Патріархи і пророки

Розділ 27. Закон, даний Ізраїлю

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 19—24

Невдовзі після того, як Ізраїль отаборився біля Синаю, Мойсей був покликаний зійти на гору для зустрічі з Богом. Він піднявся стрімкою кам'янистою стежкою і наблизився до хмари, яка свідчила про присутність Єгови. Це був час, коли Ізраїль мав увійти в тісні та особливі відносини із Всевишнім Богом — стати Церквою і народом, який перебуває під правлінням Божим. Від імені Божого Мойсей повинен був проголосити народові: “Ви бачили, що Я зробив Єгиптянам, як носив вас на крилах орлиних, і привів до Себе. Тож тепер, якщо справді послухаєтесь Мого голосу і будете дотримуватись Заповіту Мого, то станете Моєю власністю з-поміж усіх народів, бо вся земля — Моя! А ви будете в Мене царством священиків, народом святим”. ПП 277.1

Повернувшись до табору, Мойсей скликав старійшин Ізраїлю і передав божественну вістку. Ізраїльтяни відповіли: “Усе, що Господь говорив, зробимо!”. Таким чином, вони уклали урочистий Заповіт з Богом, пообіцявши прийняти Його як свого Правителя, завдяки чому стали в особливому значенні цього слова Його підданими. ПП 277.2

Знову їхній вождь піднявся на гору, і Господь промовив до нього: “Ось Я до тебе прийду в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб повірив і тобі навіки”. Зустрічаючи на своєму шляху труднощі, ізраїльтяни були схильні нарікати на Мойсея й Аарона, звинувачуючи їх у тому, що вони вивели Ізраїль з Єгипту, аби погубити їх. Господь мав намір вшанувати Мойсея перед ними, щоб вони могли довіряти його настановам. Бог бажав, аби проголошення Його Закону відбулося велично та благоговійно, що відповідало б святому Божому характеру. Люди мали усвідомити, що до всього, пов'язаного зі служінням Богові, слід ставитися із незвичайною шанобливістю. Господь сказав Мойсееві: “Іди до людей, і освячуй їх сьогодні і завтра, і нехай вони виперуть одежу свою. І нехай вони будуть готові до третього дня, бо третього дня зійде Господь на гору Синай на очах усього народу”. Протягом днів, що передували цій події, всі мали присвятити час серйозному приготуванню, щоб гідно з'явитися перед Богом. Як тіло, так і одяг мали бути чистими. І коли Мойсей вказуватиме їм на гріхи, вони повинні були вдатися до посту й молитви, упокоривши себе, щоб їхні серця могли очиститися від усякого зла. ПП 277.3

Згідно з даним повелінням були зроблені відповідні приготування; виконуючи подальші вказівки, Мойсей звелів огородити гору, щоб ані людина, ані тварина не могли ступити на священну територію. Якби хтось наважився хоча б доторкнутися до неї, покаранням за це мала бути негайна смерть. ПП 278.1

Уранці третього дня очі всіх присутніх були звернуті до гори; її вершину вкривала густа хмара, яка дедалі більше темніла й згущалася, опускаючись все нижче й нижче, аж доки вся гора не була оповита темрявою, ніби ховаючи в собі страхітливу таємницю. Почувся звук, схожий на голос сурми, скликаючи народ на зустріч з Богом, і Мойсей підвів ізраїльтян до підніжжя гори. З густої темряви виривалися яскраві блискавки, а серед оточуючих гір було чути відлуння грому. “А гора Синай — уся димувала через те, що Господь зійшов на неї у вогні! І підіймався той дим, немов дим з горна, і вельми затремтіла вся гора”. В очах усього зібрання народу “слава Господня була, як пожираючий вогонь на вершині гори”. “І роздавався голос сурми, котрий ставав все сильнішим і могутнішим”. Ознаки присутності Єгови були такими страшними, що ізраїльський народ тремтів, і всі попадали долілиць перед Господом. Навіть Мойсей вигукнув: “Я боюся й увесь тремчу!” (Євр.12:21). ПП 278.2

Але ось грім стих, уже не чути було сурми; земля також не хиталася. Запанувала урочиста тиша, після чого почувся Божий голос. Стоячи на горі в оточенні ангелів і оповитий густою темрявою, Господь проголосив Свій Закон. Пізніше Мойсей, змальовуючи цю сцену, говорить: “Господь від Синаю прийшов, з'явивсь нам із Сеїру, засяяв з гори з Парану, і прийшов із Меріва-Кадешу. По правиці Його — вогонь Закону палає. Справді Він любить народи. Всі святії Його — у руці Твоїй, і вони припадають до ніг Твоїх, слухають мови твоєї” (Втор.33:2—3). ПП 279.1

Єгова явив Себе не тільки в страшній величі Судді та Законодавця, а й як милосердний Покровитель Свого народу: “Я — Господь, Бог твій, Котрий вивів тебе із землі єгипетської з дому рабства”. Той, Котрий, як вони вже знали, був Провідником та Визволителем, що вивів їх із Єгипту, проклав дорогу через море і знищив фараона та його військо, показавши, що Він вищий над усіма богами Єгипту, — проголошував тепер Свій Закон. ПП 279.2

Цей Закон був призначений не лише для євреїв. Бог удостоїв їх честі бути охоронцями і виконавцями Його Закону — священного спадку для цілого світу. Принципи Десятислів'я стосуються усього людства, вони дані всім людям для навчання й управління. Десять Заповідей, коротких, всебічних та авторитетних, вказують на обов'язки людини щодо Бога і ближніх; всі вони грунтуються на величному, фундаментальному принципі любові: “Люби Господа Бога твого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе” (Лука 10:27; див. також Втор.6:4—5; Левит 19:18). Ці принципи детально викладені в Десяти Заповідях і можуть бути застосовані до всіх обставин людського життя. ПП 279.3

“Нехай не буде в тебе інших богів крім Мене!”. Єгова, Одвічний, Існуючий Сам у Собі, Джерело життя і Вседержитель; лише Він гідний найвищої пошани і поклоніння. Ця Заповідь забороняє людині обирати інший об'єкт поклоніння, відводячи йому перше місце в своїх почуттях та служінні. Усе те, що стає настільки дорогим для нас, що послаблює нашу любов до Бога або заважає служити Йому належним чином, стає для нас богом, ідолом. ПП 279.4

“Не робитимеш ніякого тесаного кумира, ані того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що в воді нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм”. ПП 280.1

Друга Заповідь забороняє поклонятися істинному Богові в зображеннях та образах. Чимало язичницьких народів запевняли, що їхні ідоли — усього лиш образи або символи, за допомогою яких вони поклоняються правдивому божеству; однак Бог назвав таке служіння гріхом. Спроба представити Одвічного Бога за допомогою матеріальних предметів спотворює уявлення людини про Бога. Це також відволікає людину від роздумів про безмежну досконалість Єгови, спрямовує її увагу на творіння, а не на Творця. Оскільки поняття людини про Бога примітивне, то й сама вона починає вироджуватись. ПП 280.2

“Я — Господь, Бог твій, Бог ревнивий”. Близькі, священні відносини Бога з Його народом символічно представлені у вигляді шлюбу. Оскільки ідолослужіння являє собою духовний перелюб, то й незадоволення Господа з цього приводу відповідно названо ревністю. ПП 280.3

“…Що карає беззаконня батьків на дітях, до третього і четвертого покоління тих, котрі ненавидять Мене”. ПП 280.4

Діти неминуче страждатимуть від наслідків гріховних дій своїх батьків, але в жодному разі не будуть покарані за батьківську вину, хіба що вони також братимуть участь у гріхах батьків. Однак діти, зазвичай, ідуть слідами своїх батьків. Через спадковість і приклад, який являють батьки, діти стають учасниками їхніх гріхів. Згубні звички, спотворені смаки, аморальність, як і фізичні недуги і виродження, передаються по спадковості від батька до сина — і так до третього і четвертого поколінь. Ця страшна істина з притаманною їй руйнівною силою повинна стримувати людей від гріха. ПП 280.5

“…І творить милість до тисячного покоління тих, котрі люблять Мене, і додержуються Моїх Заповідей”. Друга Заповідь, забороняючи поклоніння фальшивим богам, закликає поклонятися істинному Богові. Тим же, котрі вірно служать Йому, обіцяна милість, і не лише до третього й четвертого поколінь (як у випадку з ненавидячими Бога, котрим загрожує Його гнів), а до тисячі родів. ПП 280.6

“Не прикликатимеш Імені Господа, Бога твого, марно, бо не залишить Господь безкарним того, хто прикликатиме Його Ім'я надаремно”. ПП 281.1

Ця Заповідь не тільки забороняє давати неправдиві клятви і божитися, а й недбало або легковажно вживати Ім'я Боже, забуваючи про величний зміст, який міститься у ньому. Ми зневажаємо Бога, коли необдумано згадуємо про Нього в розмовах, засвідчуємо Ним у незначних справах або часто й бездумно повторюємо Його Ім'я. “Святе та грізне Його їм'я!” (Псал.110:9). Поміркуйте про велич, чистоту і святість Бога, щоб ваше серце постійно перебувало під враженням притаманних Йому чеснот; святе Боже Ім'я слід вимовляти шанобливо й урочисто. ПП 281.2

“Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюватимеш і робитимеш всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні невільниця твоя, ні худоба твоя, ані чужинець, що перебуває у твоєму дворі. Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а сьомого дня спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його”. ПП 281.3

Субота представлена тут не якоюсь новою постановою, але такою, якою була встановлена при творінні. Про неї потрібно пам'ятати і дотримувати її на згадку про роботу, здійснену Творцем, Вказуючи на Бога як на Творця неба і землі, субота допомагає відрізнити правдивого Бога від усіх фальшивих богів. Усі, хто святкує сьомий день, доводять тим самим, що вони є поклонниками Єгови. Таким чином, субота стане ознакою вірності людини Богові, доки на Землі залишатимуться люди, котрі служитимуть Йому! Четверта Заповідь — єдина з усіх десяти, яка містить у собі Ім'я і титул Законодавця. Вона єдина вказує на те, Чиєю владою було дано Закон. Таким чином, субота є Божою печаткою, що скріплює Божий Закон, доводячи цим його достовірність і обов'язковість. ПП 281.4

Бог дав людині шість днів для праці, і Він вимагає, щоб люди виконували свою роботу протягом цих шести трудових днів. Справи невідкладної необхідності та милосердя не забороняється робити в суботу; за хворими і страждаючими має бути здійснений постійний догляд, однак роботи, якої можна уникнути, старанно уникайте. “Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш називати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим, і шануватимеш її, не йдучи в дорогу, залишиш свої справи та переговори…” (Ісая 58:13). В перелік заборон входять “даремні слова” і “переговори”. Обговорення ділових справ або накреслення якихось планів у суботу Бог вважає фактичним виконанням роботи. Щоб зберегти суботу в святості, ми не повинні дозволяти своїм думкам навіть зосереджуватися на земних речах. Ця Заповідь стосується усіх, хто перебуває в нашому домі. Усі домочадці не повинні займатися земними справами в цей священний відрізок часу. Об'єднайтеся усі, щоб своїм добровільним служінням вшанувати Бога в Його святий день. ПП 282.1

“Шануй Твого батька та матір Твою, щоб довголітнім був ти на землі, яку Господь, Бог твій, дасть тобі”. ПП 282.2

Батьки мають право на виняткову любов і пошану, яка не повинна належати жодній іншій особі. Сам Бог, Який поклав на них відповідальність за душі, довірені їхній опіці, призначив, щоб у ранні роки дитячого життя батьки посідали для них місце Бога. Тому той, хто не визнає законної влади своїх батьків, не визнає і Божого авторитету. П'ята Заповідь вимагає від дітей не лише поважати, коритися і слухати своїх батьків, а й ставитися до них із любов'ю й ніжністю, полегшувати тягар їхніх турбот, стояти на варті їхньої репутації, а також бути для них підтримкою і потіхою в старості. Ця Заповідь також стосується поваги до служителів та начальників, а також всіх тих, кого Бог наділив владою. ПП 282.3

Це, за словами апостола, “перша заповідь з обітницею” (Ефес.6:2). Для Ізраїлю, котрий сподівався незабаром увійти до Ханаану, вона обіцяла за умови послуху довге життя у тому доброму краї; однак ця Заповідь має ще ширше значення, поширюється на увесь Ізраїль Божий і обіцяє вічне життя на землі, звільненій від прокляття гріха. ПП 282.4

“Не вбиватимеш”. Усякі вчинки несправедливості, що мають тенденцію вкорочувати життя; дух ненависті та помсти або потурання якійсь пристрасті, що призводить до шкідливих наслідків щодо інших чи змушує нас виявляти до них недоброзичливість (бо “кожен, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця”); егоїстичне нехтування турботами про нужденних або тих, хто страждає; необмежене потурання власним бажанням або непотрібне обмеження чи надмірна праця, що руйнують здоров'я, — усе це більшою або меншою мірою є порушенням шостої Заповіді. ПП 283.1

“Не чини перелюбу”. Ця Заповідь забороняє не лише аморальні вчинки, а й хтиві думки, бажання і все, що може викликати їх. Не тільки наша поведінка повинна відзначатися моральною чистотою, а й таємні наміри та бажання серця. Христос, викладаючи людям глибокий зміст Божого Закону та Його вимог, зазначив, що нечиста думка або погляд є таким же гріхом, як і переступ. ПП 283.2

“Не кради”. Ця заборона поширюється як на явні гріхи, так і на таємні, скоєні конкретною особою чи суспільством. Восьма Заповідь засуджує викрадення людей, работоргівлю, забороняє вести загарбницькі війни. Вона засуджує злодійство і грабіжництво, вимагає беззастережної чесності в найдрібніших життєвих справах. Вона забороняє шахрайство в торгівлі та вимагає справедливого розрахунку з боргами та у видачі належної платні. Ця Заповідь говорить про те, що будь-яка спроба скористатися недосвідченістю, слабкістю або нещастям іншої людини відзначається в небесних книгах як обман. ПП 283.3

“Не свідкуй неправдиво на свого ближнього”. Сказана нами неправда, кожна спроба або намір обманути ближнього підпадає під цю Заповідь. Під неправдою розуміється будь-який намір обманути. Наші погляди, жести, вираз обличчя можуть так само красномовно говорити неправду, як і слова. Кожне навмисне перебільшення, натяк, розраховані на те, щоб справити хибне або перебільшене враження, навіть виклад фактів із метою ввести в оману є неправдою. Ця Заповідь забороняє будь-яку спробу зашкодити репутації нашого ближнього — чи то спотворенням фактів, чи недобрими припущеннями, наклепами або плітками, Навіть навмисне замовчування правди, яке може зашкодити іншим, є порушенням дев'ятої Заповіді. ПП 283.4

“Не жадай дому ближнього свого, не жадай жінки ближнього твого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані чого небудь, що належить ближньому твоєму”. Десята Заповідь влучає в самий корінь гріха, застерігаючи від самолюбних бажань, які призводять до гріховних учинків. Хто, дотримуючись Божого Закону, утримується навіть від потурання гріховному бажанню заволодіти тим, що належить іншому, той не буде винним і у несправедливому вчинку щодо ближніх. ПП 284.1

Такими були десять священних Заповідей Десятислів'я, виголошених серед грому і вогню, з дивними виявами сили та величі всемогутнього Законодавця. Проголошення Божого Закону супроводжувалося надзвичайним виявленням Його сили і слави, тому що Бог хотів закарбувати цю сцену в пам'яті людей та викликати в них глибоку пошану до Законодавця, — Творця неба і землі. Він також бажав показати людям святість, важливе значення і незмінність Свого Закону. ПП 284.2

Ізраїльський народ був охоплений жахом. Здавалося, тремтячі людські серця більше не витримають тієї страхітливої сили, яка супроводжувала Божі вислови. Коли велике мірило правди постало перед людьми, вони, як ніколи раніше, усвідомили огидний характер гріха і власну провину, якою вона була в Божих очах. Із жахом та благоговінням люди відсахнулися від гори. Народ заволав до Мойсея: “Говори з нами ти, і ми слухатимемо, а нехай не промовляє з нами Бог, щоб ми не повмирали”. Ізраїльський вождь відповів: “Не бійтеся, це лише для випробування вашого, і щоб страх Його був з вами, і щоб ви не грішили”. Однак народ продовжував залишатися подалік, з жахом спостерігаючи за усім, що відбувалося, в той час як Мойсей “підійшов до темної хмари, де був Бог”. ПП 284.3

Люди, засліплені та зіпсуті рабством і язичництвом, не були готові повною мірою оцінити глибоке значення принципів, викладених у Десяти Божих Заповідях. Щоб вони могли краще зрозуміти вимоги Десятислів'я та втілювати їх у життя, їм були дані додаткові постанови, які мали відношення до принципів, закладених в основу Божого Закону, і служили їм ілюстрацією. Ці постанови були названі судами, оскільки були втіленням безмежної мудрості та справедливості, і судді мали судити народ згідно з цими постановами. На відміну від Десяти Заповідей, вони дані безпосередньо Мойсееві, котрий мав оголосити їх народові. ПП 285.1

Перша з цих постанов стосувалася слуг. У тодішні часи, за рішенням суддів, злочинців інколи продавали у рабство; в інших випадках позикодавці продавали своїх боржників, а бідність змушувала людей продавати навіть самих себе та власних дітей. Однак єврей не міг бути довічно проданим у рабство. Строк його служби обмежувався шістьма роками; сьомого року він мав отримати свободу. ПП 285.2

Викрадення людей, навмисне вбивство, повстання проти батьківського авторитету каралися смертю. Дозволялося мати рабів неізраїльського походження, але їхнє життя і права також суворо охоронялися. Вбивця раба підпадав під покарання; ушкодження, заподіяне рабові його господарем, навіть якщо це була втрата одного зуба, давало рабові право на свободу. ПП 285.3

Ізраїльтяни самі нещодавно були рабами, і тепер, коли трапилася нагода мати власних рабів, вони повинні були остерігатися, щоб не плекати в собі духа жорстокості та надмірної вимогливості, від яких страждали під ярмом єгипетських наглядачів. Спогади про власне рабство допоможуть їм зглянутися над становищем раба, виявляючи співчуття та доброту, спонукатимуть ставитися до інших так, як вони хотіли б, щоб ставилися до них. ПП 285.4

Особливо оберігалися права вдів і сиріт; припис вимагав чуйного ставлення до їхнього безпомічного становища. “Бо коли ти пригнічуватимеш їх, — об'явив Господь, — і вони кликатимуть до Мене, то Я почую їхній зойк, і запалає гнів Мій, і повбиваю вас мечем; жінки ваші стануть вдовами, а діти — сиротами”. Чужинців, що приєдналися до Ізраїлю, також оберігали від утиску і несправедливості. “А чужинця не гнобитимеш, оскільки ви пізнали душу чужинця, бо самі були чужинцями в Єгипетськім краї”. ПП 285.5

Заборонялося брати лихварський процент із бідних. Одяг бідного або рядно, взяте у заставу, необхідно було повернути до заходу сонця. Від винного у крадіжці вимагалося подвійне відшкодування збитків. Ці постанови вчили також поважати суддів і правителів, застерігали суддів від несправедливого суду, виправдання винного і хабарництва. Наклеп і лихослів'я також були заборонені; закон вимагав виявляти доброту навіть до особистих ворогів. ПП 286.1

Народові знову нагадали про священний обов'язок щодо суботи. Були встановлені річні свята, коли всі мужі народу мали збиратися перед лицем Господнім, приносячи Йому вдячні жертви і перші плоди щедрих Божих дарів. Мета всіх цих постанов була очевидною: вони не були виявленням деспотичної влади, але служили для блага Ізраїлю. Господь сказав: “І будете Мені святими людьми”, тобто гідними схвалення святого Бога. ПП 286.2

Мойсей повинен був записати ці закони і старанно зберігати їх як основу національного закону разом із Десятьма Заповідями, для пояснення яких вони були дані — умову виконання Божих обітниць для Ізраїлю. ПП 286.3

Ізраїльтяни отримали від Єгови наступну вказівку: “Ось Я посилаю Ангела перед лицем твоїм, щоб Він охороняв у дорозі тебе і щоб провадив тебе до того місця, яке Я приготував. Шануй Його і голосу Його слухайся! Не бунтуйся проти Нього, бо Він не стерпить ваших переступів, — бо їм'я Моє в Ньому. Коли ж слухатимеш Його голосу, і робитимеш усе, що Я говорю, то Я ворогуватиму з ворогами твоїми, і гнобитиму твоїх гнобителів”. В усіх мандруваннях Ізраїлю по пустелі їхнім Провідником був Христос, Який перебував у хмарному і вогняному стовпі. Вже тоді серед них перебував Той, Хто представлений у символах як прийдешній Спаситель; Він давав Мойсееві повеління щодо народу і став для ізраїльтян єдиним Джерелом благословення. ПП 286.4

Зійшовши з гори, Мойсей оповів народові всі Господні слова та усі закони. Увесь народ одноголосно відповів: “Усе, про що сказав Господь, зробимо!”. Господні слова і клятву, якою вони заприсяглися, Мойсей вписав у книгу. ПП 287.1

Потім відбулося затвердження Заповіту. Біля підніжжя гори було споруджено жертівника, біля нього встановлено дванадцять стовпів “задля дванадцяти Ізраїлевих племен” як свідоцтво прийняття ними Заповіту. Після цього молоді люди, вибрані для служіння, здійснили жертвоприношення. ПП 287.2

Покропивши жертівника кров'ю, Мойсей “узяв книгу Заповіту та й прочитав вголос перед народом”. Ще раз урочисто прозвучали умови Заповіту, і кожний міг зробити вибір: дотримуватися їх чи ні. Ізраїльтяни й раніше обіцяли слухатися Божого голосу, але тепер після того, як Його Закон був проголошений, а Його принципи дуже докладно викладені, люди пізнали усю сутність Заповіту. Знову весь народ одностайно відповів: “Усе, що сказав Господь, зробимо й будемо слухняними!” Коли ж Мойсей оголосив народові усі Заповіді за Законом, він узяв кров козлів та телят… та й покропив саму книгу, і людей, говорячи: “Це кров Заповіту, що заповідав для вас Бог!” (Євр.9:19—20). ПП 287.3

Тепер потрібно було зробити певні приготування, щоб остаточно утвердити правління Єгови над вибраним народом. Мойсей отримав повеління: “Вийди до Господа ти й Аарон, Надав і Авігу, та сімдесят Ізраїлевих старійшин, і вклоніться здалека. А Мойсей нехай підійде до Господа один…” У той час, як народ поклонявся біля підніжжя гори, вибрані мужі були покликані зійти на гору. Сімдесят старійшин мали допомагати Мойсееві в правлінні над Ізраїлем, і Бог злив на них Свого Духа, удостоїв їх бачити Його велич і силу. “І вони побачили Ізраїлевого Бога; під ногами Його наче плита із сапфіру й така чиста, немов саме небо”. Вони бачили не саме Божество, а споглядали лише славу Його присутності. Раніше вони були б не в змозі знести це видовище, але вияв Божої сили, викликавши благоговійний страх, привів їх до покаяння; вони споглядали Божу славу, Його чистоту та милість і нарешті змогли наблизитися до Того, на Кому зосереджувалися їхні думки. ПП 287.4

Тепер Мойсей та “слуга його” Ісус Навин були покликані на зустріч із Богом. Оскільки вони мали бути деякий час відсутніми, вождь призначив замість себе Аарона та Хура, яким допомагали старійшини. “Вийшов Мойсей на гору, і хмара закрила її. І слава Господня спочивала на горі Синай”. Протягом шести днів хмара як особливий знак Божої присутності вкривала гору, однак увесь цей час Бог не виявляв Себе і не звіщав Своєї волі. Протягом цих днів Мойсей чекав, коли Всевишній покличе його. Він отримав повеління: “Вийди до Мене на гору, і будь там”, — і хоч його терпіння і послух зазнали випробування, він не втомився від чекання і не залишив свого поста. Очікування стало для нього часом приготування і ретельного самодослідження. Навіть цей улюблений Божий слуга не міг одразу стати в Його присутності та перенести Його славу. Шість днів він мав бути наодинці з Богом і, досліджуючи своє серце, роздумувати про Нього і молитись; тільки після того він міг бути готовим до безпосереднього спілкування зі своїм Творцем. ПП 288.1

На сьомий день, у суботу, Мойсей був покликаний увійти в хмару. На очах усього Ізраїлю густа хмара розкрилася, і засяяла слава Господня, вигляд якої був наче вогонь пожираючий. “І ввійшов Мойсей у середину хмари, і вийшов на гору. Мойсей пробував на горі сорок днів та сорок ночей”. Шість днів підготовки не входили в число сорока днів, проведених Мойсеєм на горі. Упродовж цих шести днів Ісус Навин був разом із Мойсеєм, разом із ним споживав манну та пив з джерела, що стікало з гори. Але Ісус не увійшов з Мойсеєм до хмари. Він залишився поза хмарою; очікуючи повернення Мойсея, він продовжував щодня їсти й пити, тоді як Мойсей постив протягом усіх тих сорока днів. ПП 288.2

Під час перебування на горі Мойсей отримав вказівки щодо побудови святині, в якій особливим чином мала виявитися Божа присутність. “І нехай збудують Мені святиню, — і перебуватиму серед них” (Вих.25:8), — таким було Боже повеління. Утретє прозвучало повеління про дотримання суботи. “Це ознака навіки поміж Мною та поміж Ізраїлевими синами”, — об'явив Господь. “Щоб ви пізнали, що Я — Господь, Котрий освячує вас!.. І будете пильнувати суботу, бо вона святість для вас… Хто здійснюватиме в цей день роботу, той буде викорінений з-поміж народу” (Вих.31:17, 13—14). Були дані також вказівки щодо негайного спорудження скинії для служіння Богові. Народ міг дійти висновку, що буде виправданий, навіть якщо працюватиме над її спорудженням у суботу, оскільки скинія призначалася для Божої слави і народ мав велику потребу в місці для поклоніння. Щоб уберегти їх від цього гріха, було дане особливе застереження. Навіть святість і невідкладність особливої роботи для Бога не повинні були штовхати їх на порушення святого Божого дня спокою. Відтепер народ удостоївся постійно перебувати в присутності свого Небесного Царя. “І Я перебуватиму серед Ізраїлевих синів, — і буду їм Богом”. “І те місце буде освячене Моєю славою” (Вих.29:45, 43), — такі запевнення дані Мойсееві. Йому також були передані Десять Заповідей — символ Божої влади та втілення Його волі, написані перстом Самого Бога на двох кам'яних таблицях (Втор.9:10; Вих.32:15—16); вони повинні були зберігатися недоторканими в святині, що мала стати видимим центром служіння усього народу. ПП 288.3

Від нації рабів ізраїльтяни були піднесені над усіма народами, щоб стати особливим скарбом Царя царів. Бог виділив їх серед світу, довіривши святі істини. Він зробив їх хоронителями Свого Закону, маючи намір зберегти через них знання про Себе серед людей. У світі, огорненому темрявою, мало засяяти небесне світло; усі народи повинні були почути заклик залишити ідолопоклонство і служити живому Богові. Якби ізраїльтяни правильно виконали це доручення, вони перетворилися б на могутню силу в цьому світі. Бог був би їхнім Захисником, Він звеличив би їх понад усі інші народи. Через них Він відкрив би Своє світло і правду, а вони, перебуваючи під Його святим і мудрим правлінням, стали б прикладом того, наскільки служіння Йому має перевагу над ідолопоклонством в усіх його формах. ПП 289.1