Наочні уроки Христа

Розділ 5. “Подібне до зерна гірчиці”

Матв.13:31—32; Марк.4:30—32; Луки 13:18—19

Серед натовпу, що слухав повчання Христа, було багато фарисеїв. Вони з презирством зауважили, як мало слухачів визнали Його як Месію. І вони запитували самих себе, як цей нічим не примітний Учитель може піднести Ізраїль до світового панування. Як Він збирається заснувати нове царство, не маючи багатства, влади і слави? Христос читав їхні думки і відповів їм: “До чого уподібнимо Царство Боже? Або до якої притчі прирівняємо його?” У земних владах не було нічого, що б могло слугувати для порівняння. Жодне громадянське суспільство не могло бути символом Божого Царства. “Воно — як зерно гірчиці, — сказав Він, — коли сіється в землю, воно є найменшим з усього насіння, що на землі, та коли посіяти, виростає і стає більшим від усякої городньої рослини і пускає таке велике гілля, що в його затінку можуть гніздитися птахи небесні”. НУХ 43.1

Зародок насіння проростає завдяки дії закону життя, закладеному Самим Богом. Його розвиток не залежить від людської сили. Те ж саме стосується і Царства Христа. Це нове творіння. Принципи його розвитку протилежні до тих, які управляють царствами цього світу. Земні правителі утверджують свою владу фізичною силою, вони підтримують своє панування війнами, але засновником Нового Царства є Князь Миру. Дух Святий зображає земні царства в символах лютих хижаків, але Христос — “Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу” (Івана 1:29). У Його формі правління немає місця брутальному насильству над совістю. Євреї очікували, що Царство Боже буде встановлене таким же чином, як і царства світу. Вони заохочували до праведності з допомогою зовнішнього впливу. Вони розробляли людські методи і плани. Але Христос сіє зерно небесних принципів. Насаджуючи насіння істини і праведності, Він протидіє поширенню хибних поглядів та гріха. НУХ 43.2

Коли Ісус розповідав цю притчу, рослини гірчиці можна було бачити всюди, вони здіймалися над травами і злаками, легенько гойдаючи гіллям у повітрі. Пташки перелітали з гілки на гілку і виспівували серед густого листя. А виросли ці величезні рослини із зернят, які є найменшим насінням. Спочатку з такого насіння утворюється ніжний паросток, але він дуже життєздатний. Тому активно росте, розвивається, аж доки не досягає великих розмірів. Так і Царство Христа на початку видавалося непомітним і незначним. У порівнянні із земними царствами воно виглядало найменшим. В очах правителів цього світу претензії Христа на царя виглядали смішними. Однак у могутніх істинах, доручених Його послідовникам, містилося Божественне життя Царства Євангелія. Яким же швидким було його зростання і як далеко сягав Його вплив! Коли Христос розповідав цю притчу, нове Царство представляли лише кілька галилейських селян. Їхня бідність та нечисленність не заохочували людей приєднатися до цих простодушних рибалок, що пішли за Ісусом. Але насіння гірчиці мало зростати і простягати своє віття у світ. Коли земні царства, чия слава свого часу вражала людей, загинуть, могутнє і далекосяжне Царство Христа залишиться непохитним. НУХ 44.1

Так і робота благодаті в серці людини спочатку малопомітна. Сказане слово, промінь світла, що проник у душу, справляють вплив, який кладе початок новому життю, і хто може зміряти результати цього процесу? НУХ 44.2

Притча про гірчичне зерно ілюструє не тільки ріст Царства Христа загалом, але на кожній стадії його зростання повторюється зображений у притчі досвід. У кожному поколінні Бог має для Своєї Церкви особливу істину й особливу роботу. Істина, схована від мудрих та обачних людей світу цього, відкривається скромним, по-дитячому простодушним. Вона закликає до самопожертви, до битви та перемоги. Спочатку Істина має мало прихильників. їх зневажають, їм протидіють великі люди світу цього та церква, що пристосувалася до цього віку. Згадайте Івана Хрестителя, предтечу Христа, котрий самотньо стояв, викриваючи гордість і формалізм юдейської нації. Згадайте перших вісників Євангелія в Європі. Якою непомітною, якою безнадійною здавалася місія Павла й Сили, двох виробників наметів, коли вони разом зі своїми товаришами вирушили кораблем із Троади до Филип. Згадайте Павла “старця”, котрий у кайданах проповідував Христа в цитаделі кесарів. Згадайте невеликі громади рабів та селян, що боролися проти язичества імператорського Риму. Згадайте Мартина Лютера, коли він стояв проти могутньої церкви — шедевру світської мудрості. Згадайте, як він міцно тримався Божого Слова, захищаючись перед імператором і папою. “На цьому стою і не можу інакше, — проголосив він. — Хай допоможе мені Бог”. Згадайте Джона Уеслі, котрий проповідував Христа і Його праведність серед формалізму, сенсуалізму^* й невір'я. Уявіть собі, як ця людина, переживаючи за долю нещасного язичеського світу, захищає своє право нести йому Христову вістку любові, а у відповідь чує слова церковників: “Сідайте, молодий добродію. Якщо Бог забажає навернути язичників, Він зробить це без вашої чи моєї допомоги”. НУХ 45.1

Визначні лідери релігійної думки нашого часу прославляють та встановлюють пам'ятники тим, хто розсівав зерна Істини в минулих віках. Однак чи не відвертаються багато людей від цієї роботи, аби потоптати паростки тих самих зерен сьогодні? І знову повторюється давній вигук: “Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а Цього [Христа у посланому Ним віснику] ми не знаємо, звідки Він!” (Івана 9:29). Як і в минулі віки, особливі істини для теперішнього часу відкриваються не церковним авторитетам, а в середовищі людей не надто освічених і не надто мудрих, щоб вірити Божому Слову. НУХ 45.2

“Гляньте, брати, на ваше покликання: небагато мудрих тілом, небагато сильних, небагато шляхетних. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоб засоромити сильних; Бог вибрав понижене у світі, і погорджене, і неіснуюче, щоб позбавити сили існуюче” (1Кор.1:26—28); “щоб ваша віра була не через людську мудрість, а через Божу силу” (1Кор.2:5). НУХ 46.1

І в цьому останньому поколінні притча про гірчичне зерно повинна досягти визначного, тріумфального здійснення. Малесеньке насіння стане деревом. Остання вістка перестороги й милості має пролунати для “усякого народу, племені і народності” (Об'явл.14:6—14), “щоб вибрати з язичників народ для Свого імені” (Дії 15:14; Об'явл.18:1). І земля освітиться від Його слави. НУХ 46.2