Патріархи і пророки

Розділ 52. Щорічні свята

За основу цього розділу взято книгу Левит, розділ 23

Тричі на рік увесь Ізраїль збирався до Святині для поклоніння Богові (Вих.23:14—16). Деякий час місцем таких зібрань було Шіло, але пізніше центром національного поклоніння став Єрусалим; тут у дні урочистих свят збиралися усі покоління. ПП 518.1

Ізраїльський народ оточували войовничі племена, постійно готові захопити їхні землі, однак тричі на рік усі боєздатні чоловіки і ті, хто тільки міг подорожувати, залишали свої оселі, вирушаючи на місце зібрання в центральну частину країни. Що могло перешкодити їхнім ворогам напасти на залишені без захисту оселі та спустошити їх вогнем і мечем? Що могло перешкодити ворожому вторгненню та взяттю у полон Ізраїлю? Бог обіцяв захищати Свій народ. “Ангел Господній стоїть на варті навкруги тих, що бояться Його, — і визволяє їх” (Псал.33:8). В той час як ізраїльтяни брали участь у богослужінні, божественна сила стримувала ворогів. Божа обітниця запевняє: “Коли Я вижену народи перед тобою, і поширю кордони твої, ніхто не посягатиме на твою землю, коли ходитимеш, щоб показатись перед лицем Господа, Бога твого, тричі на рік” (Вих.34:24). ПП 518.2

Першим з таких свят була Пасха, або свято опрісноків, що припадало на місяць авів — перший місяць юдейського року, що відповідає кінцю березня — початку квітня. Зимові холоди закінчувалися, випадав пізній дощ, і вся природа відроджувалась, насолоджуючись свіжістю й красою весни. Пагорби і долини вкривалися зеленою травою, а на полях з'являлися барвисті квіти. Місяць, що в ці дні досягав повноти, надавав вечорам чарівності. Цю пору року чудово змалював співець Ізраїлю: ПП 518.3

“Глянь бо: зима минула,
дощі прогули, прошуміли.
З'явились квіти на землі, прийшов час співу птахів,
і голос горлиці в нашому краї лунає!
Смоківниця випустила свої ранні бруньки,
і виноград у цвіту пахощі розливає”. (П.Пісень 2:11—13) ПП 519.1

З усієї країни групи паломників направлялись до Єрусалима. Пастухи, котрі випасали отари, чабани з гірських пасовищ, рибалки з Галілейського моря, землероби з полів, пророчі сини (студенти) священних шкіл — усі вирушали до того місця, де відкривалась слава Божа. Вони робили невеликі переходи, оскільки більшість ішла пішки. Каравани весь час поповнювалися новими групами паломників і в міру наближення до святого міста робилися дуже великими. ПП 519.2

Краса навколишньої природи пробуджувала в серцях Ізраїлю радість і вдячність Подателю усіх благ. Люди наспівували чудові єврейські псалми, вихваляючи славу і велич Єгови. Під звуки сигнальної сурми, в супроводі бубнів сотні голосів зливалися в одному величезному хорі: ПП 519.3

“Я зрадів, коли мені сказали:
“Ходімо до дому Господнього!”
Ноги наші стояли в воротах твоїх, Єрусалиме…
Туди приходять племена, племена Господні…
щоб скласти подяку Імені Господньому!
Миру бажайте для Єрусалима:
нехай будуть у безпеці ті, що люблять тебе!” (Псал.121:1—6) ПП 519.4

Дивлячись на навколишні гори, де язичники колись запалювали вогні на своїх жертівниках, Ізраїль співав: ПП 519.5

“Свої очі я звожу на гори,
звідки прийде мені допомога, — мені допомога від Господа,
що створив небо й землю!” (Псал.120:1—2) ПП 519.6

“Ті, хто надію складає на Господа,
вони як Сіонська гора,
яка не захитається,
яка буде стояти повік!
Єрусалим, — гори кругом нього,
а Господь навкруги народу Свого
відтепер й аж навіки!” (Псал.124:1—2) ПП 520.1

Піднявшись на пагорби, з вершин яких було видно святе місто, вони з благоговінням спостерігали за тим, як натовпи бажаючих взяти участь у поклонінні прямували до храму. Зауваживши, як хмаринка пахощів підноситься до неба, та вслухаючись до звуку сурм левитів, котрі звіщали про початок священного служіння, вони, відчуваючи натхнення від усього побаченого, знову співали: ПП 520.2

“Великий Господь і прославлений вельми
у місті нашого Бога,
на Його святій горі!
Прекрасна країна, розрада всієї землі, —
це Сіонська гора, на її північних околицях,
місто Царя можновладного!” (Псал.47:2—3) ПП 520.3

“Нехай буде мир у місті
і добробут у палатах твоїх!”
“Відчиніть мені брами правди, —
я ними увійду, буду славити Господа!”
“Обітниці свої Господеві я виконаю
перед усім народом Його,
у дворах Господнього дому,
посеред тебе, о Єрусалиме!
Алілуя!” (Псал.121:7; 117:19; 115:9—10) ПП 520.4

Всі оселі Єрусалима відчинялися для паломників; для них готувались кімнати для безплатної ночівлі, та цього було недостатньо для такої великої кількості народу, тому на всіх вільних місцях по усьому місту й навколишніх пагорбах ставилися намети. ПП 520.5

Вечором чотирнадцятого дня місяця святкували Пасху; урочисті, справляючі особливе враження церемонії, якими супроводжувалося її святкування, нагадували про звільнення народу з єгипетської неволі і вказували на жертву, яка має звільнити їх з неволі гріха. Коли Спаситель віддав Своє життя на Голгофі, Пасха втратила своє значення; був запроваджений обряд Господньої Вечері на згадку про подію, прообразом якої була Пасха. ПП 521.1

Після Пасхи йшло свято опрісноків, що тривало сім днів. Перший та останній дні були днями священних богослужінь, в які заборонялось виконання будь-якої роботи. Другого дня свята перед Боже лице приносили перші плоди нового врожаю. З усякого збіжжя ячмінь у Палестині дозрівав найпершим; до початку свята він уже був стиглим. Священик потрясав снопом ячменю перед Божим вівтарем на знак того, що усе належить Богові. Лише після здійснення цієї церемонії можна було починати збір урожаю. ПП 521.2

Через 50 днів після принесення перших плодів наступала П'ятидесятниця, яку називали також святом жнив, або святом седмиць. На знак вдячності за хліб, перед Боже лице приносили дві хлібини, спечені з кислого тіста. Свято П'ятидесятниці тривало лише один день, який присвячувався релігійному служінню. ПП 521.3

Сьомого місяця відбувалося свято кучок (куща), або збирання врожаю. Це свято свідчило про визнання Божої щедрості, яка виявляла себе у плодах садів, оливкових гаїв і виноградників. Це було заключне свято в році. Земля віддала свої плоди, врожай зібрано до клунь, фрукти, олива й вино покладені на зберігання; перші плоди уже були принесені, і тепер люди приходили з дарами подяки до Бога, Котрий так щедро благословив їх. ПП 521.4

Це свято мало бути найбільш радісним. Воно починалося відразу після великого дня очищення, коли народ отримував підтвердження того, що його гріхи вже ніколи не згадаються. Примирені з Богом люди приходили перед Його обличчя, щоб визнати Божу доброту і прославити Його за милосердя. Врожай був зібраний, а праця нового року ще не починалася, і тому вільний від турботи народ міг насолоджуватися радісними годинами свята, Хоча лише батьки із своїми синами мали йти на це свято, однак, якщо це було можливо, їх супроводжували цілі родини, а їхньою гостинністю мали скористатися слуги, левити, чужинці та бідні. ПП 521.5

Свято кучок, як і Пасха, нагадувало про пам'ятну подію. На згадку про мандрівне життя в пустелі люди залишали свої оселі, жили в наметах або курінях, зроблених із зелених гілок “гарного дерева, пальмового віття і галузок густолистого дерева та приточних тополь (верболозу)” (Левит 23:40, 42—43). ПП 522.1

Першого дня відбувалося священне зібрання, і до семи днів свята додавався ще восьмий день, який святкувався таким же чином. ПП 522.2

Ці щорічні свята надихали серця молодих і старших ізраїльтян на служіння Богові, а спілкування людей з різних куточків країни сприяло зміцненню їхньої любові до Бога і ближнього. Було б добре, щоб Божий народ і нині відзначав це свято як радісний спомин про Божі благословення. Як ізраїльський народ вшановував звільнення, яке Бог вчинив для їхніх батьків, та чудеса, здійснені Ним для збереження їх після виходу з Єгипту, так і ми повинні з вдячністю згадувати ті різноманітні шляхи, за допомогою яких Господь вивів нас зі світу, з темряви омани до дорогоцінного світла Своєї істини та благодаті. ПП 522.3

Тим, хто проживав далеко від Скинії, доводилося витрачати щороку більше місяця на відвідування щорічних свят. Цей приклад посвячення Богові наголошує на важливому значенні богослужінь взагалі та необхідності підкоряти свої егоїстичні, земні інтереси усьому тому, що є духовним і вічним. Ми багато втрачаємо, нехтуючи можливістю збиратися разом, аби підкріпити й підбадьорити один одного в служінні Богові. Через те істини Його Слова тьмяніють у нашій свідомості, втрачаючи своє важливе значення. Освячуючий вплив більше не осяває, не пробуджує наших сердець, і в результаті ми переживаємо духовний занепад. Ми багато втрачаємо у своєму християнському спілкуванні через відсутність співчуття один до одного. Хто замикається в самому собі, той не відповідає тому положенню, до якого покликав його Бог. Всі ми — діти одного Отця, і наше щастя залежить одне від одного. Ми повинні пам'ятати про обов'язки по відношенню до Бога і людства. Правильний розвиток властивих природі людини потреб життя в суспільстві породжує співчуття до наших братів і робить нас щасливими, якщо ми намагатимемось зробити щасливими інших. ПП 522.4

Свято кучок було не лише подією пам'ятного значення, а й прообразом. Воно не тільки нагадувало про тимчасову блуканину по пустелі, але й було святом жнив, яке відзначалося на честь збирання всіх плодів землі, вказувало на майбутнє, — на той великий день останніх жнив, коли Господар жнив пошле Своїх женців зв'язати кукіль у пучки для вогню, а пшеницю зібрати до Божої клуні. Це буде час, коли усі нечестиві загинуть. З ними станеться так, “якби їх ніколи не було” (Овдій 16); увесь Всесвіт об'єднається в радісному прославленні Бога. Йоан у книзі Відкриття говорить: І кожне створіння, що на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: “Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!” (Відкр.5:13). ПП 523.1

Ізраїльтяни прославляли Бога під час свята кучок, згадуючи про Його милість, явлену їм у визволенні з єгипетської неволі, та ніжну турботу про них під час блукань у пустелі. Вони тішилися думкою про те, що отримали прощення і прийняті Богом завдяки служінню у великий день примирення й очищення, який передував цьому святу. Але коли люди, викуплені Господом, назавжди звільнені від рабства прокляття, під яким “усе створіння разом зітхає й мучиться донині” (Римл.8:22), будуть зібрані в небесному Ханаані, вони тішитимуться радістю невимовною і преславною. Велика справа примирення, яку Христос звершував для людей, закінчиться, і їхні гріхи будуть назавжди стерті. ПП 523.2

“Звеселиться пустиня та суха земля,
радітиме степ, і зацвіте, мов нарцис!
Хай квітом процвітає і веселиться,
нехай радіє та співає,
бо буде дана йому слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону;
вони бачитимуть славу Господа,
велич нашого Бога!.. ПП 523.3

Тоді прозрять очі сліпих,
і відкриються вуха глухим,
тоді буде скакати кульгавий, немов олень,
і озветься піснею язик німого,
бо води в пустелі заб'ють джерелом
і потоки в степу!
І вигоріла земля стане ставом,
а спрагнений край місцем вод джерельних.
І буде там чиста дорога та путь;
її називатимуть: дорога свята;
не ходитиме нею нечистий,
і вона належатиме народові його;
не заблудить на ній навіть нерозумний,
як буде тією дорогою йти.
Не буде там більше лева,
і хижий звір не ступить на неї;
там будуть ходити лише викуплені.
Визволені Господом повернуться нею
та до Сіону зі співом увійдуть;
і радість довічна буде в них над головою!
Веселість і радість будуть з ними,
а журба та зітхання зникнуть” (Ісая 35:1—2, 5—10) ПП 524.1