ПОРАДИ для ЦЕРКВИ

Як сприймати докір

Ті, кому Бог докоряє через Духа Божого, не повинні повставати проти скромного знаряддя. Це говорить не смертна, схильна помилятися людина, а саме Бог, щоб спасти їх від загибелі. Людській природі неприємно приймати докір, як і людському серцю, не просвіченому Духом Божим, неможливо усвідомити необхідність докору або благословення, яке він принесе. Якщо людина поступається спокусі й потурає гріху, її розум затьмарюється. Розуміння моралі спотворюється. Докори сумління залишаються без уваги, і голос совісті стає дедалі слабшим. Вона поступово втрачає здатність розрізняти істину й оману, доки не зникне правдиве уявлення про її стан перед очима Бога. Така людина може дотримуватися форм релігії, ревно відстоювати її вчення, але буде позбавлена її духу. Стан такої людини описав істинний Свідок: «Бо ти кажеш: Я багатий, розбагатів і нічого не потребую! А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об’явл. 3:17). Коли Дух Божий за допомогою вістки докору говорить людині, що такий її стан, вона не може бачити, що ця вістка істинна. Чи повинна вона через це відкинути застереження? Ні. CChUk 136.2

Бог дає достатньо доказів, отож усі охочі можуть дізнатися про характер Свідчень, а визнавши, що вони від Бога, люди зобов’ язані прийняти докір, навіть якщо самі не розуміють гріховності своєї поведінки. Докір був би непотрібним, якби вони повністю усвідомили свій стан. Саме через те, що вони не розуміють його, Бог милостиво посилає їм докір, щоб вони могли покаятися й змінитися, доки ще не надто пізно. Ті, хто з презирством ставиться до застереження, залишаться в сліпоті й самообмані. А хто прислухається до нього й починає працювати задля видалення своїх гріхів, щоб володіти необхідними чеснотами, ті відчиняють двері своїх сердець, щоб дорогий Спаситель увійшов і жив у них. Люди, найтісніше пов’ язані з Богом, пізнають Його голос, коли Він звертається до них. Духовні розпізнають духовне. Такі будуть вдячні Господу за те, що Він указав їм на їхні помилки. CChUk 137.1

Давид навчився мудрості з того, як Бог поводився з ним, і смиренно схилявся під покараннями Всевишнього. Достеменна картина його справжнього стану, представлена пророком Натаном, допомогла Давидові побачити свої гріхи й позбутися їх. Він смиренно прийняв пораду і впокорився перед Богом. «Господній Закон, — вигукує він, — досконалий, він зміцнює душу» (Псал. 19:8). CChUk 137.2

«Якщо ж ви залишаєтеся без картання, якого зазнавали всі, тоді ви незаконні діти, а не сини» (Євр. 12:8). «Кого я люблю, того докоряю і караю” (Об’явл. 3:19). «Усяке ж покарання в даний час не здається радістю, але смутком; та згодом ті, які навчені ним, приносять мирний плід праведності” (Євр. 12:11). Хоч покарання й гірке, його призначає нам ніжна любов Отця, «щоб ми стали учасниками Його святості» [вірш 10]. (Свідчення для Церкви. Т. 5. С. 682, 683). CChUk 138.1