Наочні уроки Христа

Церква в наші дні

Притча про виноградник стосується не тільки юдейського народу. Вона містить урок і для нас. Бог обдарував Церкву теперішнього часу великими перевагами і благословеннями, сподіваючись від неї відповідної віддачі. НУХ 207.2

Ми викуплені дорогою ціною. Лише віддавши належне величі викупної жертви, зможемо збагнути результати Викуплення. На землі, зрошеній сльозами і кров'ю Сина Божого, мають бути принесені дорогоцінні райські плоди. Істини Слова Божого в усій славі й досконалості повинні бути відкриті у житті Божого народу. Через Свій народ Христос бажає явити власний характер та принципи Божого Царства. НУХ 207.3

Сатана намагається протидіяти роботі Божій, постійно спонукаючи людей прийняти його принципи. Він представляє вибраний Божий народ ошуканим. Він — обвинувач братів; його звинувачення спрямовані проти тих, хто чинить правду. Через Свій народ Господь бажає дати відповідь на звинувачення сатани, показавши результати послуху Божественним принципам. НУХ 207.4

Ці принципи мають бути виявлені в житті кожного християнина, у кожній сім'ї, кожній церкві та кожній установі, заснованій для служіння Богові. Усе це має уособлювати, що може бути здійснено для світу. Вони мають бути наочними прикладами спасенної сили євангельських істин. Усі є співпрацівниками в досягненні великої Божої мети для людського роду. НУХ 207.5

Юдейські керівники з гордістю дивилися на свій величний храм і вражаючі релігійні церемонії, у той час як їхнім серцям бракувало Божественних справедливості, милосердя й любові. Ні слава храму, ні пишні обряди не могли служити для них рекомендацією перед Богом, бо вони не виявляли того єдиного, що цінне в Його очах. Вони не приносили Йому жертви зламаного й упокореного духу. Коли втрачаються животворні принципи Царства Божого, тоді намножуються церемонії, зростає їхня пишність. Коли нехтують вихованням характеру, коли занедбують красу душі, а простоту благочестя випускають з уваги, тоді гордість і любов до показного вимагають зведення величних церковних споруд, розкішних прикрас та пишних церемоній. Однак Бога це не задовольняє. Він не приймає світську релігію з її церемоніями, удаваною побожністю і зовнішніми ефектами. Таке служіння не викликає жодного відгуку в небесних вісників. НУХ 207.6

Церква дуже дорога в Божих очах. Він цінує її не за зовнішні переваги, а за щиру побожність, яка вирізняє її з-поміж світу. Він оцінює Церкву відповідно до того, як її члени зростають у пізнанні Христа і практичному духовному досвіді. НУХ 208.1

Христос палко бажає одержати від Свого виноградника плоди святості і безкорисливості. Він шукає проявів любові й доброти. Уся краса мистецтва не може порівнятися із красою душі й характеру представників Христа в цьому світі. Атмосфера благодаті, що огортає душу віруючого, Святий Дух, Котрий працює над розумом та серцем, роблять його запахом життя — на життя і дають Богові можливість благословляти його працю. НУХ 208.2

Громада віруючих може бути найбіднішою на Землі. Вона може не мати зовнішньої привабливості, але якщо її члени володіють рисами Христового характеру, їхні думки будуть сповнені Його радістю. Ангели приєднаються до них у богослужінні. Хвала й подяка від щирих сердець підноситимуться до Бога як приємне жертвоприношення. НУХ 208.3

Господь бажає, щоб ми згадували про Його добродійства, розповідали про Його силу. Висловлюючи хвалу й подяку, ми виявляємо пошану до Нього. Він говорить: “Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене” (Псал.49:23). Народ ізраїльський вихваляв Бога у священних піснях під час подорожі по пустелі. Заповіді й обітниці Господні були покладені на музику, і мандрівники співали їх впродовж усієї подорожі. І в Ханаані, зустрічаючись під час священних свят, вони мали пригадувати дивовижні Божі діла та віддавати подяку і славу Його імені. Бог бажав, щоб життя Його народу було життям хвали. Таким чином усі могли “пізнати дорогу” Його “на землі, посеред народів усіх — спасіння” Його (Псал.66:3). НУХ 208.4

Так має бути і в наші дні. Люди цього світу поклоняються фальшивим богам. Вони можуть відвернутися від неправдивого служіння не тому, що почують засудження на адресу своїх друзів, а тому, що побачать дещо краще. Люди повинні дізнатися про доброту Бога. “Ви ж свідки Мої, — говорить Господь, — а Я Бог!” (Ісаї 43:12). НУХ 209.1

Господь бажає, щоб ми цінували великий План викуплення, аби нам усвідомити наші високі переваги як Божих дітей і ходити перед Ним у послусі та вдячності. Він бажає, щоб ми щодня радісно служили Йому відновленим життям. Він палко бажає, щоб наші серця були сповнені подяки, бо наші імена записані в книзі життя в Агнця і ми можемо покласти всі свої турботи на Того, Хто дбає про нас. Господь велить нам радіти, тому що ми — Його спадщина, тому що праведність Христа — це білий одяг Його святих, тому що маємо блаженну надію на скорий Прихід нашого Спасителя. НУХ 209.2

Віддавати Богові щиру сердечну хвалу — такий же обов'язок, як і молитва. Ми повинні показати світові й усім мешканцям Неба, що високо цінуємо дивовижну Божу любов до грішного людства та сподіваємося дедалі більших благословень від Його незмірної повноти. Нам необхідно набагато більше говорити про свій духовний досвід. Після особливого злиття Святого Духа наша радість у Господі, наша корисність у служінні Йому набагато зростуть, якщо ми розповідатимемо про Його доброту й дивовижні діла задля Своїх дітей. НУХ 209.3

Ці духовні досвіди позбавляють сили сатану. Вони відганяють дух незадоволення і нарікання, а спокусник втрачає підставу для своєї діяльності. Дух хвали й подяки розвиває такі риси характеру, які дозволять мешканцям Землі увійти в небесні оселі. НУХ 209.4

Таке свідчення справлятиме добрий вплив на оточуючих. Жодний інший засіб не буде таким дійовим для навернення душ до Христа. НУХ 210.1

Ми маємо прославляти Бога своїм практичним служінням, роблячи усе можливе, аби гідно звеличити Його ім'я. Бог наділяє нас Своїми дарами, щоб ми також могли давати іншим і таким чином відкривати Його характер світові. В юдейській релігійній системі дари та приношення були суттєвою частиною поклоніння Богові. Ізраїльтяни були навчені віддавати десяту частину всіх своїх прибутків на служіння у святині. Крім цього вони мали приносити жертви за гріх, добровільні дари та жертви подяки. Так у давнину підтримувалося служіння Євангелія. Бог сподівається від нас не меншого, ніж сподівався від Свого народу за стародавніх днів. Велика справа спасіння душ має невпинно просуватися вперед. Для здійснення цієї роботи Він передбачив десятину, дари та приношення. Він бажає, щоб саме таким чином підтримувалося служіння Євангелія. Бог визначив десятину як Свою власність; її потрібно вважати тією святою частиною, яку необхідно покласти до Його скарбниці на користь Його справи. Він просить, щоб ми також приносили добровільні дари і подячні жертви. Усе це слід присвятити для поширенню євангельської вістки до найвіддаленіших куточків Землі. НУХ 210.2

Служіння Богові включає й особисте служіння. Докладаючи особистих зусиль, ми маємо співпрацювати з Ним у справі спасіння світу. Христове доручення: “Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє”, — звернене до Його послідовників (Марк.16:15). Усі, хто присвятив себе Христові, присвятили себе і спасінню ближніх. Їхні серця будуть битися в унісон із серцем Христа. Вони будуть сповнені тим самим прагненням спасати душі, котре відчуває і Він. Не всі можуть виконувати однакову роботу, однак місце і робота знайдуться для кожного. НУХ 210.3

У стародавні часи Авраам, Ісак, Яків, Мойсей з його лагідністю і мудрістю, Ісус Навин з його різноманітними талантами — усі зробили свій внесок у Божу справу. Музика Маріям, мужність і доброчесність Дебори, ніжна любов Рут, послух і відданість Самуїла, непохитна вірність Іллі, пом'якшуючий та упокорюючий вплив Єлисея — усе це мало значення для служіння Господу. Так і тепер — усі, кому були даровані Божі благословення, мають відгукнутися на це відданим служінням: кожний дар потрібно використати для розширення Його Царства та слави Його імені. НУХ 210.4

Усі, що прийняли Христа як особистого Спасителя, повинні виявити у своєму житті істину Євангелія та його спасенну силу. Бог не ставить перед людиною жодних вимог, не давши їй усього необхідного для їх виконання. Завдяки благодаті Христа ми можемо виконати все, чого очікує від нас Бог. Через Божий народ мають бути відкриті всі багатства Неба. “У цьому прославлений Мій Отець, — говорить Христос, — щоб ви проносили багатий урожай і стали Моїми учнями” (Івана 15:8). НУХ 211.1

Бог уважає всю землю Своїм виноградником. Хоч тепер вона ще перебуває в руках узурпатора, проте належить Богові. Це Його власність як за правом Творіння, так і за правом Викуплення. За цей світ була принесена жертва Христа. “Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина” (Івана 3:16). Тільки завдяки цьому єдиному дарові люди можуть одержувати всі інші дари. Увесь світ щодня отримує благословення від Бога. Кожна крапля дощу, кожний промінь світла, пролиті на невдячний рід, кожні листочок, квітка і плід свідчать про довготерпіння та велику любов Бога. НУХ 211.2

Яку ж подяку люди приносять великому Подателеві? Як вони ставляться до Божих повелінь? Кому віддають на служіння своє життя? Вони служать мамоні. Багатство, суспільне становище, світські задоволення — ось їхня мета. Багатство ж здобувається обкраданням — і не лише людей, а й Бога. Люди використовують Його дари, аби задовольнити самолюбство. Усе, що вони можуть ухопити, служить для власної захланності та егоїстичних задоволень. НУХ 211.3

Той самий гріх, що спричинив падіння Ізраїлю, панує і в сучасному світі. Невдячність щодо Бога, нехтування можливостями та благословеннями, егоїстичне привласнення Божих дарів — ось у чому полягав той гріх, який накликав гнів на Ізраїля. Це призведе до загибелі й сучасний світ. НУХ 211.4

Не тільки про Єрусалим плакав Христос, стоячи на Оливній горі та споглядаючи улюблене місто. У долі Єрусалима Він бачив загибель світу. “Якби ти зрозумів хоч у цей день, що потрібно для твого миру! Тепер же це сховано від очей твоїх!” (Луки 19:42). НУХ 212.1

“У цей день”. Цей день наближається до кінця. Час милості та сприятливих можливостей майже закінчився. Уже збираються хмари відплати. Тих, що відкинули Божу благодать, невдовзі спіткає неминуча загибель. НУХ 212.2

Однак світ спить. Люди не знають часу своїх відвідин. НУХ 212.3

У цей критичний час де має бути Церква? Чи відповідають її члени Божим вимогам? Чи виконують доручення Господа, відкриваючи Його характер світові? Чи привертають увагу ближніх до останніх можливостей вістки перестороги? НУХ 212.4

Людство у небезпеці. Маси людей гинуть. Проте як мало з тих, що називають себе послідовниками Христа, відчувають тягар за долю цих душ… Доля світу покладена на вагу, однак це мало хвилює навіть тих, хто сповідує віру в найбільш серйозну істину, будь-коли дану смертним. Відчувається брак тієї любові, яка спонукала Христа залишити Свою небесну оселю і прийняти людську природу, аби Божественне могло доторкнутися до людського і навернути його до Бога. Божий народ ніби скутий заціпенінням, паралічем, що заважає йому усвідомити свій теперішній обов'язок. НУХ 212.5

Коли ізраїльтяни увійшли до Ханаану, вони не заволоділи всією землею, не виконавши через це Божих намірів. Частково завоювавши землю, вони оселилися на ній, аби споживати плоди своїх перемог. У своєму невір'ї та бажанні йти шляхом найменшого опору вони скупчилися на завойованих ділянках, замість того щоб рухатися вперед, займаючи нові території. Так вони почали віддалятися від Бога. Своїм небажанням здійснити Божі наміри вони унеможливили виконання Його обітниці благословення і для них самих. Чи не так само чинить Церква сьогодні? У той час як увесь світ потребує Євангелія, християни скупчуються там, де самі можуть насолоджуватися перевагами Євангелія. Вони не відчувають потреби освоювати нові території, несучи Вістку спасіння на незаймані поля. Вони відмовляються виконувати Христове доручення: “Ідіть по цілому світу й усьому творінню проповідуйте Євангеліє” (Марк.16:15), Хіба вони менш винні, ніж юдейська церква? НУХ 212.6

Послідовники Христа стоять перед небесним судом: через брак горливості і слабкість зусиль у служінні Богові вони відмічені як невірні. Якби вони прагнули якнайкраще виконати своє завдання, засудження не впало б на них. Якби їхні серця цілковито були присвячені роботі, вони могли б зробити набагато більше. І вони самі, і світ знає, що великою мірою втратили дух самозречення й готовності нести свій хрест. У небесних книгах напроти багатьох імен буде написано: “Не працівники, а споживачі”. Багато з тих, що носять ім'я Христа, затьмарюють Його славу, приховують Його красу, принижують Його честь. НУХ 213.1

Імена багатьох віруючих записані в церковних книгах, однак вони не перебували під керівництвом Христа. Вони нехтують Його напучуваннями і не виконують Його роботу. Отже, перебувають під управлінням людського ворога. Ці люди не чинять добра ближнім, значить завдають їм незмірної шкоди. Їхній вплив не є запахом життя — на життя, натомість смерті — на смерть. НУХ 213.2

Господь говорить: “Чи ж оцього Я не покараю?” (Єрем.5:9). Оскільки діти Ізраїлю не спромоглися виконати Божих намірів, то були залишені і Божий заклик був звернений до інших народів. Якщо ж сучасні християни виявляться невірними, то хіба не будуть і вони відкинуті подібним чином? НУХ 213.3

У притчі про виноградник Христос проголосив виноградарів винними. Вони відмовилися повернути своєму панові плоди його землі. В юдейському народі це були священики і вчителі, котрі провадили народ хибними шляхами і цим обкрадали Бога в служінні, якого Він вимагав від них. Саме вони відвернули народ від Христа. НУХ 213.4

Христос відкрив Божий Закон, не змішаний з людською традицією, як великий взірець послуху. Це викликало ворожість рабинів. Вони піднесли людське вчення вище Божого Слова і відвернули народ від його постанов. Вони не бажали залишити свої людські заповіді та підкоритися вимогам Слова Божого. Не бажали в ім'я Істини пожертвувати гордістю розуму й людською славою. Коли прийшов Христос, відкриваючи народові вимоги Божі, священики і старійшини не визнали Його права стати між ними та народом. Не прийнявши Його докорів і застережень, вони вирішили підбурювати проти Нього народ і змовилися вбити Його. НУХ 213.5

На них лежить відповідальність за відкинення Христа й усі наслідки цього. Релігійні вожді призвели націю до гріха та загибелі. Хіба не зауважуються такі самі тенденції і в наші дні? Чи не йдуть слідами юдейських лідерів багато хто з працівників Господнього виноградника? Чи не відвертають релігійні вчителі увагу людей від простих вимог Слова Божого? Замість того щоб навчати їх послуху Господнім Заповідям, хіба не навчають вони їх переступу? З багатьох церковних кафедр людей переконують, що Божий Закон більше не зв'язує їх. Натомість звеличуються людські традиції, постанови, звичаї. Люди, наділені дарами від Бога, сповнені через це гордістю і самовдоволенням, водночас ігноруючи Божі вимоги. НУХ 214.1

Нехтуючи Законом Божим, люди не знають, що чинять. Божий Закон — це відображення Його характеру. У ньому втілені принципи Його Царства. Хто відмовляється прийняти ці принципи, той перебуває поза руслом потоку Божих благословень. НУХ 214.2

Славні можливості, запропоновані Ізраїлеві, могли бути реалізовані лише через послух Божим Заповідям. Та сама шляхетність характеру, та сама повнота благословень — благословень для розуму, душі й тіла, благословень для дому і поля, благословень для теперішнього життя і життя прийдешнього — можливі для нас лише через послух. НУХ 214.3

У духовному світі, як і у світі природи, послух Божим законам є умовою плодоношення. Коли ж служителі навчають народ нехтувати Божими Заповідями, вони перешкоджають йому приносити плід на славу Божу. Ці вчителі винні в тому, що позбавляють Господа плодів Його виноградника. НУХ 214.4

За повелінням свого Владики Божі вісники приходять і до нас. Вони приходять, вимагаючи, як це робив і Христос, послуху Слову Божому. Вони розказують про Його бажання одержати плоди виноградника — плоди любові, лагідності, самовідданого служіння. Але хіба багато хто з працівників винограднику не гніваються подібно до юдейських вождів? Коли вимоги Божого Закону розкриваються перед людьми, чи не використовують ці вчителі свій вплив, аби схилити людей відкинути цей Закон? Таких учителів Бог називає невірними слугами. НУХ 214.5

Божі слова, звернені до стародавнього Ізраїлю, містять урочисте попередження і для сучасної Церкви та її керівників. Про Ізраїль Господь сказав: “Я можу йому написати Закон Свій хоч тисячу разів, — як чуже пораховане буде!” (Осії 8:12). А до священиків та вчителів Він промовив: “Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе… А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх й Я!” (Осії 4:6). НУХ 215.1

Чи залишаться Божі застереження не зауваженими, а сприятливі можливості для служіння невикористаними? Чи зневага світу, гордощі розуму, пристосування до людських звичаїв і традицій стримуватимуть послідовників Христа від служіння Йому? Чи відкинуть вони Боже Слово, як колись юдейські вожді відкинули Христа? Нам відомі результати гріха Ізраїлю. Чи прийме до уваги ці застереження сучасна Церква? НУХ 215.2

“Коли ж деякі з гілок відломилися, а ти, будучи дикою оливкою, прищепився до них і живишся з кореня та соку оливкового дерева, то не хвалися. … Вони відломилися через невірство, а ти тримаєшся вірою. Не величайся, але бійся. Бо коли Бог не пощадив природних галузок, то Він і тебе не пощадить” (Римл.11:17—21) НУХ 215.3