Виховання та освіта

Сіючи з вірою

З усіх майже незліченних уроків, які містить процес зросту, деякі найбільш цінні викладені в притчі Спасителя про зростання зерна. Це повчання і для старших, і для молодих. ВО 101.1

“Таким є Царство Боже, як той чоловік, що посіє насіння в землю; і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте, але як, — він не знає. Сама по собі земля родить: спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі” (Марка 4:26-28). ВО 101.2

Насіння має властивість проростати, і цей принцип закладений Богом. Саме по собі насіння не мало б сили прорости. Певну частину роботи в сприянні зростанню зерна має виконати людина, проте існує межа її можливостей. Людина залежить від Того, Хто з'єднав посів та жнива чудовими узами Своєї всемогутньої сили. ВО 101.3

У насінні міститься життя, а в ґрунті — сила, але якщо вдень і вночі не діятиме безмежна сила, насіння не дасть урожаю. Зливи дощу мають освіжити спрагле поле, сонце — віддати тепло, електрика має надійти до посіяного насіння. Тільки Творець може викликати закладене Ним життя. Силою Бога проростає кожна насінина, розвивається кожна рослина. ВО 101.4

“Зерно — то Слово Боже”. “Бо так як земля та виводить рослинність свою, й як насіння своє родить сад, так Господь Бог учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами!” (Луки 8:11; Ісаї 61:11). Як у природному, так і в духовному посіві єдина життєдайна сила походить від Бога. ВО 101.5

Праця сіяча — це праця віри. Він не може розуміти таємниці проростання та розвитку насіння. Однак він довіряє засобам, з допомогою яких Бог викликає буйний ріст рослин. Сіяч кидає насіння, сподіваючись зібрати щедрий урожай. Так само повинні трудитися батьки й учителі, очікуючи врожаю від посіяного ними насіння. ВО 102.1

Деякий час добре насіння може лежати в серці непоміченим, без жодних ознак того, що воно пустило корінь; але згодом, коли Дух Божий торкнеться Своїм подихом душі, сховане насіння проростає і зрештою приносить плід. Ми не знаємо, що принесе успіх у праці, котру звершуємо впродовж життя, — те чи інше. Не нам вирішувати це питання. — “Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя” (Екл. 11:6). Великий Божий заповіт проголошує, що “по всі дні землі, сівба та жнива... не припиняться” (Бут. 8:22). Довіряючи цій обітниці, землероб оре та сіє. Не менш упевнено повинні трудитися і ми в духовній сівбі, довіряючи Його запевненню: “Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його послав”. “Хто сіє зі слізьми, зі співом той жне: все ходить та плаче, хто носить торбину насіння на посів, — та вернеться зі співом, хто носить снопи свої” (Ісаї 55:11; Псал. 125:6). ВО 102.2

Проростання насіння символізує початок духовного життя, а розвиток рослини — розвиток характеру. Без зростання не може бути життя. Рослина має або рости, або померти. Подібно до її зростання — тихого, непомітного, але постійного — відбувається і зростання характеру. На кожній стадії свого розвитку наше життя може бути досконалим, і, якщо Божий задум стосовно нас виконується, матиме місце постійний прогрес. ВО 103.1

Рослина зростає, отримуючи те, чим забезпечив її Бог для підтримки її життя. Так і духовне зростання відбувається завдяки співпраці з Божественною силою. Як рослина пускає коріння в ґрунт, так і ми повинні укорінюватися в Христі. Як рослина одержує сонячне світло, росу й дощ, так і ми маємо одержувати Святого Духа. Якщо наші серця перебувають у Христі, “Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю” (Осія 6:3). Як Сонце Праведності Він зійде над нами і “лікування в променях Його” (Мал. 4:2). Ми розквітнемо, “неначе лілея”. Ми будемо, “мов оливне те дерево”, а пахощі наші — “мов Ліван” (Осія 14:6, 7). ВО 103.2

Пшениця “родить спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі” (Марка 4:28). Мета землероба, котрий сіє насіння та доглядає за рослинами, полягає в тому, щоб виростити зерно — хліб для голодних і насіння для майбутніх урожаїв. Божественний Сіяч також очікує врожаю. Він прагне відтворити Себе в серцях і житті Своїх послідовників, аби через них бути відтвореним у серцях та житті інших людей. ВО 103.3

Поступовий розвиток рослини з насіння — це наочний урок у вихованні дітей. “Спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі” (Марка 4:28). Той, Хто розповів цю притчу, створив крихітне насіння, наділив його життєздатністю та встановив закони, які управляють його зростанням. А істини, котрих навчає ця притча, стали реальністю в Його власному житті. Він, Величність Небес, Цар слави став Дитям у Вифлеємі і певний час був безпорадним Немовлям, Котрим опікувалася мати. У дитинстві Він говорив і поводився, як дитина, шануючи Своїх батьків, виконуючи їхні бажання і допомагаючи їм. Але від перших проблисків розуму Він постійно зростав у благодаті та пізнанні істини. ВО 104.1

Батьки й учителі повинні намагатися так розвивати нахили молодих людей, щоб на кожній стадії життя вони відображали красу, властиву цьому періодові, розквітаючи природно, як рослини в саду. ВО 104.2

Малюків необхідно виховувати в дитячій простоті. Їх слід навчати бути задоволеними малими корисними обов'язками та природними для їхнього віку розвагами й заняттями. Дитинство відповідає стеблу в притчі, а стебло має свою, притаманну йому красу. Не слід нав'язувати дітям передчасну дорослість, нехай вони якомога довше зберігають свіжість і привабливість своїх ранніх літ. Чим спокійніше і простіше життя дитини, чим менше в ньому штучного збудження й більше гармонії з природою, тим краще це позначається на фізичній і розумовій енергії та духовній силі. ВО 104.3

Чудо нагодування Спасителем п'ятьох тисяч людей — це ілюстрація дії Божої сили в родючості врожаю. Ісус відхиляє завісу зі світу природи, показуючи творчу енергію, яка постійно діє для нашого добра. Намножуючи вкинуте в землю насіння, Той, Хто намножив хліби, щодня звершує чудо. З допомогою чуда Він постійно годує мільйони людей урожаєм земних полів. Люди покликані співпрацювати з Ним у догляді за зерном та приготуванні хліба, і через це вони випускають з думки силу Бога. Дію Його сили приписують природним причинам або людським засобам, і надто часто Його дари спотворюються внаслідок егоїстичного використання, стаючи прокляттям замість благословення. Бог прагне змінити все це. Він бажає оживити наші притуплені почуття, щоб ми побачили милосердя й доброту Бога і щоб, згідно з Його наміром, Його дари стали для нас благословенням. ВО 105.1

Саме слово Бога наділяє насіння Його життям, і ми, споживаючи зерно, стаємо учасниками цього життя. Бог бажає, щоб ми це зрозуміли. Він хоче, щоб навіть у споживанні нашого щоденного хліба ми могли визнати Його діяння та прийти в тісніше спілкування з Ним. ВО 105.2

Згідно з Божими природними законами за причиною неминуче йде наслідок. Жнива свідчать про те, якою була сівба. Тут не може бути жодного обману. Люди можуть обманювати своїх ближніх та отримувати похвалу і нагороду за послугу, котрої не надавали. Але в природі не може бути обману. Урожай виносить обвинувальний вирок недбайливому землеробові. У найвищому розумінні це справедливо і в духовній сфері. Може видаватися, що зло має успіх, але насправді це не так. Дитина, котра прогулює уроки, лінивий до навчання юнак, службовець або підмайстер, який не дбає про те, щоб служити інтересам свого роботодавця, працівник будь-якої галузі чи професії, не вірний своєму найвищому обов'язку, можуть потішати себе думкою, що, доки неправда прихована, вони мають перевагу. Але це не так. Вони обманюють самих себе. Жнивом життя є характер, і саме він визначає долю як у цьому житті, так і в житті прийдешньому. ВО 105.3

Урожай — це відтворення посіяного насіння. Кожна насінина приносить плід за своїм родом. Це також стосується рис характеру, які ми плекаємо. Егоїзм, себелюбство, зарозумілість, потурання своїм примхам відтворюють самих себе, призводячи до нещастя й загибелі. “Хто сіє для свого тіла, — пожне від тіла тління; а хто сіє для Духа, — пожне від Духа вічне життя” (Гал. 6:8). Любов, співчуття, доброта приносять благословенні плоди, нетлінний урожай. ВО 106.1

В урожаї насіння примножене. Одне зернятко пшениці, примножене неодноразовою сівбою, укрило б усю землю золотистими снопами. Таким же широким може стати вплив одного життя і навіть одного-єдиного вчинку. ВО 106.2

До яких учинків любові спонукувала впродовж довгих століть згадка про алебастрову посудину, розбиту задля помазання Христа? Скільки незліченних дарів на справу Спасителя принесло пожертвування бідної безіменної вдови, яке складало “дві лепти, тобто кодрант”? (Марка 12:42). ВО 107.1