Патріархи і пророки

Розділ 59. Перший цар Ізраїлю

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 8—12

Правління Ізраїлем здійснювалося від Імені Бога та Його владою. Завдання Мойсея, сімдесяти старійшин, начальників і суддів полягало лише у тому, щоб втілити у життя Закони, дані Богом; вони не мали права видавати для ізраїльтян власні закони. Це було умовою існування Ізраїлю як народу. У кожному столітті натхненні Богом мужі приходили у світ із місією навчати народ жити згідно з цими Законами. ПП 587.1

Господь передбачив бажання Ізраїлю мати царя, але Він не погодився змінити принципи, що лежали в основі державотворення. Цар повинен був стати намісником Всевишнього. Бог і далі залишався визнаним Главою народу, а Його Закон потрібно було шанувати як найвищий Закон країни (Додаток 8). ПП 587.2

Ізраїльтяни, оселившись у Ханаані, спочатку визнавали принципи теократичного управління, і народ процвітав під проводом Ісуса Навина. Та зростання кількості населення і стосунки з іншими народами внесли відповідні зміни. Ізраїльтяни запозичили багато звичаїв у своїх сусідів-язичників, втративши через це великою мірою свою особливу святість. Поступово були втрачені і Божі благословення, оскільки Ізраїль більше не цінував великої переваги бути вибраним Божим народом. Зачаровані пишністю та розкішшю язичницьких монархів, вони відчули, що їхня простота їх обтяжує. Поміж поколіннями виникали ворожнеча і заздрість. Внутрішні суперечності ослабили Ізраїль; він постійно зазнавав нападів з боку ворожих язичницьких народів. Водночас вони дедалі більше переконувалися в тому, що задля збереження свого становища серед інших народів усі племена повинні об'єднатися під єдиним могутнім правлінням. ПП 587.3

Ухилившись від послуху Божому Закону, вони побажали звільнитися і від свого божественного Правителя; таким чином, бажання мати царя стало загальною вимогою усього Ізраїлю. ПП 588.1

Від днів Ісуса Навина ніхто не управляв Ізраїлем з такою великою мудрістю й успіхом, як Самуїл. Помазаний Богом на потрійне служіння — судді, пророка та священика, він зі завзяттям, невтомно і безкорисливо працював задля добра свого народу, і нація процвітала під його мудрим керівництвом. Порядок був відновлений, народ боявся й шанував Бога, а дух невдоволення на деякий час вщух. Та з плином часу пророк був змушений розділити тягар своїх турбот щодо врядування з іншими, а тому призначив помічниками двох своїх синів. У той час як Самуїл виконував свої обов'язки в Рамі, молоді люди знаходилися в Беер-Шеві, щоб вершити правосуддя серед людей, котрі жили поблизу південних кордонів країни. ПП 588.2

Самуїл призначив на цю посаду своїх синів при повній згоді народу, однак ці мужі не виправдали довір'я батька. Господь через Мойсея дав Своєму народові спеціальні вказівки, щоб старійшини Ізраїлю судили народ справедливо, чесно ставилися до вдів та сиріт, не беручи хабарів. Але Самуїлових синів “тягло до наживи, вони брали дарунки і нехтували правдою”. Сини пророка не дотримувалися принципів, які він намагався закарбувати у свідомості ізраїльтян. Вони не жили чистим, безкорисливим життям, як їхній батько. Перестороги, послані Ілію, не справили належного впливу на Самуїла. Певною мірою і він виявився поблажливим до власних синів, і наслідки цього позначилися на їхніх характерах і житті. ПП 588.3

Несправедливість цих суддів викликала масове незадоволення, і це послужило приводом до здійснення перемін, яких люди потайки чекали вже довгий час. І зібралися усі Ізраїлеві старійшини, і прийшли до Самуїла в Раму, і сказали йому: “Ось ти вже старий, а сини твої не йдуть слідами твоїми. Отже, постав нам царя, щоб правив нами, як воно є у всіх народів”. Про випадки зловживання владою Самуїлові не було відомо. Якби він знав про лихі вчинки своїх синів, то негайно усунув би їх, але не цього бажали прохачі. Самуїл розумів, що справжнім мотивом, який керував ними, було невдоволення й гордість, а їхня вимога — результат продуманого, рішучого наміру. Проти Самуїла не було висунуто жодної скарги. Всі визнавали чесність і мудрість його керівництва, але похилого віку пророк розцінював прохання старійшин як осуд щодо себе, а також відверту спробу усунути його. Однак він нічим не видав своїх почуттів, не вимовив і слова докору, а лише в молитві виклав цю справу перед Господом, шукаючи поради у Нього. ПП 588.4

І сказав Господь Самуїлу: “Послухай голосу народу в усьому, що вони скажуть тобі, бо не тебе вони відкинули, але Мене, щоб Я не царював над ними. Так само, як завжди вони поводилися зі Мною з того дня, коли Я вивів їх з Єгипту і аж досі — вони залишали Мене й служили іншим богам; так вони поводяться і з тобою”. ПП 589.1

У цих словах було видно докір пророкові за те, що він засмутився і поведінку людей прийняв на свій рахунок. Вони виявили неповагу не до Самуїла, а до влади Бога, Який призначав керівників Свого народу. Ті, котрі зневажають і нехтують вірним Божим слугою, виявляють презирство не лише до людини, а й до Господа, Який послав її. Вони зневажають не людські, а Божі слова, Його докори і поради; це Його владу вони відкидають. ПП 589.2

Найбільшого розквіту Ізраїль осягнув тоді, коли визнавав Єгову своїм Царем, коли Закони і постанови, запроваджені Ним, ставилися ними вище від законів усіх інших народів. Щодо Господніх Заповідей Мойсей оголосив Ізраїлю: …Це мудрість ваша та ваш розум перед очами народів, які почують про усі ці постанови та й скажуть: “Справді, це мудрі і розумні люди — оцей великий народ!” (Втор.4:6). Але, відступивши від Божого Закону, євреї не змогли стати народом, котрим Бог бажав зробити їх; в результаті, усе зло, яке стало наслідком їхнього гріха і безумства, вони приписали Божому правлінню. Таким чином, гріх повністю засліпив людям очі. ПП 589.3

Господь провістив через Своїх пророків, що Ізраїлем буде правити цар, але це не означало, що така форма правління є найкращою для нього і що вона відповідає Божій волі. Він дозволив людям чинити за власним вибором, тому що люди відмовилися керуватися Його порадою. Осія говорить, що Бог дав їм царя у Своєму гніві (Осія 13:11). Коли люди обирають власний шлях, не шукаючи Божої поради, або опираються Його ясно вираженій волі, Він часто задовольняє їхні бажання, аби, зазнавши гіркого досвіду, вони могли усвідомити своє безумство і розкаятися в гріхах. Гордість і людська мудрість — небезпечні дороговкази. Те, чого серце прагне усупереч Божій волі, виявляється наприкінці швидше прокляттям, аніж благословенням. ПП 590.1

Бог бажав, щоб Його народ вбачав у Ньому свого єдиного Законодавця та Джерело сили. Відчуваючи залежність від Бога, люди постійно шукали б Його. Як вибраний народ, вони мали б стати благородними людьми з високими ідеалами, гідними того високого призначення, до якого Він їх покликав, але, вибравши царем людину, вони відвернулися б від Бога. У такому разі вони більше покладалися б на людську силу, аніж на божественну, а беззаконня, допущені їхнім царем, вводили б у гріх і віддаляли б від Бога. ПП 590.2

Самуїл одержав повеління задовольнити прохання народу, але попередити його про Господнє несхвалення, а також про наслідки їхніх дій. “І переказав Самуїл усі Господні слова до народу, який жадав від нього царя”. Він вірно вказав ізраїльтянам про тяжкі обов'язки, що будуть покладені на них, провівши різницю поміж тим станом, при якому вони зазнаватимуть утисків, і їхнім теперішнім, порівняно вільним і процвітаючим становищем. Їхній цар захоче наслідувати пишність і розкіш інших монархів, а щоб досягти цього, обкладатиме їх та їхнє майно надмірними податками. Він вимагатиме, щоб найкращі юнаки були віддані для служіння йому, зробить їх кучерами своїх колісниць, візниками та гінцями. Вони змушені будуть служити у його армії, обробляти його лани, збирати його врожаї та виготовляти для його війська зброю. Ізраїльські дочки будуть взяті у царські палаци, щоб готувати їжу і пекти хліб. Щоб утримувати своїх придворних, він відбере їхні найкращі землі, дані народові Самим Єговою. Він забере їхніх найкращих слуг і худобу, щоб “виконувати його роботу”. Окрім цього, цар вимагатиме десятину з усього їхнього прибутку, отриманого як від ремесла, так і від усього, що вродила земля. “Ви самі станете його рабами”, — сказав на закінчення пророк. “І коли будете нарікати на вашого царя, якого собі вибрали, — то відповідати Господь вам не буде”. Незважаючи на те, що те гноблення виявиться дуже тяжким, ізраїльтяни вже не зможуть звільнитися від встановленої назавжди монархії, якби навіть і захотіли цього. ПП 590.3

Та народ на все це відповів так: “Ні, — нехай цар буде над нами! І будемо як усі люди, він судитиме нас. І він виступатиме перед нами, провадитиме наші війни”. ПП 591.1

“Як усі люди…”. Ізраїльтяни не хотіли розуміти: їхнім особливим привілеєм і благословенням було якраз те, що вони відрізнялися від інших народів. Бог відокремив їх від усіх інших, щоб зробити Своїм вибраним скарбом. Але вони, знехтувавши цією високою честю, палко бажали наслідувати приклад язичників! ПП 591.2

І донині палке бажання пристосовуватися до світського життя і звичаїв характерне для так званого Божого народу. Коли люди відходять від Господа, у них з'являється честолюбне прагнення переваг і почестей світу. Християни постійно намагаються наслідувати звички тих, котрі поклоняються божеству цього світу. Чимало є таких, котрі переконані, що, об'єднавшись зі світськими людьми та запозичивши їхні звичаї, вони зможуть справляти сильніший вплив на невіруючих. Але всі, котрі йдуть цим шляхом, відокремлюються від Джерела своєї сили. Ставши друзями світу, вони перетворюються на ворогів Бога. Задля земних почестей вони жертвують невимовно високою честю, призначеною їм Богом, — “звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого” (1Петр.2:9). ПП 591.3

З глибоким сумом Самуїл вислухав слова народу, але Господь сказав йому: “Послухайся їхнього голосу і постав їм царя!” Пророк виконав свій обов'язок. Він належним чином виклав їм слова перестороги, але вони були відкинуті. З тяжким серцем він відпустив народ, а сам відійшов, щоб приготуватися до великої реформи в управлінні країною. ПП 592.1

Життя Самуїла, сповнене чистоти і безкорисливої відданості, було постійним докором для своєкорисливих священиків та старійшин, а також гордого, сповненого плотських бажань, ізраїльського народу. Хоча його служіння не відзначалося показною пишністю, воно було відзначене печаткою Небес. Самуїл був вшанований Відкупителем світу, під керівництвом Якого управляв єврейським народом. Та людям надокучила побожність і благочестя Самуїла; вони знехтували скромністю і смиренням, з якими він здійснював своє правління, і проміняли його на мужа, котрий мав царювати над ними. ПП 592.2

У характері Самуїла бачимо відображення образу Христа. Непорочне життя нашого Спасителя викликало лють сатани. Його життя стало світлом для світу, яке викривало приховану зіпсутість людських сердець. Саме святість Христа викликала проти Нього таку люту ненависть тих, котрі видавали себе за побожних людей. Христос прийшов у цей світ не в сяйві слави, не в пишноті багатства, однак діла, які Він чинив, свідчили про те, що Він мас владу більшу від влади будь-якого із земних правителів. Євреї чекали, що Месія скине ярмо поневолювачів, однак продовжували робити гріхи, через які це ярмо було покладене на їхні шиї. Якби Христос не звертав уваги на їхні гріхи та схвалив їхню зовнішню побожність, вони прийняли б Його своїм царем, але безстрашне викриття Ним пороків було для них нестерпним. Вони знехтували красою Його характеру, головними рисами якого були доброзичливість, непорочність та святість, і в якому не було ненависті ні до чого, окрім гріха. Так було в усі віки. Небесне світло викриває усіх, хто відмовляється ходити в ньому. Коли життя тих, котрі ненавидять гріх, стає докором для лицемірів, тоді вони стають знаряддями сатани, щоб мучити й переслідувати вірних. “Усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, — будуть переслідувані” (2Тим.3:12). Хоча пророцтвом передбачалось, що формою урядування в Ізраїлі буде монархія, Бог залишив за Єобою право обрати для народу царя. Поважаючи авторитет Бога, євреї повністю покладалися на Нього у виборі царя. Вибір впав на Саула, сина Кішового з племені Веніяминового. ПП 592.3

Особисті риси майбутнього монарха повністю відповідали марнославним бажанням народу: “Серед Ізраїлевих синів не було нікого вродливішого за нього” (1Сам.9:2). Благородний, сповнений гідності, в розквіті сил, вродливий і високий, він, здавалося, був народжений, щоб стати повелителем. Однак, незважаючи на зовнішню привабливість, Саул не володів тими високими якостями, які характеризують правдиву мудрість. В юнацькі роки він не навчився володіти своїми поривчастими й бурхливими пристрастями. Саул ніколи не відчував на собі відновлюючої сили божественної благодаті. ПП 593.1

Саул, син заможного і впливового ізраїльського начальника, за звичаєм тих часів, які відзначалися простотою, поділяв зі своїм батьком скромні обов'язки землероба. Декілька ослиць, що належали батькові Саула, якось загубилися в горах, і Саул зі своїм слугою вирушив шукати їх. Три дні вони провели в марних пошуках, і, коли опинилися недалеко від Рами (Додаток 9), де жив Самуїл, слуга запропонував запитати пророка щодо загублених ослиць. “Ось у мене є чверть, шекля срібла, — сказав він, — я дам гроші Божому чоловікові, і він розповість нам про нашу дорогу”. Це відповідало звичаям тих часів. Звертаючись до того, хто посідав вище за нього положення, людина мала вручити йому на знак поваги невеликий дарунок. ПП 593.2

Наблизившись до міста, вони зустріли молодих дівчат, котрі вийшли по воду, і запитали в них, де можна знайти провидця. Ті відповіли, що в місті має відбутися богослужіння і пророк вже прибув; народ мав зробити жертвоприношення “на узвишші”, після якого буде жертовна учта. ПП 593.3

Велика переміна відбулася за часів Самуїла. Коли він вперше почув Божий поклик, служіння у Святині було занедбане. “Людям була ненависна жертва Господня” (1Сам.2:17). Але тепер богослужіння відбувалися по всій країні, тому що народ виявляв зацікавленість до релігійного життя. Оскільки служіння у Скиніі не відбувалося, жертви деякий час приносилися на іншому місці. З цією метою були вибрані міста священиків і левитів, куди люди приходили за настановами. Підвищення в таких містах, зазвичай, були місцями жертвоприношень і тому називалися “висотами” (узвишшями). ПП 593.4

Біля воріт міста Саула зустрів сам пророк. Бог відкрив Самуїлові час, коли мав прийти до нього вибраний цар Ізраїлю. Коли вони зустрілися віч-на-віч, Господь сказав Самуїлові: “Оце той чоловік, про якого Я говорив тобі, — він царюватиме над народом Моїм”. ПП 594.1

На прохання Саула: “Скажи мені, де тут дім провидця?”, Самуїл відповів: “Я — той провидець”. Запевнивши, що загублені тварини знайшлися, пророк запропонував Саулові залишитися та взяти участь в учті, натякаючи водночас на велике майбутнє, що чекало на нього: “Бо для кого все, що найкраще в Ізраїлі? Хіба ж не для тебе й усього дому батька твого?” Серце Саула стрепенулося від цих слів пророка. Він не міг не відчути, що в них міститься важливе провіщення, оскільки бажання ізраїльтян мати царя перетворилося на справу, яка викликала всезагальне зацікавлення. Однак відповідь Саула свідчила про скромність і благопристойність: “Чи ж я не веніяминянин, із найменшого з Ізраїлевих племен? Чому, отже, таке мені говориш?” ПП 594.2

Самуїл запровадив захожого до місця, де були зібрані найзнатніші мужі міста. За вказівкою пророка Саулові було відведене серед них почесне місце, а під час учти йому подавали найкращі страви. Після закінчення церемонії Самуїл запросив гостя до свого дому і там на покрівлі розмовляв з ним, викладаючи величні принципи, на яких було засноване урядування в Ізраїлі; таким чином пророк певною мірою намагався підготувати Саула до високої посади. ПП 594.3

Коли наступного ранку Саул вирушив у дорогу, пророк пішов разом з ним. Вийшовши з міста, Самуїл послав слугу вперед, а Саулові сказав зупинитися і вислухати вістку від Бога. І взяв Самуїл посудину з оливою і вилив Саулові на голову, поцілував його та й промовив; “Оцим помазав тебе Господь над народом Своїм на володаря”. На доказ того, що це було вчинено божественного владою, він передрік події, які мали трапитися по дорозі додому, запевнивши Саула, що Божий Дух приготує його до тієї високої місії, що чекала на нього. “І зійде на тебе Дух Господній, — сказав пророк, — і ти будеш пророкувати з ними, станеш іншою людиною. І коли ці ознаки здійсняться, — чини так, як вважатимеш за слушне, бо Бог з тобою”. ПП 594.4

Саул пішов своєю дорогою, і все відбулося так, як сказав пророк. На кордоні Веніаминової землі йому сповістили про те, що загублені тварини знайшлися. На Фаворській рівнині він зустрів трьох чоловіків, котрі йшли поклонитися Богові до Бет-Ела. Один із них ніс трьох козенят для жертвоприношення, другий — три буханці хліба, а третій — бурдюк вина для жертівної учти. Вони привітали Саула звичайним привітанням і дали йому дві хлібини. У Гів'ї, рідному місті, він зустрів громаду пророків, які поверталися з пагірка і співали, прославляючи Бога, під звуки сопілки, арфи, бубна та цитри. Коли Саул наблизився до них, Дух Господній зійшов на нього і він приєднався до їхнього похвального співу та пророкував разом із ними. Його мова відзначалася такою плавністю і мудрістю, і він так ревно брав участь у служінні, що ті, котрі знали його, здивовано вигукнули: “Що то сталося Кішовому синові? Чи й Саул між пророками?” ПП 595.1

Коли Саул разом із пророками брав участь у служінні, під впливом Святого Духа у ньому відбулась велика переміна. Світло божественної чистоти й святості засяяло серед мороку плотського серця, Він побачив себе таким, яким дійсно був перед Богом. Саул відчув красу святості. Тепер він був покликаний боротися з гріхом і сатаною, усвідомлюючи, що в цій боротьбі може черпати силу лише від Бога. План спасіння, досі такий неясний і незрозумілий, тепер відкрився його розумінню. Господь наділив Саула мужністю й мудрістю для високої місії. Бог відкрив йому джерело сили та благодаті, просвітивши його розум щодо Божественних вимог і його особистого обов'язку. ПП 595.2

Народ не знав про те, шо Саул помазаний на царя. Божий вибір мав відкритися привселюдно за допомогою жеребка. З цією метою Самуїл скликав народ до Міцпи. Була звершена молитва про божественне керівництво, після чого відбулася урочиста церемонія кидання жеребка. Народ, що зібрався, мовчки очікував результату. Спочатку було виявлено покоління, потім — рід і сім'я, а потім жереб впав безпосередньо на Саула, сина Кішового. Та Саула не виявилось серед зібраних. Пригнічений від усвідомлення тягаря великої відповідальності, яка мала бути покладена на нього, він непомітно залишив зібрання. Однак його привели назад, і народ з гордістю й задоволенням дивився на його царственну поставу й благородну зовнішність, і “був він вищий від усього народу на цілу голову”. Навіть Самуїл, представляючи його зібранню, вигукнув: “Чи бачите, кого вибрав Господь? Бо нема такого, як він, серед усього народу”. У відповідь, з уст численного натовпу пролунав довгий, голосний і радісний вигук: “Хай живе цар!” ПП 596.1

Потім Самуїл виклав перед народом “права царства”, вказуючи на принципи, на яких має грунтуватися монархічне правління і якими воно буде керуватися. Цар не був абсолютним монархом, — його влада підпорядковувалася волі Всевишнього. Це звернення, в якому визначалися права царя, а також права і привілеї народу, було записане до книги. Хоча народ знехтував пересторогою Самуїла, однак вірний пророк, змушений підкоритися бажанню людей, все ж намагався, наскільки можливо, захистити їхню свободу! ПП 596.2

В той час, як майже увесь народ був готовий визнати Саула своїм царем, чимала група склала опозицію. Те, що монарха було обрано з Веніяминового, — найменшого племені Ізраїлю, — а не з племені Юди чи Єфрема — найчисленніших та наймогутніших, було розцінено як зневагу, з якою останні не могли змиритися. Вони відмовилися засвідчити свою вірність Саулові та вручити йому подарунки, як це було прийнято робити. Саме ті, котрі найбільше наполягали на тому, щоб мати царя, тепер відмовилися прийняти з подякою мужа, призначеного Богом. У кожній фракції (групі) був свій улюбленець, якого вони хотіли бачити на троні, а декотрі з керівників, звичайно, бажали цієї честі для себе. Полум'я заздрості та ревнощів охопило серця багатьох. Вчинки, до яких людей підштовхнули гордість і честолюбство, призвели до загального розчарування та незадоволення. ПП 596.3

У такій ситуації Саул не наважився прийняти царство. Залишивши Самуїла урядувати, як і раніше, він повернувся до Гів'ї. Його з почестями супроводжувала група прихильників, котрі бачили в ньому Божого обранця і твердо вирішили підтримувати його. Та він не робив жодної спроби силою утвердити своє право на престол. На батьківщині, серед пагорбів Веніяминової землі, Саул мирно продовжував займатися землеробством, повністю віддавши в Божі руки справу утвердження свого правління. ПП 597.1

Незабаром після обрання Саула царем, аммонітяни на чолі з царем Нахашем вдерлися на територію племен, що жили на схід від Йордану, створивши загрозу для гілеадського Явеша. Мешканці цього міста намагалися укласти з ними мир, обіцяючи виплачувати данину. Однак жорстокий цар не прийняв такої пропозиції і висунув умову: виколоти в кожного праве око для вічного свідоцтва своєї могутності. ПП 597.2

Мешканці обложеного міста благали дати їм сім днів на роздуми. Аммонітяни погодилися, сподіваючись таким чином домогтися ще більшої слави від очікуваної перемоги. Тим часом з Явеша були послані гінці з проханням про допомогу від племен, які жили на західному боні Йордану. Гінці принесли цю вістку і до Гів'ї, викликавши жах усього народу. Саул, повертаючись увечері з поля, де працював зі своїми волами, почув голосіння, що свідчило про велике лихо. Він спитав: “Що трапилось з народом, що він плаче?” Коли він почув цю ганебну історію, сили, які досі дрімали в ньому, пробудилися. І злинув Божий Дух на Саула… І взяв він пару волів, розсік їх на шматки і розіслав по усім Ізраїлевім краї через гінців, говорячи: “Хто не піде за Саулом і Самуїлом, то отак буде зроблено волам його”. ПП 597.3

Триста тисяч чоловік зібралися на рівнині Безек за наказом Саула. До обложеного міста одразу ж послали гінців із запевненням, що допомога надійде вранці, саме в той день, коли вони мали підкоритися аммонітянам. Швидко здійснивши перехід, Саул зі своєю армією перейшов вночі Йордан, прибувши до Явеша “під час ранньої сторожі”. Подібно до Гедеона, Саул поділив своїх людей на три загони і напав на аммонітський табір в ранню пору, коли там менш за все сподівалися небезпеки. В паніці, що виникла внаслідок цього, аммонітяни були повністю розбиті. А “позосталі розбіглися, так що не позосталося між ними навіть двох разом”. ПП 597.4

Винахідливість, з якою діяв Саул, його мужність, а також військова майстерність, що виявилась під час переможного бою з такою великою армією, були саме тими якостями, які ізраїльтяни бажали бачити в свого царя, щоб провадити переможні війни з іншими народами. Тепер вони вітали його як свого царя, приписуючи славу перемоги людському вмінню і забуваючи про те, що без особливого Божого благословення усі їхні зусилля залишилися б даремними. Під впливом таких почуттів декотрі запропонували стратити тих, котрі спочатку відмовилися визнати владу Саула. Але цар втрутився в цю справу, говорячи: “Нікого не треба убивати цього дня, бо Господь сьогодні дав перемогу Ізраїлю”, Ці слова свідчили про переміну в його характері. Замість того, щоб привласнити славу собі, він віддав її Богові. Замість того, щоб виявити дух помсти, він виявив милосердя й прощення. Це безпомилковий доказ того, що Божа благодать перебуває у серці людини. ПП 598.1

Після цього Самуїл запропонував скликати народ на зібрання в Гілгалі, щоб публічно закріпити за Саулом царство. Так вони й зробили; “і принесли мирні жертви перед Господом. І веселились там Саул та усі ізраїльські мужі!” ПП 598.2

Гілгал був тим місцем, де Ізраїль вперше отаборився в обітованому Краї. Тут Ісус Навин за божественною вказівкою спорудив стовпа із 12 каменів в пам'ять про чудесний перехід через Йордан. Тут було відновлено обряд обрізання. Тут ізраїльтяни вперше після аморального падіння, вчиненого в Кадеші, та мандрувань по пустелі, святкували Пасху. Тут вони перестали отримувати манну з неба. Тут Вождь війська Господнього показав, що Він є головним Провідником ізраїльських ополчень. З цього місця вони вирушили на завоювання Єрихона та Айя. Тут Ахан зазнав покарання за скоєний гріх і тут же був укладений союз із мешканцями Гівону, який став карою для Ізраїлю, оскільки вони виявили недбалість, не запитавши поради в Бога. На цій рівнині, з якою пов'язано так багато хвилюючих спогадів, стояли Самуїл і Саул; коли вигуки, якими вітали царя, затихли, похилого віку пророк, колишній правитель народу, звернувся до ізраїльтян зі словами прощання. ПП 598.3

“Ось, — сказав він, — я послухався вашого голосу в усьому, що ви просили мене, — і поставив над вами царя. Віднині цар буде виступати перед вами; Я ж уже постарів та посивів… Я ходив перед вами в сіянні молодості аж до цього дня. Ось я! Свідкуйте проти мене перед Господом та перед Його помазаником. В кого я взяв вола чи осла? А кого я пригноблював, над ким чинив насильство? І з чиєї руки взяв я підкуп, щоб цим заплющити очі від нього? Я усе це поверну вам”. ПП 599.1

Увесь народ відповів у один голос: “Не гнобив ти нас, і не чинив нам кривди, і ні від кого нічого не брав”. ПП 599.2

Ставлячи ці запитання, Самуїл мав на меті не тільки виправдати свою поведінку. Перед цим він виклав принципи, якими мали керуватися як цар, так і народ; тепер він бажав надати ваги своїм словам, нагадавши людям про свій особистий приклад. З дитинства він працював для Бога; впродовж усього довгого життя перед ним стояла одна мета: прославлення Бога і досягнення найвищого блага для Ізраїлю. ПП 599.3

Ізраїль міг надіятися на свій добробут не раніше, ніж він розкається перед Богом. Внаслідок гріха ізраїльтяни втратили віру в Бога і здатність цінувати Його мудрість та силу в управлінні ними; вони втратили віру в те, що Бог здатний відстояти Свою справу. Перш ніж отримати справжній мир, вони повинні були усвідомити і визнати свої гріхи перед Богом. Вимагаючи царя, люди зазначили: “І буде нас судити наш цар. Він ходитиме перед нами і провадитиме наші війни”. Самуїл пригадав історію Ізраїлю, починаючи з того дня, як Бог вивів ізраїльтян з Єгипту. Єгова, Цар царів, йшов перед ними і воював за них. Не раз їхні гріхи віддавали їх до рук ворогів, але, як тільки вони залишали свої лихі шляхи, Божа милість посилала їм визволителя. Господь послав Гедеона і Барака, “Їфтаха і Самуїла, — й врятував вас із рук навколишніх ваших ворогів, і ви жили в безпеці”. Однак, опинившись у небезпеці, ізраїльтяни проголосили: “Нехай царює над нами цар!”, хоч їхнім Царем, за словами пророка, залишався “Єгова, Бог ваш”. ПП 599.4

“Отож ще раз, — продовжував Самуїл, — станьте, і побачите те велике диво, яке Господь учинить у вас перед очима. Хіба ж сьогодні не жнива на пшеницю? Я покличу до Господа, і Він пошле грім та дощ; а ви пізнаєте й побачите, яке велике зло ви зробили перед Господніми очима жаданням для себе царя. І кликнув Самуїл до Господа, й Господь послав того дня громи й дощ”. Під час жнив пшениці, у травні та червні, на Сході ніколи не буває дощу. Небо переважно залишається безхмарним, а повітря — чистим і м'яким. Сильна буря, що знялася в ту пору року, наповнила страхом серця людей. Тепер вони в смиренні визнали гріх, в якому завинили: “Помолися за твоїх рабів до Господа, Бога твого, щоб нам не померти, бо ми до усіх наших гріхів додали ще й оце зло, — зажадали для себе царя”. ПП 600.1

Самуїл не залишив людей у відчаї, бо це стало б для них перешкодою у виправленні свого життя. Сатана навіював би їм думку про те, що Бог суворий і не прощає; таким чином Ізраїльтяни наразилися б на різноманітні спокуси. Бог милостивий, готовий прощати і завжди бажає виявити ласку до Свого народу, якщо він прислухається до Його голосу. “Не бійтеся! — сказав Бог через Свого слугу. — Хоч ви й зробили усе це зло, але не відступайте від Господа і служіть Йому усім серцем вашим. І не відступайте, не йдіть за марнотою, яка не допоможе і не врятує, бо марнота — ніщо. Господь не залишить народу Свого”. ПП 600.2

Самуїл жодним словом не згадав про зневагу, виявлену до нього. Він не докорив за ту невдячність, якою Ізраїль відплатив йому за служіння, котре він здійснював усе своє життя, а запевнив людей у своєму постійному піклуванні про них: “Не дай мені, Боже, згрішити проти Господа тим, щоб перестав я молитися за вас! І я буду наставляти вас на дорогу добру й просту. Лише бійтеся Господа, і служіть Йому від усього вашого серця, бо ви бачили, які великі діла вчинив Він із вами! Коли ж ви вперто будете чинити зло, то загинете і ви, і цар ваш!” ПП 600.3