Виховання та освіта

Павло, радісний у служінні

З вірою і досвідом галилейських учнів, які супроводжували Ісуса, в євангельській роботі поєдналися полум'яна енергія та сила інтелекту рабина з Єрусалима. Римський громадянин, народжений в язичеському місті, юдей не тільки за походженням, а й за вихованням, патріотичною посвятою та релігійною вірою, котрий отримав освіту в Єрусалимі в найвідоміших рабинів, навчений усіх законів і традицій отців, Савло з Тарса найвищою мірою поділяв гордість та упередження своєї нації. Ще змолоду він став шанованим членом Синедріону. На нього дивилися як на багатообіцяльну людину, ревного захисника стародавньої віри. ВО 59.3

У богословських школах Юдеї перевагу надавали людським теоріям, а не Слову Божому; воно було позбавлене своєї сили тлумаченнями і традиціями рабинів. Головними принципами й мотивами цих учителів були самозвеличення, прагнення до влади, ревниве почуття винятковості, фанатизм, гордість і зарозумілість. ВО 59.4

Рабини пишалися своєю вищістю не тільки над іншими народами, а й над власним народом. Охоплені лютою ненавистю до своїх римських гнобителів, вони виношували рішучий намір силою зброї відновити свою національну вищість. Послідовників Ісуса, чия вістка миру так суперечила їхнім честолюбним задумам, вони ненавиділи і віддавали на смерть. У цьому переслідуванні Савло був одним із найбільш запеклих невтомних гонителів. ВО 60.1

У військових школах Єгипту Мойсей був навчений закону сили, і це вчення справило настільки сильний вплив на його характер, що потрібно було сорок років спокою та спілкування з Богом і природою, щоб зробити його здатним керувати Ізраїлем з допомогою закону любові. Таку науку мав засвоїти і Павло. ВО 60.2

Біля воріт Дамаска видіння Розп'ятого цілковито змінило його життя. Гонитель став учнем, учитель — здобувачем знань. Дні темряви, проведені на самоті в Дамаску, стали в його досвіді неначе роками. Предметом його вивчення були Старозавітні Писання, що зберігалися в його пам'яті, а Христос став його Вчителем. Безлюдна природа також була для нього школою. Савло пішов до Аравійської пустелі, щоб досліджувати там Писання та навчатися від Бога. Він звільнив свою душу від упереджень і традицій, які сформували його життя, та отримував повчання із Джерела Істини. ВО 60.3

Його подальше життя надихав один принцип — принцип самопожертви, служіння любові. “Я боржник, — говорив він, — перед греками і варварами, мудрими і немудрими”. “Бо любов Христа охоплює нас” (Римл. 1:14; 2 Кор. 5:14). ВО 61.1

Найбільший з людських учителів, Павло приймав як найвищі, так і найскромніші обов'язки. Він визнавав необхідність як розумової, так і фізичної праці та займався ремісництвом, щоб забезпечувати власні життєві потреби. Займаючись виготовленням наметів, апостол при цьому щодня проповідував Євангеліє у великих центрах цивілізації. “Ці руки, — сказав він, прощаючись з ефеськими пресвітерами, — послужили моїм потребам і тим, що були зі мною” (Дії 20:34). ВО 61.2

Павло володів великими розумовими здібностями, і в його житті виявлялася сила виняткової мудрості. Надзвичайно важливі принципи, з якими були необізнані найбільші уми того часу, розкриті в його вченні та втілені в його житті. Він володів тією найбільшою мудрістю, котра наділяє швидкою проникливістю та співчутливим серцем, привертаючи до такої людини інших людей, даючи їй можливість пробудити кращі властивості їхнього єства і надихнути їх до більш шляхетного життя. ВО 61.3

Прислухайтеся до його слів, сказаних до язичників у Лістрі, коли він указує їм на явленого в природі Бога Джерело всякого добра, Котрий “давав вам дощ із неба і вчасно врожай, насичуючи їжею та веселістю ваші серця” (Дії 14:17). ВО 61.4

Погляньте на нього в підземеллі у Филипах, де, незважаючи на змучене болем тіло, його спів хвали порушує опівнічну тишу. Після того як унаслідок землетрусу двері його в'язниці відчинилися, знову чути його голос у словах підбадьорення, звернених до язичника — сторожа в'язниці: “Не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут” (Дії 16:28), — кожний на своєму місці, стримуваний присутністю одного з в'язнів. І сторож, переконавшись у реальності віри, яка підтримує Павла, запитує про шлях спасіння та з усіма своїми домашніми приєднується до переслідуваної групи Христових учнів. ВО 62.1

Погляньте на Павла в Афінах, коли він стоїть перед радою Ареопага, відповідаючи на наукові докази науковими доказами, логікою на логіку, філософією на філософію. Зауважте, з якою тактовністю, породженою Божественною любов'ю, він указує на Єгову як на “Невідомого Бога”, Якому його слухачі поклоняються, не усвідомлюючи цього. Цитуючи їхнього поета, він змальовує Бога як Отця, дітьми Котрого вони є. Послухайте, яку той вік кастовості, коли прав людини зовсім не визнавали, він викладає велику істину про людське братерство, проголошуючи, що Бог “створив з одного весь людський рід, щоб жив по всій поверхні землі”. Далі він показує, що вся історія взаємовідносин Бога з людьми наче золотою ниткою пронизана Його благодаттю і милістю. Він “визначив заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас” (Дії 17:23, 26, 27). ВО 62.2

Послухайте його в судовій залі Феста, коли цар Агрипа, переконаний у Євангельській істині, вигукує: “Ще трохи і мене переконаєш стати християнином!” З якою ввічливою люб'язністю Павло, указуючи на свої кайдани, відповідає: “Благав би я Бога, щоб не тільки ти, а й усі, що сьогодні мене чують, стали такими, як я, за винятком оцих кайданів” (Дії 26:28, 29). ВО 63.1

Таким було його життя; за власним свідченням він “часто перебував у подорожах: у небезпеках на ріках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від одноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, в небезпеках на морі, у небезпеках від лжебратів; у клопотах і труднощах; часто в недосипанні, в голоді й спразі; дуже часто в постах, у холоді та в наготі” (2 Кор. 11:26, 27). ВО 63.2

“Коли нас ображають, — говорив він, — ми благословляємо, коли лають — молимося”; “ як ті, що сумують, але завжди радіють; як убогі, але багатьох збагачуємо; наче ті, що нічого не мають, але всім володіють” (1 Кор. 4:12, 13; 2 Кор. 6:10). ВО 63.3

У служінні Павло знаходив радість і наприкінці свого сповненого важкої праці життя, озираючись на його битви й тріумфи, він міг сказати: “Я звершив добрий подвиг” (2 Тим. 4:7). ВО 63.4

Ці історії мають життєво важливе значення. Особливо повчальні уроки вони містять для молоді. Мойсей зрікся перспективи на царство; Павло — переваг багатства і слави серед свого народу заради того, щоб нести тягар у служіння Богові. Багатьом життя цих мужів видається життям зречення і жертовності. Чи було це насправді так? Мойсей уважав наругу Христа за більше багатство, ніж скарби Єгипту. Він так вважав, бо це справді було так. Павло говорив: “Але що було для мене надбанням, те я визнав ради Христа за втрату. І взагалі, все визнаю за втрату в порівнянні з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа, заради Якого я все втратив і вважаю за сміття, аби здобути Христа” (Филп. 3:7, 8). Він був задоволений своїм вибором. ВО 64.1

Мойсеєві були запропоновані палац фараонів і престол монарха, але в тих царських палатах гніздилися гріховні задоволення, які змушують людей забувати про Бога, тому замість них він обрав “тривалий маєток та правду” (Прип. 8:18). Він не прилучився до величі Єгипту, натомість вирішив пов'язати своє життя з наміром Бога. Він не видавав законів для Єгипту, натомість з допомогою Божественного керівництва приписував закони для світу. Він став Божим знаряддям для передачі людям принципів, які є гарантією безпеки і для сім'ї, і для суспільства, наріжним каменем процвітання націй, принципів, визнаних сьогодні найвидатнішими людьми світу за основу всього найкращого в людському правлінні. ВО 64.2

Велич Єгипту перетворилася на порох. Зникли його міць і його цивілізація. Але справа Мойсея ніколи не загине. Великі принципи праведності, задля запровадження котрих він жив, — вічні. ВО 65.1

Життя Мойсея, сповнене важкої праці й сердечної турботи, було осяяне присутністю Того, Хто “визначніший від десяти тисяч інших”, Хто — “увесь пожадання” (П. Пісень 5:10, 16). Разом з Христом під час блукань у пустелі, з Христом на горі Преображення, з Христом у небесних дворах — життя його було благословенням та благословенним на Землі й ушанованим на Небесах. ВО 65.2

Також і Павла в його різноманітних трудах підтримувала сила присутності Христа. “Усе можу, — говорив він, — в Тому, Хто мене зміцнює, — в Ісусі Христі”. “Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?.. Але в цьому всьому перемагаємо — завдяки Тому, Хто нас полюбив. Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!” (Филп. 4:13; Римл. 8:35-39). ВО 65.3

Проте існує радість у майбутньому, котрої Павло очікував як винагороди за свою працю, — та сама радість, задля якої Христос перетерпів хрест, незважаючи на сором, — це радість від споглядання плодів своєї праці. “Бо хто є нашою надією, радістю чи вінцем похвали, — писав Павло до навернених солунян, — якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час Його приходу? Адже ви — наша слава і радість!” (1 Сол. 2:19, 20). ВО 65.4

Хто може виміряти значення для світу праці, здійсненої Павлом упродовж його життя? З усіх добродійних чинників, які полегшують страждання, потішають у смутку, стримують зло, духовно підносять життя над егоїстичним і чуттєвим, сповнюючи його надією на безсмертя, — яка частка належить трудам Павла та його співпрацівників, що несли Євангеліє Сина Божого під час своєї непомітної подорожі з Азії до берегів Європи? ВО 66.1

Чого коштує кожній людині бути Божим інструментом для приведення в дію цих благословенних чинників? Але ж наскільки цінною буде можливість бачити у вічності результати такої праці свого життя? ВО 66.2