Дорога до Христа

Розділ 3. Покаяння

Яким чином людина може бути виправдана перед Богом? Як грішнику стати праведником? До гармонії з Богом, з Його святістю ми маємо змогу прийти лише через Христа; але як прийти до Христа? Багатьох цікавить саме це питання; воно непокоїло людей і в день П'ятидесятниці, коли, усвідомивши свій гріх, вони запитували: “Що нам робити?” (Дії 2:37). Першим словом у відповіді апостола Петра було: “Покайтесь!” (Дії 2:38). А згодом він додав: “Отож, покайтесь і наверніться, щоб стерті були гріхи ваші” (Дії 3:19). ДХ 16.1

Покаяння означає, що людина жалкує про вчинений гріх і відвертається від нього. Ми не можемо відмовитися від гріха, якщо не усвідомимо його згубності; доки наше серце не відвернеться від нього, в нашому житті не відбудеться справжньої переміни. ДХ 16.2

Чимало людей не розуміють суті покаяння. Вони жалкують про вчинений гріх і навіть досягають зовнішніх змін у поведінці, побоюючись, що за свої недобрі вчинки колись доведеться страждати. Але це не те покаяння, про яке йдеться у Біблії. Вони оплакують не стільки гріх, скільки його небажані наслідки. Таким був смуток Ісава, коли він зрозумів, що назавжди втратив право першородства. Валаам, злякавшись ангела, котрий став із мечем на його шляху, зізнався у своїй вині, щоб зберегти життя. Однак він не зазнав справжнього каяття, не відчув огиди до гріха, не змінив своїх намірів. Юда Іскаріот, зрадивши свого Господа, вигукнув: “Згрішив я, зрадивши кров невинну” (Матв.27:4). Страшне відчуття приреченості і страх перед судом змусили його зробити це визнання. Юду лякали наслідки його вчинку, але у глибині душі він не відчував нестримного жалю через те, що зрадив безвинного Сина Божого, “відрікся святого Ізраїлевого”. Єгипетський фараон, зносячи суди Божі, визнавав свої гріхи, щоб уникнути подальших страждань, але як тільки кари припинялись, він знову поводив себе зухвало перед Богом. Усі ці люди жалкували про наслідки гріха, а не про сам гріх. ДХ 16.3

Коли ж серце підкоряється впливу Божого Духа, то совість грішника пробуджується і він починає розуміти глибину та святість Божого Закону, що лежить в основі Божественного правління на небі і на землі. Світло, яке “просвіщає кожного, хто приходить у світ” (Йоан 1:9), освітлює потаємні куточки душі і виявляє приховане в темряві. Грішник починає розумом і серцем розуміти свою вину. Він відчуває святість Єгови, і страх наповнює його серце при думці, що він повинен стати зі своєю провиною і пороками перед Тим, Кому відомі всі таємниці душі. Він бачить любов Бога, красу святості, радість чистого серця; він прагне очиститися, щоб повернути втрачене спілкування з Небом. ДХ 17.1

Молитва Давида після його падіння свідчить про те, що він справді жалкував про вчинений гріх. Його покаяння було глибоким і щирим. Він не намагався виправдати свій гріх і молився не з тим, щоб уникнути кари, котра йому загрожувала. Давид розумів потворність злочину і нечистоту власної душі, гріх став ненависним для нього. Він молився не тільки про прощення, а й про очищення серця. Давид прагнув радості святого життя, повернення до гармонії і спілкування з Богом. Прислухайтеся до його серця: “Блажен, кому проститься беззаконня і чий гріх покритий! Щаслива людина, якій Господь не поставить у вину гріха її, і в кого на душі нема лукавства!” (Псал.31:1—2). “Помилуй мене, Боже, великою милістю Твоєю, по великому милосердю Твому прости переступи мої! Обмий мене зовсім від несправедливості моєї і очисти мене від гріха мого. Бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх завжди переді мною… Очисти мене від гріха іссопом — і буду чистий; обмий мене — і буду біліший від снігу… Сотвори мені, Боже, чисте серце і віднови в моєму нутрі духа тривалого. Не відкинь мене, Боже, від лиця Твого і Духа Твого Святого не бери від мене… Верни мені радість спасіння Твого і злагідним духом підтримай мене. Визволь мене від переступу кровного, Боже, Боже Спасіння мого, і язик мій радісно величатиме справедливість Твою” (Псал.50:1—3, 7, 10—11, 14). ДХ 17.2

Такого покаяння неможливо досягнути власними зусиллями; його можна отримати тільки у Христа, Який вознісся на небеса, а людей наділив Своїми дарами. ДХ 18.1

Саме в цьому питанні багато людей допускаються помилки і тому не можуть отримати тієї допомоги, яку Христос хоче їм надати. Вони вважають, що не можуть прийти до Христа, якщо спочатку не покаються, і це покаяння готує грунт для прощення їхніх гріхів. Але чи варто грішникові чекати покаяння, щоб прийти до Ісуса? Чи повинно покаяння перетворюватись у перешкоду між грішником і Спасителем? ДХ 18.2

Біблія не вчить, що грішник повинен покаятись перш, ніж зможе прийняти запрошення Христа: “Прийдіть до Мене всі знеможені та обтяжені, і Я заспокою вас” (Матв.11:28). Адже до справжнього покаяння приводить та сила, котра виходить від Христа. Апостол Петро пояснив це ізраїльтянам такими словами: “Бог Своєю правицею возніс Ного як Начальника і Спасителя, щоб дати покаяння Ізраїлеві і прощення гріхів” (Дії 5:31). Ми так само не можемо покаятися без Духа Христового, Який пробуджує нашу совість, як не можемо отримати прощення без Христа. ДХ 18.3

Христос є Джерелом кожного доброго прагнення. Лише Він викликає у серці огиду до гріха. Будь-яке прагнення до правди та чистоти, так само як і усвідомлення власної гріховності, свідчить про те, що Його Дух впливає на наші серця. ДХ 19.1

Ісус сказав: “І коли Я буду піднесений від землі, приверну всіх до Себе” (Йоан 12:32). Христос повинен бути відкритий грішникові як Спаситель, Котрий помер за гріхи світу. Коли ми бачимо Агнця Божого на Голгофському хресті, тоді починаємо розуміти таємницю відкуплення, і доброта Божа веде нас до покаяння. Своєю смертю заради спасіння грішників Христос явив незбагненну любов. Коли грішник відчуває цю любов, вона пом'ягшує його серце, опановує розумом і веде душу до покаяння. Щоправда, людям деколи стає соромно за своє гріховне життя і вони залишають деякі погані звички ще до того, як починають розуміти, що Христос привертає їх до Себе. Але будь-яка спроба виправитись, щире бажання поводитись краще є не що інше, як вияв сили Христової, якою Він притягає їх до Себе. Божий вплив, котрого вони ще не усвідомлюють, діє на душу таким чином, що совість прокидається і в житті відбуваються зовнішні зміни. Христос привертає увагу грішників до Свого хреста, щоб вони могли бачити Того, Хто був розп'ятий за їхні гріхи. Тоді їм відкривається Його заповідь, стає очевидною зіпсованість власного життя: вони бачать, яке глибоке коріння пустив у їхньому серці гріх. Зрештою, приходить деяке розуміння праведності Христа, і вони вигукують: “Що ж таке гріх, що потребує такої великої жертви за викуплення тих, хто опинився у його полоні? Скільки любові, страждання, приниження потрібно було, аби ми не загинули і мали життя вічне?” ДХ 19.2

Грішник може чинити опір цій любові, незбагненній силі, котра привертає його до Христа, але якщо він не буде опиратись, то Ісус неодмінно притягне його до Себе. Пізнання Плану спасіння приведе його до підніжжя хреста, він розкається у своїх гріхах, що завдали стільки страждань улюбленому Синові Божому. ДХ 19.3

Та сама божественна мудрість, яка діє у природі, впливає і на серця людей, викликаючи в них невимовну жадобу того, чим вони ще не володіють. Ніщо в цьому світі не може вгамувати їхнього прагнення. Дух Божий закликає їх шукати те єдине, що може дати мир, спокій і святу радість, — благодать Христову. Через видимий і невидимий вплив наш Спаситель постійно намагається відвернути людей від гріховних насолод, котрі не можуть наситити душу, і привернути їхню увагу до незліченних переваг, які вони можуть знайти в Ньому. До всіх тих, хто даремно намагається напитись із розбитих водоймищ світу цього, звернена Божа вістка: “Хто спраглий, хай прийде, і хто хоче, нехай бере воду життя даром” (Відкр.22:17). ДХ 20.1

Якщо ви всім серцем прагнете чогось кращого, чого не може дати вам цей світ, визнайте це прагнення за голос Божий, що звертається до вас. Просіть Його дати вам покаяння, відкрити Христа у Його безмежній любові, досконалості й чистоті. Принципи Закону Божого — любов до Бога та людини — знайшли втілення у житті Спасителя. Безкорислива любов і милосердя — ось чим було сповнене Його життя. Коли ми вдивляємося у Нього, коли світло, що виходить від нашого Спасителя, освітлює нас, тільки тоді бачимо гріховність власних сердець. ДХ 20.2

Можливо, ми, подібно до Никодима, тішимося тим, що нібито живемо праведно, не робимо аморальних вчинків і вважаємо, що нам не потрібно каятися перед Богом як запеклому грішникові. Але коли в наших душах засяє світло, що виходить від Христа, тоді ми пізнаємо, наскільки ми нечисті, і зрозуміємо корисливість власних намірів, ворожнечу проти Бога, якою позначені всі наші життєві вчинки. Тоді ми починаємо усвідомлювати, що наша праведність є насправді заплямованим одягом і тільки кров Христа може очистити нас від бруду гріха й оновити серце за Його подобою. Достатньо лише одному променю слави Божої, одному проблиску чистоти Христа проникнути в душу, аби зробити кожну пляму в характері до болю помітною, викрити потворність і пороки людського характеру. Стають очевидними неосвяченість бажань, зрадливість серця, нечистота уст. Грішник бачить, що його недобрі вчинки зневажали Закон Божий; його серце стискається від болю, відчуваючи на собі вплив всепроникаючого Святого Духа. Дивлячись на чистий, святий характер Христа, він відчуває огиду до самого себе. ДХ 20.3

Коли пророк Даниїл побачив славу, котра оточувала небесного вісника, посланого до нього, його приголомшило почуття власної безпорадності та недосконалості. Змальовуючи почуття, які виникли в нього під час цієї чудової сцени, він сказав: “…І не зосталося в мені сили, а краса обличчя мого змінилась, і я не задержав у собі сили” (Дан.10:8). Душа, зазнаючи такого впливу, зненавидить самолюбство та егоїзм, прийнявши вірою праведність Христа; буде прагнути до такої чистоти серця, яка відповідала б вимогам Закону Божого і характеру Христа. Апостол Павло писав: “Щодо праведності, яка від Закону, — тобто, якщо говорити про вчинки, зовнішні дії, — то я безвинний” (Фил.3:6). Але коли він почав розуміти духовну суть Закону, то побачив себе грішником. За буквою Закону, якщо застосувати її до зовнішньої поведінки, як це зазвичай роблять люди, він утримувався від гріха; але коли він спрямував свій погляд у глибину святих настанов Закону і побачив себе таким, яким його бачив Бог, він у смиренні схилився перед Господом і визнав власну вину. Апостол сказав: “А я колись жив без Закону, але коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер” (Римл.7:9). Коли він збагнув духовну природу Закону, гріх постав перед ним у всій своїй огидності, а від його самовпевненості не залишилося й сліду. ДХ 21.1

Бог не до всіх гріхів ставиться однаково: в Його очах, так само як і в розумінні людей, існує більша і менша провина. Але яким би дріб'язковим не здавався той чи інший вчинок людини в очах Божих, жоден гріх не буває малим. Людська оцінка є недосконалою та упередженою; Бог же судить про все так, як воно є насправді. Пияка зневажають, йому говорять, що його гріх закриє йому дорогу до Неба, в той час, як гордість, самолюбство і жадібність часто залишаються без осуду… А саме ці гріхи особливо образливі для Бога, оскільки вони є прямою протилежністю добрим якостям Його характеру, жертвенній любові і суті всіх взаємовідносин у безгрішному Всесвіті. Людина, яка тяжко згрішила, може відчувати сором, усвідомлювати власну нікчемність і потребу в благодаті Христовій, але гордість не відчуває жодних потреб і тому закриває двері серця для Христа і Його безмежних благословень. ДХ 21.2

Бідний митар молився: “Боже, будь милостивий до мене, грішного” (Лука 18:13), і вважав себе надзвичайно великим грішником; так само оцінювали його й інші люди. Але він розумів своє становище. Із тягарем вини та сорому він прийшов до Бога, прохаючи в Нього милості. Серце митаря відкрилося для благодатної дії Духа Божого, Який міг звільнити його від влади гріха. Хвалькувата, сповнена власної праведності, молитва фарисея свідчила про те, що його серце зачинене для впливу Святого Духа. Він був далекий від Бога і тому не усвідомлював власної нечистоти, котра не мала нічого спільного з Божественною святістю. Не розуміючи своєї потреби, він нічого й не отримав. ДХ 22.1

Якщо ви усвідомили власну гріховність, то не чекайте, поки станете кращими. Чимало людей вважають себе недостойними, щоб прийти до Христа! Чи сподіваєтеся ви стати кращими завдяки власним зусиллям? “Чи мурин відмінить коли шкіру свою, а пантера — плями свої? Так і ви не можете чинити добре, навчені чинити лихе” (Єрем.13:23). Допомогти вам може тільки Бог. Не слід чекати, коли з'являться переконливі докази, кращі можливості або святіші нахили. Самі ми нічого не вдіємо. До Христа ми повинні прийти такими, якими є. ДХ 22.2

Але нехай ніхто не обманюється думкою, що Бог через Свою велику любов та милість спасе навіть тих, котрі відкидають Його благодать. Надзвичайна мерзенність гріха може бути зрозумілою тільки в світлі Голгофського хреста. Якщо хтось запевняє, нібито Бог занадто милосердний, аби відкинути грішника, нехай подивиться на Голгофу. Христос узяв на Себе вину грішних людей і постраждав за них саме тому, що для спасіння людства не було іншого шляху і без цієї Жертви людство не могло б звільнитися від згубної сили гріха, відновити спілкування зі святими істотами та знову повернутися до духовного життя. Любов, страждання і смерть Сина Божого свідчать про потворність гріха і про те, що, тільки підкоривши себе Христові, ми можемо позбутися влади гріха і мати надію на життя, сповнене високих ідеалів. ДХ 22.3

Іноді люди, виправдовуючи своє небажання розкаятися, порівнюючи себе з тими, хто називає себе християнами, кажуть: “Я не гірший за них. У них не більше самовідреченості, стриманості та розсудливості, аніж у мене. Вони полюбляють задоволення і так само догоджають собі, як і я”. Такі люди використовують недоліки інших, щоб виправдати нехтування власними обов'язками. Але гріхи та недоліки інших не можуть бути виправданням для нас, бо Господь не ставить нам у приклад недосконалість інших людей. Святий і безгрішний Син Божий — Взірець для нас; і ті, хто нарікає на поведінку християн, повинні були самі показати кращий і благородніший приклад своїм життям. Якщо вони так добре розуміють, яким повинен бути справжній християнин, чи не стає їхній гріх від цього ще більшим? Вони знають, як потрібно правильно поводитися, але відмовляються це робити. ДХ 23.1

Гаяння часу небезпечно! Не відкладайте визнання своїх гріхів та пошук чистоти серця через зв'язок з Ісусом. Саме в цьому тисячі людей роблять помилку, котра призводить їх до вічної загибелі. Немає потреби говорити проте, що людське життя є коротким і непевним, але саме в цьому приховується страшна небезпека, яку ми недооцінюємо. Вона полягає у небажанні людей негайно покоритися благаючому заклику Святою Духа залишити гріховне життя. Отож, яким би малим не здавався гріх, той, хто потурає йому, може загинути навіки. Те, чого ми не перемогли, переможе нас і призведе до загибелі. ДХ 23.2

Адам і Єва переконували себе, що така дрібниця — скуштувати заборонений плід — аж ніяк не може мати тих жахливих наслідків, про які попереджував Бог. Але ця незначна провина стала порушенням незмінного і святого Божого Закону. Вона роз'єднала людину з Богом і відкрила шляхи до смерті та невимовного страждання, що заполонили світ. Споконвіку від землі підноситься плач і ридання, все Боже творіння стогне і страждає від наслідків непослуху людини. Навіть Небо відчуло на собі руйнівний вплив повстання проти Бога. Голгофський хрест стоїть як пам'ятник виняткової Жертви, необхідної для відкуплення порушників Божого Закону. Не будемо вважати гріх дрібницею! ДХ 24.1

Кожне порушення Закону Божого, зневажливе ставлення або відкинення благодаті Христа обертаються проти самої людини, роблячи її серце жорстоким, ослаблюючи волю, притупляючи розум. Вона стає не тільки менш схильною до послуху, а й менш здатною підкорятись ніжним благанням Святого Духа Божого. ДХ 24.2

Багато людей заспокоюють свою стурбовану совість думкою про те, що можуть звернути зі шляху зла, коли тільки захочуть цього. їм здається, нібито вони можуть нехтувати милостивими Божими закликами і водночас залишатися чутливими до них; що навіть діючи всупереч Духові благодаті, навіть ставши на бік сатани, зможуть у найскрутнішу хвилину змінити своє життя. Але це не так легко зробити. Досвід і звичаї минулого гріховного життя настільки змінюють характер людини, що потім лише в небагатьох може виникнути бажання стати подібними до Христа. ДХ 24.3

Навіть одна негативна риса характеру, одне гріховне бажання, котре людина постійно плекає у серці, врешті-решт, зведе нанівець силу Євангелія. Кожне потурання гріху віддаляє душу від Бога. Людина вперто виявляє невір'я і холодну байдужість до Божої правди, а потім лише пожинає те, що посіяла. У всій Біблії немає серйознішого застереження віл легковажного ставлення до зла, ніж у словах мудрого Соломона: грішник “у путах гріха свого сидить” (Прип.5:22). ДХ 24.4

Христос готовий звільнити нас від гріха, але не примушує до цього волю людини. Якщо, заплутавшись у гріхах, ми повністю схилилися на бік зла і не бажаємо звільнитись та прийняти Божу благодать, то що ж Він може зробити? Ми губимо себе самі, якщо вперто відкидаємо Його любов. “Ось тепер час благодатний, ось тепер спасіння” (2Кор.6:2). “Нині, як почуєте голос Його, не будьте жорстокими” (Євр.3:7—8). ДХ 25.1

“Чоловік дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1Сам.16:7) — на людське серце з усіма суперечливими почуттями радості та смутку, таке непостійне й норовливе, в якому так багато нечистоти і неправди… Бог знає, що керує людським серцем, його намірами і цілями. Ідіть до Нього, якою б заплямованою не була ваша душа. Подібно до псалмиста, відкрийте її потаємні куточки перед Його всепроникливим зором, щиро благаючи: “Випробуй, Боже, мене, — і пізнай серце моє, досліди мене, — і пізнай мої задуми, і подивись, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь” (Псал.138:23—24). ДХ 25.2

Багато людей визнають лише “релігію розуму”, приймаючи вигляд благочестя, в той час як їхнє серце залишається неочищеним. Нехай вашою молитвою буде: “Серце чисте сотвори мені, Боже, і віднови в мені духа правого” (Псал.50:12). Будьте чесні самі з собою! Будьте такими ж серйозними та невідступними, як і в тому випадку, коли б вам загрожувала смертельна небезпека. Це питання розв'язується поміж Богом і вашою душею, причому розв'язується для вічності. Сама лише марна надія, за котру ви намагалися триматись, може виявитися для вас згубною. ДХ 25.3

Вивчайте Слово Боже з молитвою. Це Слово відкриває вам у Законі Божому і в житті Ісуса Христа великі принципи святості, без яких “ніхто не побачить Господа” (Євр.12:14). Воно переконує нас у гріховності і ясно показує шлях спасіння. Прислухайтеся до нього як до голосу Божого, що промовляє до вашої душі. ДХ 25.4

Зрозумівши потворність гріха і справжній свій стан, не впадайте у відчай, бо саме грішників прийшов спасти Христос. Нам не потрібно примиряти Бога із собою, адже — о, незбагненна любов! — “Бог у Xpucmi примирив із Собою світ” (2Кор.5:19). Ніжною любов'ю Бог привертає до Себе серця Своїх заблудних дітей. Ніхто із земних батьків не буває таким терплячим до недоліків і помилок своїх дітей, як Бог до тих, кого Він прагне спасти. Ніхто не може ніжніше умовляти грішника, ніж Він. Жодна людина не здатна на це. Усі Його обітниці, всі застереження є виразом безмежної Божої любові. ДХ 26.1

Коли до вас наближається сатана і переконує, що ви великий грішник, погляньте на свого Відкупителя й зверніть увагу на Його заслуги. Тільки світло, одержане від Нього, може допомогти вам. Визнайте ваш гріх, але скажіть дияволу: “Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників” (1Тим.1:15) і що Його незрівнянною любов'ю ви можете спастись. ДХ 26.2

Якось Ісус розповів Симону про двох боржників. Один з них був винен своєму панові невелику суму, а другий — значну, але пан простив їм обом. Христос запитав Симона, котрий з боржників більше любитиме свого пана. Симон відповів: “Той, котрому більше прощено” (Лука 7:43). Ми були великими грішниками, але Христос помер, щоб ми могли бути прощені. Його Жертва є цілком достатньою, щоб Він міг благати Отця про наше спасіння. Ті, котрим Він більше простив, більше Його й любитимуть. Ближче, ніж інші, вони стоятимуть біля Його престолу і славитимуть Його за безмежну любов і велику жертву. Ми найкраще зрозуміємо мерзенність гріха тільки тоді, коли у всій повноті усвідомимо Божу любов. Коли ми бачимо, якою великою є Божа милість до нас, коли починаємо дещо розуміти про велику жертву Христа, принесену за нас, наше серце сповнюється вдячністю та ширим каяттям. ДХ 26.3