Поради для Церкви

Церква останку

Видіння Захарії про великого священника Ісуса й Ангела насамперед стосується переживань народу Божого наприкінці великого дня примирення. Церква останку зазнає великого випробування й горя. Люди, які бережуть Божі заповіді та віру Ісуса, відчують на собі лють дракона і його війська. Сатана вважає людей світу своїми підданими, він здобув контроль над відступницькими церквами, але залишилася невелика група людей, котрі опираються його владі. Якби йому вдалося стерти їх із лиця землі, то перемога стала б повною. Подібно до того як диявол спонукав язичницькі народи знищити Ізраїль, так і в недалекому майбутньому він підбурить нечестиві земні влади знищити Божий народ. Від усіх людей вимагатимуть послуху людським законам — шляхом порушення Божественного Закону. Вірні Богові та своєму обов'язку зазнають погроз, засудження й вигнання, їх зрадять “і батьки, і брати, і родичі, і друзі”. ПДЦ 524.2

Їхня єдина надія — Божа милість, а єдиним захистом буде молитва. Як священник Ісус молився перед Ангелом, так Церква останку з упокореним серцем та щирою вірою благатиме про прощення й звільнення через Христа, свого Захисника. Вони цілком усвідомлюють гріховність свого життя, бачать власні слабкості й негідність і, коли дивляться на себе, то готові впасти в розпач. Спокусник стоїть поруч та звинувачує їх, як стояв, протидіючи священникові Ісусові. Він указує на брудний одяг дітей Божих, на недосконалі характери. Диявол нагадує про їхню слабкість і безрозсудність, про їхні гріхи невдячності, неподібність до Христа, яка є ганьбою для їхнього Викупителя. Він намагається залякати душу думкою, що їхній випадок безнадійний, що пляму їхньої скверни ніколи не змити. Він сподівається настільки вбити їхню віру, що вони поступляться його спокусам, залишать вірність Богові та приймуть знак звіра. ПДЦ 525.1

Сатана висуває перед Богом свої звинувачення проти них, стверджуючи, що через свої гріхи вони втратили право на Божественний захист, та наполягає на праві знищити їх як беззаконників. Він заявляє, що люди, як і він, заслуговують бути відлученими від Божого благовоління. “Невже ці люди, — каже ворог, — є тими, хто має зайняти на Небі моє місце та місце ангелів, котрі об'єдналися зі мною? Хіба вони, на словах дотримуючись Закону Божого, виконували його приписи? Хіба вони не любили себе більше, ніж Бога? Хіба не ставили свої інтереси вище Його служіння? Хіба не любили світське? Подивися на гріхи, якими позначене їхнє життя. Подивися на їхнє самолюбство, злобу, на їхню ненависть одне до одного”. ПДЦ 525.2

Божий народ дуже недосконалий у всьому. Сатана достовірно знає всі гріхи, до яких спокусив їх, та виставляє їх у вкрай перебільшеному світлі, заявляючи: “Невже Бог вижене від Свого лиця мене й моїх ангелів та винагородить тих, хто винен у тих самих гріхах? Відповідно до справедливості, Ти не можеш так учинити, о Господи. Твій престол не буде утверджений на праведності й суді. Справедливість вимагає, щоб їм був винесений вирок”. ПДЦ 526.1

Проте хоч послідовники Христа згрішили, вони не віддали себе у владу зла. Вони залишили свої гріхи, шукали Господа в покорі й покаянні, і Божественний Захисник заступається за них. Той, Хто був найбільш зневажений їхньою невдячністю, Хто знає їхній гріх, а також їхнє покаяння, проголошує: “Нехай Господь заборонить тобі, сатано. Я віддав Своє життя за ці душі. Вони закарбовані на долонях Моїх рук”. ПДЦ 526.2