Патріархи і пророки

Розділ 28. Ідолопоклонство біля Синаю

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 32—34

Час, протягом якого був відсутній Мойсей, став для Ізраїлю часом чекання й невизначеності. Люди знали, що він разом з Ісусом Навином піднявся на гору та увійшов у густу темну хмару; знизу вони могли бачити цю хмару, яка закрила собою вершину гори; час від часу її освітлювали блискавки від божественної присутності. З нетерпінням люди чекали повернення Мойсея. В Єгипті вони звикли до думки, що божество має бути втілене в матеріальну форму; їм важко було вірити в невидиму Істоту, доводилося шукати в Мойсея допомоги для підтримки своєї віри. Тепер же він був узятий від них. Минали дні, тижні, а він усе ще не повертався. І хоча хмара продовжувала залишатися на місці, багато хто у таборі почав гадати, що їхній вождь покинув їх або що його знищив усепожираючий вогонь. ПП 290.1

Чекаючи на повернення Мойсея, люди мали час замислитися над Законом Божим, який був проголошений для них, приготувати свої серця до прийняття подальших Божих об'явлень. Та вони не захотіли витрачати на це час; проте, якби ізраїльтяни використали цю нагоду, щоб отримати повніше розуміння Божих вимог, впокорили свої серця перед Ним, то були б захищені від спокуси. Але вони не скористалися тією можливістю і незабаром показали себе безтурботними, неуважними і розгнузданими людьми; передусім це стосувалося великої кількості різноплеменного люду, що приєднався до них. Вони нетерпляче очікували моменту, щоб вирушити в дорогу до Обітованого краю, де течуть молоко і мед. Але благодатний край був обіцяний їм лише за умови послуху, та вони про це забули. Декотрі з них навіть пропонували повернутися до Єгипту, але яким би не було рішення — йти вперед до Ханаану чи повернутися назад у Єгипет, — народ сповнився рішучості не чекати більше на Мойсея. ПП 290.2

Безпорадні у відсутності свого вождя, вони, як і колись, вдалися до забобонів. Іноплемінники почали першими виявляти нетерпіння та ремствувати; ці люди стали ініціаторами відступництва, що мало місце пізніше. Серед тварин, яких обожнювали єгиптяни, були воли і телята; і люди, які звикли поклонятися цим ідолам в Єгипті, запропонували вилити золоте теля для поклоніння. Народ бажав мати зображення ідола, який уособлював би Бога і провадив їх замість Мойсея. Бог не дав людині уявлення про те, яким є Його вигляд, або подоба, і заборонив представляти Його якимось матеріальним предметом. ПП 291.1

Великі чудеса в Єгипті та біля Червоного моря повинні були зміцнити віру народу в Бога як невидимого всесильного Ізраїлевого Помічника, — єдиного правдивого Бога; бажання ж людей спостерігати видимі вияви Його присутності було вдоволене явленням хмарного і вогняного стовпа, який провадив їх, а також об'явленням Його слави на горі Синай. І хоча хмара Божої присутності залишалася перед їхніми очима, серця повернулися до єгипетського ідолопоклонства, через що славу невидимого Бога вони представили подобою вола! ПП 291.2

Судова влада у відсутності Мойсея була покладена на Аарона, і тому величезний натовп зібрався біля його намета з вимогою: “Зроби нам бога, щоб він ішов перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів нас із Єгипетського краю, — не знаємо, що з ним сталося” (Додаток 4). Хмара, вважали вони, яка досі провадила їх, тепер, напевне, назавжди залишиться на горі; вона більше не буде їхнім дороговказом. Тому замість неї вони повинні зробити собі якогось ідола, і у випадку, якщо вони вирішать повернутися до Єгипту, то знайдуть ласку в очах єгиптян, принісши зі собою цього ідола, якого вони визнали своїм богом. ПП 291.3

Така критична ситуація потребувала присутності мужа, котрий відзначався б стійкістю, рішучістю, безстрашністю та мужністю, для якого честь Бога була б дорожчою за прихильність народу, власну безпеку і навіть життя. Однак цей вождь Ізраїлю не мав таких рис. Аарон слабо опирався народові, а його вагання і боязкість у такий вирішальний момент додали людям ще більшої рішучості. Заколот дедалі набирав сили. Здавалося, натовпом опанувало якесь сліпе, безтямне шаленство, хоча серед них були й такі, які залишалися вірними Заповіту з Богом; але більшість народу відступила від Нього. Тих небагатьох, які наважилися назвати подібну акцію ідолопоклонством, чекало брутальне ставлення, і врешті-решт серед загального збудження та заворушення вони поплатилися своїм життям. ПП 292.1

Аарон побоювався за себе, і замість того, щоб повестися благородно, відстоюючи Божу честь, поступився вимогам людей. Його першим кроком було повеління зібрати серед народу і принести до нього золоті сережки; він сподівався, що гордість змусить їх відмовитися від такої жертви. Але люди охоче відмовилися від своїх прикрас; саме з них він і зробив лите теля, — щось на зразок єгипетських божків. Народ проголосив: “Оце твій бог, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетського краю!”. Аарон безсоромно дозволив заподіяти Єгові таку образу. Але це ще не все. Зауваживши, з якою радістю сприйнято золотого бога, він спорудив перед ним жертівника, проголосивши: “Завтра свято для Господа!”. Сурмачі сповістили про це увесь табір. “І повставали вони рано-вранці, і принесли жертву цілопалення, і мирні жертви. І засів народ до їди та до пиття, і встали, щоб забавлятися”. Під приводом “свята Господнього” вони віддались обжерливості і розпусним гулянкам. ПП 292.2

Як часто і у наш час любов до задоволень наряджається у “вигляд благочестя”… Релігія, що дозволяє людям під час здійснення культових обрядів задовольняти свої егоїстичні або чуттєві бажання, залишається такою ж приємною для більшості сучасних людей, як і для стародавнього Ізраїлю. І тепер знаходяться поступливі Аарони, котрі, обіймаючи авторитетні посади в церквах, поступаються неосвяченим бажанням людей, заохочуючи їх тим самим до гріха. ПП 292.3

Лише декілька днів минуло з того часу, як євреї уклали урочистий Заповіт з Богом, обіцяючи слухатися Його голосу. Тремтячи від жаху, вони стояли тоді перед горою і слухали Господні слова: “Хай не буде у тебе інших богів переді Мною”. Божа слава все ще перебувала над Синаєм на очах усього народу, але вони відвернулися від неї і вимагали собі інших богів. Вони “зробили тельця на Хориві, і поклонялися ідолові. І вони змінили свою славу на образ бика” (Псал.105:19—20). Хіба можна виявити ще більшу невдячність чи завдати зухвалішої образи Тому, Котрий явив Себе їм як ніжний Отець і всемогутній Цар! ПП 293.1

Мойсей, котрий перебував на горі, був попереджений про відступництво у таборі. Він отримав вказівку негайно ловертатися. “Скоріше іди вниз, — було Боже повеління, — бо зіпсувався народ твій, якого ти вивів з Єгипетського краю. Надто швидко зійшли вони зі шляху, що Я вказав їм, — зробили собі лите теля, і поклонилися йому”. Бог міг одразу ж покласти край цим діям, але Він дозволив людям досягти найвищої точки беззаконня, щоб покарання Ним зради і відступництва стало для усіх уроком. ПП 293.2

Божий Заповіт із Його народом став таким чином недійсним, і Він оголосив Мойсееві: “Тож тепер запиши Мене, — і нехай запалає гнів Мій на них, і Я знищу їх, а від тебе виведу великий народ”. Ізраїльський народ і особливо іноплемінники, постійно повставатимуть проти Бога. Вони також нарікатимуть на свого вождя і засмучуватимуть його своїм невір'ям і впертістю; привести їх до Обітованого краю буде тяжкою і болісною справою. Гріхи вже позбавили їх Божої ласки, а справедливість вимагала їхньої смерті. Тому Господь запропонував знищити ізраїльтян і утворити від Мойсея могутній народ. ПП 293.3

“Залиши Мене, —…. і Я винищу їх”, — прозвучали слова Бога. Якщо Бог вирішив знищити Ізраїля, то хто міг заступитися за нього? Скільки є таких, які залишили б грішників на волю вибраної ними долі! Скільки є таких, які з радістю проміняли б сповнене тяжкої праці, клопотів і жертовності життя, нагородою за яке є невдячність і нарікання, на спокій і шану, особливо, якщо ця пропозиція походить від Самого Бога? ПП 293.4

Але Мойсей зауважив підставу для надії там, де, на перший погляд, були лише розчарування та гнів. Божі слова “залити Мене” він сприйняв не як заборону заступництва, а як заохочення до нього, розуміючи, що ніщо інше, окрім молитов Мойсея, не може врятувати Ізраїля і що коли він наполягатиме, Бог помилує Свій народ. Він став благати лице Господа, Бога свого, та й сказав: “Навіщо, Господи, розпалюється гнів Твій на народ Твій, якого Ти вивів з Єгипетського краю силою великою та міцною рукою?”. ПП 294.1

Бог засвідчив, що Він зрікся Свого народу. Звертаючись до Мойсея, Він говорив про ізраїльтян: “Народ твій, якого ти вивів із Єгипетського краю”. Але Мойсей скромно відзначив, що не він був вождем Ізраїлю. Ізраїльтяни були не його люди, а Божі: “Народ Твій, якого Ти вивів з Єгипетського краю потужною силою та міцною рукою”. Навіщо, — наполягав, — мали б єгиптяни говорити: “На лихо Ти їх вивів, щоб повбивати в горах, та винищити їх з поверхні землі?”. ПП 294.2

За кілька місяців, що минули з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, вістка про чудове визволення поширилася серед усіх навколишніх народів. Язичники були охоплені страхом і недобрими передчуттями. Усі хотіли побачити: що Бог Ізраїлю вчинить для Свого народу? Якби тепер вони були знищені, вороги торжествували б, а Бог був би знеславлений. У такому випадку єгиптяни претендували б на правдивість своїх звинувачень: замість того, щоб попровадити Свій народ до пустелі для жертвоприношення, Він зробив їх самих жертвою. Вони не брали б до уваги гріхів Ізраїлю, а знищення народу, якого Він так чудово прославив, стало б докором Божому Імені. ПП 294.3

Яка ж велика відповідальність покладена на людей, котрих Бог удостоїв великої честі прославити Його Ім'я на Землі! Як вони повинні остерігатися гріха, щоб не стягнути Його судів і щоб Його ім'я не зазнало ганьби від невіруючих! ПП 294.4

Коли Мойсей заступався за Ізраїля, його страх поступився місцем глибокій зацікавленості й любові до тих, кому він, ставши знаряддям у Божих руках, зробив так багато. Господь вислухав його благання і задовольнив безкорисливу молитву. Бог випробував Свого слугу; Він піддав перевірці його вірність і любов до грішного, невдячного народу, і Мойсей з честю витримав це випробування. Його відданість Ізраїлю випливала не із самолюбних спонукань. Добробут вибраного Божого народу був для нього дорожчим за особисту честь, ціннішим за перевагу стати батьком могутнього народу. Богові були до вподоби його вірність, простота серця та чесність, і Він доручив йому, вірному пастирю, великий обов'язок — привести Ізраїль до обіцяного краю. ПП 295.1

Коли Мойсей, котрий ніс “таблиці свідоцтва”, та Ісус Навин спускалися з гори, вони почули крики і галас збудженої юрби, охопленої шаленством. Перше, що спало на думку Ісусові Навину, професійному воїнові, — що на ізраїльтян напали вороги. “Крик бою в таборі!” — вигукнув він. Але Мойсей точніше визначив причину галасу. Звуки, що долинали, свідчили не про битву, а про гулянку. “Це не гомін переможців, і не поразки плач — я чую голос співу!”. ПП 295.2

Наблизившись до табору, вони побачили людей, які з криками витанцьовували навколо свого ідола. Це була сцена язичницького гуляння, імітація ідолопоклонницьких свят Єгипту — як же вона відрізнялася від урочистого, благоговійного поклоніння Богові! Мойсей був приголомшений. Щойно він перебував у присутності Божої слави і, хоч був попереджений про події в таборі, проте не був готовий стати свідком аж такого жахливого виродження Ізраїлю. Він запалав гнівом. На знак огиди до їхнього злочину він кинув кам'яні таблиці на землю, і вони розбилися перед очима народу; це свідчило про те, що Бог розірвав Свій Заповіт з ізраїльтянами, оскільки вони порушили його. ПП 295.3

Опинившись у таборі, Мойсей пройшов через натовпи бенкетуючих; узявши ідола, він кинув його у вогонь. Те, що від нього залишилося, Божий слуга перетворив на порох і вкинув його до потоку, що виходив з гори; після цього він примусив народ пити цю воду. Так була показана повна нікчемність бога, якому вони поклонялися. ПП 295.4

Великий вождь покликав свого брата, який був винуватий у тому, що сталось, і суворо запитав: “Що тобі заподіяли ці люди, що ти гріх великий навів на них?”. Аарон намагався захистити себе, посилаючись на голосні вимоги людей і запевняючи, що, якби він не виконав їхніх наполягань, вони б заподіяли йому смерть. “Нехай не палає гнівом мій пан, — сказав він, — ти сам знаєш цей народ, і як їх тягне до зла. І вони сказали мені: зроби нам бога, щоб ішов перед нами, бо той чоловік Мойсей, що вивів нас із Єгипетського краю, — не знаємо, що з ним сталося. І сказав я до них: хто має золото, — поздіймайте з себе. І вони віддали його мені, а я кинув у вогонь, — і вийшло оте теля”. Він хотів змусити Мойсея повірити, що сталося чудо: золото, вкинуте у вогонь, під дією надприродної сили перетворилося на теля. Однак ці виправдання і відмовки не допомогли йому. Він отримав по заслугах як головний винуватець. ПП 296.1

Та обставина, що Аарон більше за всіх був благословенний і вшанований, робила його гріх ще огиднішим. Саме Аарон, “святий Господній” (Псал.105:16), зробив ідола і оголосив свято. Призначений стати устами Мойсея, про кого Сам Бог засвідчив: “Я знаю, що він добре буде говорити” (Вих.4:14), не зупинив ідолопоклонників у їхньому зухвалому намірі, який став викликом Небесам. Той, кого використав Бог, щоб покарати єгиптян та їхніх богів, спокійно міг слухати, як народ вихваляв литого боввана: “Оце твій бог, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетського краю!”. Він, котрий мав честь бути із Мойсеєм на горі, спостерігав славу Господню, бачив, що в явленні тієї слави не було нічого, що могло б спонукати до створення ідола, проміняв цю славу на подобу вола. Той, кому Бог доручив керівництво народом у відсутності Мойсея, схвалив бунт. “А на Аарона Господь дуже розгнівався, так, що хотів знищити його” (Втор.9:20). І все ж у відповідь на щире заступництво Мойсея життя Аарона було збережене; упокорившись та розкаявшись у великому гріху, він знову заслужив ласку в Божих очах. ПП 296.2

Якби Аарон мав відвагу стати на захист справедливості, незважаючи на наслідки, він міг би не допустити відступництва. Коли б він залишався Непохитним у вірності Богові та звернув увагу на небезпеку, яка виходила від Синаю, нагадавши людям про урочистий Заповіт із Богом, коли вони обіцяли підкорятися Його Закону, то зло можна було б зупинити. Але готовність Аарона задовольнити бажання людей, спокій та впевненість, з якими він узявся за виконання їхніх планів, надали їм сміливості зробити ще більший гріх, аніж той, що спав їм на думку спочатку. ПП 297.1

Народ пізніше порівнював суворі докори Мойсея, його обурення, з яким він розбив священні таблиці Закону, коли повернувся у табір і протистав бунтівникам, з приємною мовою та улесливими манерами його брата, і симпатії людей, звичайно, були на боці Аарона. Щоб виправдати себе, Аарон намагався всю відповідальність за виявлену особисту слабкість, свою поступливість вимогам людей перекласти на народ; та незважаючи на це, люди були в захопленні від його делікатності та терплячості. Але Бог судить інакше, ніж людина. Поступливість Аарона та його бажання усім догодити засліпили йому очі, й він не помічав, наскільки мерзенним був дозволений ним злочин. Його поведінка, що схвалювала гріх в Ізраїлі, коштувала життя тисячам людей. Як же відрізнялася поведінка Мойсея, котрий, вірно виконуючи Божий вирок, зумів показати, що добробут Ізраїлю для нього дорожчий за власний добробут, славу й життя! ПП 297.2

Серед усіх гріхів, за які нас карає Бог, найтяжчими вважаються ті, які спонукають інших чинити зло. Бог бажає, щоб Його слуги довели свою вірність, чесно засудивши гріх, яким би болісним не був цей процес. Люди, удостоєні виконувати божественну місію, не повинні бути слабкими, поступливими пристосуванцями. Вони не прагнуть самозвеличення або уникнення неприємних обов'язків, але з непохитною вірністю виконують Божу справу. ПП 297.3

Хоча Бог вислухав молитву Мойсея і пощадив Ізраїля, однак відступництво мало бути покаране по справедливості. Якщо беззаконня і непокора, в які з дозволу Арона впав народ, не були б негайно знешкоджені, вони переросли б у повстання, призводячи людей до нечестя й неминучої загибелі. Зло потрібно було викорінити шляхом найсуворіших дій. Ставши у воротах табору, Мойсей звернувся до народу: “Хто за Господа — до мене!”. Хто не завинив у відступництві, повинен був стати праворуч Мойсея, а ті, що були винні, але розкаялись, — ліворуч. Народ виконав наказ. Виявилося, що покоління Левія не взяло участі в ідолослужінні. Серед інших поколінь було чимало таких, які, хоча й згрішили, але засвідчили тепер своє розкаяння. Однак більшість людей, переважно з “різноплеменного люду”, яка наполягала на тому, щоб зробити литого ідола, досі залишалася серед затятих бунтівників. В Ім'я Господа, Бога Ізраїлевого, Мойсей звелів тим, хто стояв праворуч від нього і не заплямував себе ідолопоклонством, підперезатися мечами і знищити усіх нерозкаяних. “І полягло з народу того дня близько трьох тисяч чоловік”. Призвідники беззаконня були поголовно знищені, незважаючи на своє становище, родинні зв'язки чи дружбу; але всі, хто покаявся і впокорився, були помилувані. ПП 297.4

Ті, що здійснювали цей страшний суд, діяли на підставі божественного авторитету, виконуючи вирок Небесного Царя. Остерігайтеся, щоб у своїй сліпоті не засудити й не звинуватити ближніх, але коли Бог наказує виконати Його вирок над нечестивими, необхідно Йому підкоритися. Ті, котрі виконали цю болісну справу, засвідчили свою відразу до бунту та ідолопоклонства, більш повно присвятили себе на справу служіння правдивому Богові. Господь оцінив їхню вірність, виділивши особливим чином покоління Левія. ПП 298.1

Ізраїльтяни зрадили Царя, Котрий рясно обдарував їх усіма благами і владі Котрого вони добровільно поклялися підкорятися. З метою утвердження божественного правління зрадників спіткала справедлива кара. Проте навіть у цьому була виявлена Божа милість. Відстоюючи Свій Закон, Бог водночас надав свободу вибору і можливість розкаятись усім. Винищені були лише ті, котрі вперто не бажали розкаятись. ПП 298.2

Гріх необхідно було покарати на свідчення навколишнім народам — Бог не підтримує ідолопоклонства. Здійснюючи правосуддя над винними, Мойсей, як знаряддя Боже, повинен був залишити в письмовій формі урочисте і грізне засудження цього злочину. Коли ізраїльтяни засуджували б у майбутньому ідолопоклонство сусідніх племен, їхні вороги у відповідь на це звинувачували б їх у тому, що народ, котрий називав Єгову своїм Богом, зробив лите теля і поклонявся йому біля Хориву. Після того, що сталось, хоча вони й змушені будуть визнати цей ганебний факт, все ж ізраїльтяни зможуть розповісти про страшну долю порушників Закону на доказ того, що їхній гріх не був схвалений або виправданий. ПП 298.3

Любов не менше ніж справедливість вимагала, щоб гріх був покараний. Бог є не тільки Охоронцем, а й Повелителем Свого народу. Він знищує запеклих бунтівників, щоб вони й інших не призвели до загибелі. Зберігши життя Каїна, Бог показав Всесвіту, до яких наслідків призводить непокараний гріх. Вплив, який справили на потомків Каїна його життя та вчення, призвів увесь світ до такого стану морального занепаду, що його необхідно було знищити водами потопу. Історія допотопного світу свідчить про те, що довголітнє життя не може вважатись благословенням для грішника. Велике Боже довготерпіння не змогло покласти край нечестю. Чим довшим було життя людей, тим зіпсутішими вони ставали. ПП 299.1

Так було і з відступництвом біля Синаю. Якщо б гріх не був відразу покараний, наслідки виявилися б такими самими. Землю спіткало б розтління, як і за днів Ноя. Пощада відступників породила ще більше зло, аніж те, причиною якого стало збереження життя Каїнові. Божа милість допускає страждання тисяч людей, аби мільйони могли бути збереженими від караючих судів. Для спасіння багатьох людей Бог змушений карати їх невелику кількість. Більше того, коли люди відступили від Бога, вони втратили право на Його захист, і в такому разі увесь народ наражався на небезпеку з боку ворогів. Якби зло не було відразу знищене, ізраїльтяни незабаром стали б здобиччю своїх численних могутніх ворогів. Для добра Ізраїлю і на науку всім прийдешнім поколінням необхідно було відразу ж покарати злочин. Не меншою милістю щодо самих грішників було й те, що їхнім гріховним діям був одразу ж покладений край. Якщо б їхнє життя було збережене, то той самий дух, який спонукав їх до повстання проти Бога, виявився б у ненависті й розбраті, доки врешті-решт вони не знищили б одні одних. Саме через любов до світу, до Ізраїлю і навіть до грішників так швидко і з такою страшною суворістю був покараний цей злочин. ПП 299.2

Коли народ опам'ятався й усвідомив потворність свого переступу, жах охопив увесь табір. Люди боялися, що кожний, хто завинив у злочині, буде знищений. Зглянувшись на їхнє горе, Мойсей пообіцяв благати Бога за них. ПП 300.1

“Великого гріха допустились ви, — сказав він, — а тепер я зійду до Господа, — може, спокутую ваш гріх…” Він пішов і, сповідаючись перед Богом, сказав: “О, величезним гріхом завинили ці люди, — вони зробили собі золотого бога! О, коли б Ти простив їхній гріх! А як ні, — то викресли мене з книги Своєї, яку Ти написав”. Відповіддю було: “Хто згрішив проти Мене, того викреслю із книги Своєї. А тепер іди, веди цей народ туди, куди Я заповідав тобі. Ось Мій ангел йтиме перед тобою. А як навідаюсь до них, я покараю їх за їхній гріх!”. ПП 300.2

Молитва Мойсея спрямовує наші думки до небесних записів, які містять імена усіх людей; в них вірно зазначені вчинки — добрі Чи погані. У книзі життя записані імена тих, котрі будь-коли служили Богові. Якщо ж хтось із них відходить від Бога, продовжуючи вперто грішити, робить своє серце твердим і нечутливим для впливу Святого Духа, то імена таких на суді будуть викреслені з книги життя, і в результаті їх спіткає загибель. Мойсей розумів, якою страшною буде доля грішника; водночас, якщо б ізраїльський народ мав бути відкинутим Господом, то він бажав, щоб і його ім'я було викреслене разом з їхніми; він не в змозі буде дивитися, як Божі суди падатимуть на тих, котрі були так милостиво визволені. Посередництво Мойсея у молитві за Ізраїль є прикладом заступництва Христа за грішників. Але Господь не дозволив, щоб Мойсей, подібно до Христа, поніс на собі вину грішників. “Хто згрішив проти Мене, — сказав Він, — того викреслю із книги Своєї”. ПП 300.3

З глибоким сумом народ ховав померлих. Три тисячі впали від меча; незабаром після цього у таборі почалася моровиця; їх було також попереджено, що божественна присутність надалі не супроводжуватиме їх у дорозі. Єгова оголосив: “Я ж Сам не піду серед вас, — бо ви народ тугошиїй, щоб Я не вигубив вас в дорозі”. Потім надійшло повеління: “Поздіймайте ваші прикраси з себе, а Я вже знаю, що чинитиму з вами”. Увесь табір зараз перебував у жалобі. У покорі та розкаянні “поздіймали Ізраїлеві сини свої прикраси під горою Хорив”. ПП 300.4

Згідно з божественним повелінням, намет, що служив тимчасовим місцем поклоніння, був винесений “далеко поза табір”. Це було ще одним доказом того, що Бог залишив їх. Він з'являтиметься лише Мойсееві, а не народові. Люди гостро відчували цей докір, багатьох мучило сумління; їм здавалося, що усе це віщує ще більше лихо. Чи не тому Господь забрав Мойсея з табору, щоб повністю знищити їх? Проте вони не були залишені без надії. Намет було розкинуто поза табором — Мойсей назвав його “скинією зібрання”. Усі, хто щиро розкаювався і бажав навернутися до Господа, входили до неї, щоб визнати там власні гріхи і стримати Його милість. Коли ж люди поверталися до своїх наметів, Мойсей входив до скинії. З напруженою увагою народ чекав якоїсь ознаки, яка свідчила б про те, що заступництво прийняте. Якщо Бог захоче зустрітися з ним, тоді можна буде сподіватися, що не будуть повністю знищені. Коли хмарний стовп з'являвся і зависав над входом до скинії, народ плакав від радості, “підводився та й вклонявся, кожен при вході до намету свого”. ПП 301.1

Мойсееві були добре відомі порочність і сліпота доручених його опіці людей; він знав ті труднощі, з якими йому прийдеться боротись. Але Божий слуга розумів: щоб управитись з цим народом, необхідна допомога Єгови. Мойсей благав про більш повне відкриття Божої волі та запевнення в Його присутності. Дивися, — Ти кажеш мені: веди цей народ, але Ти не сповістив мене, кого пошлеш зо мною. А ще Ти сказав: “Я знаю твоє ім'я, і ти знайшов ласку в очах Моїх. Тож коли я справді знайшов ласку в очах Твоїх, то об'яви мені дорогу Свою, щоб я пізнав Тебе і знайшов ласку в очах Твоїх. Зглянься й на те, що це народ Твій”. ПП 301.2

Господь йому відповів: “Я Сам піду з тобою і введу тебе у спокій”. Однак Мойсея це не задовольнило. Його душу пригнічувала думка про жахливі наслідки, які очікують Ізраїль у тому випадку, якщо Бог залишить Свій народ в жорстокості та нерозкаяності. Йому було важко погодитись з тим, що він не матиме нічого спільного зі своїми братами, а тому молився, щоб Божий народ знову знайшов ласку в Його очах і щоб ознака Його присутності й надалі супроводжувала їх у дорозі. “Якщо Ти Сам не йтимеш, то не виводь нас звідси. Та й по чому мені пізнати, що я знайшов ласку в очах Твоїх, я і народ Твій? Чи ж не тим, що Ти підеш із нами? Тим і будемо відрізнятись, я та народ Твій від усіх народів, що на поверхні землі”. ПП 302.1

І Господь сказав: “Те, що ти зараз бажаєш, зроблю, бо ти знайшов ласку в очах Моїх, і Я знаю ім'я твоє”. Та пророк усе ще продовжував благати. Він отримав відповідь на усі свої молитви, але його душа прагнула все більших доказів Божої милості. Тепер він просив того, чого не просила ще жодна людина: “Покажи мені славу Свою”. ПП 302.2

Бог не докорив йому за самовпевненість, але милостиво відповів: “Я покажу перед тобою всю Мою славу”. Неприхована слава Божа; ні один смертний не міг споглядати її і залишитися живим, але Мойсееві було обіцяно, що він побачить божественну славу такою мірою, в якій здатний буде витримати її. Знову він був покликаний на гірську вершину, а потім рука, котра створила світ, котра “гори переставляє, й не знають вони” (Йов 9:5), узяла цю людську посудину з пороху земного, могутнього мужа віри, й поставила його в ущелині скелі в той час, коли перед ним переходитиме слава Божа і все добро Його. ПП 302.3

Цей досвід, а найбільше обітниця, що Божественна присутність супроводжуватиме його, запевнили Мойсея в тому, що його справа матиме успіх; він вважав це набагато важливішим за всю мудрість Єгипту й за всі свої досягнення як державного діяча і полководця. Жодна земна сила, майстерність чи знання не можуть зрівнятися з постійною присутністю Бога. ПП 302.4

Для грішника найстрашніше — упасти в руки живого Бога, але Мойсей стояв один у присутності Вічного і не відчував страху, бо його душа перебувала в гармонії з волею Творця. Псалмист говорить: “Коли б я бачив беззаконня у серці своєму, то Господь не почув би мене” (Псал.65:18). Але “благовоління Господа до тих, що бояться Його, і Свій заповіт Він відкриває їм” (Псал.24:14). ПП 302.5

Божество сповістило про Себе: “Господь, Господь, — Бог милосердний, і ласкавий, довготерпеливий, і многомилостивий та вірний, Котрий зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочин і гріх, та не залишає нічого без кари”. ПП 303.1

“Мойсей швидко впав на коліна й вклонився до землі”. І знову він благав Бога пробачити беззаконня Свого народу та прийняти їх як Свій спадок. Його молитва була почута. Господь милостиво обіцяв ще раз явити Ізраїлю Свою ласку і задля нього здійснити такі чудеса, які “не були вчинені на всій землі і в жодного народу”. ПП 303.2

Протягом 40 днів і ночей Мойсей залишався на горі, й увесь цей час, як і першого разу, його життя було збережене чудодійним чином. Нікому більше не було дозволено піднятись з ним на гору; під час його відсутності ніхто не міг навіть наблизитися до гори. За Божим велінням патріарх приготував дві кам'яні таблиці й узяв їх зі собою на гору; і знову Господь “написав на таблицях слова Заповіту — Десять Заповідей” (Додаток 5). ПП 303.3

Задовгий час, проведений у спілкуванні з Богом, обличчя Мойсея почало відображати славу божественної присутності. Коли він сходив з гори, його обличчя випромінювало сліпуче сяйво, хоча він і не знав про це. Таке ж сяйво освітлювало обличчя Стефана, коли він стояв перед своїми суддями. “Всі, що сиділи в синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице Ангела!” (Дії 6:15). Аарон і увесь народ відсахнулися від Мойсея, “боялися підійти до нього”. Зауваживши їхнє збентеження і страх, але не знаючи причини цього, він просив їх наблизитися. Мойсей розповів їм про Божу обітницю примирення, запевнивши, що вони знову віднайдуть ласку в Його очах. У голосі Мойсея люди відчували лише любов і благання; нарешті один ізраїльтянин наважився наблизитися до нього. Охоплений благоговійним страхом, не в змозі нічого сказати, він мовчки вказав на обличчя Мойсея, а потім на небо. Великий вождь зрозумів значення цього жесту. Усвідомлення своєї провини, думка про те, що вони все ще перебувають під божественним осудом, не давали людям змоги зносити небесне світло, яке сповнило б їх радістю, якби вони залишались слухняними Богові. Відчуття провини викликає страх. Вільна від гріха душа не матиме бажання ховатися від небесного світла. ПП 303.4

Мойсей мав багато чого розповісти їм; зрозумівши причину їхнього страху, він закрив своє лице покривалом і робив так щоразу, коли повертався до табору після спілкування з Богом. ПП 304.1

Цим сяйвом Господь бажав дати Ізраїлю уявлення про святу, високу природу Свого Закону та славу Євангелія, відкриту у Христі. Коли Мойсей був на горі, Бог представив йому не тільки таблиці Закону, а й поділився Планом спасіння. Мойсей бачив, що всі прообрази і символи іудаїзму вказували на жертву Христа, і небесне світло, що зливалося з Голгофи, з не меншою силою, аніж слава Божого Закону, променіло на обличчі Мойсея. Те божественне світло символізувало славу Заповіту, видимим посередником якого був Мойсей — представник єдиного правдивого Заступника. ПП 304.2

Слава, що відобразилася на обличчі Мойсея, є прообразом благословень, які завдяки посередництву Христа отримає Божий народ, котрий дотримується Його Заповідей. Вона свідчить про те, що чим тіснішим буде наш зв'язок із Богом, чим глибшим — пізнання Його вимог, тим більше ми уподібнюватимемося до божественного образу і тим палкішим буде наше бажання стати співучасниками божественного єства. ПП 304.3

Мойсей став прообразом Христа. Подібно до того, як заступник Ізраїлю закривав своє обличчя, оскільки сяйво слави було нестерпним для народу, так і Христос, божественний Посередник, прийшовши на Землю, сховав Свою божественність під людським тілом. Якби Він прийшов зодягненим у небесне сяйво, то не зміг би наблизитись до грішників. Вони не знесли б слави Його присутності. Тому Він упокорив Себе і прийшов у “подобі гріховного тіла” (Римл.8:3), щоб таким чином відшукати пропащих і підняти їх із прірви гріха. ПП 304.4