Патріархи і пророки

Розділ 53. Перші судді

За основу цього розділу взято книгу Суддів, розділи 6—8; 10

Оселившись у Ханаані, ізраїльський народ не докладав особливих зусиль, аби повністю завоювати цей край. Задовольнившись отриманою територією, він втратив колишній запал і війни припинилися. “Коли ж Ізраїль зміцнився, то він наклав на ханаанеян данину, але не вигнав їх” (Суд.1:28). ПП 525.1

Господь зі Свого боку вірно виконав усі дані Ізраїлеві обітниці. Ісус Навин подолав силу хананеїв та поділив землю між поколіннями. Їм залишалося лише, покладаючись на обітницю про божественну допомогу, остаточно прогнати мешканців цієї землі. Та вони не зробили цього. Укладаючи угоди з хананеями, ізраїльтяни грубо порушували Боже повеління і тим самим не виконали умов, на яких Він обіцяв дати їм Ханаанську землю у володіння. ПП 525.2

Ще на самому початку, коли Бог спілкувався з ними на Синаї, вони отримали застереження проти ідолопоклонства. Відразу після проголошення Закону їм через Мойсея щодо ханаанських народів було наказано: “Не будеш вклонятися їхнім богам, і не служитимеш їм, і не будеш діяти за вчинками їх; нещадно порозбиваєш і зруйнуєш їхні стовпи для богів. І служитимеш Господеві, Богові своєму, а Він поблагословить твій хліб та воду, і з-посеред тебе прожене хворобу” (Вих.23:24—25). Бог запевнив ізраїльтян: доки вони залишатимуться вірними Богові, Він підкорятиме усіх їхніх ворогів. “Мій страх пошлю попереду тебе, і приведу в збентеження увесь той народ, куди ти увійдеш. І всі вороги твої втікатимуть перед тобою. І пошлю шершнів перед тобою, і вони виганятимуть перед тобою хіввіїв, ханаанеян та хіттеян. Не за один рік вижену їх перед тобою, щоб не став той Край спустошеним, і не намножилися проти тебе дикі звірі. Поволі Я буду їх виганяти перед тобою, аж поки ти намножися і заволодієш цим краєм… Я віддам у ваші руки мешканців Краю, і ти проженеш їх від себе. Не укладай з ними та їхніми богами угод. Не повинні вони жити у твоїм Краї, щоб не ввели тебе в гріх супроти Мене, коли служитимеш їхнім богам; це стало б пасткою тобі!” (Вих.23:27—33). Ці постанови урочисто повторив перед своєю смертю Мойсей, а потім Ісус Навин. ПП 525.3

Бог оселив Свій народ у Ханаані, щоб він як могутній щит стримував потік аморальності, здатний затопити увесь світ. Якби Ізраїль залишався вірним Богові, то, за Його наміром, він продовжував би завоювання, отримуючи перемогу за перемогою. Бог віддав би до рук Ізраїлю набагато могутніші народи, аніж хананеї. Тому була дана обітниця: “Якщо будете твердо дотримуватись усіх Заповідей, що я наказав виконувати…, — то Господь прожене перед вами усі ті народи, і ви владарюватимете ще більшими й могутнішими від вас народами. Кожне місце, куди ступить ваша нога, буде вашим. Від пустелі до Ливану, від великої річки Єфрату й аж до західного моря проходитиме ваш кордон. Не встоїть ніхто перед вами; так і страх перед вами пошле Господь, Бог ваш, на кожну землю, на яку ступите ногою вашою, як Він вас запевнив” (Втор.11:22—25). ПП 526.1

Однак, незважаючи на своє високе покликання, ізраїльтяни обрали спокійне, легке життя самодогодження; вони не скористалися можливістю завершити завоювання країни, а тому наступні покоління страждали від залишків ідолопоклонницьких народів, які, за словами пророка, стали “колючками” для їхніх очей і “тернями” для їхніх боків (Числ.33:55). ПП 526.2

Ізраїльтяни “змішувались з язичниками і приймали їхні звичаї” (Псал.105:35). Вони укладали шлюби з хананеями; ідолопоклонство поширювалося по землі, як чума. “Вони служили їхнім ідолам, а ті пасткою стали для них. Вони навіть приносили в жертву синів своїх і дочок своїх демонам… І земля осквернилась від крові… Тому проти народу запалав гнів Господній, і спадок Його став Йому огидним” (Псал.105:36—40). ПП 526.3

Доки залишалося Живим покоління, навчене Ісусом Навином, ідолопоклонство не мало великого успіху, але батьки підготували дорогу відступництва для своїх дітей. Нехтування Божими застереженнями з боку тих, хто успадкував Ханаанську землю, посіяло насіння зла, яке принесло свої гіркі плоди багатьом наступним поколінням. Простий спосіб життя євреїв був гарантією їх фізичного здоров'я, та стосунки з язичниками призвели до потурання апетитові й пристрастям, що поступово послабило фізичну, моральну й розумову силу ізраїльтян. Гріхи віддалили їх від Бога; Його сила була забрана, і вони не могли вже подолати своїх ворогів. Таким чином, ізраїльтян поневолили ті народи, яких з Божою допомогою вони мали підкорити. ПП 527.1

“Вони покинули Господа, Бога батьків своїх, Котрий вивів їх із Єгипту”. “Немов отару, Він вів народ Свій через пустиню… Вони засмучували Його своїми висотами, гнівили Його своїми бовванами”. Тому Господь “покинув оселю в Шіло, Скинію, де Він перебував серед людей, і віддав у неволю Він славу Свою, і величність Свою — в руки ворога” (Суд.2:12; Псал.77:52, 58, 60—61). Проте Господь не залишив Свій народ остаточно. Завжди був вірний Єгові залишок, і час від часу Господь посилав відданих Йому хоробрих мужів, щоб зруйнувати ідолопоклонство і звільнити Ізраїль від ворогів. Але як тільки визволитель помирав, народ, звільнившись від його впливу, поступово знову повертався до своїх ідолів. Таким чином, історія віровідступництва і покарання, визнання гріхів і визволення повторювалася знову й знову. ПП 527.2

Царі Месопотамії, Моава, а потім филистимляни та хананеї з Гіцера під керівництвом Сісери один за одним гнобили Ізраїль. Отніїл, Егуд, Шамгар, Девора і Барак були визволителями свого народу. І ось знову “Ізраїлеві сини чинили зло в очах Господніх, і Він віддав їх у руки мідіянітян на сім років”. Досі рука гнобителя не дуже тяжіла над племенами, які жили на схід від Йордану, але тепер вони опинилися в числі перших, хто постраждав від цього лиха. ПП 527.3

Амаликітяни, що проживали на півдні Ханаану, так само, як і мідіянітяни на східному кордоні з боку пустелі, усе ще залишалися непримиренними ворогами Ізраїлю. За часів Мойсея мідіянітяни були майже знищені ізраїльтянами, але з того часу вони вельми намножились і стали могутнім, численним народом. Це плем'я прагнуло помсти, і тепер, коли охороняюча рука Божа була забрана від Ізраїлю, надійшла слушна мить. Не лише покоління, що проживали на схід від Йордану, а й уся країна страждала від причинених ними спустошень. Дикі, люті мешканці пустелі, “у великій кількості, як сарана” (Суд.6:5), розповсюдилися в країні разом зі своєю худобою й вівцями. Подібно до спустошливої чуми, вони розійшлися по всій країні — від ріки Йордан до филистимської рівнини. Вони з'являлись, коли достигав урожай, і залишалися, доки не закінчувався збір останніх плодів. Ці люди спустошували лани, грабували й кривдили мешканців краю, а після того знову поверталися до пустелі. Тому ізраїльтяни, котрі мешкали на відкритій місцевості, змушені були залишати свої оселі та скупчуватися в укріплених містах, шукаючи захисту у фортецях, а то й печерах та ущелинах гір. Ці утиски тривали сім років; але коли, перебуваючи у відчаї, народ Божий прислухався до Його докору і визнав свої гріхи, Бог знову послав їм помічника. ПП 528.1

Гедеон був сином Йоаша з покоління Манасїїного. Рід, з якого походила ця родина, не посідав високого становища, але сім'я Йоаша вирізнялася сміливістю й чесністю. Про його хоробрих синів сказано: “Кожний мав вигляд царського сина”. Усі, крім одного, ім'я якого викликало страх у загарбників, полягли в боях з мідіянітянами. До Гедеона був звернений божественний заклик — стати визволителем свого народу. ПП 528.2

У той час Гедеон молотив пшеницю. Приховавши трохи пшениці, він не наважувався вимолотити її на току, а вибрав з цією метою місце біля виноградного чавила; оскільки час збирання винограду був ще попереду, то на виноградники вороги не звертали особливої уваги. Гедеон мовчки працював у потаємному місці, із сумом роздумуючи про становище Ізраїлю і про те, як скинути ярмо гнобителів зі свого народу. ПП 528.3

Раптом з'явився Ангел Господній і звернувся до нього зі словами: “Господь з тобою, хоробрий мужу!” ПП 529.1

“О, Пане мій, — відповів той, — якщо Господь з нами, то чому усе це прийшло на нас? І де усі Його чудеса, про які розповідали нам наші батьки, говорячи: Ось з Єгипту вивів нас Господь? А тепер Господь покинув нас і віддав у руки мідіян”. ПП 529.2

На це небесний Вісник відповів: “Іди в оцій своїй силі, і ти врятуєш Ізраїль з руки мідіян. Знай, Я посилаю тебе”. ПП 529.3

Гедеон бажав отримати доказ того, що Той, Хто говорив з ним, був Ангелом Заповіту, Котрий у минулому був з Ізраїлем. Ангели Божі, котрі спілкувалися з Авраамом, одного разу затрималися, щоб скористатися його гостинністю; Гедеон також почав умовляти божественного Посланця бути його гостем. Увійшовши поспішно до свого намета, він приготував зі своїх убогих запасів козеня й опрісноки; усе це виніс і поставив перед Гостем. Але Ангел звелів йому: “Візьми це м'ясо й опрісноки, та й поклади на оцю скелю, а юшку вилий”. Гедеон так вчинив, і тоді він отримав ознаку, якої так бажав. Ангел доторкнувся кінцем палиці, що була в його руці, до м'яса й опрісноків, і вогонь, що вийшов з каменя, пожер жертву. Після цього Ангел зник. ПП 529.4

Батько Гедеона — Йоаш, відступник, як і його співвітчизники, спорудив у Офрі, де мешкав, великого жертівника Ваалові, якому поклонялися жителі міста. Гедеонові було наказано зруйнувати цей жертівник, а на тому камені, де було спалене приношення, спорудити жертівник Єгові та принести жертву Господу. Жертвоприношення Богові були доручені священикам і могли здійснюватися тільки на жертівнику в Шіло, але Той, Хто запровадив обрядове служіння і на Кого вказували усі ці жертви, мав владу змінити вимоги. Визволенню Ізраїля мав передувати рішучий протест проти поклоніння Ваалові. Перш ніж вийти на поле бою з ворогами свого народу, Гедеон мав оголосити війну ідолопоклонству. ПП 529.5

Божественне повеління було досконально виконане. Знаючи, що він зустріне опір, якщо діятиме відверто, Гедеон зробив цю справу таємно, за одну ніч, з допомогою слуг. Яким же великим був гнів мешканців Офри, коли наступного ранку вони прийшли поклонитися Ваалові! Відступники позбавили б Гедеона життя, якби Йоаш, котрий знав про відвідини Ангела, не став на захист свого сина. “Так це ви хочете обстоювати Ваала? — сказав Йоаш. — Чи може хочете допомогти йому? Хто за нього буде обстоювати, той помре ще до ранку. Якщо він бог, то нехай сам заступиться за себе проти того, хто зруйнував його жертівник”. Це означало: якщо Ваал не міг захистити свого жертівника, то як він може захистити своїх прихильників? ПП 530.1

Усі задуми вчинити насильство над Гедеоном були відкинуті, і коли він засурмив, скликаючи народ на війну, мужі Офри одними з перших згуртувалися під його прапором. Гедеон послав вісників до покоління Манасії, з якого походив, а також до поколінь Асира, Завулона, Нефталима, і усі відгукнулись на його заклик. ПП 530.2

Гедеон не наважувався стати на чолі війська, не маючи повної впевненості в тому, що Бог покликав його до цієї справи і що Він буде з ним. Цей мужній чоловік молився: “Якщо Ти справді хочеш рятувати Ізраїль моєю рукою, як обіцяв, — то ось я розстелю на току вовняне руно; якщо роса впаде тільки на саме руно, а вся земля буде суха, то я знатиму, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як обіцяв”. Вранці вовна була мокрою, а земля — сухою. Але в Гедеона знову виник сумнів: адже вовна за своєю властивістю здатна вбирати вологу, що є в повітрі; ця перевірка не переконала його. Тому він знову просив ознаки, але вже протилежної тій, яку отримав, благаючи при цьому, щоб його надмірна обережність не прогнівила Бога. Гедеонове прохання було виконане. ПП 530.3

Підбадьорений таким чином, Гедеон повів своїх людей на боротьбу із загарбниками. “Тоді усі мідіяніти й амаликітяни та сини Сходу зібралися разом, і, перейшовши Йордан, отаборились в долині Ізреел”. Під проводом Гедеона було 32000 чоловік; незважаючи на величезні полчища ворогів, що розташувалися перед ними, Господь сказав: “Забагато людей у тебе і Я не можу дати мідіянітян їм у руки, — щоб не загордився переді Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя врятувала мене. А тепер оголоси, отже, щоб люди почули: ПП 530.4

Хто боязливий та полохливий, нехай повертається додому від гори Гілеад”. Ті, котрі боялися зустрітись з небезпекою і труднощами, котрих земні інтереси відвертали від Божої справи, не могли додати сили ізраїльській армії. їхня присутність тільки ослабила б інших. В Ізраїлі існував закон, згідно з яким перед початком бою до війська робилася відозва: “Хто є тут такий, що збудував новий дім, та ще не посвятив його? Нехай він повертається до свого дому, щоб не трапилось померти на війні і щоб хтось інший не посвятив його. Хто насадив виноградник і ще не користувався ним? Нехай він також повертається до свого дому, щоб не трапилось померти на війні і хтось інший не скористався ним. Хто засватав жінку, але ще не взяв її? Нехай повертається до свого дому, щоб не померти на війні і щоб інший не взяв її”. І далі урядники хай скажуть до народу: “Хто боязливий та м'якосердий? Нехай і він повертається до свого дому, щоб не послабив він сердець братів своїх, як серце його” (Втор.20:5—8). ПП 531.1

Оскільки людей у Гедеона, порівняно з ворогом, було небагато, він утримався від цієї традиційної відозви і був вражений, коли почув, що його армія надто велика. Однак у серцях Свого народу Господь бачив гордість і невірство. Запалившись від рішучих закликів Гедеона, вони охоче вступили до війська, але чимало з них сповнилися страхом, побачивши велику армію мідіянітян. Однак у випадку перемоги Ізраїлю ці ж самі люди привласнили б славу собі замість того, щоб приписати перемогу Богові. ПП 531.2

Гедеон підкорився повелінню Господа і з важким серцем спостерігав, як 22000 чоловік, що становило понад дві третини його армії, вирушили додому. І знову до нього було слово Господнє: “Ще забагато людей у тебе. Веди їх до води, і Я випробую їх там для тебе; про котрого Я скажу тобі: Цей нехай іде з тобою, — той і піде, а про кого Я скажу тобі: Цей нехай не йде, — той не піде”. Народ, сподіваючись, що незабаром піде у наступ на ворога, підійшов до води. Лише декотрі, поспіхом зачерпнувши рукою трохи води, попили і пішли далі, але майже всі стали на коліна і, не поспішаючи, пили з джерела. Тих, хто пив воду з руки, було лише 300 чоловік з 10000, які залишились після першої відозви, однак саме вони і були вибрані; іншим було дозволено повернутися додому. ПП 531.3

Часто характер перевіряється найпростішими засобами. На тих, котрі в час небезпеки думали про задоволення власних потреб, не можна було покластись у критичні хвилини. Господь у своїй справі не знаходить місця для лінивих, а також тих, які догоджають собі. До невеликого числа обраних Ним мужів належали ті, котрі не дозволили б своїм бажанням бути перешкодою у виконанні покладених на них обов'язків. Триста вибраних мужів володіли не тільки сміливістю і самовладанням, — вони були людьми віри. Ці люди не опоганили себе ідолопоклонством. Бог міг керувати такими і через них дати визволення Ізраїлю. Успіх не залежить від кількості. Бог посилає визволення як через велику кількість людей, так і через малу. Він прославляється не стільки великою кількістю, скільки характером тих, хто служить Йому. ПП 532.1

Ізраїльтяни розташувалися на схилі гори, що височіла над долиною, де отаборилися війська загарбників. “А мідіянітяни й амаликітяни та всі сини Кедему розташувались в долині, мов сарана, — така велика була їх численність. Так і верблюдам їхнім не було числа, — як піску на березі моря, — така кількість” (Суд.7:12). Гедеон тремтів, думаючи про завтрашній бій. Але Господь звернувся до нього вночі та звелів разом з його помічником Пурою зійти до мідіянського набору, зазначивши при цьрму, що там він почує щось підбадьорливе. Гедеон пішов і, причаївшись у нічній тиші, слухав, як один із воїнів розповідав свій сон товаришеві: “Оце снився мені сон: котиться ото буханець ячмінного хліба мідіянітянським табором. А, докотившись до намета, ударив його так, що той упав, перевернувся і розпався”. Інший солдат відповів йому словами, які до глибини душі вразили невидимого слухача: “Це ніщо інше, як меч Гедеона, Йоашевого сина, мужа ізраїльського, — Бог дав у його руки мідіянітян і увесь цей табір”. Гедеон пізнав Божий голос, що звертався до нього через цих мідіянітянських воїнів. Повернувшись до свого невеликого загону, він сказав: “Уставайте, бо Господь віддав у ваші руки мідіянітянський табір!” ПП 532.2

Бог також запропонував план нападу, і Гедеон відразу ж узявся за його здійснення. Триста чоловік було поділено на три загони. Кожному воїнові дали сурму і смолоскип, якого він мав поставити у глиняний глечик. Люди були розміщені таким чином, щоб могли підійти до мідіянітянського табору з різних боків. Глухої ночі, за сигналом військової сурми Гедеона, всі три загони засурмили в сурми, після чого, розбивши глечики і тримаючи в руках палаючі смолоскипи, кинулися на ворога з грізним бойовим кличем: “Меч Господа та Гедеона!” ПП 533.1

Несподіваним виявилось пробудження сплячої армії. З усіх боків палали смолоскипи. Звідусіль чулися звуки сурм і вигуки нападаючих. Мідіянітяни, гадаючи, що потрапили в оточення переважаючої за силою армії, були охоплені панікою. З відчайдушними зойками вони кинулися рятувати своє життя і, приймаючи своїх воїнів за ворожих, убивали один одного. Коли розійшлася вістка про перемогу, тисячі ізраїльських мужів, відпущених додому, повернулися і взяли участь у переслідуванні втікаючого ворога. Мідіянітяни кинулися до Йордану, сподіваючись перейти річку і дістатися до свого краю. У той час Гедеон направив послів до Єфремового покоління із закликом перехопити втікачів біля південного броду. Сам він разом із загоном у 300 чоловік, — “змученими, однак переслідуючими”, — перейшов річку, йдучи по слідах втікачів, котрі щойно дісталися протилежного берега. Двоє князів — Зевах та Цалмунна, — котрі стояли на чолі усього війська і яким вдалося втекти разом з 15000 чоловік, були схоплені Гедеоном; їхня армія була розбита, а самі вони — узяті в полон і вбиті. ПП 533.2

Під час цієї блискучої перемоги загинуло не менше як 120000 ворогів. Сила мідіянітян була розгромлена, і вони вже ніколи не могли воювати проти Ізраїлю. Вістка про те, що Бог Ізраїлю знову воював за Свій народ, швидко рознеслася по всіх околицях. Жодними словами неможливо описати той жах, що охопив навколишні народи, коли вони довідалися, за допомогою яких простих засобів була досягнута перемога над хоробрими і войовничими мідіянітянами. ПП 533.3

Вождь, котрого Бог обрав для розгрому ворогів, не посідав якогось помітного становища в Ізраїлі. Гедеон не був ні начальником, ні священиком, ні левитом. Він вважав себе за найменшого в батьківському домі. Та Бог вбачав у ньому мужа сміливого й чесного. Гедеон не покладався на себе, але бажав у всьому дотримуватися вказівок Господа. ПП 534.1

Бог не завжди запрошує для виконання Своєї справи найобдарованіших. Він обирає тих, кого може якнайкраще використати: “Перед славою йде покора” (Прип.15:33). Найуспішніше Господь може діяти через тих, які особливим чином усвідомлюють власну безпорадність, але покладаються на Нього як на свого Вождя і Джерело своєї сили. Таких Він робить сильними і мудрими, поєднуючи їхню слабкість зі Своєю силою, їхнє незнання зі Своєю мудрістю. ПП 534.2

Господь міг би здійснити для Свого народу значно більше, якби ізраїльтяни виявили справжню покірність і смирення; але як мало таких людей, які, обійнявши відповідальну посаду та досягнувши успіху, не стали б самовпевненими і не забули про власну залежність від Бога. Ось чому, обираючи знаряддя для виконання Своєї роботи, Господь обминає тих, котрі в очах світу є великими, талановитими й здібними. Надто часто вони бувають гордими та самовпевненими. Такі люди вважають, що можуть обійтися без Божої поради. ПП 534.3

Простий засіб — засурмити сурмою, — до якого вдалася армія Ісуса Навина, обходячи Єрихон, так само, як невеличкий загін Гедеона поблизу мідіянітянського війська, мав успіх у справі перемоги над могутніми Божими ворогами, але завдяки Його силі. Найдосконаліша система, будь-коли винайдена людьми, приречена на поразку, якщо в ній немає місця для Божої сили та мудрості; водночас найпростіші методи будуть успішними, якщо мають божественне схвалення і приймаються з вірою та смиренням. Довіра до Бога та послух Його волі мають неперевершене значення для християн у їхній духовній борні; це ми бачимо на прикладах Гедеона та Ісуса Навина в їхніх битвах з хананеями. Знову і знову виявляючи Свою силу при захисті ізраїльтян, Бог бажав зміцнити в людях віру до Нього, довір'я, яке спонукувало б їх шукати Його допомоги в кожну критичну хвилину. Він і нині готовий співпрацювати зі Своїм народом, здійснюючи великі справи за допомогою слабких знарядь. Небеса чекають, чи зрозуміємо ми свою потребу в Божій мудрості та силі? Бог “може зробити незрівнянно більше того, чого ми просимо або про що думаємо” (Ефес.3:20). ПП 534.4

Повернувшись після переслідування ворогів, Гедеон почув звинувачення й докори співвітчизників. Коли на його заклик ізраїльські мужі зібралися проти мідіянітян, покоління Єфремове залишилось осторонь. Вони вважали цю справу небезпечною, а оскільки Гедеон не звернувся до них із особливим запрошенням, — скористались цим, як виправданням того, що не допомогли своїм братам. Та коли до єфремлян дійшли чутки про перемогу Ізраїлю, вони запалилися заздрістю, тому що не мали в ній частки. Після розгрому мідіянітян, єфремляни, за вказівкою Гедеона, захопили переправи на Йордані, не дозволивши таким чином ворогові втекти. Завдяки такій тактиці було знищено велику кількість ворогів, зокрема двох князів — Орева та Зеева. Отже, єфремляни, фактично, продовжили бій і допомогли здобути повну перемогу. Незважаючи на це, вони залишались заздрісними та незадоволеними, вважаючи, ніби Гедеон чинив це за власним розсудом і волею. Вони не бачили Божої руки в перемозі Ізраїлю і не відчували подяки до Нього за Його силу і милість, виявлені в їхньому визволенні; саме ця обставина показала, що єфремляни не гідні бути вибраними як Його особливе знаряддя. ПП 535.1

Повернувшись із воєнними трофеями, вони сердито докоряли Гедеонові: “Що це за річ зробив ти нам, що не покликав нас, коли йшов воювати з Мідіяном?” ПП 535.2

“Що я зробив інше, ніж ви? — запитав їх Гедеон. — Хіба підбирання останків винограду Єфремом не краще від винозборів Авієзера? У ваші руки Бог дав мідіянітянських князів Орева та Зеева і що міг би я зробити такого, як ви?” ПП 535.3

Дух заздрості міг би легко призвести до сварки, що закінчилася б сутичкою і кровопролиттям, але скромна відповідь Гедеона погасила гнів єфремлян, і вони мирно розійшлися по домах. Твердий і безкомпромісний, коли йшлося про принципи, “хоробрий муж” на війні, Гедеон виявив також люб'язність, що зустрічається надто рідко. ПП 536.1

Ізраїльський народ, вдячний за те, що отримав визволення від мідіянітян, запропонував Гедеонові стати царем з тим, щоб престол назавжди належав його нащадкам. Ця пропозиція була прямим порушенням принципів теократії. Ізраїльським Царем був Бог, а посадити людину на престол — означало відкинути божественного Монарха. Гедеон розумів це; його відповідь свідчить про те, якими чистими і шляхетними були його спонукання. “Не буду правити я вами, і не буде правити вами син мій, — сказав він, — Господь нехай править вами”. ПП 536.2

Але Гедеон припустився іншої помилки, яка накликала лихо на його дім та увесь Ізраїль. Бездіяльність, що приходить на зміну активній боротьбі, часто приховує в собі небезпеку, значно більшу, ніж у період труднощів. На таку небезпеку й наразився Гедеон. Ним опанував дух неспокою. Досі він охоче виконував Божі вказівки, але тепер, замість того щоб чекати божественного керівництва, він почав складати власні плани. Коли Господнє військо отримує блискучу перемогу, сатана подвоює свої зусилля, аби зруйнувати Божу справу. Сатана навіяв Гедеонові такі думки і плани, через які народ Ізраїлю був зведений з правильної дороги. ПП 536.3

Оскільки Гедеонові було наказано принести жертву на камені, біля якого йому з'явився Ангел, він дійшов висновку, що йому належить бути священиком. Не чекаючи Божого дозволу, він вирішив знайти відповідне місце та запровадити систему поклоніння на зразок тієї, що мала місце в Скинії. Користуючись популярністю і підтримкою народу, він без жодних труднощів здійснив свій задум. На його прохання люди віддали всі золоті сережки, забрані в мідіянітян як військові трофеї. Народ зібрав також багато інших коштовностей, зокрема, розкішно прикрашений, дорогий одяг мідіянітянських князів. З відповідних матеріалів Гедеон виготовив ефод і нагрудник на зразок тих, які носив первосвященик. Його дії виявилися пасткою як для нього та його сім'ї, так і для всього Ізраїлю. Це незаконне служіння призвело до того, що багато людей залишили Господа, щоб поклонятись ідолам. Після смерті Гедеона чимало людей, зокрема, і його сім'я, продовжували брати участь у цьому відступництві. Народ відійшов від Бога через мужа, котрий колись завдав нищівного удару ідолопоклонству. ПП 536.4

Далеко не всі розуміють, який далекосяжний вплив мають їхні слова та вчинки. Як часто помилки батьків обертаються надзвичайно згубними наслідками для дітей та онуків навіть тоді, коли вони самі вже давно знаходяться в могилі. Кожна людина справляє певний вплив на інших, і їй доведеться відповідати за наслідки цього впливу. Слова та вчинки мають велику силу, і результати нашого теперішнього життя виявлять себе в далекому майбутньому. Враження, яке справили наші слова і вчинки, обернеться для нас самих або благословенням, або прокляттям. Думка про це мала б змусити нас з усією серйозністю замислитися над своїм життям та в смиренній молитві наблизитися до Бога, прохаючи Його мудрого керівництва. ПП 537.1

Ті, котрі обіймають найвищі посади, можуть також збитися з вірного шляху. І наймудріші помиляються; і найсильніший може захитатися й спіткнутися. Як же ми потребуємо того, щоб світло згори постійно освітлювало нашу життєву стежку! Наша єдина безпека полягає в тому, щоби без вагань довірити своє життя Тому, Який сказав: “Іди за Мною”. ПП 537.2

Після смерті Гедеона “Ізраїлеві сини не пам'ятали про Господа, Бога свого, що спасав їх від рук усіх їхніх навколишніх ворогів. І не були вони вдячні родині Єруббаала-Гедеона за усе те добро, яке він зробив для Ізраїлю”. Ізраїльський народ, забувши все, чим був зобов'язаний Гедеонові, своєму судді й визволителю, обрав царем його незаконнонародженого сина Авімелеха, котрий для зміцнення своєї влади знищив усіх законних дітей Гедеона, за винятком одного. Відкинувши Божий страх, люди легко забувають про честь і порядність. Хто ж здатний оцінити Господню милість, той виявить вдячність і до мужів, котрі, подібно до Гедеона, стали Божим знаряддям для благословення Його народу. Ізраїль жорстоко поставився до дому Гедеона: від народу, який виявляв таку невдячність по відношенню до Бога, годі було й чекати чогось іншого. ПП 537.3

Після смерті Авімелеха правління суддів, котрі боялися Бога, на деякий час стримувало поширення ідолопоклонства, але незабаром люди знову повернулися до язичницьких звичаїв навколишніх народів. Серед поколінь, які жили на півночі, користувалися великою популярністю сірійські та сідонські боги. На південному заході — филистимські ідоли, а на сході — боги Моава й Аммона відвернули серця ізраїльтян від Бога їхніх батьків. Але вслід за відступництвом дуже швидко надійшло покарання. Аммонітяни, підкоривши східні покоління і перейшовши Йордан, вдерлися на територію Юди та Єфрема. На заході, зі своєї приморської рівнини нападали филистимляни, спалюючи та грабуючи усе довкола. Здавалось, що Ізраїль був залишений на волю безжалісних ворогів. ПП 538.1

І знову народ звернувся за допомогою до Того, Кого залишив і образив. І кликали Ізраїлеві сини до Господа, кажучи: “Згрішили ми проти Тебе, бо покинули свого Бога, і служили ваалам”. Однак їхній смуток не був щирим покаянням. Народ сумував не з приводу того, що через переступ Його святого Закону зганьбив Бога, а тому, що їхні гріхи стали причиною страждань. Справжнє розкаяння — це щось більше, аніж тільки смуток з приводу вчиненого гріха. Це рішучий відхід від зла. ПП 538.2

Господь відповів ізраїльтянам через одного зі Своїх пророків: “Хіба не спас Я вас від Єгипту, від амореянина, від Аммонових синів і від филистимлян? А коли сидоняни, Амалик і Мідянин гнобили вас, а ви кликали до Мене, то хіба Я не спас вас від їхніх рук? Та ви полишили Мене, щоб служити іншим богам; через те більше не спасатиму вас. Ідіть, і кличте до тих богів, яких ви вибрали собі, — нехай вони спасуть вас під час вашої скрути”. ПП 538.3

Ці урочисті й грізні слова спрямовують наші думки до іншої сцени — великого дня останнього суду, коли ті, котрі відкинули Божу милість і зневажили Його благодать, зустрінуться віч-на-віч з Божою справедливістю. На тому суді їм доведеться відповісти за те, що дані їм Богом таланти, час, кошти і розумові здібності вони присвятили служінню богам цього світу. Вони залишили свого справжнього, люблячого Друга задля зручностей і світського задоволення. Вони навіть мали намір згодом повернутися до Бога, але світ з його безумством та оманою заволодів їхньою увагою. Легковажні розваги, хизування одягом, потурання апетитові зробили серця жорстокими, а сумління нечуттєвим настільки, що вони вже не чули голосу істини. Ці люди знехтували своїм обов'язком та з легковажністю поставилися до того, що має вічну цінність; їхні серця втратили будь-яке бажання жертвувати задля Того, Хто так багато зробив для людини. Але в час жнив вони пожинатимуть те, що посіяли. ПП 538.4

Господня премудрість говорить: “Бо кликала Я, та відмовились ви; простягала руку Свою, та ніхто не звертав уваги! Ви знехтували усі поради Мої і не приймали докорів Моїх! Тож… коли найде на вас страх, немов вихор, і прийде ваше нещастя, немов буря; коли прийде спустошення та утиск на вас, тоді кликатимуть Мене, алея не відізвуся, шукатимуть Мене, та не знайдуть; за те, що науку зненавиділи, і не вибрали страху Господнього; не захотіли поради Моєї, зневажили усіма Моїми докорами! І тому нехай їдять вони з плодів учинків своїх, і від думок своїх хай насичуються… А хто Мене слухає, той буде жити безпечно і буде спокійний від страху перед злом” (Прип.1:24—31, 33). ПП 539.1

І ось ізраїльтяни упокорилися перед Господом, “повикидали вони з-поміж себе чужих богів, й стали служити Господеві”. І любляче серце Господа, глибоко сумуючи, “не могло більше терпіти страждань Ізраїлю”. О, довготерпіння і милість нашого Бога! Коли народ відкинув гріхи, що віддаляли від Бога, Він почув молитви і відразу ж почав допомагати людям. ПП 539.2

Господь послав визволителя — Їфтаха Гілеадянина, котрий воював з аммонітянами і переміг їх. Протягом 18-ти років до цього ізраїльтяни страждали від утисків ворогів, однак наука, яку вони засвоїли через страждання, була знову забута. ПП 539.3

Коли Божий народ знову повернувся до своїх лихих доріг, Господь дозволив, щоб филистимляни — могутні вороги — пригноблювали його. Протягом багатьох років цей жорстокий войовничий народ не переставав докучати Ізраїлеві, а часом навіть повністю підкоряв його. Змішавшись з цими ідолопоклонниками, беручи участь у язичницьких розвагах і поклонінні, Ізраїль, здавалось, повністю пройнявся їхнім духом та інтересами. Пізніше ці удавані друзі ізраїльтян стали найзапеклішими ворогами, намагаючись будь-якими засобами знищити Ізраїля. ПП 540.1

Подібно до ізраїльтян, християни надто часто піддаються впливові світу, приймають його принципи й звичаї, щоб зберегти дружні стосунки з нечестивими, але, врешті-решт, виявиться, що ці так звані друзі є найнебезпечнішими ворогами. Біблія ясно навчає, що між Божим народом і світом не може бути нічого спільного. “Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить!” (1Йоан 3:13). Наш Спаситель підбадьорює: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, ніж вас” (Йоан 15:18). Сатана під маскою дружби діє через нечестивців, щоб звабити Божий народ до гріха і розлучити його з Богом; а коли той залишається без захисту, він використовує своїх агентів, щоб повстати проти нього і повністю знищити. ПП 540.2