориву або покладатися на судження людей; потрібно керуватися відкритою нам Божою волею і діяти згідно з Його ясно викладеними повеліннями, незважаючи на оточуючі нас обставини. Бог подбає про наслідки; вірність Його Слову в час випробувань допоможе нам довести перед людьми та ангелами, що Господь може довіряти нам, — що у тяжкі хвилини ми виконаємо Його волю, прославимо Його Ім'я і станемо благословенням для Його народу. ПП 605.1

Саул втратив Божу ласку, однак не бажав упокорити своє серце й розкаятись. Те, чого йому бракувало для правдивого благочестя, він намагався надолужити запалом, з яким виконував релігійні обряди. Саул знав про поразку Ізраїлю, коли Божий Ковчег був принесений до табору Офні й Пінхасом, і все ж він вирішив послати за Ковчегом і священиком, який виконував би служіння при ньому. Якщо за допомогою цього заходу йому вдасться вселити впевненість у серця людей, тоді він збере свою армію, що розбіглася, і вступить у бій з филистимлянами. Саул бажав тепер позбутися присутності Самуїла та його підтримки і таким чином звільнитися від його осуду. ПП 605.2

Саулові був даний Святий Дух, щоб просвітити його розум і пом'якшити серце. Він отримав точну вказівку від пророка відносно того, як потрібно діяти, а пізніше й докір за те, що відступив від вказаного Богом шляху, зробивши по-своєму. Якою ж великою була його впертість! Історія життя першого царя Ізраїлю — сумний приклад сили поганих звичок, набутих у ранньому віці. В юності Саул не любив і не боявся Бога; його поривчаста натура, якої він не впокорив замолоду, була завжди готовою повстати проти божественного авторитету. Ті, котрі замолоду плекають святу пошану до Божої волі, вірно виконуючи свої обов'язки, приготують себе до вищого служіння у житті прийдешньому. Але неможливо роками спотворювати дані Богом здібності і вважати, що вони залишатимуться в повній цілості, а коли вам заманеться змінити своє життя, їх можна буде застосувати цілком у протилежному напрямку. ПП 605.3

Спроби Саула підняти дух народу виявилися марними. Залишившись тільки з 600 воїнами, він пішов з Гал гала до фортеці в Гів'ї, нещодавно відвойованої у филистимлян. Це місто знаходилося на південному боці глибокої, кам'янистої долини або ущелини, в декількох милях на північ від Єрусалима. На північному боці тієї ж долини, в Міхмаші, отаборилися филистимляни, окремі загони яких звершували набіги на країну, спустошуючи її. ПП 606.1

Бог допустив таку кризу для Ізраїлю, щоб викрити впертість Саула і навчити Свій народ покорі й вірі. Через гріх Саула, котрий самовпевнено приніс жертву, Господь не дозволив, щоб слава від перемоги над филистимлянами була присвоєна Саулові. Йонатан, царський син — муж, котрий боявся Господа, став вибраним знаряддям у визволенні Ізраїлю. Спонуканий божественною силою, він запропонував своєму зброєносцю здійснити таємний напад на ворожий табір. “Може, — наполягав він, — Господь діятиме для нас, бо Господеві ніщо не може бути на перешкоді, щоб дати перемогу через багатьох чи небагатьох”. ПП 606.2

Зброєносець, також муж віри та молитви, підтримав цей намір і вони разом таємно залишили табір, оскільки побоювались, щоб їм не перешкодили. Ревно помолившись Тому, Який провадив їхніх батьків, вони домовилися про ознаку, на підставі якої мають вирішити, що робити далі. Зійшовши в ущелину, що розділяла дві армії, вони мовчки йшли вперед, ховаючись у тіні скель, пагорбів і виступів гір. Наблизившись до фортеці филистимлян, вони опинились на очах своїх ворогів, котрі, глузуючи, сказали: “Ось, виходять із щелин євреї, що поховалися там”; кидаючи їм виклик, филистимляни додали: “Підійміться до нас, і ми вам щось скажемо”, сподіваючись провчити двох ізраїльтян за їхню сміливість. Ці слова були ознакою того, що Господь благословляє їхню справу. Зникнувши тепер з очей филистимлян, воїни піднімалися вгору по таємній і важкій для сходження стежині, пробираючись до вершини скелі, яка вважалася неприступною і тому погано охоронялась. Таким чином вони увійшли до ворожого табору, вбивши вартових, котрі від несподіванки й страху не чинили жодного опору. ПП 606.3

Небесні ангели охороняли Йонатана та його слугу, а також воювали на їхньому боці, і филистимляни падали один за другим. Земля здригалася так, ніби наближалася велика кількість вершників та колісниць. Йонатан розцінював це як ознаку божественної допомоги, і тоді филистимляни зрозуміли, що Бог заступається за Ізраїль. Великий страх охопив воїнів — і на полі битви, і в таборі. В паніці приймаючи своїх солдатів за ворожих, филистимляни вбивали один одного. ПП 607.1

Незабаром відгомін бою почули в ізраїльському таборі. Вартові царя повідомили про велику паніку серед филистимлян, а також про те, що їхні лави помітно порідшали. Однак відсутність котрогось із воїнів ще не була помічена. Після огляду війська виявилось, що всі на місцях, окрім Йонатана та його зброєносця. Переконавшись, що филистимляни відступають, Саул повів своє військо в наступ. Євреї, що було приєдналися до ворогів, тепер піднялися проти них; велика кількість їх повернулася також зі своїх сховищ, і армія Саула, переслідуючи втікаючого ворога, вчинила жахливе спустошення в їхніх лавах. ПП 607.2

Маючи намір сповна використати свою перевагу, цар нерозважливо наказав воїнам не їсти нічого протягом дня, скріпивши свій наказ урочистою присягою: “Проклятий той, хто буде їсти хліб до вечора, поки я пімщуся своїм ворогам”. Перемога була здобута без відома й участі Саула, але він мав надію прославитись, повністю знищивши переможених ворогів. Наказ стриматися від їжі був породжений честолюбивими амбіціями і свідчив про те, що цар байдуже ставився до потреб своїх людей, якщо вони перешкоджали його бажанню самозвеличення. Скріпивши свій наказ урочистою присягою, Саул виявив цим власну непоміркованість і богохульство. Вже самі слова присяги свідчили про те, що Саул бажав прославити себе, а не Бога. Він не сказав: “поки Господь помститься на своїх ворогах”, а “поки я пімщуся на своїх ворогах”, що й відкрило його справжню мету. ПП 607.3

Ця заборона призвела до того, що народ порушив Божу Заповідь. Увесь день вони воювали й ослабли від голоду, а як тільки час заборони минув, накинулися на здобич, поїдаючи м'ясо разом з кров'ю і порушуючи цим закон, який забороняв вживати в їжу кров. ПП 608.1

Під час бою, що точився вдень, Йонатан, котрий не чув про наказ царя, несвідомо порушив його, з'ївши трохи дикого меду, який він знайшов, пробираючись через ліс. Увечері Саул довідався про це. Раніше він оголосив, що порушення його наказу буде каратися смертю, і, хоча Йонатан порушив наказ ненавмисне; хоча Бог чудесним чином зберіг йому життя і через нього здійснив вибавлення євреїв, цар оголосив, що вирок має бути виконаний. Помилування сина означало б для Саула визнання того, що він згрішив, віддаючи такий непоміркований наказ, що в свою чергу уражало його гордість. “Нехай Бог зробить мені те і гірше! — був його страшний вирок. — Ти мусиш померти, Йонатане”. ПП 608.2

Саул не міг претендувати на славу переможця, а тому сподівався прославитись неухильним дотриманням власної присяги. Він бажав показати своїм підлеглим, що царський авторитет повинен бути збережений, навіть якщо для цього доведеться пожертвувати власним сином. Нещодавно, в Гілгалі, Саул насмілився усупереч Божій постанові виконувати функції священика. Незважаючи на докори Самуїла, він уперто виправдовував свої дії. Тепер же, коли був порушений його безглуздий наказ, до того ж порушений не навмисне, а через незнання, цар-батько засудив свого сина на смерть. ПП 608.3

Народ протестував проти виконання вироку. Не лякаючись гніву царя, воїни об'явили: “Невже ж помирати Йонатанові, що здійснив оцю велику перемогу в Ізраїлі? Борони Боже! Як живий Господь, — не впаде волосина з голови його на землю, бо він з Богом здійснював цю справу”. Гордий монарх не наважився знехтувати цим одностайним рішенням, і Йонатан був помилуваний. ПП 608.4

Саул не міг не бачити, що і народ, і Господь надавали перевагу не йому, а його синові. Помилування Йонатана стало суворим докором необачності царя. У нього навіть з'явилося передчуття, що його прокляття впадуть на його власну голову. Він припинив війну з филистимлянами й повернувся додому похмурий і незадоволений. ПП 609.1

Ті, котрі завжди готові вибачити або виправдати себе за скоєний гріх, часто є найсуворішими суддями для інших. Багата хто, подібно до Саула, стягає на себе Боже невдоволення, але не прислухається до порад і нехтує докорами. Навіть переконавшись у тому, що Господь не на їхньому боці, такі люди відмовляються визнати, що причина їхнього нещастя приховується в них самих. Викохуючи в собі гордість і самовдоволення, вони водночас жорстоко судять і ганьблять тих, котрі кращі за них. Було б добре, якби такі самовпевнені судді замислилися над словами Христа: “Яким судом судите, таким і вас осудять; і якою мірою міряєтег такою відміряють і вам” (Матв.7:2). ПП 609.2

Часто ті, котрі прагнуть звеличити себе, потрапляють у такі ситуації, в яких виявляється їхній справжній характер. Так було і з Саулом. Його поведінка переконала народ, що честь царя і влада для нього дорожчі, ніж справедливість, милість та великодушність. Таким чином, народ, який відкинув Боже правління, зміг побачити власну помилку. ПП 609.3

Ізраїльтяни проміняли побожного пророка, молитви котрого приносили їм благословення, на царя, котрий у сліпому запалі молився, щоб впало на них прокляття. ПП 609.4

Якби ізраїльські мужі не втрутилися, щоб врятувати життя Йонатанові, їхній визволитель став би жертвою царського указу. Неважко уявити, з якою тривогою і поганими передчуттями ці люди виконували подальші вказівки Саула! Якою гіркою була думка про те, що він піднятий на трон завдяки їхнім зусиллям! Господь довготерпеливо зносить примхи людей, даючи змогу усім усвідомити й залишити свої гріхи; і хоча може видаватися, ніби Він сприяє добробуту тих, котрі нехтують Його волею і відкидають Його застереження, — свого часу Він неминуче виявить їхнє безумство. ПП 609.5