Перемога Божої любові

Боротьба закінчена

Коли закінчиться тисячоліття, Христос знову повернеться на землю у супроводі сонму спасенних і ангелів. Він велично зійде з небес і повелить померлим грішникам воскреснути, щоб отримати заслужене. Вони виходять зі своїх могил — могутнє військо незліченне, як пісок на березі моря. Як неподібні вони до тих, що воскресли в першому воскресінні! Праведні зодягнуться в нетлінну красу й молодість. Нечестиві ж воскресають зі слідами хвороби й смерті. ПБЛ 160.1

У цьому великому зібранні очі всіх прикуті до слави Сина Божого, і натовпи нечестивих в один голос вигукують: “Благословенний, Хто йде в Господнє Ім'я!”. Але не любов до Ісуса змушує їх визнати це. Під впливом дійсності та істини ці слова мимоволі зриваються з їхніх уст. Нечестиві виходять з могил з тими ж ворожими почуттями до Христа і з тим самим бунтівничим духом, з яким вони зійшли туди, їм вже не буде дано часу випробовування, щоб виправити вади минулого життя. Та це нічого не змінило б. Все життя, проведене в беззаконні, не пом'якшило їхніх сердець. Якщо б їм знову був даний час випробування, вони поводили б себе так, як і в перший раз: ухиляючись від виконання вимог Божих та підіймаючи проти Нього повстання. ПБЛ 160.2

Христос сходить на гору Оливну, звідки Він вознісся після Свого воскресіння і де ангели нагадали про обітницю Його повернення. Пророк говорить: “І прийде Господь, Бог мій, і з Ним усі святі”. “І того дня стануть ноги Його на Оливній горі, що перед Єрусалимом зі сходу, а Оливна гора на дві половини роздвоїться... на дуже велику долину”. “Істане Господь царем над землею всією, — Господь буде один того дня, і одне Ім'я Його” (Зах.14:4—5, 9). Коли новий Єрусалим у сліпучому сяйві сходить з небес, він опускається на місце очищене й приготовлене для нього; Христос разом зі Своїм народом і ангелами входить до святого міста. ПБЛ 160.3

Тепер сатана готується до останньої вирішальної битви за першість. Позбавлений сили і можливості спокушувати, князь зла довгий час почував себе нещасним і пригніченим, але після воскресіння нечестивих він бачить, що на його боці, сила-силенна послідовників, і його надія оживе. Він твердо вирішує продовжувати велику боротьбу. Сатана збере всі армії беззаконників під свій прапор і намагатиметься з їхньою допомогою здійснити свої мрії. Нечестиві — це полонені сатани. Відкинувши Христа, вони підкорились головному бунтареві. Вони готові слухняно виконувати його накази. Однак сатана, який і надалі залишається хитрим і підступним, приховує своє справжнє обличчя. Він видає себе за князя — повноправного володаря світу, спадщина якого була в нього незаконно відібрана. Він виставляє себе перед своїми ошуканими підлеглими визволителем, запевняючи їх, що це його сила підняла їх із могил і що він має намір звільнити їх від найжорстокішої тиранії. При відсутності Христа сатана творить чудеса, щоб підтвердити правомірність своїх домагань. Він зміцнює слабких і надихає всіх своїм духом та енергією. Він пропонує заволодіти табором святих і Божим містом. Зловтішне радіючи, він вказує їм на незчисленні мільйони воскреслих, заявляючи, що, як їхній ватажок, він здатний захопити місто і повернути собі престол і царство. ПБЛ 161.1

У цьому незчисленному натовпі знаходяться допотопні довгожителі, велетні з могутнім інтелектом, котрі, підкорившись владі лихих ангелів, присвятили всі свої знання і здібності для самозвеличення; це люди, перед майстерністю і генієм яких схилявся весь світ. Але своєю жорстокістю і винаходами не на користь, а на зло людству вони опоганили землю і, спотворивши образ Божий в людині, змусили Бога стерти їх з лиця землі. Тут царі й генерали, завойовники народів, доблесні мужі, які не програли жодної битви; горді й марнославні воїни, від вигляду яких тремтіли царства. Смерть не змінила їх. Вони виходять з могил з тими самими думками, які були перервані смертю. Ними керує та сама жага до завоювань, що й в минулому. ПБЛ 161.2

Сатана радиться зі своїми ангелами, а також з царями-завойовниками і сильними світу цього. Вони бачать, що на їхньому боці сила і чисельна перевага; стверджують, що армія, яка знаходиться за мурами міста, є невеликою порівняно з ними і що вони можуть стати переможцями. Вони виробляють свої плани, як заволодіти багатствами і славою нового Єрусалима. Усі не гаючи часу, починають готуватись до битви. Талановиті зброярі виготовляють військове спорядження. Полководці, які здобули славу своїми перемогами, формують полки й армії. ПБЛ 162.1

Нарешті дається наказ про наступ, і незліченні полчища виступають уперед. Ніколи ще на землі не було такої армії. Це — об'єднані сили всіх століть, починаючи з того часу, як вибухнули війни на землі. Сатана, наймо-гутніший з воїнів, очолює армію, а його ангели об'єднують сили для останньої битви. У його лавах — царі й воєначальники, а також безліч народу, поділеного на величезні полки на чолі з призначеними командирами. У повному бойовому порядку вони просуваються вперед по розритій і нерівній поверхні землі до міста Божого. За наказом Ісуса ворота нового Єрусалима зачиняються, і полчища сатани оточують місто, готуючись до штурму. ПБЛ 162.2

Тепер вороги Христа знову бачать Його. Над містом, на постаменті з блискучого золота, знаходиться високо піднесений престол. На ньому сидить Син Божий в оточенні підданих Свого царства. Жодні слова не в силі описати могутності й величі Христа. Слава вічного Отця оточує Сина. Світло Його присутності перебуває у Божому місті і за його межами, сповнюючи всю землю своїм сяйвом. ПБЛ 162.3

Найближче до престолу стоять ті, котрі колись ревно служили сатані, але, як головешки, вихоплені з вогню, вони стали згодом відданими і посвяченими послідовниками свого Спасителя. За ними стоять ті, хто серед обману і невір'я вдосконалював свій християнський характер, люди, які вшановували Закон Божий, коли християнський світ оголосив його необов'язковим, та мільйони мучеників за віру з усіх віків. А далі — “натовп великий, що його зрахувати не зможе ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків... перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття” (Відкр.7:9). їхня боротьба завершена, перемога здобута. Вони “бігли на перегонах” і здобули нагороду. Пальмові гілки в їхніх руках — символ перемоги, а білий одяг свідчить про бездоганну праведність Христа, яка тепер належить їм. ПБЛ 163.1

З уст відкуплених лине пісня хвали, і під небесними склепіннями лунає: “Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!” (Відкр.7:10). Ангели й серафими зливають свої голоси в славослів'ї. Оскільки відкуплені бачили силу й злобу сатани, вони, як ніколи раніше, зрозуміють, що стали переможцями лише силою Христа. У всьому цьому сяючому сонмі спасенних немає нікого, хто приписував би спасіння самому собі, своїй силі чи доброті. Про те, що вони зробили і що витерпіли, не буде сказано ні слова, а головною темою кожної пісні, кожного гімну є слова: “Спасіння нашому Богові й Агнцеві!” ПБЛ 163.2

В присутності всіх мешканців землі та неба відбувається коронація Сина Божого. Зодягнутий у найвищу велич і владу, Цар царів виголошує вирок повсталим проти Його правління і звершує суд над порушниками Його Закону і гнобителями Його народу. Пророк Божий говорить: “І побачив великий білий престол і Того, Хто на ньому сидів, від лиця Котрого втекли земля й небо, і місця для них не знайшлося. І побачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом, і розгорнулися книги. І розгорнулась інша книга, — то книга життя. — І суджено мертвих згідно з написаним у книгах, за вчинками їхніми” (Відкр.20:11—12). ПБЛ 163.3

Як тільки відкриються небесні книги і Ісус зверне Свій погляд на нечестивих, вони пригадають всі гріхи, будь-коли вчинені. Вони побачать, коли і за яких обставин залишили шлях чистоти й святості і як гордість і непослух призвели їх до порушення Закону Божого. Перед ними постануть, ніби написані вогненними літерами, ті звабливі спокуси, перед якими вони поступалися, потураючи гріхові, і благословення, котрими вони зловживали; вісники Божі, якими вони знехтували, відкинуті ними перестороги; хвилі Божественної милості розбивалися об їхні вперті нерозкаяні серця. ПБЛ 164.1

Над престолом височить хрест і, як у панорамі, змінюють одна одну сцени спокушення і падіння Адама, наступні події у великому Плані спасіння: скромне народження Спасителя; Його юначе життя простоти і послуху; Його хрещення в Йордані; піст і спокутування в пустелі; служіння Ісуса, яке принесло людям найбагатші благословення небес; дні Його життя, багаті на вчинки любові й милосердя, ночі молитов і пильнувань, проведені серед гірської тиші; змови, викликані заздрістю, злобою й ненавистю як нагорода за вчинене Ним добро; страхітлива таємнича агонія в Гефсиманії під гнітючим тягарем гріхів усього світу; зрада і видача Його в руки кровожерливого натовпу; жахливі події тієї ночі, коли покірного в'язня, залишеного найближчими учнями, вели, грубо штовхаючи, по вулицях Єрусалима; поява Сина Божого перед Анною в палаці первосвященика; судійському залі Пилата; перед боягузливим і жорстоким Іродом, де Він зазнав насмішок, наруги, муки і був осуджений на смерть, — всі ці картини постають перед ними, як живі. ПБЛ 164.2

Далі перед схвильованими глядачами проходять заключні сцени: покірний Страдник іде на Голгофу; Цар небес висить на хресті, зарозумілі священики й глумлива голота знущаються з Його передсмертних мук; надприродна темрява, землетрус, пошматовані скелі, могили, що відкрилися в ознаменування хвилини, коли Спаситель світу віддав Своє життя. ПБЛ 165.1

Жахливе видовище є таким, яким воно було насправді. Сатана, його ангели і піддані не в силах відвести очей від картин, створених їхнім “пензлем”. Кожний учасник тих подій пригадує роль, яку йому довелося відіграти. Ірод, який знищив невинних малюків Віфлеєма, щоб погубити царя Ізраїлю; підла і розпусна Іродіада, на сумлінні якої кров Йоана Хрестителя, слабовольний Пилат, що пристосувався до обставин і часу; глумливі воїни, священики, старійшини та знавіснілий натовп, що кричав: “На нас Його кров і на наших дітях!” — тепер усі бачать страхітливість своєї провини. Вони марно намагаються сховатись від Його божественної величі й слави, котра перевершує своїм сяйвом славу сонця, а тим часом викуплені складають свої вінці до ніг Спасителя з вигуками: “Він помер за меті” ПБЛ 165.2

Серед сонму відкуплених є апостоли Христові. Тут мужній Павло, полум'яний Петро, люблячий і улюблений Йоан, їхні щирі брати, і разом з ними також величезна кількість мучеників. А за стінами міста — все огидне й мерзенне: ті, що переслідували їх, кидали до в'язниці та вбивали. Там Нерон — втілення страхітливої жорстокості й пороків. Він бачить, як радіють і якими почестями користуються ті, кого він колись катував. Він отримував сатанинську насолоду, дивлячись на їхні нестерпні муки. Там і його мати, котра бачить наслідки свого виховання, як, успадкувавши від неї недобрі риси характеру та низькі пристрасті, син, перебуваючи під її впливом та наслідуючи її приклад, чинив злочини, котрі змусили світ здригнутися. ПБЛ 165.3

Там знаходяться папські священики і прелати, що називали себе посланцями Христа, але вдавались до тортур, в'язниць і вогнищ, прагнучи панувати над сумлінням Його народу. Там зарозумілі папи, які підносили себе вище за Бога і насмілились змінити Закон Всевишнього. Ці так звані отці церкви повинні тепер дати звіт перед Богом, від чого вони радо бажали б ухилитися. Вони надто пізно переконалися в тому, що всезнаючий Бог — ревнитель Свого Закону і що Він аж ніяк не залишить винуватого без покарання. Тепер вони бачать, що Христос ототожнює Себе зі Своїм страждаючим народом, і усвідомлюють значення Його слів: “...Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили” (Матв.25:40). ПБЛ 166.1

Увесь грішний світ стоїть тепер перед судом Божим, і звинувачується в зраді небесного правління. У безбожних немає захисника; для них немає виправдання, і над ними виголошується вирок вічної смерті. ПБЛ 166.2

Всі тепер зрозуміли: заплата за гріх — це не вища ступінь незалежності і вічне життя, а рабство, спустошення й смерть. Нечестиві бачать, що втратили через свій непослух. Вони з презирством відмовилися від незрівнянно більшої вічної слави, запропонованої їм, але якою бажаною вона здається їм тепер! “Усе це, — волає пропаща душа, — я міг би мати, але вважав за краще відкинути. О, страхітливе заблудження! Я проміняв мир, щастя і честь на нещастя, ганьбу і відчай!” Тоді всі зрозуміють, що Бог є справедливим не допустивши таких на небеса. Своїм життям вони заявляли: “Не хочемо, щоб цей Чоловік (Ісус) був над нами Царем!” ПБЛ 166.3

Як зачаровані, нечестиві спостерігають за коронацією Сина Божого. Вони бачать в Його руках скрижалі божественного Закону, заповіді, котрі вони зневажали й порушували. Вони чують голоси спасенних, повні подиву, захоплення і палкої любові; і коли звуки прекрасної мелодії долинають до тих, які стоять за стшами міста, всі в один голос вигукують: “Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих” (Відкр.15:3). І впавши ниць, вони вклоняються Князеві життя. ПБЛ 166.4

Від слави й величі Христа сатана стоїть як закляклий. Той, хто колись був помазаним херувимом-хоронителем, пригадує, звідки він упав. Сяючий серафиме, “сину зірниці досвітньої”, як ти змінився, як ти впав! Він назавжди виключений з Ради, де колись користувався повагою. Він бачить тепер іншого ангела, який стоїть поруч з Отцем у Його славі. Він бачить, як ангел величної постави і вигляду одягає корону на голову Христа; він знає, що ця висока честь могла б належати йому. ПБЛ 167.1

У його пам'яті виникають картини невинності й чистоти; він згадує часи миру і задоволення, доки він не почав нарікати на Бога і заздрити Христові. З якою надзвичайною виразністю він пригадує висунуті ним звинувачення, своє повстання, спробу завоювати співчуття і підтримку ангелів нечесним шляхом, вперте небажання покаятись, коли Бог міг ще простити його. Він пригадує свою роботу серед людей та її наслідки — ворожнечу між людьми, жахливе знищення життя, розквіт і падіння царств, повалення царів і довгу низку повстань, війн і революцій. Він пригадує, як постійно намагався перешкодити справі Христа і штовхнути людину все глибше в прірву гріха. Диявол бачить, що його пекельні задуми знищити тих, хто покладався на Ісуса, виявилися марними. Дивлячись на своє царство і на плоди власної праці, сатана бачить тільки крах і загибель. Він примусив мільйони людей повірити в те, що місто Боже може стати легкою здобиччю, але ж він знає, що це неправда. Він усякий раз зазнавав поразки в цій великій боротьбі й змушений був відступати. Йому надто добре відомі сили і велич Предвічного. ПБЛ 167.2

Великий бунтівник завжди мав на меті самовиправдання, доводячи, що вина за його повстання лежить на божественному правлінні. Для цього він напружував усі сили могутнього інтелекту. Він діяв продумано і мав надзвичайний успіх. Він змушував великі маси людей поділяти його погляди на велику боротьбу, котра тривала багато років. Упродовж тисячоліть цей великий ошуканець видавав обман за істину. Але настав час, коли повстанню повинен бути покладений край, а характер і наміри сатани — викриті. Цей вселенський ошуканець буде повністю викритий, коли в останнш раз намагатиметься позбавити Христа престолу, знищити Його народ і заволодіти містом Божим. Ті, які об'єдналися з ним, бачать цілковиту поразку його справи. Послідовники Христа і вірні ангели знають, якого розмаху набули його дії, спрямовані проти правління Божого. Він став об'єктом загальної огиди. ПБЛ 167.3

Сатана розуміє, що його свавільне повстання зробило його непридатним для небес. Він розвивав свої здібності для боротьби проти Бога; небесна чистота, гармонія та мир обернулися б для нього нестерпною мукою. Його звинувачення проти милосердного і справедливого Бога змовкають. Звинувачення, які він насмілювався кинути на Єгову, тепер повністю лягають на нього. І ось нарешті сатана схиляється перед Богом і визнає справедливість винесеного йому вироку. ПБЛ 168.1

“Хто не побоїться Тебе, Господи, і не прославить імені Твого? Бо Ти єдиний Святий; усі народи прийдуть і поклоняться перед Тобою, бо відкрились суди Твої!” (Відкр.15:4). Всі питання істини та заблудження, навколо яких так довго точилася боротьба, тепер стають зрозумілими. Перед усіма створеними розумними істотами постають наслідки повстання та скасування божественних постанов. ПБЛ 168.2

Всесвіт бачить різницю між ділом сатани і правлінням Божим. Сатана засудив себе власними вчинками. Божа мудрість, справедливість і доброта повністю виправдані. Всі зрозуміють, що в усіх Своїх діях в цій великій боротьбі Бог дбав про вічне добро для Свого народу, а також для всіх створених Ним світів. “Тебе, Господи, славити будуть усі Твої творива, і святі Твої Тебе благословлятимуть” (Псал.144:10), Історія гріха протягом усієї вічності свідчитиме про те, що щастя всіх створених Богом істот нерозривно пов'язане із Законом Божим. Маючи перед собою всі факти великої боротьби — як вірні Богу мешканці Всесвіту, так і послідовники сатани одностайно визнають: “Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!” ПБЛ 168.3

Всесвіт ясно бачить велику жертву, принесену Отцем і Сином задля людини. Настав час, коли Христос повинен посісти місце, яке по праву Йому належить, і бути прославленим вище всіх земних сил та всякого імені. Він “витерпів муки хреста, не звертаючи уваги на сором” задля того, щоб зодягнутися в славу Своїх дітей. Хоч Він зазнав неймовірної скорботи й ганьби, проте наскільки більшими є ця радість і слава. Він дивиться на відкуплених, на Свій відновлений в них образ, де на кожному серці лежить печатка божества, і кожне обличчя має відбиток образу свого Царя. З почуттям задоволення Він бачить в них плід муки Своєї душі. Його слова чують праведні і нечестиві: “Ось придбані кров'ю Моєю! За ник Я страждав, за них Я помер, щоб вони могли бути зі Мною у вічності”. І люди, що стоять біля престолу в білому одязі, співають пісню хвали: “Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення” (Відкр.5:12). Хоч сатана і змушений визнати справедливість Бога і схилитися перед верховною владою Христа, його характер залишився таким, яким був раніше. Бунтарський дух, як могутній потік, проривається назовні. Сповнений шаленої люті, він твердо вирішує продовжувати велику боротьбу до кінця. Настав час для його останнього відчайдушного бою з небесним Царем. Він кидається в гущу своїх послідовників, щоб надихнути їх своєю люттю та негайно повести в бій. Але тепер вже ніхто з тих незчисленних мільйонів, яких він спонукав до повстання, не визнає його верховної влади. Його пануванню прийшов кінець. Нечестиві сповнені тієї ж ненависті до Бога, що й сатана, але вони розуміють, що їхня справа безнадійна і що вони не зможуть перемогти Єгову. їхній гнів запалюється проти сатани і його спільників, котрі ввели їх у спокусу, і з демонською люттю вони кидаються на них. ПБЛ 169.1

Господь говорить: “За те, що ти ставиш своє серце нарівні з серцем Божим, тому ось Я спроваджу на тебе чужоземців, найлютіших поміж народами, і вони повитягають мечі свої проти твоєї мудрості, і опоганять красу твою. Вони скинуть тебе в могилу...” “Я... погубив тебе, хоронителю-херувиме, із середини огнистого каміння... Кинув Я тебе на землю, видав тебе царям на видовисько... Я обернув тебе в попелі на землі очима усіх, хто бачить тебе... ти страховищем зробився і зникнеш навіки!” (Єзек.28:6—8, 16—19). ПБЛ 170.1

“Усякий-бо чобіт військовий, що гупає гучно, та одежа, поплямлена кров'ю, — піде на спалення, на їжу вогню!” “Бо гнів Господній проти всіх народів, а Його обурення проти їхнього війська: Він їх призначив на закляття, віддав їх на порубання!” “Він пошле дощ з вогню і сірки на безбожних, і палаючий вітер, — частка їхньої чаші” (Ісая 9:4; 34:2; Псал.10:6). Вогонь спадає з неба від Бога. Земля відкривається, і схована в її глибинах зброя викидається на поверхню. З усіх зяючих провалин виривається пожираюче полум'я. Горять навіть скелі. “Настав день, що палає, як піч”. Стихії, земля та діла на ній розтопляться від жару “пожираючого вогню” (Мал.4:1; 2Петр.3:10). Поверхня землі виглядає, як суцільна розтоплена маса — величезне озеро, що дихає вогнем. Настав час суду і погибелі для беззаконників, “день помсти Господньої, рік заплати за заколот проти Сіону!” (Ісая 34:8). ПБЛ 170.2

Нечестиві отримають свою платню на землі (Прип.11:31). Вони стануть мовби “соломою, — І спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот” (Мал.4:1). Одні будуть знищені в одну мить, а інші мучитимуться багато днів. Усі будуть покарані згідно зі своїми учинками. Оскільки гріхи праведних перенесені на сатану, він страждає не тільки за свій непослух, а й за всі гріхи народу Божого, до яких він їх призвів. Його покарання буде набагато суворішим, ніж покарання тих, кого він обманув. Після того, як будуть знищені всі спокушені ним, сатана все ще житиме і страждатиме. В очищаючому полум'ї нечестиві будуть остаточно знищені — корінь і галузки; сатана — корінь, а його послщовники — галузки. Відбудеться повне покарання за порушення Закону; вимоги справедливості задоволені, небеса і Земля, що є свідками цього, визнають праведність Єгови. ПБЛ 170.3

Руйнівній роботі сатани назавжди покладено край. Протягом шести тисяч років він діяв за своєю волею, сповнюючи Землю горем і Всесвіт стражданнями. Усе творіння Боже стогнало і мучилось від болю. Тепер воно навіки звільнене від присутності та спокус ворога. “Спочила... заспокоїлася вся земля і виспівує голосно” (Ісая 14:7). Всесвіт виславляє Творця. Чути “голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що звіщав: ‘Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель’” (Відкр.19:6). ПБЛ 171.1

В той час, як земля буде охоплена винищуючим вогнем, праведні перебуватимуть у безпеці в святому місті. Над учасниками першого воскресіння друга смерть не має влади. Коли для беззаконних Господь є вогнем пожираючим, то для Свого народу Він — “Сонце та щит” (Відкр.20:6; Псал.83:12). ПБЛ 171.2

“І бачив я нове небо й нову землю, перше-бо небо та перша земля проминули” (Відкр.21:1). Вогонь, що нищить нечестивих, очищує землю. Зникають всі сліди прокляття. Ніяке вічно палаюче пекло не буде нагадувати спасенним про страшні наслідки гріха. ПБЛ 171.3

Залишиться тільки одне: наш Спаситель завжди носитиме на Собі сліди розп'яття. Його поранене чоло, бік руки та ноги будуть нагадувати про жорстокі наслідки гріха. Споглядаючи Христа в Його славі, пророк говорить: “Проміння при боці у Нього, і там укриття Його сили” (Авак.3:4). Його проколотий бік, звідки текла темно-червона кров, що примирила людину з Богом, — ось слава Спасителя, “укриття Його сили”. Сильний, щоб спасати через примиряючу жертву, Він був здатний чинити суд над тими, що зневажали милосердя Боже. Ці знаки приниження — його найвищі почесті; впродовж вічності голгофські рани будуть прославляти Його і звіщати Його силу. ПБЛ 171.4

“А ти, башто Черідна, підгірку Сіонської доньки! До тебе вона прийде, знов повернеться перша влада” (Мих.4:8 С.П.). Настав час, якого з нетерпінням чекали святі мужі відтоді, як полум'яний меч перегородив Іллях в Едем першій подружній парі, час “викупу здобутого” (Ефес.1:14). Земля, що напочатку була віддана людині у володіння, але внаслідок гріха перейшла в руки сатани і так довго перебувала під владою цього могутнього ворога, тепер знову повернута їй завдяки великому Плану спасіння. Усе втрачене через гріх тепер повертається назад. “Бо так говорить Господь... що землю сотворив, що сподіяв її та укріпив її; не створив її пустою, — на проживання він її створив” (Ісая 45:18 С.П.). Початковий намір Божий при створенні землі виконався — вона стане вічною домівкою спасенних. “Успадкують праведні землю і повік будуть жити на ній” (Псал.36:29). ПБЛ 172.1

Побоюючись, щоб майбутня спадщина спасенних не здавалась такою матеріальною, багато хто намагався дати символічне тлумачення тим істинам, які дають змогу нам дивитися на майбутню батьківщину як на свою домівку. Христос запевнив Своїх учнів, що Він іде, щоб приготувати оселі для них у домі Отця. Хто приймає вчення Божого Слова, не залишиться у повному незнанні про небесну домівку. Та все ж: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те Бог приготував тим, хто любить Його” (1Кор.2:9). Людська мова неспроможна описати нагороду праведних. Це зможуть зробити тільки ті, хто побачить її. Жоден людський розум не може збагнути славу Божого раю. ПБЛ 172.2

У Біблії спадщина спасенних названа “батьківщиною” (Євр.11:14—16). Там небесний Пастир водить Свою отару до джерел живої води. Там дерево життя щомісяця приносить свої плоди, і листя його служить на користь народові. Там течуть вічні потоки, чисті, як кришталь, а дерева, що ростуть біля них, гойдаючи віттям, кидатимуть свою тінь на стежки, приготовлені для викуплених Господа. ПБЛ 173.1

Просторі рівнини м'яко переходять у прекрасні пагорби; а гори Божі велично підносять свої вершини. На цих мирних рівнинах, на берегах живих потоків діти Божі, які так довго були мандрівниками і подорожніми, нарешті знайдуть свою вітчизну. ПБЛ 173.2

“І осяде народ Мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку”. “У твоєму краї не буде вже чути насилля, руїни і спустошення в межах твоїх, і назвеш свої мури Спасінням, а брами свої — Похвалою!” “І доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати. Не будуть вони будувати, щоб інший там жив, не будуть садити, щоб інший споживав... і вибранці Мої зуживатимуть чин своїх рук!” (Ісая 32:18; 60:18; 65:21—22). ПБЛ 173.3

Там “звеселиться пустиня та суха земля, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда”. “На місці тернини зросте кипарис, а замість кропиви — з'явиться мирт”. “Вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козляти лежатиме... а дитина мала їх водитиме!” “Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі”, — говорить Господь (Ісая 35:1; 55:13; 11:6, 9). ПБЛ 173.4

У небесній атмосфері не може бути болю. Не буде більше сліз, похоронних процесій, ніяких знаків жалоби. “...Не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику... бо перше минулося”. “І не скаже мешканець: ‘Я хворий!’ І прощені будуть провини народу, що в ньому живе” (Відкр.21:4; Ісая 33:24). ПБЛ 173.5

Там новий Єрусалим — столиця прославленої Нової Землі, “корона слави в Господній руці й діадема царства в долоні Бога свого”. “А світлість його подібна до каменя дорогоцінного, як каменя ясписа, що блищить, як кришталь”. “Спасенні народи ходитимуть у світлі його, а земські царі принесуть свою славу до нього”. Господь говорить: “І буду Я Єрусалимом радіти, і втішатися буду народом Своїм...” “Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними” (Ісая 62:3; 65:19; Відкр.21:3, 11, 24). ПБЛ 173.6

У Божому місті “ночі не буде”. Там ніхто не має потреби у відпочинку і не прагне його. Ніхто не зазнає втоми, виконуючи волю Божу та прославляючи Його Ім'я. Ми завжди будемо відчувати свіжість, що ніколи не минає... “...І не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог...” (Відкр.22:5). Замість сонячного світла буде сяйво, яке не вирізняється сліпучою яскравістю, але набагато перевершує наше полуденне світло. Слава Бога й Агнця наповнює святе місто незгасним світлом. Спасенні ходитимуть у сяйві слави вічного дня. ПБЛ 174.1

“А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель — то йому храм і Агнець” (Відкр.21:22). Народ Божий має перевагу безпосередньо спілкуватися з Отцем і Сином. “... Тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці” (1Кор.13:12). Ми бачимо образ Божий, відображений ніби в дзеркалі, в творінні природи, в Його відносинах з людьми; але тоді ми побачимо Його віч-на-віч, вже не “як у загадці”. Ми будемо перебувати в Його присутності і бачити славу Його. ПБЛ 174.2

Там спасенні пізнають, подібно до того, як і вони пізнані. Любов і співчуття, які сам Бог заклав у душу людини, знайдуть найчистіші та найсолодші прояви. Чисте спілкування зі святими істотами, гармонійне життя в товаристві блаженних ангелів і вірних Божих усіх віків, котрі обмили й убілили свій одяг кров'ю Агнця, святі узи, що з'єднують “усю сім'ю на небасах і на землі” (Ефес.3:15), — усе це буде приносити щастя спасенним. ПБЛ 174.3

Там безсмертний розум буде захоплюватися чудесами творчої сили і таємницею любові Відкупителя. Там не буде жорстокого й лукавого ворога, котрий спокутував би людей забути про Бога. Там будуть розвиватися всі здібності, зростатиме кожний хист і талант. Надбання знань не буде втомлювати мозок і виснажувати тіло. Там буде можливість для здійснення грандіозних задумів досягнення найвищих цілей, реалізації найблагородніших прагнень; та все ж будуть з'являтися нові вершини для сходження, нові чудеса, які викликатимуть подив і захоплення, нові істини для пізнання, нові об'єкти дослідження, котрі потребуватимуть усіх сил розуму, душі й тіла. ПБЛ 175.1

Перед відкупленим народом Божим відкриються всі скарби Всесвіту. Звільнені від кайданів смерті, вони, не відчуваючи втоми, літатимуть у далекі світи, які з глибоким сумом спостерігали за людським горем і радісним співом вітали навернення кожної душі. З невимовним захопленням діти землі пізнаватимуть мудрість безгрішних істот. Вони поділяться скарбами знань, набутими через осягнення творчої сили Божої впродовж багатьох віків. Незатьмарений погляд спасенних охопить всю славу творіння — сонця, зір і галактик, які в установленому порядку обертаються навколо божественного престолу. На всьому творінні — від найменшого до найбільшого — викарбуване ім'я Творця, і в усьому відкривається багатство Його сили. ПБЛ 175.2

Роки вічності принесуть спасенним багате та глибоке пізнання Бога й Христа. У міру збільшення пізнання будуть зміцнюватися любов, благоговіння і щастя. Чим глибше люди пізнаватимуть Бога, тим більше будуть захоплюватись Його характером. Коли Ісус відкриє перед ними багатства викуплення та дивні здобутки у великій боротьбі із сатаною, серця спасенних спалахнуть ще більшою любов'ю, і вони ще з більшим завзяттям торкнуться золотих струн арф; тисяча тисяч і десять тисяч десятків тисяч зіллються в єдиному могутньому співі похвального гімну. ПБЛ 175.3

“І кожне створіння, яке воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: “Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки” (Відкр.5:13). ПБЛ 176.1

Велика боротьба закінчена. Гріха й грішників більше нема. Всесвіт — чистий. У всьому незліченному творінні б'ється один пульс гармонії і радості Від Того, Хто створив усе це. Течуть потоки життя, світла і щастя в усі простори безмежного світу. Від найменшого атома до найбільших галактик — усе живе й неживе в своїй незатьмареній красі та досконалій радості свідчить про те, що: ПБЛ 176.2

БОГ Є ЛЮБОВ!