Віра, якою я живу

8 листопада. Безпека — у пильності

Стережіться пасток!

Тож не спімо, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі! (1 Сол. 5:6). ВЯЖ 375.1

Мені було показано, яким сатана був колись, — щасливим, піднесеним ангелом. Потім я побачила, яким він став тепер. У нього залишилися царствена постава і благородні риси обличчя, оскільки він усе-таки ангел, хоч і грішний. Але його обличчя виражає тривогу, занепокоєння, нещастя, злобу, ненависть, непокірність, обман та різне зло. Я звернула особливу увагу на колись благородне чоло сатани. Його похилий лоб починав звужуватися від самих очей. Я бачила, що сатана так довго привчав себе до зла, що втратив усі свої добрі якості та розвинув у собі всі погані риси характеру. Очі його стали хитрими, лукавими і проникливими. Він міцної статури, але шкіра на руках і щоках обвисла і стала в'ялою. Я бачила сатану в задумливій позі: лівою рукою він підпирав підборіддя, на його обличчі промайнула посмішка, від якої я здригнулася — настільки вона була сповнена злоби й сатанинської підступності. Ця посмішка з'являється на його обличчі щоразу, коли він намічає собі жертву. Коли ж вона потрапляє до його тенет, посмішка стає огидною (Ранні твори, c. [152, 153]). ВЯЖ 375.2

Божі діти повинні бути готові протистояти підступному ворогові. Саме цього опору сатана найбільше боїться. Він краще за нас знає межі своєї влади та як легко може бути переможений, якщо ми будемо сміливо опиратися йому. За допомогою Божественної сили найслабший зі святих виявиться більш ніж гідним суперником сатани й усіх його ангелів і в момент випробування зможе довести свою перевагу. Тому сатана ступає безшумно, рухається крадькома та ретельно маскує всі свої дії… ВЯЖ 375.3

Людина — в'язень сатани, вона від природи схильна прислухатися до його нашіптування й виконувати його волю. Вона не має сили в самій собі для успішного опору злу. Тільки коли Христос перебуває в людині через її живу віру, впливає на її бажання та зміцнює її силою згори, вона може протистояти такому страшному ворогові. Усі інші засоби захисту абсолютно даремні (Свідчення для Церкви, т. 5, c. [293, 294]). ВЯЖ 376.1