Поради для Церкви

Любити і знати Його Слово — у цьому наша впевненість

У серця багатьох людей, котрі довгий час перебували в істині, увійшов суворий дух засудження. Вони різкі, критичні, прискіпливі. Вони підіймаються на суддівське місце, щоб виносити вирок тим, хто не погоджується з їхніми поглядами. Бог закликає їх зійти донизу та схилитися перед Ним у покаянні, визнаючи свої гріхи. Він каже їм: “Але Я маю проти тебе те, що ти залишив свою першу любов. Тому згадай, звідки ти впав, покайся і роби попередні діла; коли ж ні, то прийду до тебе незабаром і зрушу твого світильника з його місця, якщо не покаєшся” (Об'явл. 2:4, 5). Ці люди прагнуть до першості і своїми словами й діями ранять серця багатьох. ПДЦ 487.4

Христос закликає Свій народ вірити Його Слову й утілювати його в життя. Хто приймає і засвоює це Слово, роблячи його частиною всіх своїх учинків та рис характеру, той зміцнюватиметься Божою силою. Буде помітно, що його віра небесного походження. Такі люди не блукатимуть чужими шляхами, їхній розум не звертатиметься до релігії сентименталізму і збудження. Вони стоятимуть перед ангелами й людьми як такі, що володіють послідовним християнським характером. ПДЦ 488.1

У золотій кадильниці істини, представленої у вченні Христа, ми маємо те, що переконає й наверне душі. У простоті Христовій викладайте істини, які Він прийшов звіщати в цьому світі, і сила вашої вістки стане відчутною. Не пропонуйте теорії і критерії, про які Христос ніколи не згадував та які не грунтуються на Біблії. Ми повинні звіщати серйозні, урочисті істини. “Написано” — ось мірило, і його обов'язково треба довести до відома кожної людини. ПДЦ 488.2

Звертаймося ж за керівництвом до Слова Божого. Шукаймо слів “Так говорить Господь”. Ми випробували достатньо людських методів. Розум, вихований лише на світській науці, не спроможний збагнути те, що від Бога, але той самий розум, навернений та освячений, побачить у Слові Божественну силу. Тільки розум і серце, очищені через освячення Духа^*, здатні розпізнавати небесне. ПДЦ 488.3

(Свідчення для Церкви, т. 8, c. [298-301]). ПДЦ 488.4