Патріархи і пророки

Розділ 26. Від Червоного моря до Синаю

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 15:22—27; 16—18

Від Червоного моря ізраїльтяни знову рушили в дорогу під проводом хмарного стовпа. Перед їхніми очима відкривалась досить похмура картина: позбавлені рослинності гори, неродючі рівнини, а далеко позаду простягалося море, берег якого був укритий тілами їхніх ворогів. Однак свідомість здобутої свободи сповнювала серця радістю, а тому ніхто не нарікав. ПП 264.1

Але за три дні подорожі вони не могли знайти води. Взяті зі собою запаси води скінчилися. Ізраїльтяни втомлено брели спаленою сонцем пустелею, не маючи чим вгамувати спрагу. Мойсей, якому ця місцевість була знайома, знав те, чого не знали інші, а саме: у Марі, на найближчій стоянці, джерельна вода була непридатною до пиття. З великою тривогою він спостерігав за хмарним стовпом, який вказував дорогу. Мойсей зовсім занепав духом, коли в народі почулися радісні крики: “Вода! Вода!” Щасливі люди з нетерпінням кинулися до джерела, як раптом розпачливий зойк вирвався з сотень уст — вода виявилася гіркою. ПП 264.2

Охоплені жахом і відчаєм, вони докоряли Мойсееві за те, що повів їх такою дорогою; люди забули, що Мойсея, як і їх, провадила таємнича хмара, позначена божественною присутністю. Прикро вражений Мойсей вчинив те, що забули зробити вони. Він ревно благав Бога про допомогу. “І показав йому Господь дерево, і він кинув його у воду, — і стала вода солодкою!”. Так через Мойсея була дана Ізраїлеві обітниця: “Коли дійсно ти будеш слухатись голосу Господа, Бога твого, і робитимеш слушне в очах Його, і будеш дотримуватись Заповідей Його, і виконувати всі постанови Його, то ні одної з хвороб, що Я навів на Єгипет, не наведу на тебе, бо Я — Господь, Лікар твій!”. ПП 264.3

З Мари ізраїльтяни вирушили до Еліму, де знайшли “дванадцять водних джерел та сімдесят пальм”. Тут вони зупинилися на кілька днів, перш ніж рушити до пустелі Сін. Через місяць після виходу з Єгипту вони вперше отаборилися в пустелі. Запаси провізії, взяті зі собою, почали вичерпуватися. Рослинність у пустелі була бідною, і їхні отари зменшувалися. Як прогодувати таку кількість народу? Сумніви терзали їхні душі, і люди знову почали ремствувати. Навіть начальники і старійшини разом із народом нарікали на вождів, поставлених Богом: “Коли б ми були повмирали від Господньої руки в Єгипетськім краї, коли ми сиділи коло казанів з м'ясом, коли ми їли хліба досхочу! А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб поморити голодом усю громаду”. ПП 265.1

Досі ізраїльтяни ще не страждали від голоду; їхні щоденні потреби задовольнялися, але вони побоювалися за майбутнє. Вони не могли уявити, яким чином можна прогодувати таку величезну кількість народу під час переходу через пустелю, і вже уявляли своїх дітей знемагаючими від голоду. Господь допустив, щоб сталися труднощі на їхньому шляху і закінчилися запаси їжі, щоб їхні серця звернулися до Того, Хто завжди залишався їхнім Визволителем. Якщо у своїй потребі вони кликатимуть Його, то Він, як і раніше, даруватиме їм очевидні знаки Своєї любові й турботи. Бог обіцяв: якщо вони будуть слухняні Його Заповідям, то жодна хвороба не наблизиться до них; тому з їхнього боку було гріхом виявляти таке недовір'я до Бога, вважаючи, що вони та їхні діти можуть померти голодною смертю. ПП 265.2

Господь обіцяв бути їхнім Богом, прийняти їх як Свій народ та запровадити до великого й доброго краю, але вони готові були занепадати духом від кожної перешкоди, що зустрічалася на шляху в той край. Дивним чином Бог вивів їх із єгипетської неволі, аби піднести, ушляхетнити і зробити славним народом на Землі. Але їм спочатку потрібно було зустрітися з труднощами і витерпіти нестатки. Бог звільняв їх від морального виродження та занепаду, готуючи до того, щоб вони могли посісти почесне місце серед інших народів, прийняти важливі священні істини. Якщо б вони вірили Богові, пам'ятаючи проте, що Він вчинив для них, то легко зносили б незручності, нестатки і навіть справжні страждання; але ізраїльтяни виявляли довір'я до Господа лише тоді, коли бачили постійні докази Його сили. ПП 266.1

Вони забули про гірке рабство в Єгипті, не пам'ятали милосердя і Божої сили, явленої у звільненні їх з неволі, забули, як їхні діти були помилувані в той час, коли ангел-губитель убивав усіх первородних в Єгипті. Вони забули про величний вияв божественної сили біля Червоного моря, забули, що в той час, як вони безпечно прямували дорогою, відкритою для них, вороже військо, кинувшись у погоню, було потоплене морськими водами. Ізраїльтяни лише зосереджували свою увагу на сьогочасних незручностях і випробуваннях, замість того щоб сказати: Бог учинив велике для нас; хоч ми були рабами, Він робить нас великим народом, — вони нарікали на тяжку дорогу, прагнучи, щоб втомлююча мандрівка якомога швидше закінчилася. ПП 266.2

Історія життя ізраїльського народу в пустелі стала своєрідним літописом, щоб духовний Божий Ізраїль, який житиме аж до кінця часу, міг скористатися нею для свого добра. Це оповідь про те, що Бог учинив мандрівникам пустелі під час їхніх блукань, коли вони зазнавали голоду, спраги і втоми; про дивний вияв Божої сили задля полегшення їхніх страждань; це, зрештою, застереження для Його народу в усі віки. Різноманітні досвіди євреїв були школою, в якій вони готувалися до обітованого Ханаану. Бог бажає, щоб Його народ, котрий живе в наш час, старанно, з покірним серцем вчився на випробуваннях, через які пройшов стародавній Ізраїль, робив правильні висновки і готувався увійти до небесного Ханаану. ПП 266.3

Чимало є таких, котрі, дивлячись на ізраїльтян, дивуються їхньому невір'ю і наріканням, вважаючи, що вони особисто не виявили б такої невдячності. Проте, коли їхня віра піддається випробуванню, навіть незначному, вони виявляють не більше довір'я і терпіння, аніж стародавній Ізраїль. У скрутних обставинах ці люди ремствують, виявляючи незадоволення процесом, до якого Бог вдається, аби очистити їх. Хоча сьогоденні потреби задовольняються, чимало є таких, котрі не бажають довірити Богові своє майбутнє, тому й живуть у постійному страсі перед майбутнім, яке може спіткати їх і від якого страждатимуть діти. Інші постійно очікують якогось лиха або ж перебільшують труднощі, тому їхні очі засліплені, не бачать багатьох благословень, за які слід було б дякувати Богові. ПП 267.1

Зустрічаючи на своєму шляху перешкоди, які викликають тривогу і нарікання, люди замість того, щоб шукати допомоги в Бога — єдиного Джерела сили, — віддаляються від Нього. ПП 267.2

Чи справедливо виявляти таке невірство з нашого боку? Хіба є причини залишатись невдячними і недовірливими? Ісус — наш Друг; Небеса зацікавлені в нашому добробуті, а наше занепокоєння і страх засмучують Святого Божого Духа. Не дозволяйте, щоб вами опанував неспокій; він аж ніяк не допомагає зносити випробування, а лише мучить і втомлює людину, Не залишайте місця недовір'ю до Бога, через що приготування на випадок непередбаченого, яке може спіткати нас у майбутньому, стає головною метою життя, неначе наше щастя повністю залежить від земних благ. Бог не бажає, щоб Його народ обтяжував себе клопотами. Однак наш Господь не запевняє, що ми не зустрінемо небезпек на своєму шляху. Він не обіцяє негайно забрати Свій народ зі світу гріха і зла, але показує надійне сховище. Він запрошує втомлених і стурбованих: “Прийдіть до Мене усі знеможені та обтяжені, — і Я вас заспокою!”. Здійміть із себе ярмо тривоги і світських турбот, в яке ви впряглися власноруч, і “візьміть на себе ярмо Моє, навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, — і знайдете спокій душам вашим” (Матв.11:28—29). Ми можемо знайти спокій і мир у Бозі, поклавши усі наші турботи на Нього, бо Він піклується про нас (1Петр.5:7). ПП 267.3

Апостол Павло писав: “Стережіться, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого і невірного, щоб вам не відступити від Бога Живого!” (Євр.3:12). Пам'ятаючи про те, що Бог учинив для нас, наша віра має бути міцною, діяльною і тривалою. Замість нарікання і скарг з наших сердець повинні виходити слова: “Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє — святе ім'я Його! Благослови, душе моя, Господа, і не забувай усіх добродійств Його!” (Псал.102:1—2). ПП 268.1

Бог пам'ятав про потреби Ізраїлю. Він сказав ізраїльському вождеві: “Зіллю дощем з неба хліб для вас”. Народові було дане повеління збирати манну, але рівно стільки, скільки необхідно на один день, а шостого дня — подвійну норму, аби не порушувати святість суботи. ПП 268.2

Мойсей запевнив громаду, що людські потреби будуть задоволені: “Увечері Господь дасть вам м'яса на їжу, а вранці хліба досхочу”, — і додав: “А ми що? Не на нас наріканні ваші, а на Господа!”. Пізніше звелів Ааронові звернутись до громади: “Наблизьтеся до Господа, бо Він почув ваші нарікання”. В той час, як Аарон говорив, “поглянули вони на пустиню, — аж ось слава Господня показалася в хмарі”. Сяйво, ніколи ще не бачене ними, свідчило про божественну присутність. За допомогою подібних явищ, що впливали на почуття, люди мали отримати знання про Бога. Вони повинні були усвідомити, що їхнім вождем була не людина на ім'я Мойсей, але — Всевишній Бог, Імені Якого повинні боятися, і Його голосу слухатися. ПП 268.3

Коли надійшов вечір, стан оточили величезні зграї перепелиць — стільки, що вистачило для всієї громади. А вранці на поверхні землі лежало щось “крупоподібне, дрібне як іней”, “як коріяндрове насіння”. Народ назвав це манною. Мойсей сказав: “Це хліб, що дав вам Господь на їжу”. Люди збирали манну, і її вистачало усім. Ізраїльтяни “мололи її жорнами, товкли в ступі, варили в казані, робили з неї коржі” (Числ.11:8). “А смак її — як тісто з медом”. Вони отримали повеління збирати щоденно по гомеру на людину і не залишати манни до ранку. Дехто спробував притримати її до наступного дня, але манна стала непридатною для споживання. Манну треба було збирати вранці на цілий день, а те, що лишалося на землі, тануло під промінням сонця. ПП 268.4

Під час збирання манни виявилося, що декотрі назбирали більше, а інші менше зазначеної норми, але, коли “зміряли вони гомером, — не мав зайвого той, хто зібрав більше, а хто зібрав менше, не мав нестачі”. У другому Посланні до коринтян апостол Павло, пояснюючи цей текст, наголошує, які практичні уроки можна з нього запозичити: Не треба, щоб іншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рівномірність для всіх. Нині ваш надлишок на поповнення їхньої недостачі, а потім їхній надлишок на поповнення вашого нестатку, щоб рівномірність була, як написано: “Хто мав багато, той не мав зайвого, а хто мав мало, — не мав недостатку” (2Кор.8:13—15). ПП 269.1

Шостого дня ізраїльтяни зібрали по два гомери на людину. Начальники громади поспішили повідомити Мойсея про те, що зроблено. Він відповів: “Це те, що звелів Господь: завтра повний спочинок, свята субота для Господа. Що маєте пекти, — печіть, а що варити, — варіть, а все, що залишиться, сховайте про запас до ранку”. Вони так і зробили і побачили, що позостале не зіпсувалося. І сказав Мойсей: “їжте його сьогодні, бо сьогодні субота для Господа. Сьогодні не знайдете його на полі. Шість днів будете збирати його, а дня сьомого, в суботу, не буде його”. ПП 269.2

Бог вимагає, щоб Його святого Дня сьогодні дотримувалися так само непорушно, як і за часів стародавнього Ізраїлю. Усі християни повинні розцінювати повеління, дані євреям, як постанови Єгови, дані для них особисто. День напередодні суботи повинен стати днем приготування до її святих годин. Наші особисті справи в жодному разі не повинні поширюватися на святі години. Однак Бог звелів опікуватися хворими і стражденними; робота, яка необхідна для полегшення їхнього стану, є справою милосердя, а не порушенням суботи. Разом з тим усякої непотрібної та зайвої роботи в суботу слід уникати. Багато хто легковажить, відкладаючи до початку суботи дрібні справи, які можна було б зробити в день приготування. Цього не повинно бути. Робота, яку ви не встигли виконати до початку суботи, повинна залишатися невиконаною, доки цей святий день не закінчиться. Таке ставлення до суботи навчить легковажних людей пам'ятати про те, що всю роботу необхідно виконувати протягом шести робочих днів. ПП 269.3

Щотижня під час довгих років блукань пустелею ізраїльтяни були свідками потрійного чуда, яке мало закарбувати в їхній свідомості святість суботнього дня: шостого дня випадала подвійна кількість манни; сьомого дня її не було зовсім, а частина, призначена для суботи, залишалася свіжою й солодкою; якщо ж її залишали на будь-який інший день, — вона ставала непридатною до вжитку. ПП 270.1

В усьому, що пов'язане з манною, бачимо переконливий доказ того, що субота, як це намагається дехто довести, не встановлена в час проголошення Закону на Синаї. Ще до того, як ізраїльтяни підійшли до Синаю, вони вже знали, що святість суботи є для них обов'язковою. Той факт, що вони щоп'ятниці збирали подвійну норму манни, готуючись таким чином до суботнього дня, в який вона не випадатиме, постійно нагадував їм про священну природу дня спокою. І коли хтось виходив збирати манну в суботу, Господь запитував: “Доки ви будете відмовлятися від виконання Заповідей Моїх та Законів Моїх?”. ПП 270.2

“Ізраїлеві сини їли ту манну сорок років, аж до прибуття їх до заселеного краю, їли манну аж до приходу їх до границі Ханаанського краю”. Протягом 40 років, день у день, манна, що посилалася таким чудодійним чином, нагадувала їм про постійну опіку та ніжну Божу любов. Бог, за словами псалмиста, давав їм “хліб небесний”. “Хліб ангельський їла людина” (Псал.77:24—25), тобто їжу, приготовлену ангелами. Вживаючи “небесний хліб”, люди щоденно переконувалися: Божа обітниця для них вбереже їх від усякого нестатку так, ніби вони жили серед родючих рівнин Ханаану, серед хвилюючих ланів збіжжя. ПП 270.3

Манна, що падала з неба для насичення Ізраїлю, уособлювала Того, Хто прийшов від Бога, щоб дати життя світові. Ісус сказав: “Я — хліб життя! Батьки ваші їли манну в пустині, і померли. Це Хліб, Який сходить із небес… коли хто споживатиме хліб Цей, той повік житиме. А хліб, який дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу віддам” (Йоан 6:48—51). Серед обітниць благословень Божого народу у вічному житті говориться: “Переможцеві дам їсти сокровенну манну” (Відкр.2:17). ПП 270.4

Залишивши пустелю Сін, ізраїльтяни розташувалися табором у Ріфідімі. Там не було води, і вони знову висловили недовір'я до Божого Провидіння. У своїй сліпоті й самовпевненості люди прийшли до Мойсея з вимогою: “Дай нам води, щоб напитись!” Проте терпіння не зрадило Мойсея. “Чого ви сваритеся зо мною? Навіщо спокушаєте Господа? ” — сказав він їм. Розгніваний народ вигукнув: “Навіщо це ти випровадив нас із Єгипту? Щоб повбивати спрагою нас, дітей наших та отари наші?” Коли вони були щедро забезпечені їжею, то зі соромом згадували своє невір'я і нарікання, обіцяючи в майбутньому довіряти Господеві; але незабаром ізраїльтяни забули про свою обіцянку, не витримали першого ж випробування своєї віри. Хмарний стовп, що провадив їх, здавалося, був оповитий жахливою таємницею. “А Мойсей — хто він такий?” — запитували вони. Яку мету він переслідував, виводячи їх із Єгипту? їхні серця знову сповнилися підозрою й невірством; вони зухвало звинувачували його в намірі погубити їх та дітей їхніх через нестачі й труднощі, щоб таким чином заволодіти їхнім майном. У пориві гніву й обурення ізраїльтяни були готові каменувати Мойсея. ПП 271.1

У відчаї Мойсей кликав до Господа: “Що маю зробити цьому народові?” Він отримав повеління узяти свій жезл, за допомогою якого творив чудеса в Єгипті, та й вийти разом зі старійшинами Ізраїлю перед народом. І сказав Господь Мойсею: “Ось Я стану перед тобою там на скелі, в Хориві, і коли вдариш по скелі, — лине із неї вода, і питимуть люди”. Він послухався — вирвався живий потік води, і напоєний був народ. Господь у Своїй великій милості, замість того щоб звеліти Мойсееві піднести палицю і стягнути на незадоволених у своєму нечесті начальників народу страшні кари, на зразок тих, що спіткали Єгипет, зробив його жезл знаряддям визволення. ПП 271.2

“Він розсік скелю в пустині, і щедро усіх напоїв, як з безодні. Звелів потокам зі скелі ринути, і води текли, немов ріки” (Псал.77:15—16). Мойсей ударив по скелі, але поруч із ним стояв захований у хмарний стовп Син Божий, Котрий і викликав потік життєдайної води. Не тільки Мойсей і старійшини, а й усі зібрані, що стояли на відстані, бачили славу Господню, але якби хмара зникла, вони загинули б від вражаючого сяйва, яке оточувало Того, Хто перебував у хмарі. ПП 272.1

Відчуваючи спрагу, народ спокушував Бога, кажучи: “Є Господь серед нас, чи нема?” Якщо Бог привів нас сюди, то чому ж Він не дає нам води, як дав хліб? Виявляти таке невірство — злочин, і Мойсей побоювався, що їх спіткають Божі суди, І назвав він це місце “Масса (випробування) і Мерива (сварка)” на згадку про їхній гріх. ПП 272.2

Тепер ізраїльтянам загрожувала нова небезпека. Через те, що вони нарікали на Бога, Він піддав їх нападові ворога. ПП 272.3

Амаликитяни, жорстоке войовниче плем'я, що мешкало в тій місцевості, виступили проти них і побили слабких та втомлених ізраїльтян, які йшли останніми. Мойсей, знаючи, що народ не готовий до битви, звелів Ісусові Навину вибрати воїнів із різних поколінь і повести їх наступного дня проти ворога; він же у цей час стоятиме на верхів'ї гори з Божим жезлом у руці. Наступного дня Ісус Навин та його люди напали на ворога, тоді як Мойсей, Аарон і Хур вийшли на верхів'я гори, щоб бачити поле бою. Піднісши руки до неба, тримаючи Божу палицю, Мойсей молився про успіх ізраїльського війська. У ході битви всі зауважили: доки його руки були піднесені догори — перемагав Ізраїль, а коли він опускав їх, — перемога була за ворогом. Коли Мойсей утомився, Аарон та Хур підтримували його руки аж до заходу сонця; і ворог почав утікати. ПП 272.4

Підтримуючи руки Мойсея, Аарон та Хур показали цим народові, що їхній обов'язок — підтримувати свого вождя в його тяжкій праці; він же отримує слово від Бога, щоб передати їм. Учинок Мойсея також вказував на те, що Бог триматиме долю ізраїльтян у Своїх руках; доки вони покладатимуться на Нього, Він воюватиме за них і підкорятиме їхніх ворогів; але, коли вони перестануть надіятись на Нього і покладатимуться на власну силу, тоді стануть слабшими навіть за тих, хто не знає Бога, і вороги подолають їх. ПП 272.5

Як перемагали євреї, коли руки Мойсея були піднесені до неба у заступництві за них, так перемагатиме Божий Ізраїль, який вірою ухопиться за силу Свого всемогутнього Помічника. Проте божественна сила повинна поєднуватися з людськими зусиллями. Мойсей знав: Бог не переможе їхніх ворогів, якщо Ізраїль залишиться бездіяльним. У той час, коли великий вождь був на зв'язку з Господом, Ісус Навин разом зі своїми відважними воїнами докладав усіх зусиль, щоб розбити ворогів Бога та Ізраїлю. ПП 273.1

Після поразки амаликитян Бог звелів Мойсею: “Напиши це на пам'ятку в книзі та вклади Ісусові в серце, що повністю зітру Я пам'ять Амаликову з-під небес”. Перед смертю великий вождь передав своєму народові урочисте доручення: “Пам'ятайте, що зробив з вами Амалику дорозі, після виходу з Єгипту, як він напав на тебе в дорозі і повбивав між тобою всіх ослаблених, що відставали, коли ти був стомлений та знесилений; і він не боявся Бога… мусиш стерти пам'ять Амалика з-під небес. Не забудь же!” (Втор.25:17—19). Про цей нечестивий народ Господь сказав: “Рука Амалика проти престолу Єгови” (Вих.17:16). ПП 273.2

Амаликитяни були обізнані щодо Господнього характеру та Його верховної влади, але не мали страху Божого, наважилися чинити опір Його могутності. Чудеса, здійснені Мойсеєм в Єгипті, стали об'єктом глузувань амаликитян, які насміхалися над побоюваннями навколишніх народів. Вони поклялися своїм богам знищити євреїв, аби жоден із них не врятувався, вихвалялися, нібито Бог Ізраїлів безсилий перешкодити їм. Ізраїльтяни нічим їм не загрожували і не завдали жодної шкоди. Їхня агресія була безпідставною. Знищенням Божого народу вони прагнули показати всім свою ненависть до Бога, виявити відкритий непослух. Амаликитяни здавна були запеклими грішниками, а їхні злочини волали до Бога про помсту, однак Його милість все ще кликала їх до покаяння; здійснивши напад на втомлених, беззахисних ізраїльтян, амаликитяни підписали цим вирок собі. Бог піклується про найслабших Своїх дітей. Жодна жорстокість або насильство над ними не залишаються непоміченими Небом. Божа рука, як щит, простягається над усіма, хто любить і боїться Його; нехай люди остерігаються цієї руки, бо вона тримає меч правосуддя. ПП 273.3

Недалеко від того місця, де тепер отаборились ізраїльтяни, проживав Їтро, Мойсеїв тесть. Їтро чув про звільнення євреїв і тепер вирушив, щоб зустрітися з ними та повернути Мойсееві його дружину і двох синів. Вісники повідомили великого вождя про їхнє наближення, і він із радістю вийшов назустріч, а після привітань запровадив до свого намета. Через небезпеки, пов'язані з виходом ізраїльського народу з Єгипту, Мойсей відіслав свою сім'ю до тестя, але тепер знову міг насолоджуватися їхнім товариством. Мойсей розповів Їтро про всі ті чудеса, які Бог учинив Ізраїлю. Це втішило патріарха, котрий благословив Господа; разом із Мойсеєм та старійшинами він приніс жертви і узяв участь в урочистому бенкеті, влаштованому на згадку про милість Божу. ПП 274.1

Їтро, котрий деякий час залишався з ними, дуже швидко зауважив, якими тяжкими були обов'язки, покладені на Мойсея. Підтримувати лад і дисципліну серед численної маси необізнаного і недосвідченого народу було неабиякою справою. Мойсей, визнаний народом керівник і суддя, змушений був піклуватися не тільки про загальні інтереси народу та визначати обов'язки; до нього зверталися також із різними спірними питаннями. Це був своєрідний засіб, що давав йому змогу навчати людей, як він сам про це сказав: “…Оголошую постанови Божі та закони Його”. Та Їтро не схвалював цього, кажучи: “Занадто тяжка для тебе праця. Не під силу справитись з нею тобі одному. Справді стомишся ти”. Він порадив Мойсееві призначити відповідних людей, поставивши їх тисячниками, сотниками і десятниками. Вони мають бути “мужами здібними, богобоязливими, справедливими, некористолюбними”. Вони мали судити визначені справи, тоді як найскладніші та найсерйозніші питання надалі підлягали розгляду Мойсеєм, котрий, за словами його тестя, повинен стати “посередником для народу перед Богом, підносячи справи до Нього”. “І навчай їх постановам і законам, вказуй їм шлях, яким вони мають іти, і справи, які повинні робити”. Ця порада була прийнята; вона не тільки принесла полегшення Мойсееві, а й сприяла запровадженню кращого порядку. ПП 274.2

Господь особливо вшанував Мойсея, творячи його руками чудеса; але він, хоча й вибраний, щоб навчати інших, не вважав себе за такого, котрий не потребує навчання. Вибраний вождь Ізраїлю охоче прислухався до порад побожного мідіянського священика та скористався його мудрим планом. ПП 275.1

З Рефідіму народ рушив далі, йдучи за хмарним стовпом. Їхній шлях пролягав через випалені сонцем рівнини, стрімкі гори й скелясті бескиди. Часто, коли ізраїльтяни перетинали піщані пустелі, суворі гори, немов бастіони, заступали їм шлях, створюючи враження, що дорога вперед неможлива. Та підійшовши ближче, вони зауважували, що стіна гір не була монолітною, в різних місцях виявлялися ущелини, і їхньому погляду відкривалися нові простори. Тепер вони йшли глибоким межигір'ям, укритим дрібним камінням. Це була велична, вражаюча картина. Поміж скель, що на сотні футів підносилися з обох боків, наскільки сягало око, можна було бачити живий потік людей, овець та іншої худоби. А перед ними в урочистій величі здіймалася гора Синай. Хмарний стовп зупинився на її вершині, і люди розкинули намети на рівнині біля її підніжжя. Це місце повинно було стати їхньою домівкою майже на рік. Уночі вогняний стовп запевняв їх у божественному захисті, а під час їхнього сну землю м'яко вкривав небесний хліб. ПП 275.2

Світанок золотив темні хребти гір, а сяючі сонячні промені, що проникали у вузькі та глибокі ущелини, видавалися змученим мандрівникам променями милості від престолу Божого. Величні й разом з тим суворі гори, що оточували їх з усіх боків, стояли в своїй самотності, як величні пам'ятники вічності. Ця картина викликала почуття урочистості й благоговіння. Людина починала усвідомлювати, якою слабкою й нерозумною вона є в присутності Того, Хто “гори ті зважив на вазі, а взгір'я — шальками” (Ісая 40:12). Тут Ізраїль мав отримати найпрекрасніше об'явлення, будь-коли дане Богом людям. Тут Господь зібрав Свій народ, щоб, проголошуючи святий Закон, показати йому священний характер Божих вимог. У душах ізраїльтян мали відбутися величезні, докорінні зміни, тому що неволя і довгий час перебування серед ідолопоклонників призвели їх до згубних наслідків, позначилися на характерах і звичках; Бог працював над тим, щоб дати їм пізнання про Себе, піднести на вищий моральний рівень. ПП 275.3