Велика Боротьба

Розділ 1—Чому Існують Зло І Страждання

Люди бачать страшні наслідки зла — горе і спустошення — і запитують, яким чином усе це може допустити Бог, безмежний у Своїй мудрості, силі та любові? Керуючись духом сумніву і прискіпливості, виправдовують цим своє заперечення Святого Письма. Інші не знаходять задовільного пояснення великої проблеми зла внаслідок того, що перекази й хибні тлумачення затьмарили вчення Біблії про Божий характер, природу Його правління і принципи ставлення до гріха. GrHu 3.1

Неможливо логічно пояснити виникнення гріха та причини його існування. Однак, досліджуючи як походження, так і остаточне знищення гріха, можна отримати нове уявлення про справедливість і милосердя, котрі Бог виявляє у Своєму ставленні до гріха. Бог не несе відповідальності за появу гріха. Він нікого не позбавляв Своєї Божественної милості, і не було жодної помилки в системі Його правління, що могла б викликати непокору і повстання. Гріх — це непрошений гість, присутність якого нічим не може бути виправдана. Це нез'ясована таємниця; і виправдовувати гріх — значить захищати його. Якби можна було знайти причину або пояснити його існування, то він перестав би бути гріхом. Тут виявляється дія принципу, який суперечить великому Закону любові, що є підвалиною Божественного правління. GrHu 3.2

До виникнення зла у Всесвіті панували мир і радість. Усе перебувало в досконалій гармонії з волею Творця. Любов до Бога була понад усе, а любов один до одного — чистою і вільною від пристрасті. Христос, Слово, Єдинородний від Бога, був одне з вічним Отцем — за природою, характером і намірами — єдина Особа в усьому Всесвіті, посвячена в усі плани й наміри Бога. Через Христа Отець створив усі небесні істоти. « Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства...» (Колос. 1:16). Оскільки закон любові служив основою Божого правління, то щастя всіх створених істот залежало від їхньої абсолютної згоди з Його великими принципами праведності. Бог не знаходить ніякого задоволення від примусової пошани, тому всім дає свободу вибору, щоб Його творіння могло служити Йому добровільно. GrHu 4.1

Однак знайшовся той, хто вирішив зловжити цією свободою. Гріх зародився в тому, хто після Христа був найбільше уславлений Богом і у своїй могутності й славі посідав найвище становище серед небожителів. До свого падіння Люцифер був першим херувимом-хоронителем, святим і бездоганним. «... Так говорить Господь Бог: Ти пе-чать досконалости, повен мудрости, і корона краси. Ти був ув Едені, садку Божому: усякий дорогий камінь — на одежі твоїй... Ти помазаний Херувим-покровитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість». «Високо неслось твоє серце через красу твою. Ти занапастив свою мудрість через свою вроду».«...Ти ставиш своє серце нарівні з серцем Божим...» (вірш 6). «Ти ж сказав був у серці своєму: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів... підіймуся GrHu 4.2

понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!» (Єзек. 28:12-17; 28:6; Ісаї 14:13,14). GrHu 5.1

Зажадавши честі, яку безмежний Отець виявляв Своєму Синові, повелитель ангелів став домагатися влади, яка належала тільки Христові. Але тепер гармонія Небес була порушена. Самолюбство та самозвеличення, що суперечили плану Творця, викликали лихі почуття і бажання у свідомості тих, для кого раніше прославлення Бога було найвищою радістю. На небесних нарадах Люцифера благали усвідомити свою помилку і неправоту. Син Божий представив перед ним усю велич, доброту і справедливість Творця, а також святу і незмінну природу Його Закону. Сам Бог запровадив порядок на Небесах, і, порушуючи його, Люцифер зневажав свого Творця і губив самого себе. Але висловлені в дусі безмежної любові та милості застереження викликали в нього тільки дух опору. Люцифер дозволив, щоб почуття заздрості до Христа повністю опанувало ним. GrHu 5.2

Гордість від усвідомлення власної величі викликала жагу верховної влади. Він не оцінив тієї високої честі — дару Божого — і не виявив вдячності своєму Творцеві. Він хизувався своєю славою і високим становищем, прагнув стати рівним Богові. Проте Син Божий був визнаним Правителем небес, єдиним з Отцем у владі й силі. Христос брав участь у всіх нарадах Бога, тим часом як Люциферові не було дозволено проникати в Божественні плани. «Чому, — запитував себе цей могутній ангел, — Христові належить верховна влада? Чому Його шанують більше за мене, Люцифера ?» GrHu 5.3