Патріархи і пророки

Розділ 22. Мойсей

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 1—4

Аби прогодуватися під час голоду, єгиптяни продавали фараонові свою худобу і землі, доки врешті-решт не прирекли себе на вічне рабство. Йосиф обачно потурбувався про їхнє звільнення. Він дозволив їм орендувати землю зі щорічною виплатою п'ятої частини врожаю. ПП 219.1

Але дітям Якова не ставились такі умови. Враховуючи послугу, яку Йосиф зробив Єгиптові, їм не тільки віддали частину землі для проживання, а й звільнили від сплати податків, щедро забезпечуючи хлібом під час голоду. Фараон привселюдно визнав, що лише завдяки милосердному заступництву Йосифового Бога — в Єгипті панував добробут, в той час як інші народи гинули від голоду. Він також зауважив, що правління Йосифа сприяло процвітанню його царства, і на знак вдячності оточив родину Якова царськими милостями. ПП 219.2

Але минав час, і великий муж, котрому Єгипет багато чим був зобов'язаний, а також покоління, що зазнало благословень від його трудів, зійшли у могилу. “І став над Єгиптом новий цар, котрий не знав Йосифа”. Не можна сказати, що він не знав про послуги, зроблені Йосифом його народові, а просто не бажав визнавати їх, роблячи все для того, аби вони пішли в небуття. І сказав він до народу свого: “Ось народ Ізраїлевих синів численніший і сильніший від нас! Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не множився! Бо коли трапиться війна, то приєднається й він до ворогів наших, — буде воювати проти нас, і вийде з цього краю”. ПП 219.3

На цей час ізраїльтяни стали дуже численним народом; вони “плодилися сильно, розмножувались, й ставали надзвичайно сильними. І наповнився ними той край”. Завдяки батьківському піклуванню Йосифа та милості фараона, котрий правив у той час, ізраїльтяни швидко заселили країну. Але вони поводилися, як особливий народ, котрий не має нічого спільного з єгиптянами у звичаях та релігії; їхня зростаюча чисельність викликала страх у фараона й народу, які побоювалися, що в разі війни вони об'єднаються з ворогами Єгипту. Однак з політичних міркувань вигнання їх з країни було небажаним. Серед ізраїльтян було чимало талановитих, досвідчених умільців, які великою мірою сприяли процвітанню держави; фараон потребував таких робітників для спорудження своїх величних палаців і храмів. Таким чином він поставив їх на один рівень з єгиптянами, котрі продали себе разом зі своїм майном державі. Незабаром до них були приставлені наглядачі, й ізраїльтяни стали рабами в повному розумінні слова. “І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони робили важким їхнє життя нелюдською працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі… Але чим більше його гнобили, тим більше він множився”. ПП 220.1

Фараон та його радники сподівалися підкорити ізраїльтян тяжкою працею і таким чином зменшити їхню чисельність, придушити в народі дух незалежності. Зазнавши в цьому поразки, вони вдалися до жорстокіших заходів. Жінкам, рід занять яких давав змогу виконувати цей наказ, було наказано знищувати при народженні єврейських дітей чоловічої статі. Ініціатором цієї справи, звичайно, був сатана. Він знав, що з ізраїльського народу має вийти Визволитель, і, підбурюючи царя на вбивство дітей, сподівався перешкодити божественним планам. Але жінки боялися Бога і не наважувалися виконувати жорстокий наказ. Це було до вподоби Господеві, і Він благословляв їх добром. Розгніваний невдачею, фараон вдався до ще жорстокіших заходів. Усім єгиптянам було дозволено вистежувати безпорадні жертви і вбивати їх. І наказав фараон усьому народові своєму, говорячи: “Кожного народженого єврейського сина — кидайте до Річки, а кожну дочку — зоставляйте пpu житті!”. ПП 220.2

У той час, коли цей наказ ввійшов у силу, в Амрама та Йохаведи, побожних ізраїльтян з племені Левія, народився син. Немовля було вродливе, і батьки, вірячи, що час визволення Ізраїлю наближається і що Бог поставить визволителя для Свого народу, вирішили врятувати малюка. Віра в Бога зміцнювала їх, і вони “не злякалися наказу царевого” (Євр.11:23). ПП 221.1

Протягом трьох місяців матері щастило ховати дитину. Однак, розуміючи, що далі не зможе переховувати хлопчика, вона зробила з очерету невеличку корзину, обмазала його липким мулом і смолою, щоб не просочувалася вода, і, поклавши туди хлопчика, поставила його в зарослях очерету коло берега річки. Сама жінка не наважилася стерегти його, щоб не поплатитися життям разом з дитиною, але це робила сестра хлопчика, Маріям, яка з удаваною байдужістю прогулювалась поруч, насправді уважно спостерігала за тим, що трапиться з її маленьким братиком. ПП 221.2

Там були й інші охоронці. У палких молитвах мати доручила дитину Божій опіці, й невидимі ангели перебували біля її нехитрого сховища. Ангели привели туди і доньку фараона. Невеличка корзинка зацікавила її, і, побачивши у ній прегарну дитину, вона одразу ж усе зрозуміла. Сльози немовляти викликали в неї жалість, і вона сповнилася співчуттям до невідомої матері, яка вдалася до такого засобу, аби врятувати життя свого дорогого малюка. Донька фараона вирішила врятувати дитину: він буде її сином! Маріям потай стежила за кожним рухом жінки; побачивши, що до дитини ставляться ласкаво, вона наважилася підійти ближче і згодом запропонувала: “Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, щоб вона вигодувала тобі дитину?” Та погодилася. ПП 221.3

Сестра поспішила до матері, щоб принести їй щасливу вістку; не гаючись, обидві прийшли до фараонової дочки. “Візьми оце дитятко, та вигодуй його для мене. А я дам тобі за це плату”, — сказала царівна. ПП 221.4

Бог почув молитви матері, її віра була винагороджена. З глибокою вдячністю вона взялася за виконання свого, тепер вже позбавленого небезпеки, радісного завдання. Мати старанно використала можливість, щоб виховати дитину для Бога. Вона вірила, що його життя збережене для виконання якоїсь великої місії; знала також, що незабаром його потрібно буде віддати його царственій матері і хлопчик перебуватиме в оточенні, котре зможе відвернути його від Бога. Усе це спонукало її ставитися до виховання сина з більшою старанністю й увагою, аніж до решти своїх дітей. Вона намагалася прищепити йому Божий страх та любов до істини і справедливості, палко молилась, аби малюк був збережений від усього, що може зіпсувати його. Вона пояснювала йому безумство і гріховність ідолопоклонства, з раннього віку привчила поклонятися й молитися живому Богові, Котрий Єдиний може почути його і допомогти в будь-якій скруті. ПП 222.1

Матір утримувала сина так довго, як тільки могла, але коли йому виповнилося дванадцять років, вони змушені були розлучитися. Зі своєї скромної оселі хлопчик був узятий до царського палацу фараонової доньки і “став їй за сина”. Однак навіть тут він не забув про те, що чув з дитинства. Науку, засвоєну від матері, неможливо забути. Вона стала для юнака щитом, який захищав від гордощів, невір'я і пороку, що процвітали серед розкоші царського двору. ПП 222.2

Яким же важливим за своїми наслідками виявився вплив цієї єврейської жінки, котра була лише полонянкою й рабинею! Усе майбутнє життя Мойсея, велика місія, яку він виконав як вождь Ізраїлю, свідчать, наскільки важливою є праця матері-християнки. Жодна інша робота не зрівняється з цією! Доля дітей значною мірою перебуває в руках їхніх матерів. Матір справляє вплив на становлення мислення й характеру не тільки для цього життя, а й для вічності. Вона сіє насіння, яке проросте і принесе плоди на добро або на зло. Її завдання — творити прекрасний образ не на полотні чи з мармуру, але закарбовувати в душі дитини божественний образ. Особлива відповідальність покладається на неї за формування характеру дітей в ранньому дитинстві. Враження, справлені на розум дитини, який лише розвивається, залишаться на все життя. Батьки повинні починати навчати і виховувати своїх дітей з ранніх літ, щоб виростити їх справжніми християнами. Діти доручені нашій опіці, і ми повинні виховувати їх не в якості спадкоємців престолу земного царства, але як царів для Бога, котрі будуть правити впродовж нескінченних віків. ПП 222.3

Нехай кожна мати усвідомлює, якою дорогоцінною є її праця, за яку прийдеться звітувати урочистого й страшного судного дня. Тоді виявиться, що чимало людських невдач і злочинів стали результатом байдужості та недбалості тих, чиїм обов'язком було поставити дитячі ніжки на вірну дорогу. Тоді стане очевидним, що багато тих, чий геній, праведність і святість були благословенням та світлом для світу, завдячують своїм успіхом і впливом принципам, прищепленим матерями-християнками, котрі розуміли силу молитви. ПП 223.1

При дворі фараона Мойсей здобув найвищу цивільну та військову освіту. Монарх вирішив зробити свого всиновленого онука спадкоємцем престолу, і юнака почали готувати до цього високого становища. “І Мойсей, навчений всієї премудрості єгипетської, був міцний у словах та в ділах своїх” (Дії 7:22). Здібностями воєначальника він здобув визнання єгипетської армії; усі вважали його визначною особою. Сатана зазнав поразки. Саме та постанова, яка прирікала єврейських дітей на смерть, була використана Богом, аби дати освіту та виховання майбутньому вождеві Божого народу. ПП 223.2

Від ангелів старійшини Ізраїлю дізналися про те, що наближається час їхнього звільнення і що Мойсей є тим мужем, якого Бог використає для цієї місії. Ангели також сповістили Мойсеєві, що Єгова обрав його, аби звільнити від рабства Божий народ. Припускаючи, що ізраїльський народ осягне свободу силою зброї, він чекав нагоди, щоб повести єврейські військові загони проти єгипетських армій. Маючи це на увазі, він стежив за своїми почуттями, щоб його прихильність до названої матері та фараона не завадила йому виконати Божу волю. ПП 223.3

За єгипетськими законами, усі, котрі перебували на фараоновому престолі, повинні були стати членами священицької касти; і Мойсей, як очевидний спадкоємець престолу, мав бути посвяченим у таємниці національної релігії. Цей обов'язок був покладений на єгипетських священиків. Однак, незважаючи на те, що Мойсей був наполегливим і невтомним учнем, він не піддавався на умовляння брати участь у поклонінні єгипетським богам. Йому погрожували, що він втратить престол, і попереджали, що донька фараона відмовиться від нього, якщо він буде вперто дотримуватися єврейської віри. Але Мойсей був непохитним у своєму рішенні поклонятися єдиному Богові, Творцеві неба і землі. Він переконував жерців і єгиптян у тому, яким безумством є їхнє забобонне вшанування мертвих предметів. Ніхто не міг заперечити його доказів або змінити наміри; деякий час до його непохитності ставилися поблажливо, враховуючи високе становище і прихильність, якою він користувався як у фараона, так і серед народу. ПП 223.4

“Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової, обравши краще страждати з народом Божим, аніж мати тимчасову гріховну насолоду. Він ганьбу Христову вважав більшим багатством, ніж скарби єгипетські, бо він дивився на Божу нагороду” (Євр.11:24—26). Мойсей був гідний того, щоб мати зверхність серед великих Землі, виблискувати у дворах найславнішого царства і володіти його скіпетром. Геніальний розум підніс Мойсея над великими мужами усіх часів. Як історик, поет, мислитель, полководець і законодавець він не знав собі рівних. Хоч йому міг належати тодішній світ, він, однак, володів моральною силою, аби відмовитися від звабливих перспектив багатства, величі та слави, і захотів “краще страждати з народом Божим, аніж мати тимчасову гріховну насолоду”. ПП 224.1

Мойсей знав про остаточну нагороду, яку отримують скромні, покірні Божі слуги, порівняно з якою дочасна земна слава, багатство — порох. Розкішний палац фараона і царський престол використовувалися як приманка для Мойсея, але він знав, що в царських палатах гніздяться гріховні задоволення, які змушують людей забути про Бога. Його погляд був спрямований вище — не на пишний престол і царську корону, а на високі почесті, яких удостояться святі Всевишнього у Божому Царстві, не опоганеному гріхом. Очима віри він бачив нетлінний вінець, який Цар Небес покладе на чоло переможця. Ця віра допомогла йому відвернутися від сильних світу цього і з'єднати долю з приниженим, бідним зневаженим народом, котрий волів краще слухатися Бога, ніж служити гріху. ПП 224.2

Мойсей залишався при царському дворі до сорока років. Він часто роздумував про жалюгідне становище свого народу і, відвідуючи братів-рабів, підбадьорював їх запевненнями, що Бог подбає про їхнє звільнення. Обурений несправедливістю та утисками, він палав гнівом помститися за зло. Одного разу побачивши, як єгиптянин б'є ізраїльтянина, він утрутився і вбив єгиптянина. Крім ізраїльтянина, інших свідків не було, і Мойсей негайно закопав тіло в піску. Таким чином він показав, що готовий відстоювати права свого народу, і сподівався, що народ підійметься на боротьбу за свободу. “Він думав, що брати зрозуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, але вони не зрозуміли” (Дії 7:25). Ці люди ще не були готові здобути свободу. Наступного дня Мойсей побачив, що двоє євреїв сваряться, причому один з них був явно неправий. Мойсей докорив кривдникові, котрий в свою чергу кинув йому у вічі зустрічне обвинувачення, не визнаючи таким чином за ним права втручатися в їхні справи та їдко нагадавши про здійснений ним злочин: “Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти хочеш убити мене, як вбив єгиптянина?”. ПП 225.1

Ця справа швидко стала відомою єгиптянам, і чутка про неї у досить перебільшеному вигляді дійшла до фараона. Вона була представлена цареві як справа надзвичайної ваги: Мойсей мав намір підняти свій народ проти єгиптян, скинути існуючу владу і захопити престол; його життя створює загрозу дня існування царства. Монарх негайно виніс Мойсееві смертний вирок, вирішивши, що доки той живий, державі загрожує небезпека. Але, дізнавшись, що на нього чекає, Мойсей втік до Аравії. ПП 225.2

Господь не залишив Мойсея: він знайшов притулок у домі їтра, священика і князя Мідіянської землі, котрий також поклонявся живому Богові. Через деякий час Мойсей одружився з однією з його дочок і залишався протягом 40 років на службі у свого тестя, випасаючи його отари. ПП 225.3

Убивши єгиптянина, Мойсей учинив таку ж помилку, якої не раз допускалися його батьки, беручись власноручно за роботу, яку обіцяв виконати Бог. Божа воля полягала не в тому, щоб звільнити Свій народ за допомогою зброї, як гадав Мойсей, але Божою силою, щоб слава належала виключно Йому. Однак навіть цей необачний вчинок Бог використав для здійснення Свого наміру. Мойсей був ще не готовий для виконання своєї великої місії. Йому потрібно було засвоїти урок віри, подібний до того, якому колись навчилися Авраам та Яків, а саме: покладатися не на людську силу чи мудрість, а на Божу могутність у виконанні Його обітниць. І ще багато чого потрібно було засвоїти Мойсееві на самоті серед гір. У школі самозречення і нестатків він мав навчитися терпінню і самовладанню. Перш ніж стати мудрим правителем, він повинен був стати послушним. Його серце мало перебувати в повній гармонії з Богом, оскільки лише таким шляхом Ізраїль міг пізнати Божу волю. Власний життєвий досвід мав навчити Мойсея виявляти батьківську турботу до всіх, хто потребував допомоги. ПП 226.1

На думку багатьох людей, можна було б обійтися без цих довгих років тяжкої праці та невідомості, оскільки, як вважали вони, це велика втрата часу. Однак Безмежна Мудрість покликала того, хто мав стати вождем Його народу, до скромної пастирської праці впродовж 40 років. Виховавши в собі такі риси, як самозречення, дбайливість, ніжна турбота про свою отару, Мойсей став чуйним, терпеливим пастирем Ізраїлю. Жодна людська наука чи культура не змогли б дати йому того, що він придбав на основі цього досвіду. ПП 226.2

Мойсей зрозумів, що тепер повинен багато чого забути з того, чому колись навчився. Усе, що оточувало його в Єгипті, — любов названої матері, високе становище фараонового онука, на кожному кроці розпуста, вишуканість, витонченість і містицизм фальшивої релігії, пишність язичницьких обрядів, урочиста граціозність архітектури і скульптури — усе залишило глибокий слід в юній душі і певною мірою вплинуло на формування звичок та характеру. Час, інші обставини, спілкування з Богом могли стерти ці враження. Від самого ж Мойсея вимагалася боротьба не на життя, а на смерть, щоб відмовитися від помилок і прийняти істину; Сам Бог мав стати його Помічником, особливо коли боротьба буде понад людські сили. ПП 226.3

Усі, вибрані здійснювати Божу роботу, також мають людські слабкості. Однак вони не повинні бути людьми стереотипних звичок і характеру, яких задовольняло б подібне становище. Вони щиро бажають осягнути Божу мудрість і навчитися працювати для Нього. Ось що писав апостол: “А якщо кому з вас не вистачає мудрості, то нехай просить у Бога, Який всім дає щедро, і не докоряє, — і буде вона йому дана” (Якова 1:5). Але доки людям подобається перебувати в темряві, вони не отримають божественного світла. Щоб прийняти Божу допомогу, людина повинна усвідомити власну немічність і недосконалість, сконцентрувати свою увагу на великій зміні, що має відбутися в ній; вдатися до палкої, наполегливої молитви та дій. Недобрі звички і нахили необхідно відкинути; перемога може бути отримана лише тоді, коли людина докладає рішучих зусиль, щоб позбутися цих помилок і підкоритися принципам праведності. Є чимало таких, котрі ніколи не досягнуть того становища, яке могли б посісти, оскільки чекають, поки Бог зробить за них те, що вони, отримавши від Нього силу, могли б зробити самі. Усі, котрі можуть приносити користь, повинні пройти через сувору школу розумової і моральної дисципліни; Бог допоможе їм, з'єднавши божественну силу з людською. ПП 227.1

Відокремлений від світу бастіоном гір, Мойсей перебував наодинці з Богом. Величезні храми Єгипту більше не хвилювали його уяву своїми забобонами й оманою. В урочистій пишності віковічних скель він бачив велич Всевишнього, усвідомлюючи, якими незначними та нікчемними були порівняно з Ним боги Єгипту. Усе навколо носило відбиток величі Творця. Мойсей відчував, що перебуває в Божій присутності, осяяний Його силою. Від колишньої гордості та самовпевненості не залишилося й сліду. Життя в пустелі, сповнене суворої простоти, допомогло позбутися спогадів про розкіш та зручності Єгипту. Мойсей став терпеливим, сповненим благоговіння, покірним, “найлагіднішим за всяку людину, що жила на землі” (Числ.12:3), однак сильним своєю вірою у всемогутнього Бога Якова. ПП 227.2

Минали роки. Мойсей, мандруючи з отарами відлюдними місцями, роздумував над долею свого пригнобленого народу; він згадував про те, як Бог повівся з його батьками, та про обітниці, що залишались спадком вибраного народу; вдень і вночі він молився за Ізраїль. Небесні ангели оточували його своїм світлом. Тут, натхнений Святим Духом, Мойсей написав книгу Буття. Довгі роки, проведені у відлюдді пустелі, принесли рясні благословення не тільки МОйсеєві та його народові, а й світові в усіх наступних поколіннях. ПП 228.1

“І сталося по багатьох днях, — помер цар Єгипту. Сини ж Ізраїлеві стогнали від праці та голосили. І їхній лемент від тяжкої роботи знявся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог Свій Заповіт з Авраамом, Ісааком та Яковом. І Бог бачив синів Ізраїлевих, і зглянувся над ними”. Надійшов час звільнення Ізраїля. Але Божий намір мав виконатися шляхом, який би засоромив людську гордість. Визволитель повинен був виступити як скромний пастир лише з посохом у руках; Бог же мав перетворити цей посох на символ Своєї сили. ПП 228.2

Одного разу, випасаючи отари біля Хориву, “Божої гори”, Мойсей побачив кущ, охоплений полум'ям, — гілки, листя та стовбур палали вогнем, але не згорали. Він підійшов ближче, аби подивитися на це диво, коли із вогню почув голос, що кликав його на ім'я. Тремтячими вустами Мойсей відповів: “Ось я”. Він отримав застереження не наближатися і поставився до цього з повним благоговінням: “Здійми взуття своє з ніг своїх, бо місце, на якому стоїш, — земля свята!.. Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова”. Це був Той, Хто з'являвся його батькам у минулому як Ангел Заповіту. “І закрив Мойсей обличчя своє, боячись глянути на Бога”. ПП 228.3

Смиренням і благоговінням повинна відзначатися поведінка усіх, котрі приходять у присутність Божу. В ім'я Ісуса ми можемо з відвагою приступати до Нього; але ми не повинні чинити цього із зухвалою самовпевненістю; як ніби Бог перебуває на одному рівні з нами. Є люди, які звертаються до Великого Всемогутнього і Святого Бога, Котрий перебуває в неприступному світлі, як до рівного собі, а то й нижчого за себе. Є й такі, котрі в Його домі поводяться так, як не наважилися б поводитись у приймальні земного правителя. Такі люди повинні пам'ятати, що вони знаходяться у присутності Того, Кому поклоняються серафими, Перед Ким ангели закривають свої обличчя. Бог гідний найбільшої шани, і всі, котрі по-справжньому усвідомлюють Його присутність, схилятимуться в покорі перед Ним і, подібно до Якова, після побаченого Божого видіння, вигукнуть: “Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, це брама небесна”. ПП 228.4

Мойсей стояв перед Богом, охоплений благоговійним страхом, а голос продовжував: “Я справді бачу бідування Свого народу, що в Єгипті, і чую його голосіння через його гнобителів. Я знаю болі його. Тому Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки та вивести з цієї землі до краю гарного й просторого, що тече молоком та медом… А тепер іди ж, Я посилаю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ мій, синів Ізраїлевих!” ПП 229.1

Вражений і наляканий цим повелінням, Мойсей відсахнувся зі словами: “Хто я, щоб іти до фараона і вивести з Єгипту синів Ізраїлевих?”. Однак у відповідь було сказано: “Я буду з тобою! А ось тобі знак того, що Я послав тебе: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви будете служити Богові на оцій горі”. ПП 229.2

Мойсей подумав про труднощі, з якими йому доведеться зустрітися: про сліпоту, невір'я та невігластво свого народу, більшість з якого майже втратила знання про Бога. Як ото, — сказав він, — я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: “Бог ваших батьків послав мене до вас”, а вони запитають мене: “Яке їм'я Його?” Що я скажу їм? Надійшла наступна відповідь: “Я Той, Хто Є (Єгова)… Отак скажеш Ізраїлевим синам: ‘Сущий послав мене до вас’”. ПП 229.3

Мойсею було наказано перш за все зібрати ізраїльських старшин — найшляхетніших з-поміж них, котрі були праведниками, сумували з приводу рабства, — та передати їм Божу вістку разом із обітницею про звільнення. Після цього він мав зі старійшинами стати перед фараоном і сказати йому: “Господь, Бог євреїв, зустрів нас. Тож ми підемо в триденну дорогу в пустиню принести жертви Господеві, Богові нашому”. ПП 229.4

Мойсей був попереджений про те, що фараон чинитиме опір і не відпустить Ізраїля. Проте Божий слуга не повинен був утрачати мужності, бо Господь використає цю відмову як можливість виявити Свою силу перед єгиптянами та Своїм народом. “Тоді Я простягну Свою руку і вдарю Єгипет усіма Моїми чудесами, що творитиму серед нього, а тоді він відпустить вас”. ПП 230.1

Мойсееві також було сказано, що євреї повинні узяти зі собою в дорогу. Господь сповістив: “І коли будете виходити, не підете з порожніми руками! Бо кожна жінка позичить у сусідки своєї і в господині свого дому речі срібні і золоті та одежу”. Єгиптяни збагатилися за рахунок непосильної праці ізраїльтян, і тепер, коли перед ними була далека дорога, вони мали право вимагати винагороду за роки виснажливої праці. Євреї мали просити в єгиптян коштовності, які було б неважко нести, а Бог обіцяв дати їм милість в очах єгиптян. Могутні чудеса, здійснені задля їхнього звільнення, викличуть жах у гнобителів, так що прохання рабів будуть задоволені. ПП 230.2

Труднощі, що чекали на Мойсея, здавалися йому нездоланними. Що він міг сказати своєму народові на доказ того, що Бог насправді послав його? Та ж вони, — сказав він, — не повірять мені і не послухають голосу мого, бо скажуть: “Господь не явився тобі”. Після цього йому було дано доказ, який справив враження навіть на нього самого. Мойсей отримав наказ кинути свою палицю на землю. Коли він це зробив, “палиця стала гадюкою. І втік Мойсей від неї”. Йому було сказано схопити гадюку за хвіст; в його руці вона перетворилася знову на палицю. Потім Мойсей отримав наказ покласти руку собі за пазуху. Він послухався, але коли “витягнув її, — аж ось рука його побіліла від прокази, як сніг!” Отримавши повеління знову покласти руку за пазуху, він зробив це і, вийнявши її, побачив, що рука стала здоровою, як усе тіло його. Господь запевнив Мойсея, що Його народ, а також фараон, побачивши подібні ознаки, переконаються в тому, що серед них перебуває Той, Котрий могутніший за єгипетського царя. ПП 230.3

Але Божий слуга все ще був пригнічений думкою про надзвичайне, неймовірне завдання, яке чекало на нього. У відчаї й страсі він удався ще до однієї відмови — нездатності легко і швидко розмовляти. “О Господи — я не речистий ні учора, ні позавчора, ані відтоді, коли Ти говорив до Свого раба, бо я тяжкомовний і тугоязикий”. Він давно вже не був серед єгиптян і тому не володів добре їхньою мовою, як тоді, коли жив серед них. ПП 231.1

Господь сказав йому: “Хто дав уста людині? Або Хто робить німим, чи глухим, видючим, чи невидючим, — чи ж не Я, Господь?” З цими словами було дане ще одне запевнення в божественній підтримці: “А тепер іди, а Я буду в устах твоїх, буду навчати тебе, що маєш говорити”. Але Мойсей продовжував благати, щоб для цієї місії було обрано більш компетентну особу. Спочатку відмовки пояснювалися скромністю і невпевненістю в собі; але після того, як Господь пообіцяв усунути всі труднощі та увінчати успіхом його місію, усі подальші відмови і скарги на непридатність свідчили про недовір'я Мойсея до Бога. Усе це вказувало на те, що в Мойсея були побоювання в тому, що Бог не в стані приготувати його для тієї великої роботи, до якої покликав, або ж у тому, що Він помилився у виборі потрібної людини. ПП 231.2

Мойсей був посланий до свого старшого брата Аарона, котрий, щоденно користуючись мовою єгиптян, досконало володів нею. Мойсееві було сказано, що Аарон вийде йому назустріч. Наступні слова Господа прозвучали як беззастережне повеління: “Ти промовлятимеш до нього, вкладатимеш слова вуста його, а Я буду з устами твоїми й з устами його, і навчатиму вас, що маєте робити. Він промовлятиме за тебе до народу. І станеться, — він буде тобі устами, а ти будеш йому замість Бога. І ти візьмеш із собою оцю палицю, якою чинитимеш чудеса”. Більше Мойсей не міг опиратися, оскільки усяка причина щодо відмовок була усунена. ПП 231.3

Коли Мойсей отримав Божий наказ, він був невпевненим у собі, неговірким і боязким. Його пригнічувало усвідомлення власної неспроможності стати вустами Бога Ізраїлевого. Але, нарешті відважившись, він взявся за цю справу усім своїм серцем, повністю покладаючись на Господа. Величність місії привела в дію найкращі сили його єства. Бог поблагословив його невимушений послух, і Мойсей став багатообіцяючим красномовним мужем, котрий володів самовладанням і цілковито відповідав найсерйознішій справі, будь-коли довіреній людині. Це приклад того, як Бог гартує характери тих, котрі повністю довірилися Йому і беззастережно підкоряються Його повелінням. ПП 232.1

Людина отримає і силу, і вміння, якщо прийме обов'язки, які Бог покладає на неї, і від усього серця намагатиметься вірно їх виконувати. Якими б скромними не були становище чи здібності, людина, котра прагне щиро виконувати свою роботу і довіряється божественній силі, досягне справжньої величі. Якби Мойсей, беручись за виконання цього великого завдання, покладався на власні силу, мудрість та енергію, він засвідчив би цим свою повну непридатність до виконання такої роботи. Той факт, що людина розуміє свою слабкість, свідчить про те, що вона усвідомлює всю серйозність довіреної їй справи, а тому шукатиме сили й поради у Бога. Повернувшись до свого тестя, Мойсей повідомив його про бажання відвідати братів у Єгипті. Їтро погодився, благословивши: “Іди в мирі!” Разом із дружиною та дітьми Мойсей вирушив у путь. Він не наважився відкрити мету своєї місії, щоб отримати дозвіл для сім'ї супроводжувати його. Однак навіть ще не дійшовши до Єгипту, Мойсей вирішив повернути родину назад, до Мідіянської землі. Внутрішній страх перед фараоном та єгиптянами, гнів котрих він відчув 40 років тому, відбивав у Мойсея бажання повертатися до Єгипту; але після того, як, підкоряючись божественному повелінню, він вирушив туди, Господь відкрив йому, що ворогів уже нема серед живих. ПП 232.2

По дорозі з Мідіянської землі Мойсей отримав приголомшливе, страшне попередження, яке вказувало, що Господь незадоволений ним. Мойсей побачив ангела, котрий ніби погрожував негайно знищити його. Мойсей не отримав жодного пояснення, але пригадав, що знехтував виконанням однієї з Божих вимог. Поступившись умовлянням дружини, він не здійснив над своїм молодшим сином обряду обрізання. Це було нехтуванням умови, через яку дитина отримувала право на благословення Заповіту, укладеного Богом з Ізраїлем; така недбалість з боку вибраного вождя могла послабити в очах народу значення божественних постанов. Ціпфора, побоюючись, щоб її чоловік не помер, сама виконала цей обряд; після того ангел дозволив Мойсееві продовжувати подорож. Мойсей наражатиметься на великі небезпеки при виконанні своєї місії, та його життя могло бути збережене лише завдяки охороні святих ангелів. Але, знехтувавши обов'язком, про який він знав, Мойсей не міг залишатися в безпеці, оскільки ангели Божі не могли б уберегти його. ПП 232.3

У час горя, безпосередньо перед Другим пришестям Христа, життя праведних буде збережене лише завдяки служінню небесних ангелів; але порушник Божого Закону не матиме охорони. Ангели не зможуть захистити тих, які знехтували хоча б одним із божественних повелінь. ПП 233.1