Патріархи і пророки

Розділ 4. План викуплення

Гріхопадіння людини сповнило небеса смутком. Створений Богом світ опинився під прокляттям гріха, і населяли його істоти, приречені на страждання і смерть. Здавалось, немає жодного рятунку для порушників Закону. Ангели вже не співали пісень хвали. У небесних оселях панувала глибока скорбота з приводу руйнації, до якої призвів гріх. ПП 41.1

Син Божий, прославлений Повелитель небес, з уболіванням дивився на грішне людство. Зойки загубленого світу піднімалися до небес, наповнювали Його серце безмежним жалем. Проте божественна Любов склала План викуплення людини. Порушений Божий Закон вимагав смерті грішника. У Всесвіті була лише Одна Особа, Яка задля людини могла задовольнити вимоги Закону. Божественний Закон святий, як і Сам Бог, а тому тільки рівний Богові міг здійснити спокуту за його порушення. Ніхто, крім Христа, не міг звільнити грішну людину від прокляття Закону і знову привести її до згоди з Небесами. Христос вирішив взяти на Себе вину і ганьбу за гріх, настільки образливий для Святого Бога, що навіть розділив Отця і Його Сина. Аби врятувати гинучий рід, Христос мусив зазнати всієї глибини страждання й горя. ПП 41.2

У той час, як Він молив Отця, заступаючись перед Ним за грішника, небесні воїнства з величезною зацікавленістю, яку важко передати словами, чекали на остаточне рішення. Довго тривала ця таємна нарада — “рада миру” (Зах.6:13), на якій вирішувалася доля грішних людських синів. План спасіння був розроблений ще до створення Землі, бо Христос — “Агнець, заколений від закладин світу” (Відкр.13:8); однак навіть Цареві Всесвіту коштувало великої боротьби, перш ніж Він міг віддати Свого Сина на смерть задля грішного людства. “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Йоан 3:16). О, таємнице викуплення! Любов Божа до світу, який не любить Його! Хто може збагнути глибини любові, що “перевершує розуміння”? Протягом нескінченних віків у безсмертних істот, які бажатимуть збагнути таємницю неосяжної любові, вона викликатиме подив і поклоніння. ПП 41.3

Бог повинен був явити Себе у Христі і таким чином “примирити світ зі Собою” (2Кор.5:19). Людина так опоганилась гріхом, що самій їй було не під силу увійти в гармонійні відносини з Тим, природою Котрого є чистота і досконалість всіх чеснот. Але Христос, викупивши людину з-під осудження Закону, об'єднав божественну силу з людською неміччю. Таким чином, розкаяння перед Богом і віра в Христа дають змогу занепалим дітям Адама знову стати “синами Божими” (1Йоан 3:2). ПП 42.1

У Плані Спасіння з Його безмежною жертвою, котра єдина могла забезпечити спасіння людині, повинно було брати участь усе небо. Коли Христос відкривав ангелам План викуплення, вони не відчували радості, бо розуміли, що спасіння людини коштуватиме їхньому Повелителеві невимовних страждань. Зі сумом і подивом вони слухали Христа, Котрий розповідав їм про те, що змушений буде залишити небеса, атмосферу чистоти, миру, радості, слави та безсмертя, і зіткнутися із земними пороками, зазнати скорбот, ганьби і смерті. Він стоятиме між грішником та покаранням за гріх, і лише небагато людей приймуть Його як Божого Сина. Він залишить високе становище, яке належить Йому, — Величі Небес, — прийде на землю і упокорить Себе як людина, аби на власному досвіді спізнати усі скорботи та спокуси, яких зазнають люди. Це все було необхідно для того, щоб Він зміг “допомогти спокушуваним” (Євр.2:18). А коли Його місія Вчителя закінчиться, Він буде відданий до рук нечестивців і зазнає усякої ганьби і мук, на які тільки сатана буде здатний підбурити їх. Він змушений буде померти найжорстокішою смертю, — розп'ятим поміж небом і землею як злочинець. Йому доведеться упродовж довгих годин терпіти такі жахливі страждання, що ангели, не маючи сили дивитися на цю картину, закриватимуть свої обличчя. Йому належить зазнати душевної муки, коли Отець сховає від Нього Своє лице, тому що вина за переступ, тягар гріхів усього світу, перебуватиме на Ньому. ПП 42.2

Ангели впали до ніг Свого Повелителя, пропонуючи віддати своє життя як жертву для спасіння людини. Однак життя ангела не могло викупити людину: тільки Той, Хто створив людину, володів силою спасти її. Проте ангели мали брати участь у Плані викуплення. Христос повинен бути “ненадовго приниженим перед ангелами, і вкусити смерть” (Євр.2:9). Прийнявши людську природу, він уже не володітиме такою силою, як вони, — тоді вони служитимуть Йому, підтримуючи та потішаючи у стражданнях. Ангели також діятимуть як “службові духи, що посилаються на служіння тим, котрі стануть спадкоємцями спасіння” (Євр.1:14). Вони охоронятимуть підданих Царства благодаті від злих ангелів та від темряви, якою сатана постійно намагається їх оточити. ПП 43.1

Ставши свідками мук і приниження свого Господа, обурені та прикро вражені ангели зажадають звільнити Його з рук убивць, однак вони не повинні втручатись, аби не перешкодити подіям, свідками яких стануть. Христові належало пережити глузування і наругу нечестивців; це входило в План викуплення, і Він погодився з цим, ставши Відкупителем людини. ПП 43.2

Христос запевняв ангелів, що Своєю смертю Він викупить багатьох і знищить володаря держави смерті, знову поверне людям Царство, втрачене ними через порушення Закону. Викуплені стануть Його співспадкоємцями і вічно перебуватимуть з Ним. Гріх та грішники будуть знищені, щоб ніколи вже не порушували спокою неба й землі. Христос закликав небесне воїнство погодитися з Планом Отця і тішитися тим, що Його смерть примирить з Богом людину, яка впала. ПП 43.3

Після цього невимовна радість сповнила небеса. Слава і блаженство викупленого світу перевершили навіть муки і жертву Князя життя. У небесних дворах залунали перші акорди пісні, яка мала зазвучати над віфлеємськими пагорбами, — “Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!” (Лука 2:14). Ще з більшою радістю і захопленням, ніж під час творіння Землі, “разом співали всі зорі поранні, та радісний окрик здіймали всі Божі сини” (Йов 38:7). ПП 44.1

Вперше про План спасіння людину було повідомлено словами вироку, проголошеного над сатаною в Едемському саду. Господь сповістив: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту” (Бут.3:15). Цей вирок, проголошений у присутності наших прабатьків, став для них обітницею. Передрікаючи боротьбу поміж людиною і сатаною, він сповіщав і про те, що врешті-решт влада великого супротивника буде знищена. Адам і Єва стояли перед праведним Суддею як злочинці, очікуючи вироку за вчинений переступ, але перш ніж почути про те, що на їхню долю випаде життя, сповнене скорбот і праці, і що вони змушені будуть повернутися до земного пороху, прозвучали слова надії. Хоча могутній ворог і завдаватиме їм страждань, проте остаточна перемога буде за ними. ПП 44.2

Коли сатана почув, що між ним та жінкою, між його та її насінням буде посіяна ворожнеча, він зрозумів, що його дії, мета яких — остаточно зіпсувати природу людини, натраплять на перешкоду: людина отримає силу чинити опір його впливові. Однак, коли План спасіння був розгорнутий більш повно, сатана тішився зі своїми лихими ангелами з приводу того, що, призвівши людину до гріхопадіння, він позбавить Сина Божого Його високого становища. Сатана оголосив, що досі його плани на Землі здійснювалися з великим успіхом і коли Христос прийме людську природу, Він також може бути переможений; таким чином сатані вдасться запобігти викупленню людського роду, який гине. ПП 44.3

Небесні ангели в усій повноті розгорнули перед нашими прабатьками План, накреслений для їхнього спасіння. Адама та його помічницю запевнили, що, незважаючи на їхній великий гріх, вони не будуть залишені на волю сатани. Син Божий погодився за їхній переступ заплатити Своїм власним життям. Їм буде призначено випробувальний період, і через покаяння та віру в Христа вони зможуть знову стати дітьми Божими. ПП 45.1

Жертва, якої вимагав їхній переступ, показала Адамові та Єві священний характер Божого Закону; вони, як ніколи раніше, усвідомили злочинність гріха і його жахливі наслідки. Відчуваючи докори сумління і душевні страждання, наші прабатьки благали, аби покарання не впало на Того, Чия любов була для них джерелом усякої радості; краще нехай його понесуть вони та їхнє потомство. ПП 45.2

Однак їм пояснили, що, оскільки Закон Єгови є основою Божого правління як на небесах, так і на землі, то навіть життя ангела не може бути прийняте як жертва за його порушення. Жодної з Божих Заповідей не можна скасувати або змінити, пристосовуючи до гріховного стану людини; тільки Син Божий, Котрий створив людину, міг викупити її. Як злочин Адама приніс нещастя і смерть, так жертва Христа принесе життя і безсмертя. ПП 45.3

Через гріх не тільки людина, а й земля опинилася під владою диявола; вона буде відродженою завдяки Плану викуплення. Після свого сотворення Адам став володарем Землі, але, поступившись спокусі, опинився під владою сатани,“…бо хто ким переможений, той тому й раб” (2Петр.2:19). Коли людина стала в'язнем сатани, її володіння перейшло до того, хто її переміг. Таким чином, сатана став “богом цього світу” (2Кор.4:4). Він незаконним шляхом захопив володіння Землею, яке на початку було віддане Адамові. Але Христос заплатив Своєю Жертвою покарання за гріх, аби не тільки викупити людину, а й повернути їй втрачене володіння. Усе, що було втрачене першим Адамом, буде поновлено Другим. Пророк говорить: “А ти, башто Черідна, підгірку Сіонської доньки, прийде до тебе і дійде старе панування” (Мих.4:8). Апостол Павло також говорить про “завдаток нашого спадку” (Ефес.1:14). Бог створив землю, щоб на ній мешкали святі й щасливі істоти. Господь “землю вформував та її вчинив, і міцно поставив її; не створив її даремно, — на проживання на ній Він її вформував” (Ісая 45:18). Цей задум здійсниться, коли відновлена Божою силою та звільнена від гріха й смутку земля стане вічною оселею для викуплених. “Успадкують праведні землю, і повік житимуть на ній” (Псал.36:29). “І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його служитимуть Йому” (Відкр.22:3). ПП 45.4

Адам у своїй невинності насолоджувався безпосереднім спілкуванням зі своїм Творцем, але гріх розділив Бога з людиною, і тільки викупна жертва Христа могла перекинути міст через прірву, а людство стало спроможним отримати небесне благословення і спасіння. Люди вже не мали змоги спілкуватися зі своїм Творцем, але Бог промовлятиме до них через Христа й ангелів. ПП 46.1

Адамові були відкриті важливі події в історії людства — від тієї хвилини, коли в Едемі було проголошено божественний вирок, до потопу і далі — аж до Першого приходу Сина Божого. Йому було показано, що, хоча жертва Христа є достатньою для викуплення усього світу, багато хто обиратиме гріховне життя замість покаяння і послуху. З покоління в покоління зростатиме злочинність, і прокляття гріха все більшим тягарем лягатиме на людство, на тварин і землю. Через гріховний спосіб дні життя людини на землі скоротяться. Вона буде вироджуватися в тілесному, розумовому і моральному відношеннях, доки світ не сповниться усяким лихом. Потурання апетитові та пристрастям зроблять людей нездатними розуміти великі істини Плану викуплення. Однак Христос, вірний Своїй меті, задля якої залишив небеса, не втратить Свого інтересу до людини і надалі закликатиме її сховати в Ньому свої слабкості та недоліки. Він задовольнить потреби усіх, котрі з вірою прийдуть до Нього. Завжди житиме невелика частка людей, які зберігатимуть знання про Бога та залишатимуться непорочними серед переважаючого в світі беззаконня. ПП 46.2

Були встановлені Богом жертвоприношення для постійного нагадування людині про потребу в сповіданні власних гріхів та визнанні своєї віри в обітованого Відкупителя. Вони призначались для того, щоб закарбувати в свідомості людства, яке згрішило, важливу істину про те, що саме гріх став причиною смерті. Принесення першої жертви було для Адама надзвичайно болісною церемонією. Він мусив власною рукою відібрати життя, яке міг дати тільки Бог. Так уперше він став свідком смерті і зрозумів: якби залишився слухняним Богові, то ані людина, ані тварина не повинні були б помирати. Вбиваючи невинну жертву, Адам здригався від думки, що за його гріх проллється кров непорочного Агнця Божого. Ця сцена дала йому змогу глибше і повніше усвідомити всю глибину свого переступу, котрий ніщо не могло спокутувати, крім смерті улюбленого Божого Сина. Він дивувався Безмежній Любові, котра мала заплатити такий великий викуп за спасіння грішника. Похмуре, страшне майбутнє освітила зірка надії, проганяючи горе і відчай. ПП 46.3

План викуплення, однак, мав більш глибоке і серйозне призначення, ніж тільки спасіння людини. Христос прийшов на Землю не тільки заради цього; не лише для того, щоб мешканці маленької планети навчилися шанувати Божий Закон так, як він цього заслуговує; План викуплення повинен був виправдати перед Всесвітом характер Бога. Такого результату Своєї великої жертви — її значення для мешканців інших світів, а також для людини — очікував Спаситель, коли напередодні Свого розп'яття сказав: “Нині суд цьому світові; нині князь світу цього буде вигнаний геть. І коли я буду піднесений з землі, то до Себе приверну всіх” (Йоан 12:31—32). Смерть Христа задля спасіння людини не лише відкривала людям дорогу до Небес, а й мала виправдати перед Всесвітом дії Бога та Його Сина у відповідь на повстання сатани. Вона повинна була довести, що Божий Закон залишається незмінним, а також показати суть і наслідки гріха. ПП 47.1

Від самого початку велася велика боротьба навколо Закону Божого. Сатана намагався довести, що Бог несправедливий, а Його Закон недосконалий і що задля добра Всесвіту він має бути змінений. Нападаючи на Закон, сатана мав намір скасувати владу Законодавця. Ця боротьба повинна була показати: чи справді божественні постанови недосконалі та підлягають зміні, чи вони бездоганні та непорушні. ПП 47.2

Вигнаний з небес сатана сповнився рішучості зробити Землю своїм царством. Спокусивши та перемігши Адама і Єву, він гадав, що опанував світом, “бо вони”, говорив він, “обрали мене своїм володарем”. Сатана запевняв, що грішникові неможливо отримати прощення, а тому люди, які впали в гріх, стали його законними підданими, а світ — його власністю. Та Бог віддав Свого Єдинородного, улюбленого Сина, рівного Собі, щоб Він зазнав покарання за переступ і таким чином відкрив шлях, яким люди зможуть віднайти Його ласку і повернутися до своєї домівки в Едемі. Христос узявся врятувати людину і звільнити світ з-під влади сатани. Результат великої боротьби, розпочатої на небесах, повинен був вирішитися саме в нашому світі, саме на тих теренах, на які сатана претендував як на свою власність. ПП 48.1

Те, що Христос погодився упокорити Себе, рятуючи грішника, викликало подив Всесвіту. Як міг Той, Котрий управляв всіма зірками та світилами, Який у Своєму Провидінні задовольняв потреби кожної істоти у безмежному Всесвіті, відмовитися від належної Йому слави та прийняти людську подобу?! Це стало таємницею, яку бажали збагнути безгрішні істоти інших світів. Коли Христос у людській подобі прийшов у цей світ, усі небожителі з величезною цікавістю спостерігали за кожним Його кроком по заплямованій кров'ю дорозі — від ясел до Голгофи. В очах Небес не залишились непоміченими завдані Христові зневага і глузування, до яких підбурював сатана. Небесні істоти були свідками успіху ворожих сил; сатана постійно згущав темряву, примножуючи горе і страждання людей, в той час як Христос протидіяв йому. Вони стежили за битвою, що точилася поміж світлом та темрявою і яка ставала дедалі запеклішою. І коли Христос у передсмертній агонії на хресті проголосив: “Звершилося!” (Йоан 19:30), — вигуки торжества наповнили усі світи й Небеса. Результат великої боротьби, яка так довго точилась у цьому світі, був вирішений; Христос вийшов Переможцем. Своєю смертю Він відповів на запитання: чи мають Отець і Син достатньо любові до людей, аби на ділі виявити самозречення і дух жертовності? Сатана показав свою справжню сутність неправдомовця і вбивці. Тепер стало ясно: якби йому було дозволено управляти небесними істотами, він робив би це, виявляючи той самий дух, що й до людських синів. Голоси усіх вірних мешканців Всесвіту злилися разом, вихваляючи справедливість божественного управління. ПП 48.2

Якби можна було змінити Закон, тоді людина могла бути спасенною і без жертви Христа; але той факт, що Христові необхідно було віддати Своє життя за грішний людський рід, є найкращим доказом, що Божий Закон не звільняє грішника від своїх вимог; очевидно також, що плата за гріх — смерть. Зі смертю Христа поразка сатани стала безсумнівною. Якби Закон, як навчає дехто, був скасований на хресті, тоді муки і смерть дорогого Сина Божого послужили б тільки на користь сатані; князь темряви міг би тріумфувати, бо підтвердилися б його звинувачення проти Божественного правління. Той факт, що Христос поніс на Собі покарання за гріх людини, став для всіх створених Богом істот наймогутнішим аргументом на користь того, що Закон — незмінний, що Бог праведний, милосердний і здатний на самозречення; що безмежна справедливість і милість в Його правлінні поєднуються. ПП 49.1