Поради для Церкви

Розділ 1. Видіння про нагороду вірних

Моє перше видіння

Коли я молилася біля сімейного вівтаря, на мене зійшов Святий Дух і я. здавалося, підіймалася дедалі вище, далеко над темним світом. Я озирнулася, щоб побачити адвентистський народ у світі, але не могла знайти їх. Тоді голос промовив до мене: “Подивися знову, подивися трохи вище”. Тут я підвела очі й побачила пряму вузьку стежку, яка пролягала високо над землею. Цією стежкою адвентистський народ подорожував до міста на другому кінці шляху. Позаду них, на початку шляху, сяяло яскраве світло, котре, як мені сказав ангел, було Опівнічним криком. Це світло сяяло вздовж стежки й було світлом для їхніх ніг, щоб вони не спотикалися. Поки погляди людей були зосереджені на Ісусі, Який ішов якраз перед ними, ведучи їх до міста, вони були в безпеці. Однак незабаром деякі втомилися і сказали, що до міста ще так далеко, а вони очікували увійти до нього скоріше. Тоді Ісус підбадьорив їх. підносячи Свою славну правицю, і від Його руки виходило світло, яке колихалося над групою адвентистів, а вони вигукнули: “Алілуя!” Інші ж поспішно зрікалися світла, яке було позаду, стверджуючи, що це не Бог провадив їх. Світло позаду них згасло, залишивши їхні ноги в повній темряві, а вони, спотикаючись і випустивши з поля зору ціль та Ісуса, падали зі стежки донизу в темний грішний світ. Незабаром ми почули голос Бога, подібний до шуму великої води, який оголосив нам день і годину Приходу Ісуса. Живі святі, числом 144 тисячі, розпізнали і зрозуміли голос, тоді як нечестиві подумали, що це звуки грому й землетрусу. Коли Бог назвав час. Він вилив на нас Святого Духа, і наші обличчя почали сяяти й світитися від слави Бога, як і лице Мойсея, коли він сходив з гори Сінай. ПДЦ 39.1

Усі 144 тисячі були відмічені печаттю та перебували в повній єдності. На їхніх чолах було написано: “Бог”, “Новий Єрусалим”, а також була славна зірка з новим Ім'ям Ісуса. Наш щасливий святий стан викликав лють нечестивих, вони розлючено кидалися на нас, щоб накласти на нас руки й кинути до в'язниці. Коли ж ми простягали руки в Ім'я Господа, вони безпомічно падали на землю. Тоді це зборище сатани [ті, хто обрав слідувати за сатаною] зрозуміло, що Бог полюбив нас — тих, котрі обмивали ноги одні одним й вітали братів святим поцілунком, — і вони поклонилися біля наших ніг. ПДЦ 40.1

Згодом ми звернули свої погляди на схід, де з'явилася маленька темна хмара, завбільшки з половину людської долоні, про яку всі ми знали, що це ознака Сина Людського. Усі ми в урочистому мовчанні дивилися на ту хмару, яка продовжувала наближатися, роблячись яскравішою й дедалі більше наповнюючись славою, аж поки не стала великою білою хмарою. Здавалося, що нижня її частина палає вогнем, а вгорі над нею була веселка. Навколо хмари були десятки тисяч ангелів, котрі співали найпрекраснішу пісню, а на ній сидів Син Людський. Його біле хвилясте волосся спадало на плечі; а на голові було багато вінців. Його ноги були подібні до вогню. У правиці Він тримав гострий серп, а в лівиці — срібну сурму. Очі Ісуса були як полум'я вогню, що пронизував Божих дітей. Тоді всі обличчя зблідли, а ті, кого Бог відкинув, почорніли. Усі ми вигукнули: “Хто ж зможе встояти? Чи моє вбрання незаплямоване?” Ангели припинили спів, і деякий час була страшна тиша. Тоді Ісус промовив: “Ті, чиї руки й серця чисті, зможуть устояти. Достатньо для вас Моєї благодаті”. Від цих слів наші обличчя засяяли й радість наповнила кожне серце. Ангели продовжили спів, узявши на тон вище, а хмара ще більше наблизилася до Землі. ПДЦ 40.2

Коли Ісус спустився на оповитій полум'ям вогню хмарі, залунала Його сурма. Він подивився на могили поснулих святих і, звівши Свій погляд та піднявши руки до неба, вигукнув: “Пробудіться! Пробудіться! Пробудіться ви, що спите в поросі, та підійміться”. І стався великий землетрус. Могили відкрилися, а з них вийшли мертві, зодягнені в безсмертя. 144 тисячі вигукнули: “Алілуя!”, упізнавши своїх друзів, з якими їх розлучила смерть. Тієї ж миті ми змінилися й разом з ними були підняті на зустріч з Господом у повітрі. ПДЦ 41.1

Усі ми зійшли на хмару й на ній підіймалися до скляного моря сім днів, де Ісус приніс вінці й поклав їх Своєю правицею на наші голови. Він дав нам золоті арфи й пальмові гілки перемоги. Тут, на скляному морі, стояли 144 тисячі, розташувавшись чотирикутником. Вінці одних були дуже яскраві, інших — менш яскраві. Одні вінці, здавалося, були важкими від зірок, тоді як інші мали їх декілька. Але всі були цілком задоволені своїми вінцями. Усі вони від плечей до ніг були одягнуті в славний білий одяг. Коли ми прямували до воріт міста по скляному морю, нас оточували ангели. Ісус підняв Свою могутню славну правицю, узявся за ворота з перлин, відчинив їх, повернувши на їхніх осяйних петлях, і сказав нам: “Ви обмили свій одяг у Моїй крові, твердо стояли за Мою правду, увійдіть!” Ми всі ввійшли та відчули, що мали повне право бути в місті. ПДЦ 41.2

Там ми побачили дерево життя і Божий престол. Від нього витікала річка чистої води, по обидва боки якої росло дерево життя. Стовбур дерева, який був із чистого прозорого золота, стояв як на одному березі річки, так і на другому. Спочатку я подумала, що бачу два дерева. Я придивилася знову й побачила, що ці два стовбури у верхівці дерева з'єднувалися в один. Отже, дерево життя було по обидва боки річки життя. Його гілки схилялися до землі в тому місці, де ми стояли, його плоди були чудові, ніби золото, змішане зі сріблом. ПДЦ 42.1

Усі ми прийшли під дерево й сіли, щоб розглядати це славне місце. Коли брати Фітч і Стокмен, котрі проповідували Євангеліє Царства і котрих Бог упокоїв у могилі, щоб спасти їх, підійшли до нас, то запитали, що ми пережили тоді, коли вони спали. Ми намагалися пригадати свої найтяжчі випробування, однак тепер вони здавалися такими мізерними порівняно з вічною славою, яка значно переважала їх, що ми не могли про це говорити, а лише всі разом вигукнули: “Алілуя! Неба доволі легко досягти!” Ми торкнулися наших славних арф так, що небесні склепіння задзвеніли. ПДЦ 42.2

На чолі з Ісусом ми спустилися з міста на цю Землю, на велику й високу гору, яка не змогла витримати Ісуса та розділилася навпіл, утворивши велику рівнину. Ми подивилися вгору й побачили величне місто з дванадцятьма підвалинами й дванадцятьма воротами, по три з кожного боку, а біля кожних воріт — ангел. Ми всі вигукували: “Місто! Величне місто! Зійшло донизу, воно зійшло з Неба від Бога!” Воно зійшло й опустилося на те місце, де ми стояли. Ми почали розглядати це прекрасне місто ззовні. Я побачила там чудові будинки, які були неначе срібні, їх підтримували чотири стовпи, укриті коштовними перлами, найпрекраснішими на вигляд. У цих будинках мали жити святі. У кожному з них була золота полиця. Я бачила, як багато святих заходило в будинки, вони знімали свої осяйні вінці й клали їх на полиці, а потім виходили на поле біля дому, щоб попрацювати на землі; проте не так, як ми працюємо на землі зараз, — ні, ні. Чудове світло сяяло над їхніми головами, а вони постійно висловлювали хвалу Богові. ПДЦ 42.3

Я бачила інше поле, з різноманітними квітами, і, зриваючи їх, я вигукувала: “Вони ніколи не зів'януть!” Далі побачила поле з високою травою, надзвичайно гарною на вигляд; вона була свіжо-зеленою й відблискувала золотом і сріблом, коли гордовито колихалася на славу Царя Ісуса. Потім ми ступили на поле, де були різні види тварин — лев, ягня, леопард, вовк — усі перебували в повній єдності. Ми пройшли поміж них, а вони мирно прямували за нами. Далі ми зайшли до лісу, але не до одного з тих темних лісів, які є зараз, ні, ні; він був світлий і чудовий; гілки дерев погойдувалися вперед і назад, і всі ми вигукнули: “Ми безпечно перебуватимемо в пустинному місці й спатимемо в лісах!” Ми пройшли через ліси, оскільки прямували до гори Сіон. ПДЦ 43.1

Дорогою ми зустріли групу людей, котрі також роздивлялися красу цього місця. Я помітила, що на їхньому одязі була червона кайма, їхні вінці сяяли, одяг був білосніжний. Коли ми їх привітали, я запитала Ісуса, хто вони. Він відповів, що ці люди були мучениками, убитими за Нього. З ними перебувало безліч дітей, одяг яких теж мав червону кайму. Гора Сіон височіла просто перед нами, а на горі стояв чудовий храм. Навколо нього було сім інших гір, укритих трояндами й ліліями. Я бачила, як діти підіймалися вгору, а якщо хотіли, користувалися своїми маленькими крильцями та злітали на вершини гір, збираючи квіти, котрі ніколи не в'янули. Місцевість біля храму прикрашало розмаїття дерев: самшит і мирт, сосна, ялина, смоківниця, гранат. Гілки смоківниць схилялися донизу під вагою своїх плодів. Усе це робило місце надзвичайно чудовим. Коли ми були готові увійти до святого храму, Ісус підніс Свій милий голос, промовивши: “Тільки 144 тисячі увійдуть сюди”. І ми вигукнули: “Алілуя!” ПДЦ 43.2

Цей храм підтримували сім колон з осяйного золота, прикрашені прекрасними перлинами. Я не можу описати ті чудові речі, які там побачила. О, якби я тільки вміла говорити ханаанською мовою, можливо, тоді змогла б хоч трохи розповісти про славу кращого світу. Я бачила там кам'яні таблиці, на яких золотом вигравірувані імена 144 тисяч. Подивившись на славу храму, ми вийшли назовні, тоді Ісус покинув нас і пішов до міста. Незабаром ми знову почули Його ніжний голос: “Прийди, Мій народе, ви прийшли від великої скорботи й виконали Мою волю. Ви страждали за Мене, прийдіть на вечерю. Я підпережуся й служитиму вам”. Вигукнувши: “Алілуя! Слава!”, ми увійшли до міста. Я побачила стіл із чистого срібла, завдовжки в кілька кілометрів. Проте ми могли повністю охопити його поглядом. Я бачила плоди дерева життя, манну, мигдаль, інжир, гранати, виноград та багато інших видів фруктів. Я попросила Ісуса дозволити мені їсти ці плоди. Він промовив: “Не тепер. Ті, хто скуштує плоди цього краю, не повернуться на землю. Але зовсім скоро, якщо залишишся вірною, їстимеш плоди дерева життя й питимеш воду життя”. І додав: “Ти маєш повернутися знову на землю й передати іншим те, що Я тобі відкрив”. І ось ангел обережно поніс мене назад у цей темний світ. Часом мені здається, що я більше не маю сил перебувати тут; усе земне здається таким похмурим. Мені тут дуже самотньо, бо я бачила кращий край. О, якби в мене були крила, як у голуба, щоб полетіти й там знайти спокій. ПДЦ 43.3

(Ранні твори, с. [14-20]). ПДЦ 44.1