Патріархи і пророки

Розділ 23. Єгипетські кари

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 5—10

Отримавши наказ від ангелів, Аарон вийшов назустріч своєму братові, з яким так давно не бачився; біля Хориву, у безлюдді пустелі, вони зустрілися. І розповів Мойсей Ааронові “всі слова Господа, Котрий послав його, і про всі ознаки, які Він показав йому” (Вих.4:28). Разом вони вирушили до Єгипту і, прибувши до землі Ґошен, зібрали усіх старійшин Ізраїлю. Аарон повторив їм усе, що Бог говорив Мойсею, а потім народові були показані ознаки, які Бог дав Мойсееві. “І повірив народ; і почувши, що Господь відвідав Ізраїлевих синів, і зглянувся на біду їх, — вони схилилися і поклонилися до землі” (вірш 31). ПП 234.1

Мойсееві була також дана вістка для царя. Два брати увійшли в палац фараона як посланці Царя царів і промовляли вони від Його імені: “Так говорить Господь, Бог Ізраїля: відпусти Мій народ, щоб відзначили вони Мені свято в пустелі”. ПП 234.2

“Хто такий Господь, щоб я мав слухати Його голосу та відпустити Ізраїля? — домагався фараон. — Не знаю Господа й Ізраїля не відпущу!” ПП 234.3

А вони відповіли: “Бог євреїв зустрів нас; отже хочемо піти на три дні ходу в пустиню, і принести там жертву Господеві, Богові нашому, щоб не вдарив Він нас мором або мечем”. ПП 234.4

Чутки про двох братів, а також про те, яку зацікавленість вони викликали серед народу, вже дійшли до царя. Він запалав гнівом. “Чому ви, Мойсею та Аароне, відриваєте народ від його праці? Ідіть до своїх справ!” — сказав він. Країна вже зазнала збитків від утручання чужинців. Згадавши про це, фараон додав: “Так багато цього народу, більше як мешканців цієї землі, а ви хочете відтягати їх від їхніх робіт”. ПП 234.5

У рабстві ізраїльський народ певною мірою втратив знання Божого Закону і відступив від Його постанов. Суботою переважно нехтували; вимоги наглядачів, цілком імовірно, не давали змоги святити її. Але Мойсей пояснив своєму народові, що послух Богові — це перша умова звільнення. Спроби відновити святість суботи не залишилися непоміченими для їхніх гнобителів (Додаток 1). ПП 235.1

Роздратований фараон підозрював ізраїльтян у намірі повстати проти нього. Невдоволення є результатом неробства, вважав фараон; він подбає про те, щоб у них не залишалося часу для виконання небезпечних задумів. Цар негайно вжив заходів, щоб зробити їхні кайдани ще важчими і таким чином зламати їх незалежний дух. Того ж дня були видані укази, які робили працю ізраїльського народу ще нестерпнішою і тяжкою. Найбільш поширеним будівельним матеріалом у тій країні була висушена на сонці цегла; з такого матеріалу робили стіни найвишуканіших будівель, після чого їх облицьовували каменем; виробництво цегли потребувало величезної кількості рабів. Аби цегла не тріскалась, до глини домішували посічену солому, а отже, була потреба у великих кількостях соломи. Фараон звелів, щоб з того часу не постачати більше робітникам соломи, — нехай вони самі її заготовляють, у той час як норма виробітку цегли залишалася без змін. ПП 235.2

Цей наказ викликав серед ізраїльтян велику тривогу по всій країні. Єгипетські наглядачі призначили помічників з євреїв, котрі мали стежити за працею своїх підопічних і нести всю відповідальність за її виконання. Коли царський указ набув сили, народ розпорошився по цілій країні, щоб збирати стерню та солому, але виявилося, що виконати звичний об'єм робіт неможливо. За це наглядачів з євреїв жорстоко били. ПП 235.3

Люди гадали, що утиск походить від наглядачів, а не від фараона, тому пішли до нього зі своїми скаргами. На їхній протест фараон відповів їдкими словами: “Нероби ви, нероби! Тому й говорите: Ходімо, принесім жертву Господеві”. Їм було наказано братися за свої обов'язки і не сподіватися на полегшення. Повертаючись від фараона, вони зустріли Мойсея й Аарона і промовили до них: “Нехай розсудить та покарає вас Господь, бо ви зробили нас ненависними в очах фараона та його рабів, — ви дали меча в їхні руки повбивати нас!” ПП 236.1

Вислухавши ці докори, Мойсей дуже зажурився. Страждання народу стали ще тяжчими. По цілій країні було чути стогін старих і молодих, — всі як один звинувачували його в нещасті, яке спіткало їх. З гірким почуттям Мойсей прийшов перед лице Боже, кажучи: “Господи, чому ти допустив таку кривду цьому народові? Чому Ти послав мене? Бо з того часу, як прийшов я до фараона, щоб промовляти Твоїм їм'ям, він ще більшу кривду почав чинити цьому народові; насправді ж Ти не визволив народу Свого”. Йому була дана відповідь: “Ось побачиш, що зроблю Я фараонові; він буде змушений рукою сильною відпустити їх. Більше того, він вижене їх із краю свого”. Господь знову нагадав Мойсееві про Заповіт, що Бог уклав з його батьками, і дав запевнення, що цей Заповіт здійсниться. ПП 236.2

Протягом усього періоду єгипетського рабства серед ізраїльтян жили люди, котрі продовжували поклонятися Єгові. Вони були глибоко занепокоєні тим, що на очах їхніх дітей щодня звершуються язичницькі гидоти і їх також змушують поклонятися фальшивим богам. У своєму горі ці особистості благали Господа про звільнення з єгипетського ярма і згубного впливу ідолопоклонства. Вони не приховували своєї віри і навіть оголосили єгиптянам, що поклоняються Творцю неба і землі — єдино правдивому, живому Богові. Вони перелічували докази Його існування і могутності, починаючи від днів творіння і до часу Якова. Таким чином, єгиптяни мали змогу ознайомитися з релігією євреїв, але, вважаючи принизливим для себе навчатися від рабів, намагалися звести тих, що поклоняються Богові, обіцянками нагороди, а коли це не мало успіху, вдавалися до погроз і жорстокості. ПП 236.3

Старійшини Ізраїлю силкувались підтримати згасаючу віру своїх братів нагадуванням про обітниці, дані їхнім батькам, звертали увагу на пророчі передсмертні слова Йосифа щодо їхнього визволення з Єгипту. Декотрі охоче слухали і навіть вірили в це. Інші, враховуючи обставини, в яких тепер опинилися, втрачали усяку надію. Єгиптяни, довідавшись, про що говорять раби, глузували з їхніх сподівань, висловлюючи презирство до Божої сили. Єгиптяни нагадували євреям про те, що вони є нацією рабів, і уїдливо говорили: “Якщо ваш Бог справедливий, милосердний і володіє більшою силою, ніж єгипетські боги, то чому Він не зробить вас вільним народом?”. Вони ставили в приклад самих себе. Єгиптяни поклонялись богам, які, на думку ізраїльтян, були фальшивими, однак стали багатим і могутнім народом. Вони також запевняли, що саме їхні боги благословили їх усіма благами і дали їм ізраїльтян за рабів, хизувалися тим, що мали владу пригноблювати і знищувати поклонників Єгови. Сам фараон хвалився, що Бог євреїв не звільнить їх з його руки. ПП 237.1

Подібні слова вбивали останню надію багатьох ізраїльтян. Вони навіть почали вірити, що справа виглядає саме так, як стверджують єгиптяни. Вони дійсно були рабами, котрі повинні були зносити усі тягарі, якими жорстокі наглядачі вважали за потрібне обтяжувати їх. Єврейських дітей переслідували і вбивали, а їхнє власне життя було ще тяжчим. Однак вони продовжували поклонятися Небесному Богові. Якщо Єгова — справді Бог над усіма богами, Він, безперечно, не залишить їх у рабстві ідолопоклонників. Разом з тим ті, котрі залишалися вірними Богові, розуміли: внаслідок відступництва Ізраїля від Бога, — змішуючись через шлюби з язичницькими народами, впадаючи в ідолопоклонство, — Господь допустив, щоб вони стали рабами. Вони переконували своїх братів, що Бог незабаром скине ярмо гнобителів. ПП 237.2

Євреї сподівалися досягти волі без жодного особливого випробування своєї віри, без страждань і нестатків. Але вони ще не були готовими до звільнення. Їхня віра в Бога була малою; вони не бажали терпляче зносити труднощі, через що Він не вважав за потрібне діяти задля них. Чимало було й таких, котрі вважали за краще залишатися рабами, аніж зносити труднощі, пов'язані з переселенням до чужої країни, а декотрі настільки перейняли звичаї єгиптян, що воліли взагалі залишитися в Єгипті. Саме тому Господь не звільнив їх при першому вияві Своєї сили перед фараоном. Він так направляв події, щоб тиранія єгипетського царя могла виявитися повною мірою і щоб водночас Бог міг відкритися Своєму народові. Коли люди побачать Божу справедливість, силу і любов, у них виникне бажання залишити Єгипет і присвятити себе на служіння Йому. Завдання Мойсея було б набагато легшим, якби більшість ізраїльтян не стали настільки зіпсутими, що не бажали залишати Єгипет. ПП 237.3

Господь звелів Мойсееві знову йти до народу і повторити обітницю про звільнення, запевняючи людей у Божественній прихильності. Він виконав наказ, але люди не бажали його слухати. У Писанні сказано: “… Та вони не слухали Мойсея через легкодухість та тяжку роботу”. Знову Мойсееві було дане божественне повеління: “Піди і скажи фараонові, цареві єгипетському, нехай він відпустить Ізраїлевих синів зі свого краю”. Розчарований Мойсей відповів: “Ізраїлеві сини не послухали мене, — як же послухає мене фараон?” Йому було сказано взяти зі собою Аарона, разом з ним стати перед фараоном і знову зажадати, щоб він “відпустив Ізраїлевих синів зі свого краю”. ПП 238.1

Він був попереджений про те, що монарх не поступиться, аж доки Бог не відвідає Єгипет Своїми карами та не виведе Ізраїля, удавшись до особливого вияву Своєї сили. Перед злиттям кожної порази Мойсей повинен був розповісти про її характер і наслідки, аби цар міг уникнути її, якщо, звичайно, забажає. Після кожного відкинутого ним попередження прийде інше, більш грізне покарання, доки горде серце фараона не впокориться і він не визнає Творця небес і землі правдивим, живим Богом. Господь бажав дати єгиптянам змогу переконатися в тому, якою марною є мудрість їхніх великих мужів і якими безпорадними — їхні боги, якщо вони опиратимуться повелінням Єгови. Він покарає єгипетський народ за ідолослужіння та примусить замовкнути хвалькувату мову, якою вихваляються благословення, отримані від бездушних ідолів. ПП 238.2

Бог прославить Своє Ім'я, інші народи також затремтять, почувши про дії Його могутніх рук, а Божий народ залишить ідолопоклонство і в чистоті поклонятиметься Йому. ПП 239.1

Знову Мойсей та Аарон відвідали пишні палати єгипетського фараона. Там, серед величних колон і сяючих прикрас, багатих розписів і статуй язичницьких богів, два представники поневоленого народу стали перед монархом наймогутнішого на той час царства, аби повторити Боже повеління про звільнення Ізраїля. Фараон зажадав від них чуда на доказ божественної природи їхнього доручення. Мойсееві й Ааронові було сказано, як їм діяти в разі, якщо висуватиметься така вимога, і ось Аарон узяв палицю і кинув її перед фараоном. Вона перетворилася на змію. Монарх послав за своїми “мудрецями та ворожбитами”, котрі “кинули кожен палицю свою, — і ті поставали зміями. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні”. Сповнившись ще більшої рішучості, фараон проголосив, що його чарівники не поступаються силою перед Мойсеєм й Аароном; він назвав Господніх слуг шахраями, гадаючи, що може безкарно протистояти їхнім вимогам. Хоча він і знехтував словами Божих слуг, проте, стримуваний божественною силою, не заподіяв їм лиха. ПП 239.2

Божа рука, а не сила чи здібність Мойсея та Аарона звершувала чудеса, явлені ними перед фараоном. Ці ознаки і чудеса мали переконати фараона в тому, що великий “Я є” послав Мойсея і що обов'язок царя — відпустити Ізраїля для служіння живому Богові. Чарівники також показали подібні ознаки і чудеса, оскільки вони звершували їх не лише своєю майстерністю, але й силою свого бога — сатани, котрий допомагав їм імітувати діяльність Єгови. ПП 239.3

Насправді ж палиці чарівників не перетворилися на зміїв. Застосувавши чари за допомогою великого ошуканця, вони створили лише видимість чуда, адже сатані не під силу перетворити палиці на живих зміїв. Князь зла, хоч і володіє усією мудрістю і могутністю ангела, все ж не має сили творити або давати життя; цей привілей належить виключно Богові. Але, що було під силу сатані, він здійснив, здійснивши підробку. На думку сторонніх спостерігачів, палиці перетворилися на зміїв. У це також повірили і фараон, і його придворні. Зовні вони нічим не відрізнялися від змія; на якого перетворилася палиця Мойсея. Хоча Господь зробив так, що справжній змій проковтнув фальшивих, навіть це, на думку фараона, було не виявом Божої сили, а результатом того, що Мойсей був більш вправний у чаклунстві, ніж царські слуги. Бажаючи виправдати власну впертість, з якою він опирався божественному повелінню, фараон шукав приводу, щоб викликати зневагу до чудес, які Бог здійснив через Мойсея. Сатана дав йому саме те, чого він хотів. Діючи через ворожбитів, він змусив єгиптян повірити, що Мойсей та Аарон — лише чарівники та ворожбити, а вістка, яку вони принесли, походить не від Бога, а тому не заслуговує жодної уваги. Таким чином, сатана за допомогою власної підробки досягнув мети. Єгиптяни стали ще сміливішими у своєму опорі, а фараон зробив своє серце запеклим проти істини. Сатана сподівався також похитнути віру Мойсея й Аарона щодо божественного призначення їхньої місії, щоб перемога була за його слугами. Він не бажав, щоб ізраїльський народ звільнився з рабства і служив живому Богові. ПП 239.4

Здійснюючи чудеса через ворожбитів, князь зла мав перед собою значно важливішу мету. Він добре знав, що Мойсей, звільнивши синів Ізраїлю від рабського ярма, стане символом Христа, Котрий повинен визволити людську сім'ю з-під влади гріха. Він також знав, що коли з'явиться Христос, матимуть місце великі чудеса як доказ світові, що Його послав Бог. Сатана побоювався за свою владу. Займаючись підробкою чудес, які Бог здійснював через Мойсея, він сподівався не тільки перешкодити визволенню Ізраїля, а й домогтися того, щоб убити в людях, які житимуть у наступних поколіннях, віру в чудеса Христа. Сатана постійно намагається імітувати діяльність Сина Божого, зміцнити свою владу та Вимоги. Він змушує людей розцінювати чудеса Христа як результат людської майстерності та сили. Таким чином він вбиває у багатьох душах віру в Христа як Божого Сина, змушуючи їх відкинути милостиві дари благодаті, які пропонує План спасіння. ПП 240.1

Мойсей та Аарон отримали повеління вийти наступного ранку на берег річки, куди зазвичай приходив фараон. Повноводий Ніл був джерелом їжі й багатства усього Єгипту; річці поклонялися як богові, і монарх щодня приходив сюди для здійснення релігійних обрядів. Тут брати знову повторили Боже повеління, а потім, простягнувши руку з палицею, вдарили нею по воді. Води священного потоку перетворилися на кров, риба загинула, а від річки поширювався неприємний запах. Вода в оселях і та, що зберігалася в резервуарах, також перетворилася на кров. Але “так само зробили єгипетські чарівники своїми чарами”, і “повернувся фараон, і ввійшов до дому свого, і було йому й це байдуже”. Сім днів тривала кара, але безрезультатно. ПП 241.1

І знову була простягнута палиця над водами, і з річки вийшли жаби та й розлізлися по всій землі. Вони наповнили будинки, зайняли спальні, покої, позалазили навіть у печі та діжки для тіста. Єгиптяни вважали жаб священними, тому не наважувалися знищувати їх; дуже скоро присутність цих слизьких істот стала нестерпною. Ними кишів навіть палац фараона, і той із нетерпінням чекав, коли врешті-решт можна буде позбутися їх. Ворожбитам вдалося зробити видимість чуда, викликавши також появу жаб, проте позбутися їх вони не змогли. Побачивши це, фараон дещо упокорився. Він послав за Мойсеєм та Аароном і сказав: “Благайте Господа, і нехай виведе ці жаби від мене й від народу мого, а я відпущу народ той, — і нехай приносять жертви для Господа!”. Нагадавши фараонові про його минулі хвастощі, брати попросили його призначити час, коли їм помолитися, щоб кара була усунена. Цар призначив наступний день, у глибині душі сподіваючись, що за цей час жаби зникнуть самі; таким чином він надіявся врятуватися від гіркого приниження, яким, на його думку, було впокорення перед Богом Ізраїля. Проте кара тривала до призначеного часу, після чого жаби вимерли по всій єгипетській землі, але сморід від їхніх мертвих тіл занечистив повітря. ПП 241.2

Господь міг би в одну мить перетворити їх на порох, але Він не зробив цього, щоб цар і його народ не вважали це наслідком ворожбитства або чаклунства, на зразок того, чим займалися чарівники. Мертвих жаб збирали цілими купами. Це було для фараона й усього Єгипту доказом, якого не могла заперечити їхня порожня філософія, а саме: це не чари, а суд Небесного Бога. ПП 241.3

“І побачив фараон, що сталось полегшення, і знову стало запеклим серце його”. За Божим повелінням Аарон простягнув свою руку, і земний порох перетворився на мошки в усьому Єгипетському краї. Фараон звелів ворожбитам зробити те саме, але вони не змогли. Таким чином виявилося, що сатана не може вчинити усього, що робить Бог. Самі ворожбити визнали: “Це перст Божий!” Та фараон все ще залишався непохитним. ПП 242.1

Оскільки прохання і застереження виявилися безрезультатними, прийшла наступна кара. Про час її приходу було сказано наперед, щоб її поява не була приписана випадковості. Мухи наповнили оселі, роїлися по всій землі так, що “нищилась земля через ті рої мух”. Укуси великих отруйних мух були вельми болісними як для людей, так і тварин. Як і було передречено, ця кара не торкнулася землі Ґошен. ПП 242.2

Нарешті фараон дозволив ізраїльтянам принести жертву в Єгипті, але вони відмовилися, не прийнявши таких умов. “Не годиться чинити так, — сказав Мойсей, — ми маємо приносити жертви, якими гидують єгиптяни, і вони вкаменували б нас!” Тварини, яких євреї приносили в жертву, вважалися у єгиптян священними; до них ставилися з таким благоговінням, що вбити одну з них навіть випадково вважалося злочином, гідним смертної кари. Євреї не могли здійснити свого служіння в Єгипті, не завдавши образи своїм господарям; Мойсей знову запропонував фараонові відпустити народ до пустелі на три дні дороги. Монарх погодився і благав Божих рабів помолитися, аби ця кара була усунена. Вони обіцяли зробити так, але застерегли його, щоб він не поводився з ізраїльтянами лукаво. Кара була усунена, але серце фараона зробилося запеклим через постійний опір; він і надалі відмовлявся поступитися. ПП 242.3

Тоді було завдано ще жахливішого удару: худобу єгиптян, яка була на пасовиськах, вразила моровиця. Загинули як священні тварини, так і в'ючні: корови, воли, вівці, коні, верблюди й осли. Єгиптянам було сповіщено, що на євреїв ця кара не пошириться, і фараон, пославши людей до осель ізраїльтян, упевнився в правдивості слів Мойсея. “З худоби Ізраїлевих синів не загинуло ані одне”. Однак фараон і далі залишався упертим. ПП 242.4

Потім Мойсееві було наказано взяти попелу з печі та кинути його “до неба на очах фараонових”. Цей акт був сповнений глибокого змісту. За 400 років до цього Бог показав Авраамові, що його народ зазнає у майбутньому пригноблення, вдавшись до таких символів, як дим з печі та полум'я вогню. Бог сказав тоді, що судитиме їхніх гнобителів і виведе поневолених із великим майном. У Єгипті ізраїльський народ довго знемагав у печі страждань. Цей вчинок Мойсея став запевненням для них у тому, що Бог пам'ятає про Свій Заповіт і час визволення надійшов. ПП 243.1

Коли Мойсей кинув попіл до неба, дрібні порошинки розсіялися по всій Єгипетській землі, і де б вони не падали, “понаривали чиряки на людях й на скотині”. Досі священики та ворожбити підтримували фараона в його протидії Богові, але надійшла кара, яка торкнулася навіть їх. Уражені огидною і болісною хворобою, жалюгідні через вихваляння своєю силою, вони не могли більше боротися з Богом Ізраїлю. Увесь народ мав змогу пересвідчитись у тому, якою помилкою було вірити в чарівників, неспроможних захистити навіть самих себе. ПП 243.2

Однак серце фараона ставало дедалі запеклішим. Тепер Господь послав до нього таку вістку: “Бо цього разу Я пошлю всі кари Мої на тебе, і на рабів твоїх, і на народ твій, щоб ти пізнав, що немає на всій землі Такого, як Я!.. І лише для цього Я пощадив тебе, щоб показати на тобі Мою силу”. Не слід вважати, ніби Бог дав йому життя саме з цією метою, та все ж Його Провидіння так керувало подіями, що він зійшов на престол у час, призначений для визволення Ізраїлю. Хоча цей зарозумілий тиран через власні злочини позбавив себе милості, все ж життя царя було збережене, аби через його впертість Господь міг здійснити Свої чудеса в Єгипетській землі. Перебігом подій керує Боже Провидіння. Бог міг посадити на престол милосерднішого царя, який не наважився б опиратися могутнім виявам божественної сили. Але в такому разі не здійснилися б Господні наміри. Він допустив, щоб Його народ зазнав жорстокості єгиптян і щоб ізраїльтяни не були зведені згубним впливом ідолопоклонства. Ставленням до фараона Господь показав Свою огиду до ідолопоклонства та рішучість, з якою Він каратиме жорстокість та утиск. ПП 243.3

Про фараона Бог сказав: “Я зроблю запеклим серце його, — і він не відпустить народу” (Вих.4:21). Жодна надприродна сила не була застосована для того, щоб зробити твердішим серце царя. Бог дав фараонові найразючіші докази божественної сили, але монарх уперто відмовлявся прийняти світло. Кожний відкинутий ним вияв безмежної сили робив його ще запеклішим у повстанні проти Бога. Насіння протистояння, яке він посіяв, відкинувши перше чудо, принесло свої плоди. Він продовжував дотримуватися власного шляху, стаючи дедалі запеклішим, а його серце — все більш кам'яніло, доки не побачив холодних облич своїх мертвих дітей-первістків. ПП 244.1

Бог звертається до людей через Своїх слуг, посилаючи застереження та викриваючи гріх. Він кожному дає змогу виправити свої помилки, щоб вони не вкорінилися і не стали рисами характеру; але якщо хтось не бажає виправитися, то божественна сила втручається, аби запобігти наслідкам його власних дій. З кожним разом людині дедалі легше зробити цей крок. Вона робить своє серце нечутливим до дії Святого Духа; продовжуючи відкидати світло, особистість опиняється в такому становищі, коли навіть найвагоміший вплив не може справити на неї належного враження. ПП 244.2

Хто піддався спокусі один раз, зробить це набагато швидше наступного разу. Кожне повторення гріха послаблює опір, засліплює очі та приглушує голос сумління. Кожне насіння поблажливості принесе свій плід. Бог не зробить чуда, аби перешкодити врожаю. “Бо що тільки людина посіє, те й пожне” (Гал.6:7). Хто виявляє зухвале невір'я, холодну байдужість до божественної істини, пожинає лише те, що сам посіяв. Ось чому безліч людей із байдужістю стоїків сприймають істини, які колись хвилювали їх до глибини душі. Вони посіяли насіння, нехтуючи істиною та опираючись їй, тому й пожинають такий урожай. ПП 244.3

Хто заспокоює своє порочне сумління думкою про те, що зможе зійти з гріховного шляху, варто йому лише цього захотіти; хто сподівається, що може легковажити закликами милості, не ризикуючи стати несприйнятливим до них, той чинить це, наражаючись на велику небезпеку для себе. Віддавшись великому бунтівникові, вони гадають, що в хвилину крайньої потреби, коли будуть оточені з усіх боків небезпеками, зможуть обрати собі іншого вождя. Однак це вже не легко зробити. їхній характер виявляється настільки повно сформованим під впливом виховання, досвіду та поблажливого ставлення до гріха, що в той критичний час вони вже не зможуть придбати подобу Ісуса. Якби на їхній дорозі не засяяло світло, справа виглядала б інакше. Божа Милість могла б втрутитись, даючи їм змогу прийняти її пропозиції, але оскільки світло вже довгий час відкидалось і зневажалось, то врешті-решт воно буде забране. ПП 245.1

Фараон був попереджений про наступну кару — у вигляді граду — такими словами: “А тепер пошли, позаганяй свою худобу та усе, що твоє, в полі. Кожна людина й скотина, що залишиться в полі і не буде забрана додому, — буде побита градом, і вони повмирають”. Дощ або град були незвичайним явищем у Єгипті, і такої грози, яка була провіщена, ніхто ніколи не бачив. Чутка про це швидко поширилась, і ті, що повірили слову Господа, забрали свою худобу, а хто знехтував цим попередженням, — залишив її в полі. Таким чином, милість Божа була явлена і в судах. Народ був випробуваний; і виявилося, що в багатьох душах зародився Божий страх через виявлення Його сили. ПП 245.2

Як і було передречено, знялася гроза; грім і град, змішаний з блискавицями, такий страшенний, що “не бувало такого у всім Єгипетськім краї, відколи тут живуть люди. І повибивав той граду всім Єгипті усе, що на полі, — від людини аж до скотини! І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав!” Руйнацією та спустошенням позначився шлях ангела-губителя. І тільки земля Гошен була помилувана. Так єгиптянам було показано, що ця земля перебуває під охороною живого Бога, що стихії підкоряються Його голосу і єдиний порятунок — послух Йому. ПП 245.3

Увесь Єгипет тремтів перед страшним злиттям божественного суду. Фараон спішно послав за братами, і коли ті з'явилися, вигукнув: “Згрішив я тим разом! Господь — справедливий, а я та народ мій — несправедливі! Благайте Господа, і досить вже тих Божих громів та граду! А я відпущу вас, і ви більше не залишитеся”. Мойсей відповів: “Як вийду з міста, то простягну руки свої до Господа, — громи перестануть, а град припиниться, — щоб ти знав, що Господня земля! А ти й раби твої, — знаю я, ще не побоїтеся Господа Бога!” ПП 246.1

Мойсей розумів, що боротьба ще не закінчилась. Визнання фараона та його обіцянки не були результатом докорінної зміни його поглядів або серця, а були викликані страхом і стражданням. Проте Мойсей пообіцяв виконати його прохання, щоб не давати володареві Єгипту приводу для подальшого опору. Незважаючи на шалену бурю, пророк вийшов, і фараон разом з усіма своїми прибічниками стали свідками того, як сила Єгови зберегла Божого посланця. Вийшовши з міста, Мойсей “простяг руки свої до Господа, — і припинились громи та град, а дощ також не лив більше на землю”. Але як тільки фараон заспокоївся, його серце знову стало впертим. ПП 246.2

Тоді Господь сказав Мойсееві: “Увійди до фараона, бо Я зробив запеклим серце його та серце рабів його, щоб показати інші ознаки Мої серед нього, і щоб ти розповідав синові своєму та онукові, що Я зробив в Єгипті, а також про ознаки Мої, що вчинив Я серед них. І ви дізнаєтесь, що Я — Господь!” Господь виявляв Свою силу, щоб зміцнити віру ізраїльського народу в Нього — єдиного правдивого, живого Бога. Він бажав також представити незаперечний доказ того, яку різницю Він робить поміж ними та єгиптянами, щоб усі народи зрозуміли, що євреї, яких вони зневажали і гнобили, перебувають під захистом Небесного Бога. ПП 246.3

Мойсей попередив монарха: якщо він і надалі виявлятиме впертість, його спіткає інша кара — сарана, яка вкриє лице землі та з'їсть всю зелень, що залишилась після граду; більше того, вона наповнить усі оселі і навіть царський палац. Такої кари, за його словами, “не бачили твої батьки та батьки батьків твоїх від дня існування їх на землі аж до сьогодні!” ПП 246.4

Фараонові придворні стояли, вражені жахом. Втрата худоби завдала країні великих збитків. Багато людей загинуло від граду. Ліси були знищені; врожай загинув. Дуже швидко єгиптяни втрачали те, що придбали працею євреїв. Усій країні загрожував голод. Князі та придворні оточили фараона, гнівно вимагаючи: “До яких пір цей накликатиме на нас нещастя? Відпусти цих людей, — і нехай вони служать Господеві, Богові своєму. Чи ти не бачиш, що гине Єгипет?”. ПП 247.1

Знову покликали Мойсея й Аарона, і монарх сказав їм: “Ідіть, служіть Господеві, Богові вашому. Хто має йти?”. ПП 247.2

Вони відповіли: “Ми підемо з молоддю нашою та зі старими нашими, зі синами нашими та з дочками нашими, з вівцями та волами нашими підемо, — бо в нас свято Господнє”. ПП 247.3

Фараон розлютився. “Нехай буде так, Господь із вами, — закричав він, — коли я відпущу вас і дітей ваших! Та глядіть, бо щось лихе ви задумали. Тож нехай ідуть самі чоловіки, та й служать Господеві, оскільки саме того ви бажаєте”. І вигнано їх від фараона. Фараон мав намір погубити ізраїльтян тяжкою працею, однак тепер робив вигляд, ніби глибоко зацікавлений у їхньому добробуті, ніжно турбується за їхніх дітей. Насправді ж він бажав утримувати дітей і жінок в якості заручників, змушуючи таким чином чоловіків повернутися. ПП 247.4

Мойсей простягнув свою палицю над землею — повіяв східний вітер і приніс зі собою сарану. “Дуже багато! До цього не було такої сарани, та й потім ніколи не буде!” Хмари сарани закрили небо, потемніла земля; і поїла сарана усі рештки зелені. Фараон поспішно послав за пророками і, коли вони прийшли, сказав: “Згрішив я Господеві, Богові вашому, та й перед вами! А тепер простіть же мій гріх ще цього разу, і помоліться до Господа, вашого Бога, — нехай лише відверне від мене цю смерть!” Вони так і зробили. І знявся сильний західний вітер та й поніс сарану до Червоного моря. Але фараон і цього разу закам'янів у своєму рішенні. ПП 247.5

Єгиптяни були на межі відчаю. Кари, яких вони вже встигли зазнати, здавалися нестерпними, і люди сповнились жахом перед майбутнім. Народ поклонявся фараонові як представникові їхнього божества, але тепер чимало з них переконались, що він чинив опір Тому, Кому підкорялись усі стихії. А поневолені євреї, користуючись такими надзвичайними перевагами, ставали дедалі впевненішими у своєму визволенні. Наглядачі вже не наважувалися гнобити їх, як раніше. Увесь Єгипет був охоплений потаємним страхом, щоб пригноблений народ не повстав і не помстився за заподіяне зло. Люди, затамувавши подих, запитували: “Що буде далі?”. ПП 247.6

Раптом землю вкрила темрява, така густа і непроглядна, що здавалася “відчутною на дотик”. Люди нічого не бачили, навіть саме повітря, здавалося, стало густим настільки, що було важко дихати. “Не бачили один одного, і ніхто не рухався зі свого місця три дні! В оселях же Ізраїлевих синів було світло”. ПП 248.1

Сонце і місяць були об'єктами поклоніння єгиптян; у цій таємничій темряві як народ, так і його боги були вражені силою, яка стала на захист поневолених (Додаток 2). Однак якою б жахливою не була ця кара, вона свідчила про Боже милосердя і Його небажання губити. Бог дав людям час на роздуми та покаяння, перш ніж піддати їх останньому, найжахливішому покаранню. ПП 248.2

Нарешті страх все ж примусив фараона піти на подальші поступки. Наприкінці третього дня темряви він прикликав Мойсея і погодився відпустити ізраїльтян за умови, що вони залишать дрібну та велику худобу. “Не зостанеться ані копита… — відповів непохитний єврей, — бо ми й самі не знаємо, чим служитимемо Господеві, поки не прибудемо туди”. Не в силі більше стримувати себе, цар вибухнув гнівом: “Іди геть від мене! Стережися, щоб ти більше не з'являвся переді мною, бо того дня, коли побачиш лице моє, ти помреш!” Фараон почув у відповідь: “Правду сказав ти… Я більше уже не побачу лиця твого”. ПП 248.3

“Мойсей став дуже великим в Єгипетськім краї в очах фараонових рабів та в очах усього народу”. Він викликав у єгиптян благоговійний страх. Фараон не наважився заподіяти йому шкоди, оскільки єгипетський народ вбачав у ньому єдину людину, здатну звільнити його від кар. Вони бажали, щоб ізраїльтянам було дозволено вийти з Єгипту. І тільки фараон та жерці до кінця опиралися вимогам Мойсея. ПП 248.4