Патріархи і пророки

Розділ 3. Спокушення і падіння

За основу цього розділу взято книгу Бут.3

Втративши змогу підбурювати до заколоту на небесах, сатана у своїй ворожнечі проти Бога знайшов нову сферу діяльності — замислив погубити людський рід. Щасливе, сповнене миру життя святої пари в Едемі нагадувало йому про блаженство, втрачене ним навіки. Охоплений заздрістю, він твердо вирішив спонукати Адама і Єву до непослуху, що мало призвести до гріха й покарання за нього. Сатана домагатиметься того, щоб їхня любов перетворилася на недовір'я, а похвальні пісні — на докори Творцеві. Таким чином він не тільки призведе цих невинних істот до того зубожіння, в якому перебував сам, а й знеславить Бога і викличе на небесах глибокий смуток. ПП 28.1

Наші прабатьки були попереджені про небезпеку, що загрожувала їм. Небесні вісники розповіли їм історію падіння сатани та про його задуми знищити їх; у всій повноті вони розкрили перед ними суть божественного правління, яке князь зла намагався зруйнувати. Саме непослух справедливим Божим вимогам призвів сатану та його воїнство до падіння. Тому було дуже важливо, щоб Адам і Єва шанували божественний Закон — єдину запоруку порядку і справедливості. ПП 28.2

Закон Божий так само святий, як і Сам Бог. Він є відкриттям Його волі, відображенням Його характеру, виявом божественної любові та мудрості. Гармонія усього творіння залежить від цілковитого підкорення всього сущого — як живих істот, так і неживої природи — Законові Творця. Бог запровадив закони, які керують Не тільки живими істотами, а й усіма процесами, що відбуваються у природі. Усе підпорядковане незмінним законам, якими не можна нехтувати. У той час, як усе суще на Землі підкоряється законам природи, тільки людина, єдина з-поміж усього, що населяє землю, підлягає відповідальності перед моральним законом. Людину — вінець творіння — Бог наділив здатністю розуміти як Його вимоги, так і священні вимоги Його Закону, котрий втілює справедливість і милість; таким чином від людини Він очікував цілковитого послуху. ПП 28.3

Мешканці Едему, як і ангели, були піддані випробуванню: вони могли залишатися щасливими лише за тієї умови, що будуть вірними Законові Творця. Вони могли коритися і жити або ж виявити непослух і загинути. Від Бога люди одержали багаті благословення, але у разі знехтування Його волею Той, Який не пощадив ангелів, що згрішили, не зможе пощадити й їх. Порушення Закону позбавить їх Божих дарів, принесе лихо й загибель. ПП 29.1

Ангели попереджали Адама і Єву про небезпеку, закликали остерігатися лихих задумів сатани, котрий невтомно докладатиме зусиль, щоб занапастити їх. Доки вони будуть слухняні Богові, лукавий не зможе зашкодити їм, бо в разі потреби всі небесні ангели були б послані їм на допомогу. Якщо б вони дали рішучу відсіч уже першим його спробам, то уникнули б небезпеки, як і небесні посланці. Але достатньо буде лише раз поступитися спокусі, як їхнє єство стане настільки зіпсутим, що вони втратять будь-яку силу й бажання чинити опір сатані. ПП 29.2

Дерево пізнання стало перевіркою їхнього послуху та любові до Бога. Господь визнав за потрібне ввести тільки одну заборону щодо користування всім, що було в саду; але якщо вони знехтують Його волею в цьому окремому випадку, то стануть винними у гріху. Сатана не мав змоги скрізь напосідати на них зі спокусами; доступ до мешканців Едему він мав тільки біля забороненого дерева. Варто буде їм зробити спробу дослідити природу цього дерева, як вони стануть беззахисними перед хитрощами спокусника. Ангели просили їх уважно прислухатися до Божого застереження та погодитися із вказівкою, яку Бог вважав за доцільне дати їм. ПП 29.3

Аби зробити свою справу непомітно, сатана в якості посередника використав змія — личину, котра якнайкраще підходила до здійснення його мети: обману. Змій був на той час одним із наймудріших і найгарніших створінь на землі. У нього були крила; коли він здійснював політ, вони сліпуче сяяли, виблискуючи золотом. Умостившись серед гілок забороненого дерева, рясно вкритих чудовими плодами, ошуканець ласував ними, намагаючись привернути до себе увагу та викликати зацікавленість. Так, причаївшись у мирному саду, губитель чатував на свою здобич. ПП 30.1

Ангели застерігали Єву не відлучатися від чоловіка під час щоденних занять у саду: поруч з ним небезпека наразити себе на спокусу була меншою, ніж тоді, коли жінка лишалася на самоті. Але одного разу, захопившись якоюсь приємною справою, вона, сама не зауважуючи того, віддалилася від нього. Зрозумівши, що залишилася одна, Єва відчула похмуре, загрозливе передчуття небезпеки, але відігнала від себе страх, вирішивши, що є достатньо мудрою та сильною, аби розпізнати зло і протистояти йому. Не звернувши уваги на застереження ангелів, Єва незабаром опинилася перед забороненим деревом, дивилась на нього зі змішаним почуттям цікавості та захоплення. Плоди його були чудові, і Єва дивувалася, чому Бог приховав ці плоди від них. Для спокусника надійшла слушна хвилина. Ніби читаючи її думки, він запитав: “Чи дійсно Бог наказав: не їжте з усякого дерева в раю?”. Вражена й налякана, Єва, здавалось, почула у словах змія відлуння власних думок. Але змій мелодійним голосом провадив далі свою мову, вправно вихваляючи надзвичайну вроду жінки. І не без задоволення Єва почала прислухатися до цих слів. Замість того, щоб тікати звідти, вона зволікала, зачудовано слухаючи мову змія. Якби до неї звернулася істота, подібна до ангелів, це, можливо, злякало б її, але їй і на думку не спадало, що таке чарівне створіння може бути посередником підступного ворога. ПП 30.2

На звабливі слова спокусника Єва відповіла: “З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю”, Бог сказав: “Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти”. І сказав змій до жінки: “Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло”. ПП 31.1

Скуштувавши від Цього дерева, запевняв змій, Адам і Єва зможуть проникнути у вищі сфери буття, осягнути ще більші знання. Адже й він скуштував заборонений плід і завдяки цьому отримав дар мови. Вкрадливо ошуканець натякав на те, що Господь приховав ці плоди від них через ревнощі, щоб вони не стали рівними Йому. Саме завдяки дивним властивостям цих плодів наділяти мудрістю та силою Бог заборонив не тільки куштувати їх, а навіть доторкатися до них. Ніби мимохідь спокусник зауважив, що божественне застереження дане тільки на словах; мета його лише налякати їх. Хіба могли вони померти? Чи ж не споживали вони плодів від дерева життя? Бог намагався лише перешкодити їм досягти вищого рівня розвитку й стати щасливішими. ПП 31.2

Саме так діє сатана від днів Адама і до теперішнього часу, і його зусилля мають великий успіх. Він спокушує людей з недовір'ям ставитися до Божої любові та піддавати сумніву Його мудрість. Він постійно намагається викликати в них гріховну, нездорову цікавість, невгамовне бажання проникнути в таємниці божественної мудрості та сили. Для багатьох людей, котрі докладають зусиль, аби дослідити те, що Бог вважав за потрібне приховати, залишаються непоміченими відкриті Ним істини, суттєво важливі для спасіння. Сатана спокушує людей до непослуху, примушуючи їх думати, що саме це відкриває їм шлях до чудового світу знань. Однак все це — омана. Окрилені надіями на прогрес, люди, нехтуючи Божими вимогами, стають на шлях, що призводить до виродження й смерті. ПП 31.3

Сатана запевняв святе подружжя, що, порушуючи Божий Закон, вони багато чого виграють для себе. А хіба ми не чуємо подібних міркувань сьогодні? Є багато таких, хто твердить про обмеженість людей, слухняних Божим Заповідям, запевняючи, що Його противники нібито мають ширший світогляд і користуються більшою свободою. Хіба ж це не відлуння голосу, що звучав у Едемі: “Дня того, коли будете з нього ви їсти (тобто порушите божественну вимогу), станете, немов Боги”? Сатана вихвалявся, ніби багато чого досягнув, скуштувавши заборонених плодів, проте замовчував той факт, що через переступ його було скинуто з небес. Хоч сатана і прийшов до переконання, що гріх призводить до величезної втрати, однак він приховав своє жалюгідне становище, аби й інші могли зазнати того ж. Так і за наших днів: порушник Закону намагається приховати свою справжню суть; він може претендувати на святість, але такі високі претензії роблять його ще більш небезпечним брехуном. Він стає прибічником сатани, зневажаючи Божий Закон; схиляючи й інших чинити те саме, він веде їх до вічної загибелі. ПП 31.4

Єва щиро повірила словам сатани, але ця віра не врятувала жінку від покарання за гріх. Вона засумнівалась у словах Божих, і це призвело нещасну до падіння. На суді люди будуть засуджені не за те, що свідомо вірили омані, а за те, що не повірили Істині, знехтувавши можливістю пізнати її. Незважаючи на суперечливі докази сатани, непослух Богові завжди призводить до фатальних наслідків. Ми повинні цілим серцем прагнути до пізнання Істини. Всі науки, які Бог звелів записати в Його Слові, дані нам як застереження і настанови з метою врятувати нас від омани. Нехтуючи ними, ми самі стягуємо на себе загибель. Немає жодних сумнівів: усе, що суперечить Божому Слову, походить від сатани. ПП 32.1

Змій зірвав плід із забороненого дерева і поклав до рук Єви, котра майже не опиралась. Потім він нагадав її власні слова про те, що Бог заборонив їм доторкатися до плодів дерева, щоб не померти. Спожиття плоду, запевняв він, не завдасть їй більшої шкоди, ніж дотик до нього. Побачивши, що з нею нічого лихого не трапилось, Єва стала сміливішою. Коли ж вона побачила, що “дерево було добре для поживи, принадне для очей, і пожадане, щоб набути знання”, то “взяла з його плоду та й з їла”. Плоди були приємними на смак; скуштувавши їх, вона ніби відчула дію життєдайної сили і уявила собі, нібито підноситься до вищих сфер буття. Без страху Єва продовжувала зривати плоди та їсти. Таким чином, згрішивши, вона стала знаряддям сатани, щоб погубити і свого чоловіка. Перебуваючи в стані не знайомого їй досі неприродного збудження, Єва взяла плодів із забороненого дерева і вирушила на пошуки свого чоловіка. Вона розповіла йому про все, що трапилося. ПП 32.2

Обличчя Адама стало сумним. Здавалося, він був вражений і занепокоєний. На слова Єви чоловік відповів, що це, очевидно, був ворог, від якого їх застерігали, і що тепер, згідно з Божим вироком, вона повинна померти. У відповідь Єва вмовляла його з'їсти плоди, повторюючи слова змія про те, що вони не помруть. Вона була переконана, що він правий, оскільки не відчувала жодних проявів Божого невдоволення, навпаки, перебувала в чудовому, піднесеному настрої, що позначалось в усьому єстві жінки, наповненому новим життям; щось подібне, на думку Єви, повинні були відчувати і небесні вісники. ПП 33.1

Адам зрозумів, що його подруга порушила Божий наказ, знехтувала тією єдиною забороною, яка була випробуванням їхньої вірності та любові. В його душі точилася жахлива боротьба. Він жалкував, що дозволив Єві залишитися на самоті. Але справа була зроблена, і тепер Адам мусить розлучитися з тією, котра приносила йому стільки радості. Як же змиритися з цим? Адам радів спілкуванню з Богом та святими ангелами. Він бачив славу Творця, розумів, яких висот досягло б людство, якби залишилося вірним Богові. Однак через страх втратити той єдиний дар, який у його очах перевершував усе, Адам випустив з уваги всі інші благословення. Кохання до Єви виявилося сильнішим за любов, вдячність і вірність Творцеві. Вона була часткою його самого, і навіть думка про розлуку була нестерпною для нього. Він не усвідомлював того, що Безмежна Сила, Яка створила з пороху земного його самого, — живу, прекрасну істоту, — і з любові до нього дала йому супутницю життя, могла замінити її іншою. Він прийняв рішення розділити її долю: якщо вона повинна померти, — вони помруть разом. А можливо, міркував Адам, мудрий змій сказав правду? Адже Єва стояла перед ним такою ж прекрасною і невинною, якою була раніше, перш ніж засвідчила свій непослух. Нині вона, здавалось, виявляла до нього ще більшу любов. Він не зауважив у ній жодних ознак смерті, а тому вирішив, що зробить цей крок, незважаючи на наслідки. Взявши плід, Адам швидко з'їв його. ПП 33.2

Одразу після цього чоловікові здалося, що він також підноситься до вищої сфери буття, але незабаром думка про гріх сповнила його жахом. Повітря, досі лагідне, завжди однакової температури, здавалося тепер грішному подружжю неприємно холодним. Любов і мир, які раніше сповнювали їхні серця, залишили їх, а замість цього прийшли усвідомлення гріха, страх перед майбутнім, нагота душі. Шати світла, в які Адам і Єва досі були зодягнені, зникли, і вони намагалися знайти для себе якесь покриття. Не могло ж подружжя стати нагим перед очима Бога і святих ангелів! ПП 34.1

Тепер Адам і Єва почали усвідомлювати справжню природу гріха. Адам докоряв своїй подрузі за виявлену нею нерозважливість через те, що залишила його і дозволила змієві ошукати себе. Але вони тішили себе думкою про те, що Той, Який дав їм стільки доказів Своєї любові, пробачить цей єдиний переступ і вони не зазнають страшного покарання, якого так жахалися. ПП 34.2

Сатана торжествував. Він спокусив жінку поставитися з недовір'ям до Божої любові, засумніватися в Його мудрості та порушити Божий Закон, а через неї призвів до падіння й Адама. ПП 34.3

Але Великий Законодавець вже був готовий повідомити Адамові та Єві про наслідки їхнього переступу. Божественна присутність виявила Себе в саду. Раніше, за днів своєї невинності та святості, вони радісно вітали появу Творця; але тепер із жахом тікали від Нього, намагаючись сховатися у найдальших куточках саду. І закликав Господь Бог до Адама і до нього сказав: “Де ти?” А той відповів: “Почув я Твій голос у раю — і злякався, бо нагий я, — і сховався”. І промовив Господь: “Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв з того дерева, що Я звелів тобі, щоб ти з нього не їв?” ПП 34.4

Адам не міг ані заперечити, ані виправдати свій гріх, але замість того, щоб покаятися, спробував перекласти вину на дружину, а отже, на Самого Бога: “Жінка, що дав Ти її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв”. Адам, котрий з любові до Єви свідомо вирішив вчинити те, що викликало незадоволення Боже, що позбавило його райської оселі та вічного, сповненого радості життя, тепер, після свого падіння, намагався перекласти відповідальність за скоєний ним переступ на свою подругу і навіть на Самого Творця. Наскільки ж жахливою є сила гріха! ПП 35.1

Коли Бог запитав у жінки: “Що це ти наробила?”, вона відповіла: “Змій спокусив мене, — і я їла”. “Для чого Ти створив змія? Чому Ти дозволив йому бути в Едемі?” — здавалось, саме це мала на увазі Єва, намагаючись виправдати власний гріх. Таким чином, Єва, як і Адам, відповідальність за гріхопадіння поклала на Бога. Дух самовиправдання бере свій початок від батька неправди; він виявився у наших прабатьках, як тільки вони поступилися сатані, і продовжує виявляти себе в усіх синах і дочках Адама. Замість того, щоб смиренно розкаятись у скоєних гріхах, вони намагаються вигородити себе, перекладаючи вину на інших, на обставини або й на Бога, перетворюючи навіть Його благословення на привід до нарікань. ПП 35.2

Тоді Господь виголосив вирок змієві: “За те, що зробив ти оце, то ти проклятий над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш ти плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя”. Через те, що сатана використав змія як свого посередника, божественний вирок не проминув і його. З найпрекраснішої понад усю польову звірину істоти, яка викликала загальне захоплення, він повинен був стати найогиднішим плазуном, котрий викликає страх і ненависть як людей, так і звірів. Слова, сказані змієві після цього, стосувалися безпосередньо сатани, вказуючи на його остаточну поразку і загибель: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”. ПП 35.3

Єві було сказано, що віднині страждання і біль стануть її долею. Продовжуючи, Господь сказав: “До мужа твого пожадання твоє, — а він буде панувати над тобою”. При творінні Бог зробив Єву рівною Адамові. Якщо б вони залишилися слухняними Богові, живучи в гармонії з Його великим Законом любові, то завжди були б у згоді й одне з одним; але гріх призвів до суперечностей, і тепер їхній союз і гармонія між ними могли існувати лише за умови, що одна зі сторін повинна підкоритися іншій. Єва згрішила першою; вона піддалася спокусі, всупереч божественному повелінню, віддалитися від свого чоловіка. Через її настирливе прохання згрішив Адам, і тепер вона повинна була підкорятися своєму чоловікові. Якби грішне людство дотримувалося принципів Божого Закону, то навіть цей вирок, зумовлений наслідками гріха, став би для них благословенням. Однак чоловіки, зловживаючи даною їм перевагою, надто часто роблять жіночу долю вкрай гіркою, так що життя жінки перетворюється на важкий тягар. ПП 35.4

Єва була щасливою в усіх відношеннях поруч зі своїм чоловіком в Едемській домівці; але подібно до сучасних, невгамовних “Єв”, вона тішила себе надією на те, що зможе прилучитися до сфери вищої, ніж та, яку призначив для неї Бог. Намагаючись піднестися вище, вона опинилася набагато нижче. Щось подібне чекає на тих, котрі не бажають охоче виконувати свої життєві обов'язки згідно з Божим Планом. Намагаючись посісти становище, до якого Бог їх не готував, чимало жінок покидають ниву, на якій могли б стати благословенням для інших, і ця нива залишається необробленою. Прагнучи до вищої сфери у почуттях, багато жінок жертвують власною гідністю, благородством характеру та залишають невиконаною роботу, призначену для них Небесами. ПП 36.1

Господь сказав Адамові: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: “Від нього не їж”, — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся. ПП 36.2

За волею Божою безгрішна пара не повинна була пізнати зло. Бог щедро наділив їх добром, приховавши від них зло. Але, всупереч Його повелінню, вони скуштували плодів забороненого дерева і відтепер Мусили і далі споживати з нього: вони знатимуть, що таке зло, пізнаючи його у всі дні свого Життя. Від цього часу людський рід страждатиме від спокус сатани. Замість праці, яка досі приносила щастя, їхньою долею стануть клопоти і тяжка праця. На них очікують розчарування, горе, біль і, врешті-решт, смерть. ПП 37.1

Уся природа, перебуваючи під прокляттям гріха, повинна була свідчити людині про суть і наслідки повстання проти Бога. Створивши людину, Бог поставив її володарем над землею і усім живим. Доки Адам залишався вірним принципам Небес, вся природа підкорялася йому. Та коли він повстав проти божественного Закону, то й нижчі за становищем істоти повстали проти його правління. Так у Своєму великому милосерді Господь бажав показати людям святість Свого Закону і на основі їхнього власного досвіду допомогти їм побачити, наскільки небезпечним є відкинення Закону, навіть найменшою мірою. ПП 37.2

З любові до людини їй відтоді було призначене життя, сповнене тяжкої праці й турбот. Запровадження такої суворої школи було необхідним через скоєний людиною гріх, аби навчити її стримувати свій апетит і пристрасті, сформувати самовладання. Це було також частиною великого Божого Плану відродження людини, що зазнала руйнівної та деградуючої дії гріха. ПП 37.3

Застереження, дане нашим прабатькам: “В день, коли з'їсиш від нього, ти напевно помреш” (Бут.2:17), не означало, що вони мали померти того ж дня, коли скуштували заборонений плід. Але того ж дня буде винесено вирок, який не підлягатиме зміні. Безсмертя тепер обіцяне їм лише за умови послуху; через свій переступ вони втратили право на вічне життя. Того ж дня вони будуть приречені на смерть. ПП 37.4

Щоб вічно жити, людина повинна була постійно споживати плоди з дерева життя. Позбавлена такої можливості, вона поступово втрачатиме життєву енергію та силу, що врешті-решт призведе до смерті, Намір сатани полягав у тому, щоб Адам і Єва своїм непослухом викликали незадоволення Боже; сатана сподівався, що вони, навіть не отримавши прощення, будуть і надалі споживати плоди від дерева життя, і таким чином страждання і гріх існуватимуть вічно. Однак відразу після падіння людини святим ангелам було доручено охороняти дерево життя. Ці ангели перебували в оточенні сяючих променів світла, що нагадували своїм виглядом блискучий меч. Ніхто з родини Адама не міг пройти повз охорону, щоб спожити життєдайні плоди: через це ні один грішник не є безсмертним. ПП 37.5

Лавина горя, викликана гріхопадінням наших прабатьків, на думку багатьох, є надто жахливим наслідком такого “незначного” переступу, тому вони піддають сумніву мудрість і справедливість Бога в Його ставленні до людини. Однак якби вони глибше замислилися над цим питанням, то зрозуміли б власну помилку. Бог створив людину за Своєю подобою, тобто безгрішною. Землю мали заселити істоти, які стояли тільки трохи нижче за ангелів, але їхню вірність необхідно було випробувати, оскільки Бог не міг дозволити, щоб світ був заселений тими, котрі нехтують Його Законом. І все ж у Своїй великій милості Бог не призначив Адамові надто суворого випробування. Саме через те, що заборона була такою легкою, зробило гріх надзвичайно великим. Якщо Адам не міг витримати найменшого випробування, то, зрозуміло, він не зміг би витримати й більш серйозного, відповідального. ПП 38.1

Якби Адамові було призначене якесь велике випробування, то люди, серця котрих схиляються до зла, виправдовували б себе, кажучи: “Це — дрібниця, Бог не зважає на такі незначні речі”. Таким чином, люди постійно чинили б гріх у тому, що видається їм незначним, не стягаючи на себе людського осуду. Але Господь ясно показав: гріх тією чи іншою мірою є однаково огидним для Нього. ПП 38.2

Не послухатися Бога, скуштувавши плід забороненого дерева, та спокусити свого чоловіка і цим вчинити переступ — усе це здавалося Єві дрібницею. Однак їхній гріх відчинив двері перед лавиною горя, що затопила світ. Хто у хвилину спокуси може передбачити жахливі наслідки, до яких призводить один неправильний крок? ПП 38.3

Чимало з тих, котрі навчають, ніби Божий Закон є необов'язковим для людини, твердять, що неможливо виконати усі його вимоги. Але якби це було так, то чому ж Адам поніс покарання за переступ? Через гріх наших прабатьків світ сповнився провиною та сумом, і якби не доброта й милість Божа, людство й надалі перебувало б у небезпеці та відчаї. Нехай ніхто не ошукує себе: “Плата за гріх — смерть” (Римл.6:23). І тепер також не можна безкарно порушити Божий Закон, як і тоді, коли був винесений вирок батькові людського роду. ПП 39.1

Після гріхопадіння Адам і Єва не могли більше жити в Едемі. Вони палко просили дозволити їм залишитися в домі своєї невинності й радості, Вони визнавали те, що втратили будь-яке право на цю щасливу оселю, але пообіцяли в майбутньому виявляти повний послух Богові. Однак їм було сказано, що їхня природа стала зіпсутою внаслідок гріха; їхня сила чинити опір злу зменшилась, а це дало змогу сатані легше знаходити до них доступ. Якщо, будучи невинними, вони поступилися спокусі, то тепер, свідомо переступивши Закон, матимуть ще менше сили вберегтися від гріха. ПП 39.2

Покірно, з невимовним сумом, Адам і Єва попрощалися зі своєю чудовою батьківщиною, аби жити на землі, на якій тепер лежало прокляття гріха. Раніше лагідний, стійкий клімат став тепер схильним до різких змін, і милостивий Господь забезпечив їх одягом зі шкіри, аби захистити тіло від надмірної спеки й холоду. ПП 39.3

Коли Адам і його дружина зауважили у зів'ялій квітці та опалому листі перші ознаки смерті, вони сумували з цього приводу більше, ніж люди сьогодні тужать за своїми померлими. Смерть ніжних, тендітних квітів і справді викликала сум, але коли прекрасні дерева почали скидати зі себе листя, це повною мірою відкрило їм сувору істину про те, що смерть — це доля кожної живої істоти. ПП 39.4

Едемський сад ще довго залишався на землі після того, як людина змушена була покинути його приємні стежки. Грішному людському родові було дозволено здалеку споглядати домівку своєї невинності: вхід до якої заступала ангельська сторожа. Біля райських воріт, що охоронялися херувимами, відкривалася Божа слава. Адам і його сини приходили туди на поклоніння Богові. Тут вони поновлювали свої обітниці послуху тому Законові, порушення якого призвело до втрати Едему. Коли потік беззаконня заполонив світ і нечестя людей стало причиною знищення їх водами потопу, божественна рука, що насадила Едем, забрала його з землі. Але при остаточному відновленні, коли з'являться “нове небо і нова земля” (Відкр.21:1), він буде повернений у ще більшій красі, ніж на початку. Тоді усі, хто дотримувався Заповідей Божих, тішитимуться силою безсмертя біля дерева життя; упродовж нескінченних віків мешканці безгрішних світів бачитимуть у цьому прекрасному саду зразок ідеального Божого творіння, незайманого прокляттям гріха, — зразок того, чим могла б стати вся Земля, якби людина здійснила славний План Творця. ПП 39.5