Патріархи і пророки

Розділ 37. Удар по скелі

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділ 20:1—13

Зі скелі в Хориві, по якій вдарив Мойсей, вперше потекли життєдайні потоки, вгамовуючи спрагу Ізраїля в пустелі. Під час довгих подорожувань, де тільки виникала потреба у воді, ізраїльтяни чудом Божої милості отримували її. Однак потік води з Хориву незабаром вичерпався. Та незалежно від того, в якому місці пустелі вони знаходилися, якщо потрібна була вода, вона витікала з ущелини скель поблизу табору. ПП 391.1

Завдяки Христові, силі Його Слова, Ізраїлеві “посилалися ці відсвіжаючі потоки”. Вони пили від Духовної Скелі, що йшла разом з ними, а тією Скелею був Христос (1Кор.10:4). Він — джерело матеріальних і духовних благ. Христос, правдива Скеля, залишався з ними під час усіх їхніх подорожувань. “І спраги не зазнали вони в пустинях, якими провадив Він їх: і воду із скелі давав їм; Він скелю розколов і потекла вода!” “Потекли ріки в пустинях” (Ісая 48:21; Псал.104:41). ПП 391.2

Скеля, по якій було завдано удару, — символ Христа, завдяки Якому пізнаються найцінніші духовні істини. Як зі скелі після удару потекли потоки життєдайної вологи, так і від Христа, що Його “вдарив Бог”, Котрий “був ранений за наші гріхи, і за наші провини Він мучений був” (Ісая 53:4—5), виходить потік спасіння для грішного людства. Як скелі було завдано лише одного удару, “так і Христос один раз принесений був у жертву, щоб понести гріхи багатьох” (Євр.9:28). Наш Спаситель не повинен був приносити Себе в жертву вдруге; тим, хто прагне отримати благословення Його благодаті, достатньо лише просити в Ім'я Ісуса, висловлюючи бажання свого серця в молитві каяття. Така молитва представить перед Господом Саваофом рани Ісуса, з яких знову потече життєдайна кров, символом якої був потік живої води для Ізраїлю. ПП 391.3

Після того як ізраїльтяни оселилися в Ханаані, вони з великою радістю згадували, як у пустелі для них зі скелі текли потоки води. За днів Христа ті дивовижні події перетворилися на важливу, сповнену особливого значення, церемонію. Вона мала місце під час свята кущів, коли з усіх куточків країни до Єрусалима збиралися люди. У кожний із семи днів свята священики під звуки музики та співу хору левитів виходили, щоб набрати із Сілоамського джерела води у золоту посудину. За ними йшли натовпи людей; і хто лише зміг пробитися до потоку, пили з нього воду під звуки радісного гімну: “І ви в радості будете черпати воду із спасенних джерел!” (Ісая 12:3). Після цього священики під звуки сурм і слів урочистого співу: “Ноги наші стояли в воротах твоїх, Єрусалиме” (Псал.121:2), вносили воду до храму. Воду виливали на жертівник всепалення; в цей час звучали похвальні гімни, а людське багатоголосся зливалося разом з музичними інструментами та низькими звуками сурм в один урочистий акорд. ПП 392.1

Спаситель використав це символічне служіння, аби звернути увагу людей на благословення, які Він їм приніс. А останнього великого дня свята відлуння Його голосу наповнило двори храму: “Коли хто прагне — нехай прийде до Мене і п'є!” “Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його!” “Це, — говорить Йоан, — сказав Він про Духа, що мали прийняти віруючі у Нього” (Йоан 7:37—39). Освіжаюча вода, що тече у випаленому сонцем, неродючому краї, перетворюючи пустелю на квітучий сад та повертаючи до життя усе, що гине, є символом божественної благодаті, яку може злити лише Христос і яка є живою водою, що очищає, відсвіжує і підкріпляє душу. ПП 392.2

У кому перебуває Христос, той має в собі невичерпне джерело благодаті і сили. Ісус робить життя радісним і освітлює шлях усім, хто щиро Його шукає. Божа любов, прийнята в серце, виявить себе у добрих вчинках для вічного життя. Вона стане благословенням не тільки для душі, в якій струменіє це джерело, а й виллється від неї живим потоком слів і праведних вчинків, вгамовуючи спрагу людей, що знаходяться поруч. ПП 393.1

Цей же символ Христос використав у розмові з жінкою-самарянкою біля криниці Якова. “А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом води, що тече в життя вічне” (Йоан 4:14). Христос поєднує в Собі два символи: Він — Скеля і Жива Вода. ПП 393.2

Біблія часто вдається до цих прекрасних і глибоко символічних ілюстрацій. За багато століть до приходу Христа Мойсей вказував на Нього як на Скелю спасіння для Ізраїлю (Втор.32:15). Псалмист називає Його: “Мій Спаситель”, “Скеля сили моєї”, “Скеля, що вища від мене”, “Скеля мешкальна”, “Скеля серця мого”, “Скеля притулку мого”. У Давидових псалмах Христова благодать представлена в образі прохолодної, “тихої води” серед зелених пасовищ, на які Небесний Пастир провадить Свою отару. “Ти, — говорить він, — напуваєш їх з потоку Своїх солодощів, бо в Тебе джерело життя” (Псал.17:3; 61:8; 60:3; 70:3; 72:26; 93:22; 22:2; 35:9—10). А премудрий Соломон звіщає: “Джерело премудрості — текучий потік” (Прип.18:4). Для Єремії Христос — “джерело живої води”, для Захарії — “джерело… для змиття гріха й нечистоти” (Єрем.2:13; Зах.13:1). ПП 393.3

Ісая описує Христа як “вічну твердиню”, “тінь високої скелі на спраглій землі” (Ісая 26:4; 32:2). Він записав дорогоцінну обітницю, викликаючи в уяві картину живого потоку для Ізраїлю: “Убогі та бідні шукають води, та її немає, язик їхній від спраги висихає, — Я, Господь, їх вислухаю, Бог Ізраїлів, не залишу їх!” “Бо я виллю воду на спраглу землю, а потоки вод на суходіл”. “Бо води в пустелі заб'ють джерелом, і в степу потоки”. До кожного звернений заклик: “О, ви всі спрагнені, — йдіть до води” (Ісая 41:17; 44:3; 35:6; 55:1). На останніх сторінках Святого Письма чується ніби відлуння цього заклику. Ріка води життя, “ясна, мов кришталь”, тече від престолу Бога й Агнця; милостивий заклик лунає через усі віки: “Хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай бере воду життя даром!” (Відкр.22:1, 17). ПП 393.4

Якраз перед приходом євреїв до Кадеша жива вода, що стільки років била джерелом біля їхнього табору, висохла. Господь мав намір знову випробувати Свій народ. Він бажав побачити, чи виявлять вони до Нього довіру, чи, подібно до своїх батьків, викажуть невір'я. ПП 394.1

Вони вже могли бачити пагорби Ханаану. Лише кілька днів шляху — і будуть кордони обітованого краю. Неподалік був Едом, який належав нащадкам Ісава; саме через нього пролягав шлях, яким їм було наказано йти до Ханаану. Мойсей отримав повеління: “Поверніть на північ! А народові скажи: ви маєте переходити границю краю ваших братів, синів Ісава, що мешкають у Сеїрі. І будуть вони боятися вас… їжу купуватимете в них за гроші — щоб ви мали що їсти, а воду також будете в них купувати…” (Втор.2:3—6). ПП 394.2

Ці вказівки достатньою мірою пояснювали зникнення джерел: ізраїльтяни проходили родючою країною, де не бракувало води — прямим шляхом до Ханаанської землі. Бог пообіцяв, що вони без перешкод перейдуть через Едом, де зможуть купити достатньо їжі та води. Тому сам той факт, що води, яка до цього часу посилалась їм чудодійним чином, не стало, мав бути причиною радості — подорожуванням по пустелі надходить кінець. Якби вони не були засліплені невірством, то зрозуміли б це. Однак те, що мало стати доказом виконання Божої обітниці, викликало сумніви і нарікання. Народ, схоже, втратив будь-яку надію на те, що Бог все ж дасть їм Ханаан у володіння, а тому галасливо вимагав благословень, які мав у пустелі. ПП 394.3

Перш ніж Бог міг дозволити ізраїльтянам увійти до Ханаанської землі, вони повинні були засвідчити, що вірять у Його обітниці. Води не стало перед тим, як вони підійшли до Едому. Тут їм була дана змога хоча б короткий час жити вірою, а не баченням. Проте саме перше випробування виявило в них той самий дух непокори й невдячності, який виказували їхні батьки. Як тільки почувся зойк, що в таборі немає води, вони забули про руку, котра стільки років давала їм усе необхідне, і замість того, щоб звернутися до Бога за допомогою, почали нарікати на Нього, вигукуючи у розпачі: “О, якби ми були повмирали, як наші брати померли перед Господом!” (Числ.20:1—3). Це означало, що вони бажали розділити долю тих, котрі були знищені під час бунту Корея. ПП 394.4

Люди знову нарікали на Мойсея й Аарона. “І навіщо ви привели Господню громаду в оцю пустелю, щоб і нам тут загинути і скотині нашій? І навіщо вивели ви нас із Єгипту, щоб привести нас на це місце? Тут не родить збіжжя, ані смоківниці, ані виноград, ані гранатові яблука, і навіть немає питної води!” ПП 395.1

Вожді знову прийшли до дверей Скинії й впали долілиць. Знову з'явилася слава Господня, і Мойсей отримав повеління: “Візьми жезло та збери громаду ти та брат твій Аарон, і промовите до тієї скелі, що на їхніх очах, — і вона дасть воду. І виведеш для них воду з тієї скелі”. ПП 395.2

Два брата вийшли до народу; Мойсей був з Божим жезлом у руці. Тепер вони вже були людьми похилого віку. Довгий час ці мужі зносили впертість та непокірність Ізраїлю, і нині навіть Мойсей втратив терпіння. “Послухайте ж, неслухняні, — вигукнув він, — чи ж з цієї скелі ми добудемо для вас воду?” — і замість того, щоб лише наказати скелі, як звелів Бог, він двічі вдарив по ній палицею. ПП 395.3

Потоком полилася вода, якої було достатньо, щоб напоїти народ. Але була вчинена велика помилка. Мойсееві слова свідчили про його роздратування, вони були, швидше, виявленням людського гніву, а не священним обуренням з приводу того, що був зневажений Бог. “Послухайте ж, неслухняні…” — сказав він. Таке звинувачення було справедливим, однак навіть істину не слід говорити запальним або роздратованим тоном. Коли Бог звелів Мойсею оголосити народові, що той понесе покарання за свій бунт, йому було боляче вимовляти ці слова, а народові — слухати їх, однак Бог підтримав Мойсея, щоб він все ж міг передати цю вістку. Але коли вождь сам вирішив звинуватити їх, то цим засмутив Божого Духа і завдав народові лише шкоду. Брак терпіння і самовладання очевидний. Таким чином, люди отримали нагоду засумніватися втому, чи завжди вони перебували під Божим керівництвом, і виправдати свої гріхи. Мойсей, як і вони, зневажив Бога. Його поведінка, говорили вони, від самого початку заслуговувала осуду й докору. Тепер люди нарешті знайшли привід, якого шукали, аби відкинути усі Божі докори, які Він посилав їм через Свого слугу. ПП 395.4

Мойсей виявив недовір'я до Бога. “Чи ж… ми добудемо для вас воду?” — запитав він, ніби Господь міг не зробити того, що обіцяв. “За те що ви не вірили Мені, — сказав Господь двом братам, — коли потрібно було явити святість Мою в очах Ізраїлевих синів”. Коли не стало води, нарікання й обурення народу захитали і їхню віру у виконання Божої обітниці. Першому поколінню судилося загинути в пустелі через своє невір'я, однак той самий дух виявився і в дітях. Невже й вони не отримають обіцяного? Втомлені та розчаровані, Мойсей і Аарон вже не робили спроб стримати почуттів людей. Якби вони особисто виявили непохитну віру в Бога, то змогли б викласти цю справу перед народом у належному світлі, що дало б йому змогу знайти сили знести випробування. Якби вони одразу рішуче застосували владу, якою були наділені як судді, то могли б покласти край незадоволенню. Їхнім обов'язком було докласти усіх зусиль, щоб покращити становище, перш ніж просити, щоб це зробив Бог. Якби наріканням у Кадеші було відразу покладено край, скільки тоді зла можна було б уникнути! ПП 396.1

Своїм необачним вчинком Мойсей знецінив ту науку, яку Бог бажав викласти Ізраїлю. По скелі, що символізувала Христа, вже один раз було завдано удару, як і Христос мав принести Себе в жертву лише один раз. Вдруге достатньо було лише сказати до скелі, як і ми повинні тільки просити благословень в Ім'я Ісуса. Другий удар, завданий по скелі, позбавив цей прекрасний символ, який вказує на Христа, його належного значення. ПП 396.2

Більше того, Мойсей та Аарон привласнили собі силу, яка належала лише Богові. Необхідність божественного втручання надавала цим обставинам особливої урочистості, і вожді Ізраїлю повинні були використати це, аби викликати в народі ще більшу шанобливість до Бога, тим самим зміцнюючи віру в Його могутність і милосердя. З гнівом запитавши: “…Чи ж з цієї скелі ми добудемо для вас воду?” — вони цим самим поставили себе на місце Бога так, ніби сила належала їм — істотам з людськими немочами й пристрастями. Втомлений через постійні нарікання та непокору людей, Мойсей перестав споглядати на свого Всемогутнього Помічника, а позбавлений Божественної сили, він зіпсував собі репутацію вождя виявом людської слабкості. Муж, який і наприкінці своєї місії міг би залишатися незаплямованим, непохитним, позбавленим егоїзму, врешті-решт був переможений. Бог був зганьблений перед громадою Ізраїлю, в той час як міг бути звеличений і прославлений. ПП 396.3

У цьому випадку Бог не виніс жодного осуду тим, чия негідна поведінка так негативно вплинула на Мойсея та Аарона. Догани зазнали вожді народу. Ті, котрі були представниками Бога, не вшанували Його. Мойсей та Аарон почувалися ображеними, забувши, що народ нарікав не на них, а на Бога. Надіючись на самих себе та апелюючи до власних почуттів, вони несвідомо впали в гріх, а тому не змогли показати народові, якою великою була його провина перед Богом. ПП 397.1

Гірким і глибоко принизливим був негайно винесений вирок. І сказав Господь до Мойсея та Аарона: “За те, що ви не вірили Мені, коли треба було показати Мою святість в очах синів Ізраїля, ви не введете цієї громади у землю, яку Я дав їм”. Вони мали померти разом з бунтівним Ізраїлем, так і не перейшовши Йордану. Якби Мойсей та Аарон плекали в собі почуття самозвеличення або з гнівом сприйняли божественне застереження і докір, їхня провина була б значно важчою. Але їхній гріх не був навмисним або свідомим: вони зненацька були переможені спокусою і відразу ж щиро розкаялися. Бог прийняв їхнє покаяння, проте з огляду на ту шкоду, якої їхній гріх завдав народові, Він не міг скасувати покарання. ПП 397.2

Мойсей не утаїв вироку, винесеного йому, але повідомив громаду про те, що оскільки він не віддав Богові належної слави, то й не зможе ввести їх до обітованого краю. Він просив ізраїльтян звернути серйозну увагу на ту сувору кару, що спіткала його, замислитись, як Бог дивиться на їхні нарікання, коли вони звинувачували людину в присудах, які самі ж стягнули на себе через власні гріхи. Мойсей розповів їм також, як просив Бога скасувати вирок, але отримав відмову. “Та Господь розгнівався на мене через вас, — сказав він, — і не захотів слухати мене” (Втор.3:26). ПП 397.3

У кожному випробуванні або труднощах ізраїльтяни були готові звинувачувати Мойсея в тому, що ніби це він вивів їх із Єгипту, а Бог не мав до цього ніякого відношення. В усіх їхніх мандрівках, коли вони скаржилися на труднощі в дорозі, нарікаючи на своїх вождів, Мойсей говорив їм: “Не я, а Бог діє серед вас, і ваше нарікання проти Бога”. Але слова, так необачно сказані ним біля скелі: “Чи ж… ми здобудемо для вас воду?” — були, по суті, визнанням їхніх звинувачень, що якраз і послужило для утвердження невір'я та вибачення власних нарікань. Господь бажав назавжди позбавити їх такої думки, заборонивши Мойсееві ввійти до обітованого краю. Це послужило незаперечним доказом того, що їхнім вождем був не Мойсей, а могутній Ангел, про Котрого Господь сказав: “Ось Я посилаю Ангела Мого перед тобою, щоб Він охороняв тебе у дорозі, і привів тебе до того місця, яке Я приготував. Шануй Його, і слухайся Його голосу!., бо Ім'я Моє в Ньому” (Вих.23:20—21). “Господь розгнівався на мене через вас”, — сказав Мойсей. ПП 398.1

Очі усього Ізраїлю були звернені до Мойсея; його гріх кидав тінь на Бога, Котрий поставив його на чолі Свого народу. Гріх Мойсея став відомим усій громаді, і якби ним було злегковажено, могло б скластися враження, ніби невір'я і роздратування, викликані серйозною причиною, тим, котрі обіймають відповідальні посади, можна пробачити. Та коли стало відомо, що лише через цей гріх Мойсей та Аарон не ввійдуть до Ханаану, народ зрозумів: Бог справедливий і неминуче карає грішника. ПП 398.2

Історія Ізраїлю мала бути записана на науку і застереження майбутнім поколінням. Люди прийдешнього часу повинні були знати, що Небесний Бог — справедливий Правитель, Який в жодному разі не виправдовує гріха. Однак далеко не всі люди усвідомлюють безмежну потворність гріха. Люди тішать себе думкою, що Бог надто добрий, щоб покарати грішника. Проте у світлі біблійної історії стає зрозумілим: Божа милість і любов змушують Його ставитися до гріха як до лиха, яке фатально позначається на мирі та щасті Всесвіту. ПП 398.3

Ані чесність, ані вірність Мойсея не могли відвернути покарання за його провину. Народові Бог простив значно більші переступи, але Його ставлення до гріха не було таким, як до гріха його керівників. Бог вшановував Мойсея більше, ніж якусь іншу людину на землі. Він відкрив йому Свою славу і передав через нього Ізраїлю Свої Постанови. Через те, що Мойсей отримав таке велике світло і пізнання, його гріх був значно тяжчим. Вірність у минулому не здатна спокутувати і одну провину. Чим більше світла і переваг отримує людина, тим більша її відповідальність, більш прикра її поразка, і тим тяжчим — покарання. ПП 399.1

З людської точки зору, Мойсей не скоїв великого злочину; це був звичайнісінький гріх. Псалмист зазначає: “Говорив він нерозважно устами своїми” (Псал.105:33). Людина може вважати щось дрібницею, але якщо Бог так суворо покарав за гріх Свого найвірнішого слугу, якого вшановував більше за інших, то не простить його й нікому іншому. Дух самозвеличення, схильність осуджувати своїх ближніх не до вподоби Богові. Хто поблажливо ставиться до таких гріхів, піддає сумніву Божу роботу, даючи цим привід скептикам виправдовувати своє невірство. Чим важливіше становище посідає людина, чим більшим її вплив на інших, тим необхідніше для неї виховувати в собі терпіння і покірливість. ПП 399.2

Коли сатані вдається зробити так, що Божі діти, а передусім ті, котрі обіймають відповідальні посади, починають приписувати собі славу, яка належить Богові, він торжествує. У цьому його перемога. Саме це призвело сатану до падіння. Саме тому він з таким великим успіхом спокушує інших, призводячи їх до загибелі. Щоб уберегти нас від його лихих задумів, Бог у Своєму Слові залишив чимало уроків, які застерігають нас від небезпеки самозвеличення. Нехай же кожний порив нашого єства, кожна здібність душі та спонукання серця щохвилини перебувають під контролем Божого Духа. Не існує жодного благословення, злитого Богом на людину, жодного випробування, допущеного Ним, якими б не намагався скористатися сатана, аби спокусити, мучити й погубити душу, якщо тільки ми дамо йому для цього найменший привід. Тому, яке б велике духовне світло не отримала людина, якими б рясними благословеннями та божественними милостями не користувалася, вона повинна завжди смиренно ходити перед Господом, з вірою благаючи, аби Бог освятив кожну її думку та направляв усяке її спонукання. ПП 399.3

Хто претендує на благочестя, на тому лежить найсвященніший обов'язок в усіх обставинах, навіть в хвилини найбільших провокацій, зберігати самовладання і контроль над собою. Тягар, покладений на Мойсея, був надто важким; мало хто був так суворо випробуваний, як він; однак це не було підставою виправдати його гріх. Бог зробив усе для Свого народу, і якщо люди покладатимуться на Божу силу, вони ніколи не стануть жертвою обставин. Виправдовувати гріх не можна навіть найбільшою спокусою. Якого б тиску не зазнала душа, вона чинить гріх з власної волі. Жодні сили землі чи пекла не здатні примусити людину чинити зло. Сатана атакує наші найбільш слабкі місця, але ми можемо вийти переможцями. Якими б сильними і несподіваними не були його нападки, Бог подбав про допомогу; Божою силою ми зможемо перемогти. ПП 400.1