Поради для Церкви

Розділ 5. Христос — наша Праведність

“Якщо ж визнаємо свої гріхи,
то Він, вірний і праведний,
щоб простити нам гріхи й очистити нас
від усякої неправедності” (1 Івана 1:9). ПДЦ 60.1

Бог вимагає, щоб ми визнавали наші гріхи й упокорювали перед Ним свої серця; але водночас ми повинні мати впевненість у Ньому як у ніжному Батькові, Котрий не залишить тих, хто довіряється Йому. Багато хто з нас живе тим, що бачить, а не вірою. Ми віримо в те, що бачимо, проте не цінуємо даних нам у Божому Слові дорогоцінних обітниць; і ми не можемо виявити до Бога більшої зневаги, ніж тоді, коли показуємо свою недовіру до Його слів та сумніваємося: чи Господь щирий до нас, чи обманює нас. ПДЦ 60.2

Бог не залишає нас через наші гріхи. Ми можемо припускатися помилок, засмучуючи Духа Божого, але коли каємося і з розкаяним серцем приходимо до Нього, Він не проганяє нас. Необхідно усунути перешкоди. Ми плекаємо недобрі почуття, гордість, самодостатність, нетерпіння, нарікання. Усе це розділяє нас із Богом. Нам необхідно визнавати свої гріхи, благодать має звершити глибшу роботу в серці. Немічні й занепалі духом можуть стати сильними мужами Божими та здійснювати благородну працю для Господа. Однак для цього вони повинні керуватися високими стремліннями, у них не має бути егоїстичних мотивів. ПДЦ 61.1

Ми повинні навчатися в школі Христа. Ніщо, крім Його праведності, не може дати нам право навіть на одне з благословень завіту благодаті. Ми давно прагнемо й намагаємося одержати ці благословення, але не отримали їх, бо плекаємо думку, ніби можемо здійснити те, що зробить нас гідними цих благословень. Ми ще не відвернули погляду від самих себе та не увірували, що Ісус — живий Спаситель. Ми не повинні вважати, що наші достоїнства й заслуги спасуть нас; благодать Христа — наша єдина надія на спасіння. Господь обіцяє нам через Свого пророка: “Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій свої задуми, і хай до Господа звернеться, — і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!” (Ісаї 55:7). Нам необхідно вірити самій обітниці, а не приймати почуття за віру. Коли абсолютно довіримося Богові, коли повністю покладемося на заслуги Ісуса як Спасителя, Котрий прощає гріх, тоді отримаємо всю допомогу, яку тільки можемо побажати. ПДЦ 61.2

Ми дивимося на себе так, ніби маємо силу спасти себе: але Ісус помер за нас, оскільки ми не спроможні зробити це. У Ньому наша надія, наше виправдання, наша праведність. Не можна падати духом, побоюючись, що в нас немає Спаси-теля або Він не має милостивих думок щодо нас. У цей самий час Він звершує Свою справу заради нас, закликаючи нас прийти до Нього в нашій безпорадності й бути спасенними. Ми ображаємо Його своїм невір'ям. Вражає, як ми поводимося з нашим найкращим Другом, як мало довіряємо Тому, Хто завжди готовий спасати і Хто дав нам усі можливі свідчення Своєї великої любові! ПДЦ 61.3

Брати мої, чи очікуєте ви, що ваші заслуги дадуть вам право на благовоління Боже, вважаючи, що повинні насамперед звільнитися від гріха й лише потім довіритися Його силі спасати? Якщо у вашій душі відбувається саме така боротьба, я боюся, що ви не зможете знайти сили і врешті-решт занепадете духом. ПДЦ 62.1

У пустелі, коли Господь дозволив отруйним зміям жалити бунтівних ізраїльтян, Мойсеєві була дана вказівка принести мідного змія та закликати всіх ужалених дивитися на нього й жити. Однак багато хто не вбачав допомоги в цьому призначеному Небесами засобі. Усюди були мертві й помираючі, люди знали, що без Божественної допомоги вони приречені. Проте вони продовжували нарікати на свої рани, на свій біль, на неминучу смерть, доки сили не залишали їх і погляд не затьмарювався, тоді як вони могли б отримати миттєве зцілення. ПДЦ 62.2

“Як Мойсей підняв змія в пустині, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав вічне життя” (Івана 3:14, 15). Якщо ви усвідомлюєте власні гріхи, не витрачайте всі свої сили на їхнє оплакування, натомість дивіться на Ісуса — і живіть. Ісус — наш єдиний Спаситель; і хоч мільйони охочих отримати зцілення відкинуть запропоновану Ним милість, жоден з тих, хто надіється на Його заслуги, не буде залишений на загибель. Усвідомивши своє безнадійне становище без Христа, ми не повинні впадати у відчай; нам слід покластися на розп'ятого й воскреслого Спасителя. Бідна, уражена гріхом та зневірена душе, дивися — і живи. Ісус дав Своє Слово; Він спасе всіх, хто прийде до Нього. ПДЦ 62.3

Прийдіть до Ісуса й отримаєте спокій і мир. Ви можете одержати благословення вже зараз. Сатана стверджує, що ви безпорадні й не спроможні отримати благословення. Справді, ви безпорадні. Однак звеличте перед ним Ісуса: “У мене є воскреслий Спаситель. Я вірую в Нього і не буду засоромлений. В Ім'я Його я святкую перемогу. Він — моя праведність, мій вінець радості”. Нехай же ніхто не думає, що його випадок безнадійний, бо це не так. Можливо, вас не полишає думка, що ви гріховні й загинете, але саме тому потребуєте Спасителя. Якщо у вас є гріхи, у яких не покаялися, не гайте часу. ПДЦ 62.4

Час дорого коштує. “Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоб простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності” (1 Івана 1:9). Голодні і спраглі праведності наситяться, бо так обіцяв Ісус. Дорогоцінний Спаситель! Його обійми розкриті для нас, і Його велике, сповнене любові серце чекає, аби благословити нас. ПДЦ 63.1

Деякі, схоже, вважають, що повинні витримати випробування й довести Господу, що вони змінилися, перш ніж зможуть претендувати на Його благословення. Утім, ці дорогі душі можуть звернутися за благословенням уже зараз. Вони повинні отримати Його благодать, Христового Духа, Котрий допоможе їм у немощах; інакше не зможуть сформувати християнський характер. Ісусові до вподоби, коли ми приходимо до Нього такими, якими є, — грішними, безпорадними, залежними. ПДЦ 63.2

Покаяння, так само як і прощення, — Божий дар через Христа. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо свою гріховність і відчуваємо потребу в прощенні. Прощення отримують лише розкаяні, але саме благодать Бога веде серце до покаяння. Він знає наші немощі і слабкості та допоможе нам. Деякі з тих, хто приходить до Бога в покаянні й визнанні і навіть вірить, що їхні гріхи прощені, усе-таки не претендують як слід на Божі обітниці. Вони не розуміють, що Ісус — усюдисущий Спаситель, та не готові довірити свої душі Його піклуванню, поклавшись на Нього в завершенні роботи благодаті, яка почалася в їхніх серцях. Вважаючи, що віддали себе Богові, ці люди продовжують значною мірою покладатися на власні сили. Декотрі сумлінні душі частково надіються на Бога, а частково — на свої сили. Вони не дивляться на Бога, Котрий збереже їх Своєю силою, а покладаються на власну пильність щодо спокус та на виконання певних обов'язків, щоб бути прийнятими Ним. Подібна віра не приводить до перемог. Такі люди трудяться безцільно, їхні душі залишаються постійно в рабстві, і вони не знаходять спокою, доки не складуть свій тягар біля ніг Ісуса. ПДЦ 63.3

Є потреба в постійній пильності і серйозному, сповненому любові посвяченні, але вони прийдуть природним чином, коли душа зберігається силою Божою через віру. Ми не спроможні зробити нічого, анічогісінько, заради здобуття Божественного благовоління. Ми зовсім не повинні покладатися ані на себе, ані на свої добрі діла; але коли приходимо до Христа як заблудлі грішники, то знаходимо спокій у Його любові. Бог прийме кожного, хто прийде до Нього, повністю поклавшись на заслуги розп'ятого Спасителя. У серці пробуджується любов. Спалаху почуттів може й не бути, але в людини з'явиться постійна спокійна довіра. Будь-який тягар стане легким, бо ярмо Христа легке. Обов'язок стає насолодою, а жертва — приємністю. Шлях який раніше здавався зануреним у темряву, тепер освітлюють промені Сонця праведності. Ось що означає ходити світлі, як і Христос у світлі. ПДЦ 64.1

(Вибрані вісті, т. 1, c. [91-95]). ПДЦ 64.2